Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися
під владою Туреччини. З відмовою Росії від Правобереж-
ної України її продовжували шматувати Туреччина і Річ
Посполита. Польські війська локальними, але ефективни-
ми ударами поступово оволоділи більшістю захоплених
турками міст. У боротьбі з турками польський уряд плану-
вав використати правобережне козацтво і тому пішов на
відновлення його прав. Воюючи з Туреччиною, Польща
прагнула стабілізувати відносини з Росією. Таку ж мету і з
тих самих причин переслідувала і Росія. Всупереч волі
українського народу Росія і Польща в 1686 уклали «Вічний
мир», який закріплював основні положення Андрусівсько-
го миру. Тим самим російський уряд укотре продемонстру-
вав свою відмову від зобов'язань 1654 щодо України.
Однією з вирішальних причин поразки українських виз-
вольних і державотворчих змагань була вкрай несприят-
лива дія геополітичного фактора: уряди найбільших сусід-
ніх держав всіляко протидіяли досягненню Українською
державою незалежності, оскільки поява нової незалежної
держави суперечила їхнім власним геополітичним інтере-
сам. Період Р. приніс численні страждання українському
народові. Від воєнних дій, епідемій, захоплення в ясир та
переселень втрати населення становили близько 65-70%
усіх українців (3-3,5 млн. чол. від близько 5 млн. населен-
ня українських земель Речі Посполитої). А в Правобер
ній Україні втрати досягали 85-90%. Зазнали руйнув
майже всі міста України.
Літ.: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. - Нью-Йі
1985; С м о л і й В., С т є її а н к о в В. Переддень Руїни (1650-1
рр.) // Київська старовина. - 1993. - № 6. - С. 2-16; Яковлева Т
тьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і п
ток Руїни.-К., 1998. С.Р..
РУМ'ЯНЦЕВСЬКИИ ОПИС 1765-69 - генерали
перепис земельних володінь і господарства Лівобереж
України (Гетьманщини), проведений генерал-губерна
ром П. Рум'янцевим за дорученням російського уря
Метою опису була підготовка перетворення України у з
чайну провінцію Російської імперії.
Рум'янцев сам розробив план, форми і докладні інструь
щодо перепису. Вимагалося визначити географічне по
ження кожного міста, описати його укріплення, ярма{
та торги, магістратські і ратушні доходи, кількість дво{
наявність промислових підприємств, кількість наймач
робітників, дати детальний опис міщанських дворів. Г
описі коронних, урядових, монастирських і приватних і
єтностей потрібно було зазначити географічне положеь
села, вказати власника і підстави права власності, описі
панський двір, дати детальний подвірний опис селянсь*
господарств. Окремо переписувалися козацькі господар
ва. Тим самим здійснювалася перевірка прав на володіг
землею та збирання докладних відомостей для оподаті
вання місцевого населення.
Ревізію провадили по полках спеціальні комісії, очолюв;
російськими офіцерами. Перепис викликав занепокоєн
серед різних верств українського населення. Було описа
3500 населених пунктів. Проте Р. о. не був закінчений
винятком Київського полку) у зв'язку з російсько-туреї
кою війною 1769-74.
Р. о. містить цінний матеріал з історії Гетьманщини, зок]
ма демографії, економіки, землеволодіння, соціально-п]
вового стану населення напередодні ліквідації козацько-
тьманської держави. Матеріали Р. о. збереглися не повн
тю і тепер зосереджені в Центральному державному іс
ричному архіві (м. Київ). Це величезний фонд із 969 спр
(томів), кожна з яких має від 300 до 1000 аркушів.
Літ.: Ткаченко М. Наукове розроблення Румянцевської ревізі
Україна. - Т. III. - 1924; Генеральний опис Лівобережної України (17(
1769 рр.): Покажчик населених пунктів. - К., 1959; Ковальськиї
Генеральний опис 1765-1769 рр. Джерело для вивчення соціально-е
номічних відносин на Лівобережній Україні // Український історичь
журнал. - 1962. - № 2. - С. 97-101. С.Р.І
РУШНИЦЯ - загальна назва ручної довгоствольної вс
непальної зброї.
РУШНИЦЯ БОРОДАТА - див. Бородата рушниця.
РЯБІНІН-СКЛЯРЕВСЬКИИ Олександр Олександр
вич (1878-1942)-історик, архівіст, військовий діяч. Піс.
одруження на М. Д. Скляревській (1910) бере подвій]
прізвище. Народився у Солігацькому повіті Костромськ
губернії. Навчався у Казанському юнкерському училиі
(1897-99), Миколаївській академії Генерального штабу
Петербурзі (1899-1903), Петербурзькому археологічної^
СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА |
- СЛОБІДСЬКЕ КОЗАЦТВО
став вільним слухачем АМ (1874-82). Щоліта разом з
Мартиновичем виїжджав в Україну (етюди, збір етногра-
фічного матеріалу, зокрема про кобзарство), брав активну
участь в українському студентському гуртку і, отримавши
2 срібні медалі, успішно закінчив курс наук.
Навчаючись в Академії, захопився творчістю Т. Шевченка
і (через співпрацю з журналами) прийшов до задуму ілюс-
трувати поему «Гайдамаки». Для натурних зарисовок і
збору матеріалу про Коліївщину виїжджав в Україну. Во-
сени 1885 відправив ілюстрації у Відень, де поема з його
ілюстраціями вийшла у 1886 (14 великих і 35 малих; туш,
перо). У драматичних і ліричних сценах, що відбуваються
у пейзажному середовищі та інтер'єрах, через вбрання і
антураж того часу історично достовірно передана атмос-
фера епохи. Цією роботою С. став відомий як таланови-
тий художник, що вперше серією робіт проілюстрував
окремий твір Шевченка (крім того, це була перша серія
малюнків в українському історичному жанрі).
У 1895 С. видав альбом автолітографій «Старина украин-
ская», весь тираж якого загинув під час повені у Петер-
бурзі (єдиний збережений екземпляр у 1930 передав до
Харківського художнього музею; далі - ХХМ). У 1897 у
Петербурзі вийшла українською мовою книга Д. Мордов-
ця «Козаки і море» з ілюстраціями С. (на одному з кращих
малюнків було зображено козака-бандуриста).
У 1898 намалював відому картину «Проводи на Січ»
(ХХМ). Сцена прощання батьків з юним козаком сповне-
на урочистої значимості. Основними колірними акцента-
ми виділені головні персонажі (білий одяг матері і черво-
ний козацький - сина). Багатофігурна горизонтальна ком-
позиція розгортається на тлі літнього сільського пейзажу у
сповільненому ритмі, передаючи побутові та етнографічні
особливості вбрання і середовища.
У різнобічній мистецькій діяльності художника тема кобзар-
ства була провідною. У 1875 С. намалював свій перший коб-
зарський портрет (90-літнього П. Неховай-Зуба), а останній,
Ф. Кушнерика, - у 1928. За 30 років подвижницької праці він
створив неповторну галерею портретів 23 українських кобза-
рів (малюнки олівцем). С. наділяв їх індивідуальними риса-
ми зовнішності і відтінками романтичного настрою, зобра-
жав у народному одязі і характерній кобзарській позі, у су-
проводі дітей-поводирів (часто на темному тлі). В стилістич-
ній манері С. присутній дух модерну (оформлення шрифту,
зображення квітів і дерев). Під кожним портретом наведені
дата, прізвище, репертуар. (Крім того, С. перший почав зби-
рати біографічні дані, нотувати кобзарські звичаї, здійсню-
вати звукові записи). Після роботи на посаді художника у
Військовому міністерстві (1887-1900) повернувся в Україну,
поселився у Миргороді, де викладав малювання в Художньо-
промисловій школі ім. М. Гоголя (1900-28).
Зібрані протягом життя матеріали - музичні записи, текс-
ти, інструменти, фотографії і портрети кобзарів -Су
1927 передав Всеукраїнській академії наук. Портрети ці
були опубліковані в журналі «Народна творчість і етногра-
фія» (1958), а згодом вийшли окремою книжкою - «Порт-
рети українських кобзарів О. Сластіона» (К., 1961).
Як архітектор С. у 1910-24 спроектував низку будинків
земських шкіл, кредитово-кооперативних товариств, зок-
рема Миргородської водолікарні та ін.
Літ.: Аббасов А. М. Опанас Сластіон. Життя і творчий нарис. -
К., 1973. І. М. Ласка
СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА, Слобожанщина - історич
область, що з 17 ст. перебувала у складі Московської де
жави. До С. У. входила територія теперішніх Харківськ
східної частини Сумської (до р. Сейму), північних часті
Донецької (до р. Бахмутки) та Луганської (до р. Айдар;
південно-східної частини Воронезької (правобережжя До
від м. Коротояка до м. Богучара, заплава р. Підгірно
м. Калач на лівому березі Дону), південно-західної частиі
Бєлгородської (м. Грайворон, Хотмизьк) та південної чг
тини Курської (м. Глушково, м. Суджа) областей. З кінця
і особливо з 30-х рр. 17 ст. її почали заселяти українсь
переселенці з Лівобережної і Правобережної України. Н
приклад, серед мешканців м. Миропілля в 1671 були пер
селенці з Київщини, Ромнів, Сум, Конотопа, Недригайлої
Ніжина, Охтирки, Лебедина та ін. У складі населення сл
боди Терновської були переселенці з Чернігівщини, По
тавщини, Київщини, Волині, зі Львова тощо. Одночасне
українцями територія Слобожанщини заселялася й росі
ськими служилими людьми, селянами-втікачами. Викори
товуючи українських переселенців для економічного осв
єння та охорони південних кордонів Московської держав
царський уряд зберігав за ними козацькі привілеї та сам
врядування. 1657 в краї нараховувалося всього 64 населе
пункти та близько 100 тис. чол., наприкінці 18 ст. - 19 міс
630 слобід, 406 сіл, 3 погости, 2111 хуторів, у яких мешк
ло понад 1 млн. чол. За національним складом, за данш<
п'ятої ревізії 1795, з усіх мешканців чоловічої ста
(494 842) українців було 424 996, тобто 85,88%. Заснов;
вані поселення називалися слободами (звідси - назі
краю). У 50-і рр. 17 ст. царський уряд сформував з україї
ських переселенців козацькі слобідські полки, які в 2-
пол. 17 - 1-й пол. 18 ст. були заслоном від нападів криг
ських та ногайських татар. Проводячи централізаторсьі
політику, Катерина II 1765 ліквідувала козацьке самовр,
дування С. У. Територія Слобожанщини увійшла до скла/
Слобідсько-Української губернії.
Див. також Слобідське козацтво.
С. М. Кудвлко, С. І. Посох*.
СЛОБІДСЬКЕ КОЗАЦТВО - козацтво Слобідські
України. Формування С. к. відбувалося в процесі колон
зації незаселених південних околиць Московської держі
ви українськими переселенцями з Речі Посполитої.
Московський уряд, бажаючи захиститися від татарська
наскоків, селив переселенців на татарському прикордонн
Для того, щоб утримати українських поселенців у тих ні
безпечних місцях, уряд був змушений надавати їм чиї
ленні пільги і дозволяв встановлювати традиційний козі
цький устрій. Переселенці вільно займали землі диког
степу, розчищали ліс і володіли ними. Крім того, на 10-1
років слобідським козакам дозволялося безмитно торгув;
ти, тримати шинки, займатися винокурінням. Земель*
багатства та податкові пільги стали економічною осново]
розвитку С. к. Займаючись землеробством, промислами
торгівлею, слобідські козаки повинні були, не отримуюч
платні, відбувати військову службу із власною зброєк
спорядженням та провіантом.
У міру зростання на Слобожанщині козацьких громад вон
організовувалися у звичні для українських козаків війської
та адміністративно-територіальні об'єднання - полки. 1
середині 17 ст. у Слобідській Україні було створено 5 таки
полків: Острогозький (1652), Охтирський (між 1655
СУМСЬКИЙ ПОЛК - СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО
значний торговий центр. У 1765-80 С. - центр Сумської
провінції Слобідсько-Української губернії. У 1780-96 - по-
вітове місто Харківського намісництва, з 1796 - Слобід-
сько-Української (з 1835 - Харківської) губернії. Тепер С. -
обласний центр.
Літ.: Б а г а л і й Д. Історія Слобідської України. - Харків, 1990; Д о л -
гін Г, С а п у х і н П. Суми. - К., 1963; Сапухіна Л. П., Скрип-
ни к В. Д. Суми. - Харків, 1979; Моісеєнко В. П., Новаків-
с ь к а Н. П. Суми: Історико-архітектурний нарис. - К., 1966.
Г. Ф. Турченко
СУМСЬКИЙ ПОЛК - адміністративно-територіальна і
військова одиниця на Слобідській Україні. Утворений у
1658-59 на території, яка почала заселятись українськими
переселенцями ще раніше. С. п. займав територію, яка об-
межувалася Сеймом і Снагостю на півночі, Пслом на за-
ході, Боромлею на південному сході і межувала з Бєлгород-
ським воєводством на північному сході. Полковим містом
були Суми, а сотенними центрами - Бишкінь, Білопілля,
Ворожба, Глушкове, Краснопілля, Лебедин, Миропілля,
Нижня Сироватка, Ольшана, Річки, Стецьківка, Суджа.
У 1668 у С. п. нараховувалось 1625 козаків. За переписом
1732, у С.п. було 3695 виборних козаків і 13 918 підпоміч-
ників, а в 1763 - відповідно 1742 та 24 602.
Козаки С. п. несли прикордонно-сторожову службу і захи-
щали південні землі Російської держави від вторгнення
татарських загонів. Вони брали участь у Чигиринських
(1677-78), Кримських (1687 і 1689) та Азовсько-Дніпров-
ських (1695-96) походах, російсько-турецьких війнах. У
різні часи полковниками С. п. були: Г. Кондратьєв,
|
СУМСЬКИЙ ПОЛК {За А. Г. Слюсарським)
А. Кондратьєв, І. Кондратьєв, В. Перехрестов-Осипов,
Д. Кондратьєв, М. Донець-Захаржевський, Р. Романов. У
1765 С. п. був ліквідований російським урядом. Козаків
перетворено на військових обивателів, а територія полку
увійшла до складу Слобідсько-Української губернії.
Літ.: Б а г а л і й Д. Історія Слобідської України. - Харків, 1990. - С. 29,
71, 110-Ш;Слюсарский А. Социально-зкономическое развитие
Слобожанщиньї ХУІІ-ХУШ вв. - Харків, 1964. С. Ф. Плецький
СУРМАЧ - військовий музикант з гетьманської чи полко-
вої «музики». У похідній чи бойовій обстановці С. пода-
вав сурмою сигнали війську, а на дозвіллі чи під час уро-
чистостей використовував її як музичний інструмент.
Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Ліво-
бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С. 464.
СУРСЬКИЙ ПОРІГ - другий із Дніпрових порогів, роз-
ташовувався на 7 верст нижче Кодацького порога. Довжи-
на С. п. була понад 40 сажнів, падіння води - 0,24 сажня.
Вода падала двома лавами - Чавунною та Бондаревою.
Літ.: Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. - Дніпропетровськ,
1989. -С. 38. О.І.Коробов
СУХОВІЙ (Суховієнко) Петро (рр. нар. і см. невідомі) -
кошовий отаман Запорозької Січі (1668-69). У липні 1668
оголосив себе лівобережним гетьманом. Зібравши військо
із запорозьких загонів південного Лівобережжя та части-
ни кримчаків, увів його в Миргород, Полтаву, Лубни. По-
вів боротьбу за владу з П. Дорошенком. Внаслідок аван-
тюри С, при одночасному наступі польських військ на
Правобережжя, П. Дорошенко змушений був покинути
Лівобережну Україну. Війська С. були розгромлені спіль-
ними силами П. Дорошенка та І. Сірка. Восени 1669 С.
утік до Криму. В 70-і рр. 17 ст. він разом із татарськими
загонами робив розбійницькі напади на Україну, зокрема в
1674 напав на Листвянку. Пізніше С. в історичних джере-
лах не згадується.
Літ.: Андрусяк М. До історії боротьби між П. Дорошенком та
П. Суховієм в 1668-1672 рр. // Записки Наукового товариства
ім. Т. Шевченка. - Т. 150. - Львів, 1929. Л. М. Маленко
СУЧАВА - містечко на правому березі р. Сучави (притоки
Сірету), на підвищенні. У 14 - середині 16 ст. С. - столиця
Молдовського князівства, важливий торговельний центр.
У фортеці С. в 1653 козацькі війська на чолі з Т. Хмель-
ницьким відбивалися від трансільвансько-волоських
військ. Під час облоги фортеці Тиміш Хмельницький був
смертельно поранений (див. Молдовські походи 1650, 1652
і 1653). Тепер С. - місто на Північному Сході Румунії.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. V - К., 1995. -
С. 280, 284-286; Т. VII. - К., 1995 - С. 469.
СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО - система са-
модіяльних об'єднань громадян України, створених із ме-
тою відродження традиційних козацьких цінностей (з ура-
хуванням реалій сьогодення) як фундаменту розбудови не-
залежної Української держави. Відродження українського
козацтва почалося в умовах демократизації суспільного
життя в Україні. У 1990 в Запоріжжі було оголошено про
СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО______________________________ 473
намір утворити самодіяльне громадське об'єднання - За-
порізьке козацьке товариство «Запорозька Січ». Серед іні-
ціаторів його створення були члени правління Запорізько-
го обласного товариства української мови імені Т. Г. Шев-
ченка - В. А. Чабаненко, Т. Г. Шевченко, Д. І. Симоненко,
В. Ф. Тимчина та інші ентузіасти. 14.10.1990 в день По-
крова Пресвятої Богородиці (свято, особливо шановане се-
ред козаків) ініціативна група просвітян зібралася на
о. Хортиці і провела реєстрацію всіх, хто бажав стати ко-
заками. Зареєструвалося протягом дня до 300 чол.
8.12.1990 відбулася Установча велика козацька рада усіх
зареєстрованих, на якій члени новоствореної козацької
організації склали козацьку присягу і обрали керівництво.
Отаманом став В. Мельник, у свій час військовий лікар,
капітан медичної служби. Рішенням Запорізького облви-
конкому від 9.1.1991 Запорізьке козацьке товариство «За-
порозька Січ» було зареєстроване. На цей час у його
складі було 4 підрозділи (курені) - по одному в 4 районах
м. Запоріжжя. Створення козацьких об'єднань відбувало-
ся в усіх регіонах України.
Козацьке товариство «Карпатська Січ» виникло у Львові,
«Прикарпатська Січ» - в Івано-Франківську, «Буковинська
Січ» - у Чернівцях, «Волинська Січ» - у Луцьку, «Полісь-
ка Січ» - у Житомирі, Донецьке козацьке земляцтво, До-
нецький курінь, «Кальміуська паланка» - у Донецьку, Ки-
ївське козацьке товариство - у столиці, «Закарпатська Січ»
- в Ужгороді та ін. Новостворені козацькі об'єднання бра-
ли активну участь у всенародному святкуванні 500-річчя
Українського козацтва, організованому національно-демо-
кратичними силами України, в інших масових громадсь-
ко-політичних акціях 1990-91, палко вітали проголошен-
ня незалежності України. У такій атмосфері відбувалася
подальша розбудова С. у. к., консолідація його сил. Зако-
номірним наслідком стало об'єднання регіональних коза-
цьких структур у загальноукраїнську організацію - Укра-
їнське козацтво (УК). Це відбулося 14.10.1991 у Києві на
Всеукраїнській установчій козацькій раді. Першим геть-
маном УК став В. Чорновіл, відомий діяч українського на-
ціонально-демократичного руху, депутат Верховної Ради
України з 1990. 17.3.1992 Міністерство юстиції зареєстру-
вало Статут УК. Після цього пішов швидкий процес ство-
рення козацьких підрозділів не тільки в обласних центрах,
а й у містах і районах областей України. У Запорізькій
обл., наприклад, козацькі підрозділи утворилися у Гуляй-
полі, Василівці, Енергодарі, Оріхові, Мелітополі, Токмаці,
селищі Балабиному та інших населених пунктах.
У червні 1996 Запорізьке козацьке товариство «Запорозь-
ка Січ» було перейменоване у Запорозьке Військо Низове
«Запорозька Січ», яке на поч. 2000 мало 16 підрозділів і
нараховувало біля 850 козаків. Чисельний ріст та організа-
ційне зміцнення козацтва відбувалися і в інших регіонах
України. Активну роль у цьому відіграв В. Мулява, геть-
ман УК в 1992-98, генерал-майор Збройних Сил України.
У жовтні 1998 гетьманом УК було обрано генерала І. Біла-
са, народного депутата України. Конструктивний держа-
вотворчий характер діяльності УК був підтриманий дер-
жавою. Президент України Л. М. Кравчук 4.1.1995 підпи-
сав Указ «Про відродження історико-культурних та госпо-
дарських традицій Українського козацтва». Цей Указ від-
крив нові перспективи розвитку козацтва. Особливо
успішно скористалися ними на Івано-Франківщині, Тер-
нопільщині, на Буковині, а також у Донбасі, де козаки ста-
ли помітним фактором суспільно-політичного, культурно-
го і навіть економічного життя. На Запоріжжі успішно діє
школа козацьких бойових мистецтв «Спас», започаткована
ще у 1993. Збагачення форм діяльності УК вимагало вне-
сення змін до його статуту. 7.8.1996 Міністерство юстиції
України затвердило статут Українського козацтва у новій
редакції. Українське козацтво стало «міжнародною добро-
вільною, незалежною, добродійною всеукраїнською обо-
ронно-спортивною, національно-патріотичною організа-
цією». С. у. к. оголошується наступником «без винятку
всіх історичних гілок українського козацтва, які стояли на
державницьких, самостійницьких засадах відновлення не-
залежності та розбудови України, у тому числі і Війська
Запорозького: як Низового, так і Гетьманського». За різни-
ми оцінками, в УК на поч. 2000 нараховувалося від 150 до
160 тис. чол. Свідченням зрослого авторитету Українсько-
го козацтва було установлення згідно з Указом Президента
України від 7.8.1999 Дня Українського козацтва, який за-
пропоновано відзначати щороку 14.10 - в день свята По-
крови Пресвятої Богородиці. Іншим Указом Президента
України від 22.12.1999 було утворено Координаційну раду
з питань розвитку козацтва при Президенті України. На
Координаційну раду покладено завдання вносити пропо-
зиції щодо формування державної політики у галузі відро-
дження та розвитку історичних, патріотичних, господарсь-
ких та культурних традицій Українського козацтва, сприя-
ти укомплектуванню окремих підрозділів Збройних Сил
України та інших військових формувань призовниками,
які є членами козацьких організацій, ініціювати розробку
програм житлового будівництва, організації козацьких се-
лянських (фермерських) господарств, сільськогосподарсь-
ких кооперативів, садівничих товариств, промислів тощо.
Головою Координаційної ради з питань розвитку Україн-
ського козацтва було призначено гетьмана Українського
козацтва І. Біласа.
Гостра політична боротьба, яка відбувається в Україні піс-
ля проголошення незалежності, відбилася і на становищі
Українського козацтва. Частина козацької старшини «Запо-
розької Січі» не сприйняла національно-демократичних за-
сад відродження козацтва і була звинувачена більшістю в
антиукраїнських діях. У відповідь, спираючись на підтрим-
ку деяких місцевих державних і господарських структур,
вони створили альтернативне Українському козацтву Коза-
цьке військо запорозьке низове (КВЗН). Козацька рада аль-
тернативного козацтва, сформованого на базі охоронного
приватного підрозділу на чолі з О. Панченком, відбулася з
участю представників російського козацтва (Дону, Кубані,
Уралу, Москви, Оренбурга) і духовенства Московської пат-
ріархії на о. Хортиці у вересні 1994. Управління юстиції
Запорізької області зареєструвало КВЗН та статут цієї орга-
нізації. Генеральна канцелярія Українського козацтва оці-
нила це рішення як незаконне. До КВЗН приєдналися ко-
зацькі підрозділи Півдня та Сходу України. Було оголошено
про створення Союзу козаків України, але це об'єднання не
було офіційно зареєстроване.
Між двома козацькими об'єднаннями України склалися
напружені стосунки, зумовлені різним баченням розв'язан-
ня соціально-культурних і політичних проблем сучасної
України. Так, Українське козацтво беззастережно визнає
українську мову конституційно-державною, тоді як КВЗН
СУШКО - СХОДКА СТАРШИНСЬКА
вважає державну мову необов'язковою, а «Кримський ко-
зачий союз» взагалі оголосив своєю мовою російську.
Українське козацтво стоїть на позиціях підтримки Україн-
ської православної церкви Київського патріархату, тоді як
КВЗН орієнтується на Українську православну церкву Мо-
сковського патріархату. Українське козацтво орієнтується
на політичний центр і праві сили України, КВЗН підтримує
лівих і знаходить у їх середовищі підтримку. Українське ко-
зацтво вважає себе невід'ємною частиною українського
народу і прагне діяти на теренах всієї України, тоді як
КВЗН добивається виділення козацтва в окрему групу з на-
данням певних привілеїв, а у майбутньому - за злиття в
єдину спільноту з російським козацтвом. В. Ф. Тітчина
СУШКО Роман (1894-1944) - військовий і політичний
діяч. У роки Першої світової війни поручник, командир
сотні українських січових стрільців. Учасник великих
боїв на Маківці і Лисоні. Співорганізатор Галицько-Буко-
винського куреня УСС (листопад 1917, Київ). Згодом пол-
ковник січових стрільців, командир дивізії. Командир
бригади у Другому зимовому поході, крайовий ком
УВО (1927-30). Діяч ОУН, загинув у Львові.
Літ.: Історія Січових Стрільців. - К., 1992; Литвин М., Нау
к о К. Українські Січові Стрільці. - К., 1992; Історія українське
ська.-Львів, 1992.-С. 331-457. В.МЛ
СХОДКА СТАРШИНСЬКА - рада січової стари
Скликалася для підготовки питань, які повинні були
ворюватися на загальній раді. Крім того, на С. с. ви{
валися таємні та нагальні справи. Зростання кільї
справ, які вирішувались тільки на С. с, де були можл
ми і ведення дискусії, і пошук компромісів, зумовило
стання значення старшинської ради і фактично перс
рення її на найвищий орган влади на Запорожжі. Т
1755 С. с. прийняла рішення про скасування вибори
паланкових полковників, паланкової старшини, шаф
на перевозах і почала призначати їх.
Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т
Львів, 1990.-С. 137. С.Ф.Плец
ТАБІР КОЗАЦЬКИЙ - укріплення з возів, основний бо-
йовий порядок козацького війська. Виникнення табору з
возів приховане у глибині століть. Він був відомий гуннам,
печенігам, уграм, використовувався дружинами Київської
Русі й гуситами. На рівнинній місцевості головним призна-
ченням табору був захист від кількісно переважаючого мо-
більного противника. Для козацького війська, у якому в 16-
17 ст. переважала піхота, табір став тим бойовим порядком,
що робив можливою боротьбу з татарською кіннотою в сте-
пу. Ворог дуже рідко міг подолати укріплення з кількох ря-
дів возів і наблизитись до оборонців табору, щоб застосува-
ти холодну зброю, у використанні якої кавалерист завжди
має перевагу перед піхотинцем. А козаки, ховаючись за во-
зами від стріл, могли вести прицільний вогонь з вогнепаль-
ної зброї і знищувати противника на підступах до табору.
Не менш ефективним був Т. к. і в боротьбі з польським вій-
ськом. Тому в козацькому війську табір застосовувався в
походах, при тимчасових зупинках і при необхідності ве-
дення довготривалих оборонних боїв. Основою для побудо-
ви Т. к. був обоз. У козацькому війську на кожні 5-10 чоло-
вік припадав віз, на якому перевозили намет, продукти хар-
чування, фураж, боєприпаси, лопати, пилки, сокири тощо.
До обозу входили і вози, на яких транспортувалася генера-
льна та полкова артилерія, боєприпаси і спорядження до
неї. Крім того, багато хто з старшин рушали в похід із влас-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
