Брацлаві, Барі та ін.) формувалося К., організатором яко-
го були місцеві старости (урядники). Гучної слави своїми
подвигами, здійсненими на чолі козацьких загонів, набули
намісник канівський і черкаський О. Дашкевич, хмільни-
цький староста П. Лянцкоронський, барський староста
Б. Претвич, Б. Ружинський, староста канівський і черка-
ський Д. Вишневецький. Далі К. очолюють народні ватаж-
ки незнатного походження. Імена перших із них мало ві-
домі. У 70-80-х рр. з'являється цілий ряд козацьких ва-
тажків: Яків Шах, Іван Підкова, Матвій Самоватий, Кос-
тянтин Лакуста, Корній Перевальський, Федір Кишевич,
Якуб Осовський, Андрій Рогачковський, Войтех Чано-
вицький, Лук'ян Чорнинський.
Розширення козацьких промислів супроводжувалося по-
явою на уходах сторожових постів та укріплених «город-
ків». Створювалася ціла система козацьких укріплених
осередків - засік. У процесі боротьби степових «уходни-
ків» із татарськими нападами десь у середині 16 ст. вини-
кає Запорозька Січ, яка стає військовим і організаційним
центром українського К., його символом і найвищою
інстанцією. Січ виконувала функцію акумуляції та збере-
ження козацьких традицій і моральних цінностей. Невід'-
ємними рисами запорозького лицаря стали військова доб-
лесть, шляхетність і готовність до самопожертви заради
товариства. Січовому братству був притаманний своєрід-
ний аскетизм; він проявлявся насамперед у готовності до
смерті, чим козаки завжди дивували іноземних спостеріга-
чів, а також у спартанській здатності зносити страждання,
у байдужості до побутового комфорту. Серед найважливі-
ших традицій запорожців були також високий статус сво-
боди, побратимство, пошуки лицарської слави і здобичі,
культ Покрови Пресвятої Богородиці.
Як окрема соціальна верства зі своїм окремим устроєм,
організацією, звичаями К. сформувалося лише в 16 ст.
Українське К. виробило власну громадську організацію,
яка найповніше відповідала національному характерові
українців і потребам часу. Найвища влада належала раді
козацькій (колу). Рада вирішувала найголовніші питання
внутрішнього життя, обирала старшого {гетьмана) і
старшину. Старшому (гетьману) надавалася вся повнота
влади, що поєднувалося з високою відповідальністю.
К. формувалося з представників різних соціальних станів:
міщан, бояр, шляхти, селянства. В середині 16 ст. числен-
ний прошарок ненобілітованих дрібних рицарів - боярст-
ва - і слуг відчув на собі весь удар правових реформ, по-
в'язаних із ревізією прав на шляхетство. Під загрозою пе-
ретворитися у державних або феодально залежних селян
вони масово покозачилися. Відштовхнуте польською вла-
дою дрібне рицарство Придніпров'я перейшло в К. і стало
його організаційним ядром. Покозачившись, придніпров-
ське боярство внесло в К. новий суспільний зміст і вже під
новим іменем стало вимагати визнання своїх прав.
У часи соціальних заворушень існувала також тенденція
до масового покозачення селянства, і починаючи з кінця
16 ст. силу та безперервне поповнення лав К. забезпечува-
ло передовсім селянство. Після Люблінської унії різко по-
силився кріпосницький гніт, і селянство, рятуючись від
панської сваволі, масово втікало з Волині, Західного По-
ділля і півночі Київщини на південні й південно-східні
землі. Селянські втечі набули характеру переселень. Поко-
зачені селяни, не визнаючи юрисдикції старост, відмовля-
лися коритися королівським старостам і панам. Вливаю-
чись до лав К., селяни й міщани перетворили його на
значну суспільно-політичну силу. Першими визначними
подіями, в яких українське К. показало свою силу, були ко-
зацькі війни кінця 16 ст.
Успіхи К. в обороні краю звернули на себе увагу уряду,
який намагається поставити його собі на службу. Так фор-
мується реєстрове козацтво. Для козаків було встановлено
власний «присуд», тобто козаків було вилучено з-під юрис-
дикції місцевої адміністрації та підпорядковано «старшому
і судді над усіма низовими козаками». Цей судовий імунітет
поширювався не тільки на реєстрових козаків, а й на тих,
що виходили з Низу на «волость». Так абстрактна ідея ко-
зацьких «вольностей» наповнилася конкретним змістом і
здобула офіційну санкцію, а К. в адміністративно-правово-
му відношенні було відокремлене від решти населення Речі
Посполитоїй почало оформлятися в окрему станову групу,
яка інтенсивно зростала внаслідок покозачення селянства й
міщан. Ще одним важливим критерієм, за яким козаки від-
різнялися від інших станів українського суспільства, була
військова служба, оплачувана з державної казни. В умовах
періодичного залучення великих мас покозаченого люду до
участі у війнах, що їх вела Річ Посполита, встановити межу
між реєстровим і нереєстровим К. було надзвичайно важко,
і привілеї стихійно поширювалися практично на все К. Ре-
єстрове К. не стало слухняним знаряддям політики поль-
ського уряду, і під час повстань основна маса реєстровців
переходила на бік повсталих.
Яскравою сторінкою в історії українського К. була бороть-
ба проти турецько-татарської агресії. У 70-х рр. 16 ст. К.
боролося з турецькими силами у Молдові. У 1574 запо-
рожці на чолі з Іваном Свирговським вели бої з турецьки-
ми військами в союзі з молдовськими повстанцями. У
1577 ватажок запорожців І. Підкова захопив Ясси і на ко-
роткий час став молдовським господарем. З 2-ї пол.
70-х рр. 16 ст. активізуються морські походи козаків проти
КОЗАЦТВО
70-і рр. 18 ст.
Кримського ханства й Туреччини. Чергове піднесення во-
єнної активності К. було пов'язане з ім'ям гетьмана
С. Кішки (1599-1602).
До захоплення Наддніпрянської України Польщею (1569)
переважало в основному доброзичливе ставлення знаті до
козаків як до спільників у боротьбі проти татар і турків.
Козаків і шляхту на цьому етапі об'єднував військовий ха-
рактер їхньої діяльності, а князі й пани з їхніми організа-
ційними можливостями становили ніби офіцерський (ко-
мандирський) корпус козацьких загонів. Доброзичливі
стосунки між К. і верхівкою панівного класу закінчуються
наприкінці 16 ст. Відстоювання козацьких прав перерос-
тає у збройні конфлікти К. з владою.
Поступово К. починає проводити власну, незалежну від
польського уряду, зовнішню політику (втручання у мол-
довські справи, зносини з цісарем Рудольфом II). Мол-
довські походи 1594-95 сприяли різкому зростанню і по-
силенню К. На поч. 17 ст. Польща вступила в період
безупинних воєн і раз у раз мусила звертатись по допомо-
гу до козаків. Потреба Речі Посполитої у військовій силі
змусила польський уряд на поч. 17 ст. послабити репре-
сивний тиск на К. й повернути йому скасовані раніше (піс-
ля поразки повстання С. Наливайка) права та привілеї.
В умовах посилення національно-релігійного гніту в Укра-
їні К. виступало гарантом збереження давніх традицій,
передусім православної віри. Воно боролося проти засил-
ля уніатства, добивалося офіційного визнання православ-
ної церкви урядом Речі Посполитої. Піднесенню авторите
ту К. надзвичайно допомогла діяльність гетьман
П. Сагайдачного (1616-22). Він був найвидатнішим козг
цьким ватажком до Б. Хмельницького й одним з найталг
новитіших українських дипломатів, полководців і держаЕ
них діячів. Як і його попередник С. Кішка, він вміло викс
ристовував потребу поляків у козацькому війську для зг
кріплення лицарського статусу Війська Запорозького, як
за його гетьманування, всупереч обмежувальним реєсі
рам, мало кільканадцять тисяч, а при потребі досягало сс
рока (див. Вільшанська угода 1617, Раставицька угод
1619). Видатною заслугою Сагайдачного було й те, що ві
зумів поєднати інтереси і дії двох найактивніших части:
українського громадянства - К. та міщансько-духовне
інтелігенції. Виявом цього стало вписання гетьмана з усії
Військом Запорозьким до Київського братства. Завдякі
Сагайдачному відбулося й висвячення православни;
ієрархів у 1620. Його стараннями К. вперше включилося
загальнонаціональні справи, а міщанство й духовенстві
вперше відчули підтримку великої збройної сили, що до
помогло їм набути більше певності і сміливості у свої:
планах та діях. Одним із результатів участі козацького вій
ська у Хотинській війні 1621 стало усвідомлення К. своє
сили у міждержавних відносинах.
Хоч повстання кінця 16 - 1-ї пол. 17 ст. зазнали поразки
вони відіграли велику роль в історії визвольної боротьбі
українського народу. У ході цих повстань народні маси на
бували досвіду збройної боротьби, сповнювалися віри }
свої сили. Завдяки масовим повстанням прискорювалось
визрівання національної самосвідомості українського на
роду. На досвіді повстанської боротьби селяни, козаки і
міщани дедалі більше переконувалися, що в їхньому нама-
ганні визволитися з-під гніту надійною опорою можуті
бути тільки згуртованість, монолітність і воля у досягненн
незалежності.
Утвердження К. як суспільного стану остаточно заверши-
лося в ході Визвольної війни українського народу середини
17 ст. Наступ польського уряду і магнатів на права і воль-
ності К. привів у 1648 до повстання Б. Хмельницького, ще
переросло у загальнонародну війну, наслідком якої стале
утворення української козацької держави - Гетьманщини,
в якій К. було привілейованим станом, козацька старши-
на - провідною верствою, а козацький устрій став основою
всієї державної організації. За Гетьманщини були узаконені
привілеї К. Воно звільнялося від загальних повинностей і
поборів, мало право власності на землю і ряд пільг у торго-
вельно-промисловій діяльності. Судити козаків могли тіль-
ки козацькі суди різних рівнів. Права їх передавались у
спадок. Кількість козаків після Переяславського договору
1654 визначалась у 60 тис. Але за умов масового народно-
го руху гетьманський уряд не міг обмежити чисельність К.,
і його кількість коливалася від 100 до 300 тис. чол.
Одночасно існувала автономна козацька організація у Во-
льностях Війська Запорозького Низового (до 1775). Після
смерті Б. Хмельницького, в умовах послаблення гетьман-
ської влади і загострення боротьби старшинських груп За-
порожжя знову дистанціюється від урядових структур,
ухиляючись з-під гетьманської влади, і набуває відносної
незалежності.
До українського К. належало також слобідське козацтво,
яке сформувалося протягом кінця 16 - 17 ст. Воно мало
КОЗАЦТВО В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ |
- КОЗАЦТВО В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ 219
багато спільного з лівобережним козацтвом і до 1765 ко-
ристувалося досить широкою автономією в межах Росій-
ської держави.
Старшина, шляхта і монастирі різними шляхами прагнули
перетворити козаків у своїх підданих. Цей процес часто
супроводжувався насильством і зловживаннями. Зубожін-
ня частини К. привело до реформи і поділу його на вибор-
них козаків та підпомічників. Підриву боєздатності козаць-
кого війська особливо сприяли систематичні відрядження
козацьких частин на важкі роботи по будівництву фортець
і риття каналів. На Правобережній Україні К. було скасо-
ване постановою польського сейму 1699, але існувало до
1714. У 18 ст. надвірні міліції польських магнатів мали
подекуди устрій, подібний до козацького.
Після ліквідації Гетьманщини значна частина К. на тери-
торії Лівобережної України (Чернігівська і Полтавська гу-
бернії) існувала як окремий стан вільного сільського насе-
лення, маючи свої, юридично закріплені, права і привілеї.
Після зруйнування Запорозької Січі 1775 К. на деякий час
продовжило своє існування у вигляді пізньокозацьких фор-
мувань. Традиції запорозького К. продовжили: Задунайсь-
ка Січ на території турецьких володінь (1775-1828); Бузьке
козацьке військо (1785-98; 1803-17); Чорноморське ко-
зацьке військо (1788-60), яке після переселення на Північ-
ний Кавказ дістало назву Кубанського козацького війська
(див. Кубанське козацтво); створене з частини задунай-
ського козацтва Азовське козацьке військо (1832-66).
У нові часи нащадки козацьких родів дали значну кіль-
кість інтелігенції - діячів українського національного від-
родження та визвольного руху. Вплив козацьких традицій
відбився в українських визвольних змаганнях 1917-20,
зокрема в організації Вільного козацтва, регулярних вій-
ськових частин і в будівництві гетьманської Української
Держави (1918).
Літ.: Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1991;
Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VII—X. - К., 1995-
1998; Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. І-ІІІ. -
Львів, 1990-1991; С м о л і й В. А. Феномен українського козацтва в за-
гальноісторичному контексті // Український історичний журнал. -
1991. - № 5. - С. 61-72; Г о л о б у ц ь к и й В. Запорозьке козацтво. -
К., 1994; А п а н о в и ч О. Розповіді про запорозьких козаків. -
К., 1991; Л є п ' я в к о С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. - Чер-
нігів, 1996. - С. 27-44; С є р г і й ч у к В. Іменем Війська Запорозького.
-К., 1991; С а с П. М. Політична культура українського суспільства (кі-
нець XVI - перша половина XVII ст.). - К., 1998; К а р д а ш П.,
К о т С. Слава українського козацтва. - Мельбурн; К., 1999; Нові дослі-
дження пам'яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. -
К., 1999; Щ є р б а к В. Українське козацтво: формування соціального
стану. Друга половина XV - середина XVII ст. - К., 2000. С. Р Лях
КОЗАЦТВО В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ -
[ див. Українське козацтво в міжнародних відносинах.
[
КОЗАЦТВО В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ.
: Зміни в суспільній свідомості козацької доби відбились
насамперед у козацькому портреті. В ньому утверджували-
ся світські, гуманістичні ідеали, цінність людської особи-
; стості. Панегірик ректора Київської братської школи Касі-
яна Саковича, який декламувався на похороні славного
козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного,
, ілюструвався трьома гравюрами, що відтворювали похо-
ронну хоругву з кінним портретом Сагайдачного і двома
сюжетами: угорі - «Здобуття Кафи запорожцями», внизу -
«Герб Війська Запорозького» (постать козака з мушкетом
через плече). Похоронні хоругви із зображенням у моли-
товній позі увійшли у звичай в 16 ст. (разом із похоронни-
ми портретами). їх шили з дорогих шовкових тканин, при-
крашаючи золотом і тороками. Кінний портрет - суто ко-
зацька риса, внесена у похоронний ритуал. Похоронні хо-
ругви виготовлялись і за Б. Хмельницького. (Таку хоругву
відзначає у похоронному ритуалі сина гетьмана - Тимо-
ша- антіохійський мандрівник Павло Алепськии (1653).
Перейнятий з польського середовища звичай тримався не-
довго і з 2-ї пол. 17 ст. зникає).
Більшість портретів Б. Хмельницького виконувалася за
гравюрою на міді голландського художника Вільгельма
Гондіуса (1597-1658). Напевно, вона вважалася найдосто-
вірнішим зображенням (намальовані з натури портрети не
збереглися). Портрет поясний, овальний, репрезентатив-
ний. Кирея з широким хутряним коміром і атласний жу-
пан прикрашені рядами металевих ґудзиків, щедро оздоб-
лених, як і булава та ефес шаблі. Обшита хутром і прикра-
шена двома страусовими перами шапка. Виразне облич-
чя - складка на переніссі, запалі щоки під вилицями, опу-
щені темні вуса. Впевнений, але невеселий погляд. Ма-
сивна статична постать. Праворуч угорі - герб Війська За-
порозького. Під овалом - напис латиною: «Богдан Хмель-
ницький, Війська Запорозького командувач, вірний слуга,
ініціатор козацького повстання і українського народу
князь». Гондіус, очевидно, користувався оригіналом, авто-
ром якого вважають голландця Абрахама ван Вестерфель-
да, що був придворним художником литовського гетьмана
Януша Радзивілла, який влітку 1651 стояв табором у Білій
Церкві, де після важких боїв підписувався мирний дого-
вір. Зображуючи найпопулярнішого з українських гетьма-
нів, художники прийдешніх поколінь орієнтуватимуться
на цей графічний портрет.
Портрет Б. Хмельницького (без головного убору, не подіб-
ний до гравюри Гондіуса) вміщений у літописі Самійла
Величка. Ще одне зображення гетьмана з козаками, позна-
чене правдивими життєвими рисами, є на історичній ілю-
страції «Освячення козацької корогви» до Служебника
єпископа Лазаря Барановича, написаного в Новгород-Сі-
верському монастирі (1665, Москва, Державний історич-
ний музей).
У 17-18 ст. Хмельницького шанували як національного
героя, батька Хмеля; його оспівували кобзарі, в оселях ко-
зацької старшини висіли його портрети, київські школярі
поставили на його честь п'єсу (1728). Картина «Богдан
Хмельницький з полками», виконана у 18 ст. простим ма-
ляром (не збереглася), передавала зміст п'єси. На ній зо-
бражений Хмельницький, який стоїть на українській
землі; біля його ніг - Дніпро з притоками, з боків - сцени,
що передають текст. Картина знаходилася в Чигиринській
церкві, в кінці 19 ст. була придбана відомим колекціоне-
ром В. В. Тарновським.
Події Визвольної війни українського народу середини
17 ст., її козацькі образи яскраво відображені у ряді творів
іконопису, зокрема у «Козацьких Покровах», в яких ідея не-
бесного заступництва набула значення національної ідеї.
Найвідомішою є «Покрова» із села Дашки на Київщині (кі-
нець 17 ст., Національний художній музей України, далі -
НХМУ) з портретним зображенням Б. Хмельницького.
КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
демократичні козацькі традиції. Попри укази царського
уряду про скасування виборів на Січі (1753, 1756) там про-
довжували старшин обирати. Хоча сходка курінних отама-
нів і ухвалила (в 1762) рішення про вибори січової старши-
ни лише на старшинських радах, але опір козацьких мас і
незгоди в середовищі старшини привели до того, що до
кінця існування Січі ці бажані для російського уряду ново-
введення не були реалізовані.
Паралельно з обмеженням повноважень К. с. зростало її
землеволодіння. Поширеним стало надання рангових
маєтностей у вигляді земель із селянами, яких припадало
по кілька сотень дворів на одного старшину. Пізніше при
сприянні російського уряду рангові маєтки К. с. ставали
приватними, а самі старшини перетворювалися в поміщи-
ків. Крім того, російські царі надавали К. с. землі у спад-
кове володіння. Відбулася швидка феодалізація К. с, яка
почала перетворювати осілих на її землях селян і збідні-
лих козаків на кріпаків. А запровадження російським уря-
дом в Україні кріпацтва (1783) і надання К. с. прав росій-
ського дворянства (1785) завершили розкладання К. с.
Літ.: Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини
ХУІІ-ХУШ ст. - Ч. 2: Рада старшини // Праці комісії для виучування
історії західноросійського та українського права. - Вип. VII. - К., 1930;
П у т р о А. И. Левобережная Украйна в составе Росийского государст-
ва. - К., 1988. - С. 68-95; Панашенко В. В. Соціальна еліта Гетьма-
нщини (друга половина XVII - XVIII). - К., 1995; Щ є р б а к В. Нова
влада (до початків формування козацької старшини) // Неопалима купи-
на. - 1995.- № 5-6. -С. 187-192; Щ ер ба к В. Козацька верхівка дру-
гої половини XVI - XVII століть // Київська старовина. - 1997. - № 5. -
С. 3-11. С. Ф. Плецький
КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - збройні формування українсь-
кого козацтва, які з середини 17 ст. стали основою зброй-
них сил Української держави.
К. в. у своєму розвитку пройшло шлях від невеликих ватаг
козаків-уходників до війська європейського рівня. На по-
чатковому етапі розвитку К. в. його кількість визначалася
правителями держав, від яких залежала Україна, і колива-
лася від кількох сотень до кількох тисяч чол. У 1572 на
державну службу було закликано 300 козаків, у 1617 поль-
ський сейм затвердив тисячний козацький реєстр, а на
Хотинську війну 1621 разом з польською армією виступи-
ло 40 000 козаків. За Гетьманщини доцільність була го-
ловним фактором у визначенні кількості К. в. За часів
Б. Хмельницького реєстр доходив до 60 тис, а в окремі пе-
ріоди у бій ішло 150-200 тис. чол. Після втрати Україною
державної незалежності кількість К. в. зменшилася: в
1735 на Лівобережній Україні нараховувалось лише 20
тис. виборних козаків.
Співвідношення родів військ у К. в. на різних етапах його
існування не було однаковим. Спочатку переважала козаць-
ка піхота, а кавалерія була слабкою. Формування повноцін-
ної кінноти, реорганізація артилерії в окремий рід війська
та гармонізація співвідношення між родами військ пов'я-
зані з ім'ям Б. Хмельницького. Завдяки заходам гетьмана
К. в. перетворилося в одну з найкращих армій Європи.
На початковому етапі існування К. в. вище військове управ-
ління ним номінально здійснювали великий князь литовсь-
кий і польський король, хоча реальну владу над К. в.
польські державці мали лише з 1638 по 1648. У дійсності ж
управління К. в. здійснювали козацькі гетьмани, котрі ви-
конували лише ті розпорядження польського уряду, які не
йшли в розріз із інтересами козацтва. За Гетьманш
українські гетьмани були правителями України і верхої
ми головнокомандувачами К. в. Управління військом е
здійснювали за допомогою генеральної старшини, спі
ючись на генеральну військову канцелярію, яка була і
бом К. в. З кінця 17 ст. верховне військове керівництво 1
поступово переходить до російського уряду. Спочатку
сійське командування ще узгоджувало свої дії з гетьмг
ми, які брали участь і у військових нарадах. Але в 1
К. в. було підпорядковане командирові Української див
російське військове командування ставило завдання кх
цьким полкам, визначало кількість козаків для спорядж
ня в похід, для несення сторожової служби, для укомпл
тування фортець і форпостів. Українське вище військ
керівництво фактично було ліквідоване, а козацька старі
на тільки керувала окремими козацькими підрозділами,
підпорядковувались російському командуванню.
Основним тактичним з'єднанням у К. в. був полк. Кі.
кість полків у К. в. не завжди була однаковою. Згідн
«Ординацією Війська Запорозького реєстрового» 163с
ньому налічувалось 6 полків. Після початку Визволь}
війни українського народу середини 17 ст. кількість пс
ків зросла в кілька разів. Поділ України між Польщею
Росією призвів до ослаблення К. в. На Правобережжі К.
було ліквідоване, а на Лівобережжі збереглося лише
полків. Кількість сотень у козацьких полках і кількіс
козаків не були однаковими. Як правило, полк складавс*
10-22 сотень і нараховував від кількох сотень до 3 тис. к
заків. Сотня була основним тактичним підрозділом полк
В сотнях нараховувалось від кількох десятків до кілью
сотень козаків. Нижньою ланкою в сотні були курені, кот
виступали як організаційно-господарчі одиниці, що забе
печували мобілізацію козаків, які до них належали. Чисі
льність особового складу козацького полку і його озброєї
ня дозволяли вести бойові дії самостійно. Крім того, дл
вирішення локальних завдань практикувались дії лиш
частини полку під командуванням наказного полковника
Озброювались козаки холодною та вогнепальною зброєк
У кіннотників, крім табель та списів, були карабіни та т
столі. В той же час і піхотинці, крім мушкетів, яничаро
та рушниць, мали шаблі, кинджали, ножі.
Організація збройних формувань Запорозької Січі дещ
відрізнялася від військової структури городового козацтва
В них були відсутні полки та сотні. Основним тактичню
з'єднанням січового війська була партія, в яку входило бі
льше 2 тис. козаків з різних куренів. Для виконання лока
льних завдань формувалися команди, що нараховували ві,г
20 козаків до 2 тисяч козаків.
Для вирішення масштабних завдань: прикриття певноп
стратегічного напрямку, проведення операцій на віддале-
них від України театрах бойових дій - формувалися з'єд-
нання з кількох козацьких полків, які очолювались наказ-
ними гетьманами. Якихось певних усталених кількісних
значень таких з'єднань не існувало, і їх чисельність визна-
чалася силами противника, якому вони повинні були про-
тидіяти. Партії і команди спроможні були діяти і самостій-
но, і могли включатись до більших з'єднань К. в. При ви-
рішенні стратегічних завдань, від яких залежали результа-
ти всієї кампанії чи навіть доля України, під гетьманський
бунчук збиралась якомога більша кількість козацьких пол-
ків та запорозьких збройних формувань із власною
КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО - КОЗАЦЬКЕ СУДОЧИНСТВО_______ 241
артилерією. Крім того, в походах такі з'єднання посилю-
валися всією генеральною військовою артилерією; їх су-
проводжувала велика кількість допоміжного персоналу,
який використовувався на земляних роботах при побудові
табору, для лагодження доріг та мостів тощо.
Важливим родом козацького війська була артилерія. Вона
поділялася на генеральну, полкову і фортечну (сотенну) та
артилерію Запорозької Січі. Управління всією артилері-
єю, крім січової, зосереджувалося в руках генерального
обозного, який здійснював його за допомогою канцелярії
генеральної військової артилерії та штату артилерійської
старшини. В 17 ст. за кількістю гармат К. в. не поступало-
ся найкращим арміям Європи. Використовувалась козаць-
ка артилерія у взаємодії з піхотою та кіннотою.
К. в. комплектувалося за становим принципом: до служби
в ньому закликалися лише козаки. Точно встановлених ві-
кових меж для служби в К. в. не існувало. Небажаними
були лише дуже старі і малолітні. Хоча в К. в. зустріча-
лись і 60-річні козаки. Але їх було небагато, а переважна
більшість козаків мала найбільш придатний для військо-
вої служби вік - 20-30 років.
Мобілізація К. в. проводилася згідно з його організацій-
ною структурою за територіальним принципом. Гетьман-
ський універсал чи розпорядження Генеральної військової
канцелярії про мобілізацію надсилалися в полкову канце-
лярію, а звідти - до сотенних правлінь, які пересилали їх
курінним отаманам. Курінні отамани доводили зміст цих
розпоряджень до козаків свого населеного пункту, які, спо-
рядившись усім необхідним, вирушали у своє сотенне міс-
течко. З козаків, що туди прибували, формувалися сотні,
які відправлялися в полкове місто, де збирався полк. На
Запорожжі мобілізація відбувалася з деякими відміннос-
тями. Частина козаків, які постійно мешкали в Січі, стано-
вили постійно готову до бою частину січового Війська.
При підготовці масштабних військових акцій ордери
Коша про мобілізацію направлялися в паланки, які прово-
дили мобілізаційні заходи. Мобілізовані козаки направля-
лися на Січ, де з них формувались команди.
Крім дій на суші, К. в. проводило і морські операції. Фло-
тилії козацьких чайок знищували на морі кораблі против-
ника і висаджували десанти на його узбережжя. Кількіс-
ний склад козацьких флотилій не був сталим - від кількох
десятків до кількох сотень чайок. Війни 2-ї пол. 17 ст. і за-
лежність від Росії, яка забороняла козакам морські походи
на Туреччину, призвели до занепаду козацького флоту. У
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |