ДУКАТ - ДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
ДУКАТ, цехін (італ. сшкаіо - монета; гесспіпо від гесса -
монетний двір) - високопробна золота монета, яка з 13 ст.
карбувалася у Венеції. Спочатку Д. мав більшу вагу, ніж
флорин, але дуже швидко зрівнявся з ним (3,5 г золота
|
919-і проби). За зразком Д. золоті
монети почали карбувати в Угор-
щині, Чехії, німецьких державах,
Польщі. В Європі назва «дукат»
стала синонімом золотої монети і
витіснила назву «флорин». У гро-
шовому обігу на українських зем-
лях найпоширенішими були
угорські, чеські та голландські Д.
Як найавторитетніший платіжний
засіб Д. використовувався при
укладанні великих торговельних
угод, при виплаті великих сум та
накопиченні скарбів. У 16-18 ст.
Д. не лише курсували в українсь-
кому грошовому обігу, а й викори-
Дукат Леопольда II, 1675 р. Чехія |
Літ.: Зварич В.В. Нумизматический словарь. - Львов, 1980. - С. 71. |
стовувалися як прикраси.
ДУМИ - лірико-епічні твори української усної народної
творчості про події з життя козацької України. Виникнення
Д. відносять приблизно до середини 15 ст. Від інших лірико-
епічних та історичних творів Д. відрізняються способом ви-
конання та формою. Д. не співаються, а виконуються декла-
мацією речитативом у супроводі музичного акомпанементу
на бандурі, кобзі або лірі. Для Д. характерні відсутність
строф, дієслівне римування, імпровізаційність, стала компо-
зиція, розгорнутий сюжет, повільна епічна розповідь, по-
стійні епітети. В музичній рецитації Д. багато спільного з го-
лосіннями. Виконують Д. переважно професійні народні
співці - кобзарі та бандуристи. Д. тісно пов'язані з іншими
жанрами українського фольклору - історичними піснями, го-
лосіннями, казками, легендами. За тематикою Д. поділяють-
ся на два цикли. До першого, хронологічно старішого, нале-
жать Д. про боротьбу з татарами й турками. Серед них виді-
ляються такі групи: Д. про турецьку неволю («Втеча трьох
братів з Азова», «Маруся Богуславка» та ін.); про лицарську
смерть козака («Три брати самарські», «Іван Коновченко»,
«Хведір Безродний» та ін.); про щасливе врятування козаків
з неволі, про повернення з походу («Самійло Кішка», «Олек-
сій Попович»). До найстарішого циклу належать і побутово-
моралістичні Д. («Бідна вдова і три сини»). До другого циклу
належать Д. про козацько-польську боротьбу. За змістом ці
твори поділяються на дві групи: Д. про Хмельниччину
(«Хмельницький і Барабаш», «Про Хмельницького та Васи-
ля Молдавського», «Перемога корсунська» та ін.); Д. на соці-
альні теми («Хвесько Ганжа Андибер», «Козак Голота»).
Найвидатнішими виконавцями Д. були такі талановиті
кобзарі, як І. Стрічка, А. Шут, П. Братиця, О. Вересай,
І. Кравченко-Крюковський, Ф. Холодний, Т. Пархоменко,
П. Древченко, М. Кравченко, І. Кучугура-Кучеренко,
Ф. Кушнерик, Є. Мовчан.
Літ.: Рильський М. Героїчний епос українського народу. -
К., 1955; Л а в р о в Ф. Кобзарські думи та пісні // Дніпро. - 1976. -
№ 1. - С. 131-134. О. П. Кривоший
ДУНАЙСЬКА ВІЙСЬКОВА ФЛОТИЛІЯ - козацьке
військове з'єднання, яке діяло на Дунайському театрі під
час російсько-турецьких воєн 1771-91. З огляду на нагаль-
ну необхідність активної боротьби з турецьким флотом на
Дунаї та відсутність досвіду такої боротьби у російських
військ Д. в. ф. була сформована запорозькими козаками.
16.4.1771 із Запорозької Січі вирушила команда із 1000 ко-
заків на 19 човнах; очолив її полковник піхотної команди
Я. Сідловський. Проминувши Кінбурн і Очаків, 16.4.1771
запорозька флотилія прибула на Дунай, де й розпочала бо-
йові дії. Козаки ліквідовували сторожові бекети противни-
ка, аванпости та берегові укріплення. Під Тульчею відбувся
жорстокий бій з турецькою ескадрою. Козацька флотилія
захопила у противника чотири галери, кілька бакчебасів,
напівбакчебасів, інші військові трофеї та полонених. Фло-
тилія щоденно робила роз'їзди по Дунаю, вступала в пере-
стрілку з ворогом і здійснювала десантні операції по зни-
щенню аванпостів противника. Були проведені операції під
містами Гірсове, Девно, Чорноводи та інші. Наприкінці
серпня вели успішні бойові дії на воді та знищували ворожі
берегові пости в пониззі Дунаю. 20.8 під Браїловом (тепер
Бреїла, Румунія) розбили турецьку ескадру, відбили кілька
військових галер, багато інших допоміжних суден та 26 гар-
мат. Крім того, козацька флотилія забезпечила Генеральний
штаб російської армії вичерпним щоденником, який точно
характеризував становище на театрі воєнних дій.
У наступні роки запорозькі човнові команди під команду-
ванням полковників Мандра, Дуплича і Гука також дола-
ли цей маршрут і приходили на Дунай. Запорозькі фло-
тилії, знищуючи турецькі кораблі, переривали постачання
й зв'язок турецьких військ. Козаки висаджували десанти і
знищували ворожі бекети, батареї, населені пункти, брали
участь у штурмі турецьких фортець. Дії Д. в. ф. були над-
звичайно ефективними, а мужність і героїзм запорожців
неодноразово відзначалися російським командуванням.
Але козаки зазнали значних втрат: понад 200 чоловік за-
гинуло і кілька суден потонуло під час шторму. Загинули
полковники Сідловський і Дуплич, курінні отамани; тіль-
ки під Силістрією та Ватровкою полковник Мандро втра-
тив 120 козаків. Після укладення в 1774 миру з Туреччи-
ною російський головнокомандувач М. Каменський нака-
зав козакам повернутись на Січ. Уряд виношував плани
ліквідації Січі та низового козацтва, незважаючи на їхній
величезний внесок у перемогу.
Літ.: Лазаревский А. М. Запорожская реляция о победе над туре-
цким флотом в Днепровских гирлах // Киевская старина. - 1884. - Кн. 9;
Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього Коша
Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. - С. 496-509; Сокульсь-
к и й А. Л. Морські походи запорожців. - Дніпропетровськ, 1995.
А. Л. Сокульський
ДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО, Новоросійське
козацьке військо (1828-69) - іррегулярне козацьке військо,
створене на початку російсько-турецької війни 1828-29 із
усть-дунайських козаків та задунайців, які повернулися в
межі Росії до 1828, а також волонтерів із балканських кра-
їн. Після закінчення війни у 1829 Д. к. в. було поселене в
Акерманському повіті. Російський уряд змушений був ви-
знати, що боєздатне козацьке формування спроможне вирі-
шувати ті злободенні завдання, які постали перед Російсь-
кою імперією в південному регіоні, а саме: зміцнити охоро-
ну кордонів, поповнити російську армію боєздатними
ДЮран______________________________________________________ 143
Основу господарства війська становило землеробство і тва- ринництво. Однак рівень розвитку господарства дунайсь- ких козаків був низьким і ледве забезпечував прожитковий мінімум. На території Д. к. в. було розвинене млинарство. В межах військових земель велася періодична і стаціонар- на торгівля, однак остання не набула значного поширення. Проіснувавши 40 років на півдні України, Д. к. в., згідно з поясненнями урядовців, було скасоване через нездатність повноцінно виконувати військові обов'язки.
Літ.: Бачинський А. Д., Бачинська О. А. Козацтво на півдні України. 1775-1869. - Одеса, 1995; Бачинська О. Дунайське коза- цьке військо. - Одеса, 1998. Л. М. Маленко
ДЮРАН (18 ст.) - французький дипломат, посол при ро- сійському уряді в Петербурзі. Йому приписують авторство анонімного твору «Фальшивий Петро III, або Життя й пригоди бунтівника Омеляна Пугачова» (Лондон, 1775). У цьому творі є цікаві місця про Україну, про зруйнування Запорозької Січі й катування непокірних козаків москови- тами. «Коли Україна стала поневолена Росією, багато не- щасних її мешканців емігрували... і заприсягнися непри- миренно ненавидіти все, що було російським», - пише Д. На особливу увагу заслуговують ті сторінки книжки Д., де розповідається про московську колонізацію Запорожжя. В. А. Чабаненко |
• Козацькі поселення © Міста о Інші населені пункти |
підрозділами легкої кінноти, згуртувати населення. З ме-
тою збільшення кількості служилого козацтва в 30-х рр.
19 ст. до війська були приєднані інші категорії населення: з
1832 до складу козацького формування стали включати
дворянських дітей та синів обер-офіцерів із Херсонської
губернії та Бессарабії; протягом 1832-36 склад війська по-
повнили відставні нижні чини належної поведінки, селяни-
переселенці з Курської губернії; в 1839 до Д. к. в. приєдна-
но кочових та осілих циган Бессарабії.
Офіційне визначення статусу козацького формування відбу-
лося в 1844. Дунайське іррегулярне військо зрівнювалося в
правах та обов'язках з іншими козацькими формуваннями
Російської держави. На нього поширювалася встановлена в
Російській імперії система підпорядкованості державній
владі. Безпосереднє керівництво військом здійснювало вій-
ськове правління на чолі з кошовим отаманом. Служиле ко-
зацтво Д. к. в. складало два шестисотенні кінні полки.
Вони несли внутрішню і прикордонну службу на території
Херсонської губернії та Бессарабії, тримали залоги в Одесі,
Ізмаїлі та Акермані. В 1854 на території війська був створе-
ний третій кінний полк, який проіснував до закінчення
Кримської війни 1853-56. У 1856 у зв'язку із втратою Росі-
єю придунайської частини Бессарабії Д. к. в. було перейме-
новане в Новоросійське і мало нести прикордонну службу
на лінії Болград - Татарбунари й далі по чорноморському
ДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (1828-1858 рр.) |
МОЛДОВА |
узбережжю.
|
ЗАБІЛИ - одна з найвизначніших козацьких династій.
Протягом всієї історії Гетьманщини представники цієї
династії обіймали посаду сотника Борзнянської сотні Ні-
жинського полку лише з однією 10-річною перервою.
Всього ж відомо сімнадцять 3. Найважливіші представни-
ки: Петро 3. - сотник борзнянський (1652-61), генераль-
ний суддя (1663-69), генеральний обозний (1669-85); Та-
рас 3. - сотник борзнянський (1669-72); Степан Петрович
3. - сотник борзнянський (1674-77), генеральний хорун-
жий (1678-82), полковник ніжинський (1687-94); Василь
3. - сотник Борзнянської сотні (1680), генеральний хорун-
жий (1687); Михайло 3. - сотник Борзнянської сотні
(1680-і рр., 1725), осавул Ніжинського полку (1696-1708),
писар того самого полку (1708-10); Юрій Тарасович 3. -
сотник Борзнянської сотні (1690), хорунжий Ніжинського
полку (2-а пол. 1690-х рр.); Тарас 3. - сотник Борзнянської
сотні (1690-1709, 1713); Михайло Тарасович 3. - сотник
Борзнянської сотні (1710-27); Пантелеймон Михайлович
3. - сотник Борзнянської сотні (1729-57) та ін.
Літ.: Максимович М. Обозрение городових полков и сотен, бьів-
ших на Украине со времени Б. Хмельницкого // Собр. соч. - Т. 1. -
К., 1876. - С. 655-747; Лазаревский А. Описание старой Мало-
россии: В 3-хт. -К., 1888-1902; Модзалевский В. Малороссийс-
кий родословник: В 4-х т. - К., 1908-1914; Слабченко М. Малорус-
ский полк в административном отношении. - Одесса, 1909;
Окиншевич Л. Значне військове товариство на Україні-Гетьман-
щині ХУІІ-ХУШ ст. - Мюнхен, 1948; О а ] є с к у О. ТЬе Созяаск
асітіпізїгаїіоп огЧНе Неіїпапаїе. - СатЬгіс1§е, 1978. - Уоі. 1, 2.
Р І. Шиян
ЗАБУЗЬКИЙ Семен (17 ст.) - козацький старшина про-
польської орієнтації. 1649 король призначив 3. на посаду
гетьмана Війська Запорозького замість Б. Хмельницького.
Не визнаний січовиками і після Зборівського договору
1649 змушений був перейти до поляків; відтоді доля його
невідома.
ЗАГІРНЯ Марія (Грінченко Марія Миколаївна; 1863-
1928) - українська письменниця, перекладач, лексикограф,
етнограф, педагог. Народилася у місті Богодухові на Харкі-
вщині, дружина Б. Грінченка. Закінчила Богодухівську про-
гімназію (1881). Авторка багатьох поезій, книг оповідань
«Під землею» (1897), «Чередник та дівчата» (1898), читан-
ки «Наша рідна мова» (1918) й цілої низки науково-популя-
рних брошур, серед яких виділяється історичний твір про
козаччину «Гетьман Петро Сагайдачний».
В. А. Чабаненко
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович (нар. 1924) - укра-
їнський письменник, лауреат Державної премії УРСР
імені Т. Г. Шевченка (1974), Державної премії СРСР
(1980). Родом із с. Солошиного, тепер Кобеляцького р-ну
Полтавської обл. Закінчив Дніпропетровський ун-т
(1951). Учасник Великої Вітчизняної війни. Очолював
Спілку письменників України (1979-86), Комітет з Дер-
жавних премій Української
|
РСР (1979-87). Автор більш
як двох десятків романів, се-
ред яких чи не найпопуляр-
ніші - історичні: «Роксола-
на» (1980; безпосередньо
Запорожжю присвячені
розділи «Байда», «Дніпро»
та ін.), «Я, Богдан (Сповідь у
славі)» (1983; у центрі уваги
автора - Визвольна війна
ії. А. Загребельний |
українського народу середи-
ни 17 ст., героїчне і драма-
тичне життя найвидатнішо-
го гетьмана України - Б. Хмельницького). 3. належить та-
кож цикл публіцистичних статей, досліджень і есе з
історії Української держави, її культури і мови. Твори 3.
перекладені 23 мовами світу.
Літ.: Шаховський С. Романи Павла Загребельного. - К., 1974;
Д о н ч и к В. Істина - особистість: Проза Павла Загребельного. -
К., 1984; Шпиталь А. Історична проза Павла Загребельного. -
К., 1986. П. П. Ребро
ЗАГРЕБИ - козацьке печиво; пшеничні коржі, що пекли-
ся в мечеті або на кабиці й загрібалися (звідси й назва) в
жар або в гарячий попіл. Вважалися ласощами й тому по-
давалися здебільшого до святкового столу чи гостям.
ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ - осередок козацької вольниці за
Дунаєм, дев'ята і остання Січ українського козацтва. її
основу становили запорозькі козаки, які протягом 70-х рр.
18 ст. тікали за Дунай у межі Османської імперії. Початок
історії Задунайського Коша поклали запорозькі козаки, які
брали участь у дунайських експедиціях часів російсько-ту-
рецької війни 1768-74. Після замирення Росії з Туреччи-
ною частина козаків, потерпаючи від утисків російського
офіцерства, не повернулася на Січ, а осіла в гирлах Дунаю
і Дністра. Потік козацтва в межі володінь Османської
імперії збільшився після ліквідації Нової Січі в 1775, про-
довжувався декілька років і досяг свого апогею в 1777-78.
На кінець 1778 їх було вже 12 000 чоловік. Організовано-
го компактного переходу запорожців до Туреччини не
було. Козаки невеликими групами суходолом і водними
шляхами діставалися гирла Дунаю, у пониззя Дністра, на
Березань, Тилігул, в Очаківську округу, у Буджак. Турець-
кий уряд не чинив перешкод запорозькому козацтву, бо був
зацікавлений у ньому як у засобі тиску на Росію. 30.8.1778
запорозькі козаки офіційно були прийняті в турецьке під-
данство і присягнули на вірність султану. Для поселення
їм були надані землі в пониззі Дністра в Кучурганах. У но-
вих умовах запорожці зберегли свій традиційний спосіб
життя, який передусім ототожнювався із степом, плавня-
ми і вольницею. Саме в Кучурганах запорозькі козаки зро-
ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ__________________________________________ ]55
ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ (1775-1828 рр.) |
били спробу утворити Кіш, однак це їм не вдалося. Через
втручання турецького і російського урядів у справи заду-
найського населення, через невдале розташування та
збройні сутички з некрасовськими козаками задунайці
змушені були декілька разів змінювати місце розташуван-
ня Січі. Напередодні російсько-турецької війни 1787-91
задунайські козаки заснували Кіш на р. Дунавці у Катер-
лезі. У 1795 уряд Туреччини наказав задунайцям перейти
в район Сеймен, що на Сухому Дунаї. Значна частина ко-
заків перейшла на вказану місцевість і заснувала там но-
вий Кіш з відповідним устроєм. У 1803-04 задунайські ко-
заки повернулися до гирла Дунаю і, витіснивши некрасов-
сько-липованське старообрядське населення з цієї місце-
вості, знову заснували в Катерлезі Кіш. Катерлезька Січ
проіснувала до 1805 і того самого року була зруйнована
турецьким феодалом Пехлеван-оглу і некрасовськими ко-
заками. Коли почалась російсько-турецька війна 1806-12,
задунайське козацтво перебралося до Браїлова (тепер Бре-
їла, Румунія) під захист браїлівського паші. Після закін-
чення воєнної кампанії 1806-12 задунайці повели наступ
на некрасовських козаків з метою повернути відвойований
ними Катерлез з околицями та закріпитися в гирлі Дунаю.
У 1812 вони двома загонами рушили по берегах Дунаю на
некрасовсько-липованські села. Сутички переросли у
справжню війну. В ході воєнних дій задунайці навесні
1813 оволоділи Катерлезом, проте вирішили там не відбу-
довувати Січ, а рушили далі, до Дунавця. Тільки на поч.
1814 задунайські козаки оволоділи головним центром не-
красовців - селищем Великий Дунавець, що на Георгіївсь-
кому гирлі, і заснували там Кіш. У 1814-28 існувала т. зв.
Дунавецька Січ. Вона розташовувалася на підвищенні і
була захищена з півночі й заходу ровами і валами, зробле-
ними ще генуезцями й відновленими некрасовськими та
задунайськими козаками. З півдня Січ була захищена
р. Дунавцем із високими берегами, зі сходу підступи до
неї охороняли непрохідні плавні. Там, де фортеця приля-
гала до р. Дунавця, козаки влаштували зручну пристань,
до якої прибували річкові й морські судна. Напередодні
війни Росії з Туреччиною в 1828-29 на території Січі про-
живало близько 15 000 населення.
Дунавецька Січ устроєм та будовою нагадувала останню
Запорозьку Січ - Нову. На її території знаходилося 38 ку-
ренів, із тими самими назвами, які були і в Новій Січі,
приміщення, де розташовувалася кошова старшина, ти-
тарня і церква. Управлялося задунайське козацтво своєю
власною старшиною. Саме вона зосереджувала у своїх
руках всю повноту адміністративної, військової, судової
влади на Січі й відала певними господарськими справами.
Турецький уряд не втручався у внутрішні справи задунай-
ців і вимагав від них лише виконання військової служби.
Задунайські козаки змушені були стояти залогами в ту-
рецьких фортецях, охороняти кордони Османської імперії,
брати участь у походах і каральних експедиціях турецьких
військ для придушення національно-визвольних рухів
християнських народів Балканського півострова. За вико-
нання військового обов'язку перед Туреччиною задунайці
одержували платню і харчі. Військова служба на користь
султана стала для задунайських козаків тяжкою і небажа-
ною роботою. Використання козацтва для придушення
ЧОРНЕ МОРЕ |
•ф- Місця розташування Січі (1814-1828)
• Козацькі поселення |
визвольних рухів християнського населення Османської
156_______________ задунайське козацтво - заиманщина
Задунайський козак. Художник
С. Васильківський. Акварель. 1900 р.
імперії викликало протест задунайців. Військові найми на
Січі, коли заможні козаки наймали сірому й відправляли її
у військо замість себе, стали звичайним явищем. Крім
того, 3. С, на відміну від попередніх Січей, не мала кон-
кретного, постійного, добре озброєного ворога, який би
змушував козацтво удосконалювати свою військову май-
стерність і зміцнювати військову організацію. Саме тому
зникає власна козацька кіннота та артилерія. В походи ко-
заки вирушали пішки або на човнах по воді (власного
флоту вони також не мали).
Турецький уряд надав задунайським козакам у «повне ко-
ристування» ділянку землі навколо Січі та по Свято-Геор-
гіївському гирлу Дунаю. На цій місцевості виникло 6 сіл:
Райя, Озаклія, Саранасув, Карагарман, Чукурова, Іглиця. В
них мешкали одружені козаки та райя (див. Райя задунай-
ська). Однак відомі й інші села, де компактно проживала
задунайська райя (Моругіль, Катерлез, Горга, Нижній Ду-
навець та ін.). Фактично 3. С. була тим центром, навколо
якого консолідувалося християнське населення Добруджі.
Розташування козацького Коша в дельті Дунаю та на чор-
номорському узбережжі визначило економічні пріоритети
задунайського населення. Основним заняттям задунайсь-
ких козаків стало рибальство. Із поступовим збільшенням
чисельності райї зростає значення землеробства в госпо-
дарстві Січі. Наприкінці 18 ст. на 3. С. з'явилися заможні
козаки, які використовували робочу силу задунайців. Вони
ставали господарями рибних заводів, сільськогосподарсь-
ких маєтків і торгових домів. Підприємства належали за-
можним козакам - «дукам» чи «срібляникам», або ж за-
можній райї. Працювала на цих підприємствах січова
рома - «голоколінчики», «безштаньки», які наймалися
роботу і отримували заробіток у натуральному вигляді.
На поч. 19 ст. на Січі поширюються явища, які свідчать
про її кризовий стан, так і про певну еволюцію. Катаст{
фічних масштабів набуває зубожіння сіроми, поширюю-
ся пияцтво, хвороби серед «голоколінчиків», розбійниці
серед найбідніших козаків. Саме криза 3. С., про на*
ність якої свідчили вкрай загострені економічні, соціаль
політичні протиріччя серед задунайців, породила нов
тип козаків-робітників, для яких тиск із боку Росії й Тур*
чини став вирішальним. Обидві держави - за умов піді
товки війни між собою - намагались різними засобаї
(мирними і немирними) підпорядкувати собі козаків. ]
витримавши політичного тиску великих імперій, части
задунайців схилялася до сс^юзу з російською державо
Поява на політичній арені И. Гладкого підштовхнула >
подій на Січі і сприяла швидкому переходу задунайсько
населення в межі Російської імперії. На початку російсьь
турецької війни 1828-29 218 січових козаків та 578 д)
райї на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким вийшли
межі Росії. Вихідці із турецьких володінь принесли із с
бою військову канцелярію, похідну церкву, скарбниц:
прапори, атрибути влади - бунчук та булаву. Відтак ц
перехід можна було трактувати як повернення козацько
Коша в межі Російської імперії. Подія, що сталася, покл
ла край 3. С. і водночас наразила на смертельну небезпе
українське населення, що залишилося в Подунав'ї. Вж*
за наказом турецького султана заходи мали жахливі н
слідки для райї та козаків. На Січ було послане турець
військо. Воно вчинило погром усього населення Добрую
яке було під захистом 3. С. Сама ж Січ була повнісі
зруйнована і після того вже не відродилася.
Літ.: Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828: Історико-/
кументальний нарис. - Одеса, 1994; Задунайська Січ // Невичерпні да
рела пам'яті. - Т. II. - Одеса, 1998; Маленко Л. М. Азовське козаі
ке військо (1828-1866). - Запоріжжя, 2000. - С. 11-32.
Л. М. Мален
ЗАДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦТВО - див. Задунайська Січ
ЗАИМАНЩИНА - узвичаєний спосіб закріплення зем
льної власності на правах першості в зайнятті вільних з
мель. Була поширена серед козаків і селян України у Н
18 ст., пізніше практикувалася селянами півдня. Ця нор\
йде з глибини віків, і шукати її початки слід у звичаєво^
праві доби Київської Русі. Земельна власність у Запороз:
ких Вольностях ґрунтувалась виключно на цій правові
основі. Юридично цей звичай не був оформлений і діяв}
норма звичаєвого права. В її основі лежало традицій
уявлення людей про те, що їхня праця, вкладена у землю
будь-якій формі, давала право на володіння і розпор)
джання нею. Раніше здійснена 3. визнавалася законнон
Вона могла бути груповою та індивідуальною. Часто з;
йнята територія або і вся місцевість носила ім'я першог
володільця (Цимбалове урочище, Ґалаганове займищ<
Чутова забора й т. ін.). Способи та обсяги 3. не скрізь бул
однаковими. У північних районах вона здійснювалас
шляхом розчищання лісових ділянок, у степових райс
нах - підняттям цілинних земель. У такий спосіб відбувг
лось масове покозачення селян під час національно-визвс
льних змагань. Вони переходили в інші місця, осаджувані
ЗАПОРОЗЬКА СІЧ_____________________________________________ 163
вою для творів Рєпіна безпосередністю і психологічною
гостротою. Продуманий композиційний зв'язок окремих
постатей передає не тільки атмосферу веселого збудження
(хоч є і такі, що не підтримують загальний настрій), ви-
кликаного складанням гідної відповіді султану, а й духов-
ну єдність різних за віком, походженням і соціальним ста-
ном людей, які представляли легендарне, нескориме запо-
розьке лицарство. Хтось намагається придумати гостре
слівце, а хтось сміється над уже придуманим кимось
іншим. Художник групує основну масу козаків у кругову
композицію, і богатирський сміх, що зародився біля столу,
розходиться хвилями і виступає як вираз презирства до
погроз і віри у свою непереможність (різноманітні відтін-
ки сміху передані з надзвичайною майстерністю). Висо-
кий горизонт у поєднанні із замкнутістю загального силу-
ету групи стримує експресивний рух всередині її, надаючи
композиції врівноваженості (остаточно художник досяг
цього, коли обмежив її постатями на повен зріст, зображе-
ними зі спини - у чорно-білому вбранні і масивному біло-
му кобеняку). Засмаглі, загартовані в походах обличчя,
картинно широкі пози, яскраві плями козацького одягу, не-
спокійний ритм списів - все це передає своєрідний побут
і характери волелюбного козацтва 17 ст.
Яворницький надавав допомогу не лише у збиранні істо-
ричного матеріалу, предметів козацької старовини, а й у
доборі типажу (сам позував для образу писаря). Для ос-
новних постатей моделями слугували переважно знайомі,
але в картині Рєпін переробляв портретні етюди, підпо-
рядковуючи їх задумові. Так, для образу Сірка позував ге-
нерал М. Драгомиров (виходець з України, широко освіче-
ний, цікавився українським мистецтвом); для Тараса Буль-
би - професор Петербурзької консерваторії О. Рубець
(український музикант, збирач народних пісень) та росій-
ський письменник В. Гіляровський; для осавула - артист
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
