420; Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. -
К„ 1995. - С. 164. С. Ф. Плецький
КУРБАС Лесь (Олександр-Зенон Степанович; 1882-
1937) - видатний український режисер, актор, теоретик
театру, драматург і публіцист, перекладач, народний ар-
тист республіки. Народився у м. Самборі, тепер Львівської
обл., у сім'ї українських акторів С. Яновича і
В. Яновичевої. Навчався на філософському факультеті Ві-
денського ун-ту (1907-08, 1911), у Львівському ун-ті
(1908-10). Викладав у Київському (1922-25) і Харківсько-
му (1926-33) музично-драматичних ін-тах. Один із ініціа-
торів створення журналів «Театральні вісті», «Барикади
театру», «Радянський театр». Заснував трупу «Тернопіль-
ські театральні вечори» (1915-16), Молодий театр у Києві
(1916-19), Київський драматичний театр (1920-21), театр
«Березіль» (1922-35; з 1935 - Харківський український
драматичний театр імені Т. Г. Шевченка), художнім керів-
ником якого був до 1933. Писав новели, п'єси, театро-
знавчі статті, переклав кілька п'єс зарубіжних драматур-
гів, поставив низку фільмів.
Як актор створив на сценах ряду театрів образи Ґонти
(«Гайдамаки» Т. Шевченка), Збігнева («Мазепа»
Ю. Словацького) та ін.
Інсценізував поетичні твори Т. Шевченка. В 1919 зробив у
Молодому театрі «Шевченківську виставу». 1920 у Київ-
ському драматичному театрі (Кийдрамте) здійснив поста-
новку своєї інсценізації поеми «Гайдамаки», яка стала
«епохальним явищем в історії українського театру»
(П. Коваленко). Згодом вистава за цією інсценізацією К.
йшла в театрах України та Канади (понад 150 прем'єр).
В історію українського мистецтва К. увійшов як великий
реформатор і організатор театру й режисер, який сміливо
прищеплював українській Мельпомені нові ідеї та форми.
Репресований 1933. Реабілітований 1957. Рішенням
ЮНЕСКО 1987 у світі відзначено 100-річчя від дня наро-
дження Л. Курбаса.
Літ.: Курбас Лесь: Спогади сучасників. - К., 1969; Б о б о ш к о Ю. Ре-
жисер Лесь Курбас. - К., 1987; Голобородько Я. їх стратили в
один день: Л. Курбас - М. Куліш, твори і взаємини // Літературна Укра-
їна. - 1997. - 6 листопада. В. Ф. Шевченко
КУРІННИЙ ОТАМАН - див. Отаман курінний.
рідко вживана назва ота-
КУРШНИИ ПОЛКОВНИК
мана курінного.
Літ.: Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорозь-
кої // Праці комісії для виучування західноруського та вкраїнського пра-
ва. - Вип. 3. - К„ 1927. - С. 245-250; 320.
КУРІНЬ - 1) У 16-18 ст. основна адміністративно-госпо-
дарська та військово-організаційна одиниця Запорозької
Січі. На чолі К. стояв отаман курінний, який обирався ко-
заками відповідного К. До курінної старшини належав і
хорунжий, який був охоронцем курінного значка. На почат-
ковому етапі існування Запорозької Січі, судячи з назв (Ба-
туринський, Канівський, Корсунський тощо), К. був об'єд-
нанням земляків. У пізніші часи К. став структурою, у ме-
жах якої вирішувалась основна більшість адміністратив-
них, господарських та побутових проблем січовиків. Щодо
Січі 16 ст. відомі назви семи куренів: Пашківський, Тита-
рівський, Дерев'янківський, Поповичівський, Іванівський,
Канівський, Дядьківський. У 18 ст. на Запорозькій Січі на-
раховувалось 38 К. (Батуринський, Брюховецький, Васю-
ринський, Ведмедівський, Величківський, Вище-
стебліївський, Джерелівський, Дерев'янківський, Дон-
ський, Дядьківський, Іванівський, Іркліївський, Калнибо-
лоцький, Канівський, Кисляківський, Конеловський, Ко-
ренівський, Корсунський, Крилівський, Кущівський, Ле-
вушківський, Менський, Мишастівський, Нижче-
стебліївський, Незамайківський, Пашківський, Переяслав-
ський, Пластунівський, Платнірівський, Полтавський, По-
повичівський, Рогівський, Сергіївський, Тимошівський,
Титарівський, Уманський, Шкуринський, Щербинівський).
Прийом до К. здійснювався на основі земляцтва; новопри-
булого до лав запорозького козацтва - новачка - записува-
ли до курінного реєстру. К. організовував відбування коза-
ками гарнізонної та сторожової служби. Згідно з наказами
К. почергово направляв козаків на службу. Курінні отамани
КУРУКІВСЬКА УГОДА 1625____________________________________ 283
Курінь з Кам'янської Січі. Реконструкція: зовнішня -
В. Є. Ільїнського, внутрішня - М. А. Остапенка
розв'язували переважну більшість спорів, що виникали
між козаками. К. брав засуджених козаків на поруки, ком-
пенсував заподіяну ними шкоду. Важливою була роль К. і в
господарському житті Запорозької Січі. На щорічному роз-
поділі угідь Вольностей Війська Запорозького Низового К.
представляли своїх козаків. На відведених землях розгорта-
лися громадські курінні промисли, а козаки могли само-
стійно займатися скотарством, рибальством, полюванням.
У власності К. знаходилися рибальські промисли, землі
для полювання, толоки для випасання худоби, комори,
шинки, господарські будівлі, крамниці та будки на січовому
базарі, човни тощо. Все це майно здавалося в оренду. Крім
того, К. отримували належну козакам частку грошового і
хлібного жалування, податків та інших прибутків Коша.
Здобуті кошти спрямовувались на утримання курінного гос-
подарства. В К. козаки харчувалися й жили, а в курінних
скарбничках зберігали своє майно. Значення К. в житті за-
порозьких козаків і їх пошана до них були такими велики-
ми, що колишній кошовий міг не згадати про найвищу
старшинську посаду, яку займав у минулому, але обов'язко-
во вказував на свою приналежність до певного куреня.
'&щт®ж- ер даше?: шТІШш
|
Сволок і лутки запорозького куреня. Малюнок І. Ю. Рєпіна |
УЛОЦСА Д0іИ2 І6ИЛК0ТШ П/ШСШ ЇШ^ЩіШі
2) На Запорозькій Січі - казарма, в якій проживали коза-
ки, що належали до нього. Розміри К., їх конструкція не
були однаковими на різних Запорозьких Січах. Так, на Ба-
завлуцькій Січі курені мали стінки, сплетені з лози, та
були покриті кінськими шкурами для захисту від дощу. На
Олешківській і Кам'янській Січах основу стін К. станови-
ли вкопані в землю стовпи, які утворювали каркас будівлі.
До стовпів кріпились жердини, що перепліталися лозою
та обмазувалися глиною. На Новій Січі було достатньо бу-
дівельного лісу, і К. будували з рублених колод.
Те, що К. призначалися для проживання великої кількості
козаків, обумовило схожість їх інтер'єрів. Всі вони мали
вигляд будівлі без кімнат і перегородок. Для відпочинку
козаків слугували довгі дерев'яні помости уздовж стін.
Крім того, в К. знаходився довгий вузький стіл - сирно,
який слугував запорожцям для спільних трапез. Навколо
сирна ставилися вузькі лави. На покуті розміщувались
ікони, підвішувалась лампадка і стояла карнавка, в яку ко-
заки клали гроші на купівлю продуктів харчування на на-
ступний день. На стінах козаки розвішували зброю. В сі-
нях К. знаходилась кабиця (вогнище). Котли, в яких вари-
ли страву для спільних трапез козаків, підвішувались над
кабицею на ланцюгах до кінця сволока, що виходив у сіни.
Опалювалися К. кахляними грубами.
3) У городових козаків - найнижча організаційна одини-
ця, яка об'єднувала козаків певного населеного пункту і
забезпечувала їх мобілізацію. С. Ф. Плецький
КУРУКІВСЬКА УГОДА 1625 - мирна угода, укладена
польськими комісарами на чолі з коронним гетьманом
С. Конєцпольським і козацькою старшиною, яку очолював
гетьман М. Дорошенко, в урочищі Ведмежі Лози біля Ку-
рукового озера (недалеко від м. Кременчука)
27.10 (6.11). 1625 після поразки козацько-селянського по-
встання 1625 під проводом М. Жмайла. Офіційно він ді-
став назву «Ординація запорозьких козаків». За нею поль-
ський уряд зрікався вимагати видачі ватажків, всім учас-
никам повстання надавалася амністія. Офіційний козаць-
кий реєстр збільшувався до 6 тис; новий реєстр слід було
скласти протягом 3-х місяців під наглядом осіб, спеціаль-
но визначених польськими комісарами. Протягом 12 тиж-
нів козаки, що не перебували безпосередньо на службі у
панів, мали виселитися зі шляхетських маєтків. Внесені в
реєстр користувалися всіма правами і вольностями, які
вони мали раніше: особиста свобода, право судитися сво-
їм військовим судом, вільно займатися торгівлею, промис-
лами. В суди замкові, духовні та громад козаки не мали
права втручатися. Справи про кривду, завдану козакам,
розглядали козацькі отамани і старшина в присутності
старост; якщо таку кривду завдано обивателями, то справи
розглядав підстароста у присутності козацьких старшин.
Козацькому реєстру встановлювалася щорічна платня за
службу - 60 тис. злотих (крім додаткової плати старшині).
За реєстровцями зберігалося право обирати старшого,
якого мав затверджувати король або за його дорученням -
коронний гетьман. У деяких випадках козакам надавалося
право просити про зміну старшого. У поході ж старший
міг вступити на посаду і без королівського затвердження.
Тисячна залога реєстровиків мала стояти на Запорожжі,
щоб не допускати туди втікачів з «волості»; решта мала
перебувати на «волості» і виступати за наказом коронного
МИСТЕЦТВО - МИХАЙЛИК
МИСТЕЦТВО - див. Козацтво в образотворчому мис- тецтві. |
МИСЮРКА - неглибокий шолом у вигляді залізної чи мідної миски з прикріпленою до нього кольчужною сіткою, яка закривала чоло, вуха, по- тилицю й плечі. Глибші М., які закривали чоло, назива- лись прилбицями. Носилися М. із ватяними прошитими підкладками.
Літ.: Денисова М. М., Порт- н о в М. 3., Д є н и с о в Е. Н. Рус- ское оружие. Краткий определитель русского боевого оружия XI - XIX веков. - М., 1953. - С. 56; К \у а § - п і є \у і с 2 XV. 1000 8І6\у о Ьгопі Ьіаіе} і игЬгоі'епіи осЬгоппут. - \¥аг§2а\уа, 1981.-3.119. |
Мисюрка
МИТНА СПРАВА - система справляння митних зборів
при проведенні торговельних операцій козацькою адміні-
страцією Запорожжя та Гетьманщини. При веденні зов-
нішньої торгівлі справлялося вивізне мито (евекта) та вві-
зне мито (індукта). Запорозькі козаки з 15 ст. були знайомі
із митними процедурами, займаючись промислами. Коза-
ки, які займалися чумацьким промислом на основних со-
ляних шляхах з України до Криму, Волощини і Галичини,
платили транзитне мито від маж: (возів спеціальної конс-
трукції) залежно від ваги. Королівські урядовці у 16 ст.
встановлювали норми мита з козаків, які прямували до
Канева, Черкас, Києва. Вже 1499 у привілеї великого кня-
зя литовського Олександра Києву було визначено, яке
мито мають міщани брати з козаків за рибний промисел.
У 16 ст. правове регулювання М. с. здійснювалося Литов-
ськими статутами.
Власна М. с. і митна політика формуються в умовах ста-
новлення козацької держави. Гетьман Б. Хмельницький з
метою заохочення до внутрішньої торгівлі видавав спеці-
альні універсали про охорону особи, товарів і майна куп-
ців, надавав їм привілеї, передавав торговельні збори мі-
щанам і нерідко звільняв їх від торговельного мита, ство-
рюючи сприятливі умови купцям для торгівлі. Для М. с.
уряду Б. Хмельницького були характерні елементи мер-
кантилізму і відстоювання необхідності активного втру-
чання державної влади у господарське життя країни, за-
охочення довозу та обмеження вивезення золота і заохо-
чення вивезення товарів, покарання українських купців за
посередницьку торгівлю, встановлення захисних мит, до-
помога у підприємницькій діяльності ремісників і купців.
Привізні дорогоцінні метали і коштовні камені митом не
обкладалися, що стимулювало збільшення гетьманського
скарбу і поліпшення фінансового становища держави. За
транзит і право складування товарів іноземні купці повин-
ні були сплачувати провізне мито. Багаті купці нерідко
були збирачами (екзакторами) мита у прикордонних міс-
тах і підпорядковувалися безпосередньо гетьманській
владі. Прагнучи розширити зовнішню торгівлю, гетьман-
ська адміністрація заохочувала іноземних купців і дозво-
ляла їм після сплати 2% ввізного мита вільну торгів;
своїми товарами у містах. Вивізне мито також дорівнюі
ло 2% від вартості товарів. Ця ставка мита була чи не ш
меншою у тогочасній Європі, що дозволяло Гетьманіщ
значно збільшувати товарооборот.
Прикордонне мито збиралося до державного скарбу безі
середньо через військового екзактора з допомогою підлі
лих йому органів або через орендарів-відкупників.
Для впорядкування фінансів Гетьманщини у складі сте
шинської адміністрації гетьманських урядів запровадь
валася посада генерального підскарбія, який відав розг
ділом натуральних і грошових податків, встановлюв
мито тощо.
М. с. була і предметом дипломатичних переговор
Б. Хмельницького. Так, при підготовці проекту договор;
Туреччиною у 1650 передбачалося право українських к
раблів торгувати в усіх турецьких провінціях, на всіх ос
ровах і портах без оплати мита. Нагляд за дотриманні
торговельно-митних відносин між Україною і Туреччинс
здійснював український резидент у Стамбулі. У квіт
1649 між Б. Хмельницьким та московським урядом бу.
досягнуто угоди про безмитну торгівлю. Після Зборівськ
го договору 1649 торговельно-митні відносини з Моско
ською державою погіршилися. Посольський приказ ск
сував дозвіл українським купцям безмитно торгувати. Р
гулювалися також торговельні відносини шляхом вида
проїзних грамот купцям. В Україні такі грамоти видава/
гетьманський уряд, полковники і сотники.
Запорозькі козаки інколи намагалися влаштовувати пер
вози і збирати мостове мито й поза межами Запорозькі
Вольностей, зокрема у володіннях кримського хана. На З
порожжі ярмаркове мито збирали військові кантаржі
Збір мита на перевозах (Мишуринорізькому, Кодацьком
Микитинському, Переволоцькому, Кам'янському, Кизике]
менському через Дніпро та Бугогардівському через Буг) зі
безпечували військові чиновники - шафарі, підшафар
писарі і підписарі. Мостове мито було таким: з порожнм
го воза, наприклад, на Микитинській заставі бралося п
копійці, з навантаженого - від 2 до 10 копійок. На Миш)
ринорізькій переправі у деякі роки збирали по 12 тис. каг
бованців річного мита.
М. с. передбачалася у статті 16 Конституції Пилипа Ор
лика (1710). За часів Нової Січі козаки відбували служб
на кордонах, на переправах, на митницях. Скарб кошовс
старшини поповнювався від митних зборів з торгівлі,
перевозів.
Після смерті гетьмана Д. Апостола у питаннях митної по
літики Запорозька Січ потрапила в одинакові умови
Гетьманською Україною. А 15.7.1754 царським урядон
митні збори у вигляді індукти та евекти, які збиралися дл:
потреб України, скасовувалися. Ліквідовувався митниі
кордон України з Росією, що призвело до руйнації україн
ської митної автономії. Запорозька Січ певний час ще збе
рігала незалежність своєї митної території.
Літ.: Загоровський Є. О. Запорізько-російська митна політика зі
часів Нової Січі // Юбілейний збірник на пошану Д. І. Багалія. - Т. 1. -
К., 1927. - С. 806-810; Дністрянський М. С. Кордони України. -
Львів, 1992. - С. 36-37; Мельниченко В. М. Торговельні зв'язки
між Лівобережною і Правобережною Україною у другій половині
XVIII ст. // Український історичний журнал. - 1998. - № 1. - С. 69-76.
Й. Л. Рисіч
МОРДОВЕЦЬ - МОРСЬКІ ПОХОДИ_______________________________ 325
на місце вищезгаданого Мазепи після смерті останнього в
Бендерах. ГТ. Орлик залишився з кошем 7-8 тис. чол. на
службі блаженної пам'яті його величності короля Кар-
ла XII... Ми знаємо гетьмана [П. Орлика] як людину вель-
ми ворожу до москалів, розумну й відважну, дуже поважа-
\ ну й люблену в Україні між козаками, в яких цар відібрав
\ майже всі давні вольності. Але козаки, хоч 18 тис. москов-
I ських драгунів тримають Україну в тяжкому гніті та неволі,
тільки й шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів і
повернути свою давню волю».
Літ.: Січинський В. Чужинці про Україну. - К., 1992. - С. 154-
155. В. А. Чабаненко
МОРДОВЕЦЬ (Мордовцев) Данило Лукич (1830-1905) -
український письменник, історик. Народився в слободі
Данилівці, тепер Волгоградської обл. Російської Феде-
рації. Походив із давнього козацького роду. Закінчив істо-
рико-філологічний факультет Петербурзького ун-ту (1854),
був знайомий із Т. Шевченком, приятелював із М. Косто-
маровим. Активно співробітничав у журналі «Историчес-
кий вестник». Автор багатьох художніх творів різноманіт-
них жанрів (вийшли 1901-02 у 50 т., СПб.), а також істо-
ричних праць. У поемі «Козаки й море» (1859), романах
та повістях «Сагайдачний» (1882), «Кримська неволя»
(1885), «Палій» (1896) та інших зобразив героїчну бороть-
бу запорожців із турецькими, кримсько-татарськими й
польськими загарбниками. Чимало епізодів з історії Запо-
розької Січі висвітлив у монографіях «Пугачовщина»
[1866), «Самозванці і понизова вольниця» (1867) та «Гай-
дамаччина» (1870).
Ііт.: Дорошкевич Г. Д. Мордовець як літературна і громадянська
юстать // Україна. - 1930. - № 7-8; Мордовець Д. Твори: В 2-х т. -
(., 1958; Ф р а н к о І. Данило Мордовець // Зібрання творів: У 50-
и т. - Т. 36. - К., 1982. - С. 43. В. А. Чабаненко
БОРОЗЕНКО Нестор (Мрозовицький Станіслав;?-
649) - військовий діяч доби Хмельниччини, корсунський
олковник (1645-49). Походив із галицько-подільського
іляхетського роду. Здобув блискучу освіту. Вчився в Кра-
івському і Падуанському ун-тах. Деякий час перебував при
зролівському дворі. З 1638 - полковник реєстрового коза-
гва. На початку Визвольної війни перейшов на службу Вій-
>ку Запорозькому. Влітку 1648 спільно з М. Кривоносом
\ І. Ганжою очолив повстанський рух на Поділлі і Волині.
ідзначився у Пилявецькій битві 1648. З 1649 - корсунсь-
ій полковник. Під час Збаразької облоги 1649 очолював
ізацьку кінноту; там і загинув у ході одного з боїв.
'.. - герой української народної пісні «Ой Морозе, Моро-
нку, ти славний козаче».
ОРСЬКІ ПОХОДИ - активні дії запорозьких козаків
і знищенню військового і торговельного флоту против-
іка, висадка морських десантів у 15-18 ст. М. п. прово-
лися з метою звільнення невільників, знищення зброй-
х сил противника і захоплення трофеїв. Крім бажання
метатися туркам і татарам та захопити багату здобич, до
п. козаків спонукало і безкорисливе прагнення слави.
ротьба козаків з могутньою Туреччиною викликала за-
іт і подив у сучасників і піднімала престиж Війська За-
чозького. Лише після участі в М. п. козак здобував по-
у і авторитет у товариства.
Головним противником, проти якого козаки здійснювали
переважну більшість М. п., була Османська імперія. Ту-
рецькі^ султани мали наимогутніший на Чорному морі
флот. Його основу складали весельно-вітрильні судна. За-
лежно від кількості лав для веслярів ці судна поділялися
на різні типи: фрегати -12, бригантини -18, галіоти - 24,
баштарди - 27, галери -до 25. Ще з 15 ст. Туреччина ово-
лоділа північними берегами Чорного моря і контролювала
гирла Дніпра, Дністра, Дону. Турецькі фортеці перекрива-
ли вихід у Чорне море, в якому панував османський флот.
Можливості вести боротьбу з Туреччиною на морі у коза-
ків були обмежені. Державна підтримка по створенню
флоту була відсутня. Польський уряд, за винятком кількох
поодиноких випадків фінансування козацького флоту,
протидіяв його створенню. Тому побудова човнів, їх осна-
щення та озброєння проводилися за кошти Запорозької
Січі. Козацький флот складався з річкових і морехідних
човнів. З огляду на відсутність морських портів і турець-
кий контроль за виходом із Дніпра в Чорне море, великі
кораблі козаками не використовувались, хоча мали місце
випадки використання трофейних галер. Але переважну
більшість М. п. козаки здійснювали на морехідних чов-
нах - чайках. Чайкою називали човен, пристосований для
плавання по річках і по морю, який був озброєний кілько-
ма малокаліберними гарматами і мав екіпаж у 50-70 ко-
заків. Чайки були більш маневреними і мали більшу
швидкість на веслах, ніж турецькі галери. Але під вітри-
лами турецькі кораблі мали більшу швидкість і завдяки
більшим розмірам могли таранити козацькі човни. Крім
того, перевага калібрів турецьких корабельних гармат ро-
била неможливим ведення артилерійської дуелі між коза-
цькими чайками та галерами.
Успішні дії козацького флоту багато в чому зумовлювалися
застосуванням ретельно відпрацьованої тактики морських
походів. У її основі лежало максимально можливе викори-
стання козаками маневру, швидкості і несподіваності удару.
Рішення про морський похід приймалося козацькою ра-
дою. Якщо кошовий отаман не йшов у похід, то на раді
обирався і наказний отаман, який мав його очолити. Мета
походу не розголошувалася. Тому противник не міг довіда-
|
М. С. Самокиш. Абордаж турецького корабля козаками. Олія. 1930 р. |
тись про напрямок головного удару навіть у захоплених
МОРСЬКІ ПОХОДИ
|
;^^^»»',4ч*.у*™^- |
Запорожці у засідці. Гравюра Ю. Шюблера.
Малюнок Р. Штейна. 1895 р.
у полон. Для виходу в море обиралися безмісячні ночі, які
мали сприяти непомітному проходженню повз турецькі
фортеці. На Тавані турки перегороджували Дніпро ланцю-
гом, який пристрілювався турецькою артилерією. Для по-
долання цієї перешкоди козаки вночі пускали за течією ко-
лоду, яка з брязкотом і стукотом вдарялася в ланцюг. Ту-
рецькі гармаші, впевнені в тому, що у них на прицілі знахо-
дяться козацькі човни, відкривали вогонь. Поки турки пере-
заряджали гармати, козаки вже минали небезпечну зону.
Після виходу в море з максимально можливою швидкістю
козацька флотилія рухалася в обраному напрямку.
Завдяки великій швидкості, з якою рухались чайки, через
30-40 годин козацький флот досягав турецьких берегів.
Тому дуже часто висадка козацького десанту проводилась
раніше, ніж розходилася звістка про їх вихід у море. Для
охорони біля кожного човна залишалося по 2 козаки і 2
хлопці. Всі інші штурмували турецькі міста та села. Іноді
козацькі загони заглиблювалися на кілька кілометрів від
берега. Знищивши противника і запаливши його поселен-
ня, козаки із звільненими невільниками й захопленими
трофеями повертались до човнів і знову виходили в море.
Якщо в морі зустрічалися турецькі кораблі, то козаки
опускали щогли на чайках і займали позицію із сонячного
боку. Завдяки сонцю, яке сліпило турків, і низькій осадці
чайок (0,75 м) їм вдавалося залишатись непоміченими.
Вночі козаки зближувалися з турецькими кораблями і
йшли на абордаж. На захопленому судні мусульман зни-
щували або захоплювали в полон. Невільників звільняли.
Все цінне, особливо гармати, переносили у човни, а кора-
бель топили. Якщо козакам доводилося вступати у бій
вдень, то вони відкривали безперервний вогонь з рушниць
і змітали з палуб турецьких кораблів усе живе. Після цьо-
го знову йшли на абордаж. Враховуючи те, що у галер гар-
мати розміщувались на носі, козаки намагалися атакувати
їх із корми. Гірше було, коли на морі підіймався вітер. Ту-
рецькі кораблі, користуючись перевагою у швидкості під
парусами, таранили козацькі чайки. У таких випадках,
щоб зменшити втрати, козакам доводилося розпорошува-
тись по морю. У прибережних районах козацькі чайки
могли укриватися на обмілинах, куди не могли підійти ту-
рецькі галери. Козаки ж, дочекавшись ночі, або вислизали
непоміченими, або атакували ворога. Дуже вміло виї
стовували козаки і зарості очерету.
Повернення на Січ із походу було не менш склад
Дуже часто турки виставляли в гирлі Дніпра свій і
який мав знищити козаків під час їх повернення. Кол
зацька флотилія була досить численною, то козаки на;
ли на турків і з боєм проривалися на Запорожжя. Іно,
заки приставали в затоці за 3—4 милі від Очакова. Зі
вони по низькій улоговині перетягали чайки на рука
200-300 чол. на човен) і, обминувши турецький фло
рез 2-3 дні знову спускали їх у Дніпро. Іноді козаки
плювали чайки перед Очаковом, а самі пересідали ь
хоплених у татар коней і на них повертались на Запо
жя. У наступний похід із Січі козаки виходили на маї
ких човнах, і прокравшись мимо турецьких міст і ю
лів, піднімали затоплені чайки і вже на них продовжу
похід. Бувало, що запорожці поверталися з М. п. н;
через Азовське море - Кальміус - Вовчі Води - Са.
(яка впадала в Дніпро); на цьому маршруті доводи
перетягувати човни по суші з Кальміуса до Вовчих В
Боротьба козаків з турецьким флотом почалася ще в 1
1492 біля Тягині був захоплений корабель, що викли
скарги кримського хана великому князю литовському.
тування з цього приводу і донесло до нас першу пись
згадку про українських козаків. На поч. 16 ст. об'єктам
падів козацького флоту були турецькі фортеці в поі
Дніпра. Під удар потрапляли і татарські міста на кримс
му узбережжі. Пізніше козаки стали атакувати і місі
узбережжі Туреччини. Крім Очакова, Акермана, Кі
Варни, Силістрії, Трапезунда, Синопа та інших міст
Туреччини козаки нападали і на передмістя Стамбула
чверть 17 ст. відзначалась найбільшою активністю ко:
на морі. Комбінованими атаками із суші і моря козакі
хоплювали турецькі прибережні фортеці. Флотилії коз
ких чайок неодноразово громили флот, спустошували)
режжя Туреччини. Доходило до того, що під час актиі
дій козацького флоту на морі паралізувався підвіз пр
вольства в Стамбул. А деякі міста погрожували визі
владу запорожців, якщо султан не зможе захистити Ь
козацьких нападів. Відвага, мужність і вміння перема
ворогів наводили жах на турецьких моряків. Інколи,
відправити їх у бій проти козацького флоту, доводилосі
лицями заганяти їх на галери. Іноді запорозькі козаки д
на морі спільно з донцями, які також виходили в мор
своїх стругах. Дії на морі завжди були пов'язані з небе
кою, і дуже часто козацькі флотилії несли великі втрата
половини учасників походу). А в невдалих походах гиі
чи потрапляла в полон більшість козаків. З полоненим*
заками турки розправлялися з особливою жорстокістк
чавили слонами, розривали на шматки галерами, жив
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
