При промиванні шлунка хворого, який не прийшов до свідомості, потрібно пам’ятати про можливість потрапляння промивних вод у дихальні шляхи, а також про небезпеку помилкового введення зонда в трахею. Щоб уникнути цих ускладнень, уражений повинен лежати в положенні на боці, зонд уводять через нижній носовий хід чи через рот.
Перед уведенням рідини необхідно переконатися в правильному положенні зонда (при введенні його в дихальні шляхи із зовнішнього отвору зонда чути дихальні шуми). При різкому ослабленні дихання доцільно перед проведенням процедури провести інтубацію потерпілого.
Промивання шлунка зондом ефективніше, проте його проводять, як правило, тільки медичні працівники.
Беззондове промивання шлунка менш ефективне. Його можна застосовувати в порядку самодопомоги і при одночасному отруєнні великої кількості людей. Потерпілому дають випити 3—4 склянки теплої води і потім викликають блювання. Його можна викликати, подразнюючи пальцем корінь язика. Беззондове промивання також проводять до появи чистих промивних вод і зникнення запаху отрути.
Відразу після промивання шлунка дають речовини, що поглинають отруту — адсорбенти. Кращим адсорбентом отрути є активоване вугілля (карболен). Такі самі властивості, але в меншому ступені, мають біла глина і палена магнезія. Адсорбенти застосовують розчиненими у воді (по 2—4 столові ложки адсорбенту па 200—400 мл води) відразу після промивання шлунка. Палена магнезія справляє також проносну дію. Крім того, її застосовують як нейтралізатор при отруєнні кислотами.
Для видалення з кишечнику адсорбованої отрути після приймання адсорбенту призначають сольове проносне. Останнє протипоказано при пероральиому отруєнні обпікаючими рідинами (кислоти, основи). Варто мати на увазі, що при глибокій комі, спричиненій снодійними та наркотичними речовинами, виникає атонія кишечнику, через що призначення проносного малоефективне.
При отруєнні обпікаючими рідинами (кислоти, основи) проносне давати не можна!
Для затримки усмоктування і захисту слизової оболонки шлунка від обпікаючої і подразнювальної дії отрути застосовують обволі- кальні речовини: яєчний білок, білкову воду (1—3 яєчні білки на
0, 5—1 л води), молоко, слизуваті відвари, киселі, рідкий крохмаль, желе, рослинну олію.
Білокумісні обволікальні речовини застосовують також при отруєнні солями важких металів, які, з’єднуючись з ними, утворюють нерозчинні альбумінати.
При отруєнні речовинами, добре розчинними в жирах (фосфор, анілін, сантонін та ін.), застосовувати як обволікальні засоби олію і молоко не можна!
Однак в умовах осередку масового ураження (наприклад, при аваріях па ХНО), ие завжди можна здійснити всі зазначені заходи. У цьому випадку основними завданнями надання першої медичної допомоги є припинення подальшого впливу отрути на організм, надання можливої в даних умовах невідкладної медичної допомоги і найшвидша евакуація з осередку ураження.
Отруєння СДОР можуть відбуватися:
— гіри вдиханні отруйної пари, газів, пилу, туману;
— при потраплянні СДОР через рот у травний тракт;
— при потраплянні краплинно-рідинних СДОР на шкіру і слизові оболонки.
При потраплянні СДОР через органи дихання перш за все потрібно здійснити такі заходи:
— надягти па потерпілого протигаз і винести з осередку хімічного ураження;
— звільнити потерпілого від одягу, що стискує тіло;
— при одночасному потраплянні отрути на шкіру змити її великою кількістю води;
— при явищах подразнення слизових оболонок очей промити очі водою чи 2 % розчином натрію гідрокарбонату, за наявності надягти світлозахисні окуляри.
При потраплянні СДОР через рот щонайперше необхідно видалити отруту зі травого тракту шляхом промивання шлунка за допомогою зонда чи беззондовим способом і викликати блювання.
Шлунок слід промити 8—10 л води і більше, аж до появи чистих промивних вод і зникнення запаху отрути. Промивання шлунка особливо ефективне, якщо проводити його невдовзі після отруєння, однак у випадку, коли отруєння відбулось отрутами, що виділяються через слизову оболонку шлунка (морфін, метиловий спирт), доцільне повторне промивання й пізніше (через 12—24 год і більше).
При промиванні шлунка хворого, який не прийшов до свідомості, потрібно пам’ятати про можливість потрапляння промивних вод у дихальні шляхи, а також про небезпеку помилкового введення зонда в трахею. Щоб уникнути цих ускладнень, уражений повинен лежати в положенні па боці, зонд уводять через нижній носовий хід чи через рот.
Перед уведенням рідини необхідно переконатися в правильному положенні зонда (при введенні його в дихальні шляхи із зовнішнього отвору зонда чути дихальні шуми). При різкому ослабленні дихання доцільно перед проведенням процедури провести інтубацію потерпілого.
Промивання шлунка зондом ефективніше, проте його проводять, як правило, тільки медичні працівники.
Беззондове промивання шлунка менш ефективне. Його можна застосовувати в порядку самодопомоги і при одночасному отруєнні великої кількості людей. Потерпілому дають винити 3—4 склянки теплої води і потім викликають блювання. Його можна викликати, подразнюючи пальцем корінь язика. Беззондове промивання також проводять до появи чистих промивних вод і зникнення запаху отрути.
Відразу після промивання шлунка дають речовини, що поглинають отруту — адсорбенти. Кращим адсорбентом отрути є активоване вугілля (карболен). Такі самі властивості, але в меншому ступені, мають біла глина і палена магнезія. Адсорбенти застосовують розчиненими у воді (но 2—4 столові ложки адсорбенту на 200—400 мл води) відразу після промивання шлунка. Палена магнезія справляє також проносну дію. Крім того, її застосовують як нейтралізатор при отруєнні кислотами.
Для видалення з кишечнику адсорбованої отрути після приймання адсорбенту призначають сольове проносне. Останнє протипоказано при пероральному отруєнні обпікаючими рідинами (кислоти, основи). Варто мати на увазі, що гіри глибокій комі, спричиненій снодійними та наркотичними речовинами, виникає атонія кишечнику, через що призначення проносного малоефективне.
При отруєнні обпікаючими рідинами (кислоти, основи) проносне давати не можна!
Для затримки усмоктування і захисту слизової оболонки шлунка від обпікаючої і подразнювальної дії отрути застосовують обволі- кальні речовини: яєчний білок, білкову воду (1—3 яєчні білки на
0, 5—1 л води), молоко, слизуваті відвари, киселі, рідкий крохмаль, желе, рослинну олію.
Білокумісні обволікальні речовини застосовують також при отруєнні солями важких металів, які, з’єднуючись з ними, утворюють нерозчинні альбумінаги.
При отруєнні речовинами, добре розчинними в жирах (фосфор, анілін, сантонін та ін.), застосовувати як обволікальні засоби олію і молоко не можна!
Однак в умовах осередку масового ураження (наприклад, при аваріях на ХНО), не завжди можна здійснити всі зазначені заходи. У цьому випадку основними завданнями надання першої медичної допомоги є припинення подальшого впливу отрути на організм, надання можливої в даних умовах невідкладної медичної допомоги і найшвидша евакуація з осередку ураження.
Основні симптоми отруєння і перша медична допомога при ураженнях, що найчастіше трапляються, сильнодіючими отруйними речовинами
Аміак
Застосовують при виробництві нітратної кислоти, нітрату і сульфату амонію, сечовини, соди, в органічному синтезі та ін.
Безбарвний газ з різким ядучим запахом. При взаємодії з вологою повітря утворює нашатирний спирт (водний розчин аміаку), що має різко виражені лужні властивості. У суміші з киснем вибухає. При взаємодії з метаном утворює кислоту синильну.
Осередок нестійкий, швидкодіючий. Заражена хмара поширюється у верхніх шарах атмосфери.
Спричинює сильне подразнення очей і дихальних шляхів, нежить, кашель, біль у грудях, головний біль. При високих концентраціях — набряк кон’юнктиви, губ, язика, кашель з виділенням пінистого мокротиння, синюшність, почастішання пульсу. Внаслідок набряку гортані — ядуха. Через кілька годин можливий розвиток набряку легенів.
При потраплянні нашатирного спирту усередину - різкий біль у глотці, за ходом стравоходу і в шлунку, сильна слинотеча, падіння пульсу і артеріального тиску.
При потраплянні в очі — різкий біль, набряк кон’юнктиви, помутніння рогівки, у подальшому — сліпота.
Перша медична допомога:
— якщо не використовувався протигаз, — промити очі водою або
0, 5—1 % розчином алюмінієво-калієвого галуну;
—надягти протигаз чи ватно-марлеву пов’язку, змочену 5 % розчином кислоти лимонної;
— при потраплянні крапель на шкіру ретельно змити водою;
— забезпечити спокій, евакуювати поза залежністю від стану в положенні лежачи.
Для захисту органів дихання використовують промислові протигази марок «КД» і «М». За їх відсутності накладають ватно-марлеву пов’язку, змочену 5 % розчином кислоти лимонної.
Санітарне оброблення не проводять.
Бензин
Рідина з характерним запахом, легкозаймиста.
Отруєння можливе при застосуванні бензину як моторного палива в гаражах, на бензосумішних станціях. Важкі отруєння спостерігаються при очищенні цистерн на нафтоперегінних заводах, при наливанні й очищенні нафтоналивних суден і т. д. Особливо небезпечний етилований бензин (див.: Тетраетшісвииець).
Осередок нестійкий, швидкодіючий.
Характерна наявність комбінованих уражень (отруєння+трав- ми+опіки).
При вдиханні парів бензину — сп’яніння, запаморочення, головний біль, збудження, нудота, блювання. У важких випадках — порушення дихання, втрата свідомості, судоми.
При заковтуванні — біль у животі, блювання, біль у печінці, шлунку.
Перша медична допомога:
— надягти протигаз;
— за наявності крапель на шкірі змити їх мильним розчином;
— вихід (винос) потерпілих за межі осередку.
Для захисту органів дихання використовують промислові протигази марки «А». За відсутності протигаза - ватно-марлева пов’язка, змочена 2 % розчином натрію гідрокарбонату. При високих концентраціях — шлангові протигази з примусовою подачею повітря; спецодяг. Проводять санітарне оброблення всіх уражених, миття під душем теплою водою з милом.
Ароматичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол)
Одержують як продукти перегонки кам’яного вугілля з коксувального газу, а також при контактно-каталітичному розпаді нафти. Застосовують як розчинники для одержання пластмас, барвників, лаків, як високооктанові компоненти моторного палива.
Безбарвні леткі рідини. Пари важчі за повітря. У суміші з повітрям вибухають. Осередки ураження нестійкі, швидкодіючі. Заражена хмара в місці аварії піднімається нагору, у зоні зносу — стелиться в нижніх шарах атмосфери. Може накопичуватися в низинах, на нижніх поверхах будинків.
Картина отруєння нагадує алкогольне сп’яніння: збудження, ейфорія, нестійкість при ходінні, запаморочення, головний біль,
слабкість, нудота, блювання, біль у грудях, роздратування й опіки шкіри та слизових оболонок.
Перша медична допомога: див.: Бензин. При потраплянні усередину — див.: При потраплянні СДОР через рот.
Індивідуальний захист: промислові протигази марок «А» і «М». При високих концентраціях — шлангові ізолювальні протигази. За відсутності протигазів — ватно-марлева пов’язка, змочена 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Спецодяг з бавовняної тканини з хлорвініловим чи силікатно-казеїновим покриттям. Усім ураженим провести санітарне оброблення.
Кислота нітратна й оксиди азоту
Застосовують у виробництві добрив, вибухових речовин, кіноплівки, лаків, штучного шовку, як окислювач ракетного палива тощо.
Безбарвна, паруюча на повітрі рідина. Пари важчі за повітря. На повітрі утворює високотоксичний двооксид азоту.
Найсильніший окислювач, руйнує органічні речовини, може бути причиною запалювання одягу, дерева й т. ін.
Осередок напівстійкий, уповільненої дії. Заражена хмара поширюється в нижніх шарах атмосфери.
При дії на шкіру і слизові оболонки виникає важкий хімічний опік, що ускладнюється опіковим шоком. Струп забарвлений у жовтий колір. Дуже небезпечний опік очей.
При вдиханні пари спостерігаються чхання, кашель, задишка, нудота, іноді блювання, синюшність, уповільнення пульсу, різка слабкість, головний біль, задишка. У важких випадках через ЗО *в —
3— 6 год розвивається токсичний набряк легенів.
Перша медична допомога:
— промити очі й обличчя великою кількістю води;
— надягти протигаз чи ватно-марлеву пов’язку, змочену 2 % розчином натрію гідрокарбонату;
— змити з відкритих ділянок шкіри краплі кислоти нітратної великою кількістю води (протягом 10—15 хв);
— вийти з осередку (у протигазі краще чекати евакуації транспортними засобами);
— за можливості забезпечити спокій і зігрівання;
— незалежно від стану лежачи евакуювати до лікувального закладу.
Індивідуальний захист: промислові протигази марок «В» і «М», за їхньої відсутності — ватно-марлева пов’язка, змочена 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Спецодяг зі спеціальної вовни чи хлорвінілової тканини. Прогумовані плащі, гумові рукавички, чоботи. Санітарне оброблення — миття під душем теплою водою з милом. Знезаражують територію великою кількістю води чи розчином основ.
Кислота сульфатна
Застосовують у виробництві мінеральних добрив та вибухових речовин, у нафтовій, металообробній та інших галузях промисловості.
Масляниста безбарвна рідина. За температури понад 50 °С утворює пари^сульфатного ангідриду — продукту більш отруйного, ніж кислота сульфатна. З водяними парами утворює густий туман. Хмара важча за повітря, осідає на землю. Осередок стійкий, уповільненої дії.
Отруєння можливе як при потраплянні на шкіру, так і внаслідок вдихання парів.
Кислота швидко проникає в глибину тканин, утворюється струп, при відпаданні якого оголюється глибока виразка.
При вдиханні аерозолів кислоти сульфатної розвивається подразнення верхніх дихальних шляхів, утруднення дихання, спазм голосової щілини, печія в очах.
При більш високих концентраціях — криваве мокротиння, блювання (іноді з кров’ю). Через кілька годин і навіть діб можливий розвиток токсичного набряку легенів.
Перша медична допомога: див.: Кислота нітратна.
Заходи індивідуального захисту, санітарне оброблення, знезаражування територій — див.: Кислота нітратна.
Кислота хлоридна
Застосовують для одержання хлоридів металів, органічних барвників, гідролізного спирту, глюкози, цукру, желатину і клею, при дубленні та фарбуванні шкіри, видобутку нафти та ін.
Безбарвна рідина, що містить 35—38 % хлориду водню.
Відноситься до сильних кислот, розчиняє більшість металів з утворенням солей, руйнує дерево, папір.
Осередок нестійкий, швидкодіючий.
Заражена хмара зміщується за вітром, можливе скупчення в низинах, на нижніх поверхах будинків.
Ураження можливе при потраплянні кислоти на шкіру (частіше серозне запалення з пухирями) і при вдиханні аерозолю. В останньому випадку розвивається подразнення дихальних шляхів: захриплість, ядуха, поколювання в грудях, нежить, кашель (іноді з кров’янистим мокротинням). При високих концентраціях через 3—4 год можливий розвиток токсичного набряку легенів.
Перша медична допомога, індивідуальний захист, санітарне оброблення і знезаражування території — див.: Кислота нітратна.
Оксид вуглецю (чадний газ)
Зустрічається скрізь, де існують умови для неповного згоряння речовин, що містять вуглець (у процесі виплавляння і перероблення чорних і кольорових металів, у вихлопних газах двигунів внутрішнього згоряння, у тютюновому димі тощо). Отруєння оксидом вуглецю (СО) часто трапляються в побуті.
Безбарвний газ без запаху і смаку. Горить синім полум’ям до утворення СО2 з виділенням тепла.
Оксид вуглецю, потрапляючи в організм, зв’язується з гемоглобіном, утворює карбоксигемоглобін, нездатний транспортувати кисень. Унаслідок виникає тканинна гіпоксія.
Осередок нестійкий, швидкодіючий, заражена хмара швидко поширюється нагору. Особливо небезпечне забруднення повітря при скупченні газу в замкнутих, погано провітрюваних місцях.
Важкість отруєння і швидкість його розвитку залежать від концентрації оксиду вуглецю в повітрі, тривалості впливу, а також від хвилинного обсягу дихання (залежить від фізичного навантаження).
Легкий ступінь отруєння характеризується важкістю і відчуттям здавлювання голови, болем у чолі і скронях, запамороченням, шумом у вухах, м’язовою слабкістю, особливо в ногах, нудотою, іноді блюванням, почастішанням пульсу, можлива сплутаність свідомості з коротким запамороченням.
При отруєнні середнього ступеня — різкий головний біль, нудота, блювання, біль у грудях, непритомність, сплутаність свідомості і сп’яніння, забарвлення шкіри і слизових оболонок у червоний колір.
У важких випадках — тривала втрата свідомості, розлад дихання і серцевої діяльності, можливі судоми, смерть від зупинення дихання.
Перша медична допомога: потерпілого потрібно негайно видалити з отруєної атмосфери, забезпечити приплив свіжого повітря, звільнити від одягу, що стискує, проводити ті самі заходи, що й при непритомності. При зупиненні дихання — штучне дихання.
Індивідуальний захист: фільтрувальний протигаз марок «СО», «ГП- 5» та інші з гопкалітовим патроном або “КДП”, ізолювальні протигази.
Санітарне оброблення не проводять.
Спирт метиловий (метанол, деревний спирт)
Застосовують для денатурування етилового спирту, як розчинник для одержання формальдегіду та ін.
Безбарвна рідина, за смаком і запахом нагадує етиловий (винний) спирт, через що мають місце побутові отруєння.
Осередок стійкий, уповільненої дії. Заражена хмара піднімається нагору.
У перші*хвилини утворення осередку в потерпілого настає сильне подразнення верхніх дихальних шляхів і кон’юнктиви очей. Ознаки загальної дії настають через кілька годин чи навіть 1—2 доби. Симптоми отруєння залежать від дози. Небезпечне приймання усередину навіть 5—10 мл метанолу, а ЗО мл можуть спричинити смертельне отруєння.
При легкому отруєнні відзначається швидка стомлюваність, головний біль, нудота.
При отрутні середньої важкості: сильний головний біль, нудота, блювання, пригнічення діяльності центральної нервової системи. Через 2—6 діб починається розлад зору, що може бути тимчасовим чи постійним, аж до повної сліпоти.
При важкому отруєнні пісня початкових симптомів (головний біль, нудота, блювання, сп’яніння) швидко розвивається коматозний стан (дихання поверхневе, синюшність, зіниці розширені, різке падіння артеріального тиску). Смерть настає від паралічу дихального центру.
Отруєння при вдиханні пари відносно рідкі.
Перша медична допомога:
— викликати блювання;
— промити шлунок (повторно);
— як засіб специфічної терапії дають етиловий спирт (горілку) — 100 мл усередину, а потім через кожні дві години по 50 мл 4—5 разів.
Для захисту органів дихання в осередку зараження застосовують промислові протигази марки «А», за їх відсутності — ватно-марлеву пов’язку, змочену водою. Санітарне оброблення не проводять. Заражені ділянки шкіри обробляють водою.
Тетраетилсвинець (ТЕС)
Застосовують як антидетонатор у вигляді етилової рідини, що містить 56 % ТЕС і барвник (судан, що додає їй рожевого забарвлення).
Безбарвна, масляниста, летка рідина.
Осередок ураження нестійкий з уповільненою дією. Аерозольна хмара важка, унаслідок чого накопичується в низинах, на нижніх поверхах будинків.
Можливі гостра, підгостра і хронічна форми отруєння.
При гострій формі отруєння відзначається прихований період у кілька годин, після якого з’являються швидка стомлюваність, головний біль, втрата апетиту, розлад сну. Розвивається характерна тріада: уповільнення пульсу (до 40—50 за 1 хв), зниження артеріального тиску (до 80/65 мм рт. ст.) і температури тіла (до 35 °С). Порушення з боку нервової системи, пізніше розвивається характерний токсичний психоз, що нагадує алкогольний. У важких випадках на 2-гу— 6-ту добу настає смерть.
Підгострі отруєння розвиваються повільніше з наявністю прихованого періоду (2—5 діб). У подальшому типова картина психозу з вищевказаною тріадою.
Хронічне отруєння може бути при тривалому контакті з етилованим бензином чи етиловою рідиною і характеризується токсичним розсіяним ураженням центральної нервової системи.
Перша медична допомога:
— промити очі великою кількістю теплої води;
— надягти протигаз чи ватно-марлеву пов’язку, змочену водою;
— видалити з відкритих ділянок тіла краплі ТЕС чистим бензином, потім промити теплою водою.
Для захисту органів дихання використовують промислові протигази марок «А» і «М», за їх відсутності — ватно-марлеву пов’язку, змочену водою.
При наливанні і зливанні в цистерни етилованого бензину обов’язкове використання шлангових протигазів. Усі уражені підлягають терміновій евакуації з осередку.
Проводять санітарне оброблення.
Хлор
Застосовують для хлорування води, у виробництві пластмас, інсектицидів, розчинників, мийних засобів і т. ііі.
При випаровуванні у повітря утворює з водяними парами туман,
що складається з молекул кислоти хлоридної і хлору. Заражаються резервуари з водою. У разі взаємодії з киснем при нагріванні і на світлі може відбутися вибух. При пожежах в осередку ураження хлором утворюється фосген.
Осередок нестійкий, швидкодіючий. Заражена хмара зміщується у напрямку вітру, поширюється в низинах, на нижніх поверхах будинків.
Ураження настає в основному при вдиханні пари хлору. Виникає біль за грудниною, печія і різі в очах, сльозотеча, болісний сухий кашель. Уражені частіше збуджені, інколи пригнічені.
Приблизно в половині випадків через 2—3 год розвивається токсичний набряк легенів. При високих концентраціях можлива блискавична смерть.
Рідше при потраплянні крапель на незахищену шкіру розвивається хімічний опік.
Перша медична допомога:
— промити очі водою;
— надягти протигаз чи ватно-марлеву пов’язку, змочену 2 % розчином натрію гідрокарбонату;
— обробити уражені ділянки шкіри мильним розчином;
— евакуація з осередку ураження на машинах поза залежністю від стану;
— евакуація в лікувально-профілактичні заклади в перші 3 год після отруєння (небезпека розвитку набряку легенів).
Для захисту органів дихання використовують промислові протигази марок «У» і «М», протигаз ГП-5 та інші, ватно-марлеву пов’язку, змочену 2 % розчином натрію гідрокарбонату.
Санітарне оброблення, як правило, не проводять.
Знезаражування території проводять гашеним вапном, розчинами основ.
Основи їдкі
Застосовують у виробництві мила, різних мийних засобів, у хімічному синтезі. Широко використовують у побуті. Особливу увагу з точки зору отруєння людей приділяють: їдкому натру (каустична сода), їдкому калі (поташ), гашеному (їдкому) вапну.
При потраплянні на шкіру і слизові оболонки основи вилучають воду й утворюють м’який, пухкий струн, що не перешкоджає їхньому подальшому проникненню в глибші шари тканин.
При заковтуванні основ їдких розвиваються сильний біль за ходом стравоходу й у шлунку, блювання з домішками крові. У перші години може настати опіковий шок, стравохідно-шлункова кровотеча, механічна ядуха внаслідок опіку і набряку гортані. На 2-гу —
4- ту добу можливий прорив стравоходу і шлунка, на 3—4-му тижні розвивається звуження стравоходу, вхідного отвору шлунка.
Потрапляння концентрованих розчинів основ їдких в очі призводить до важких уражень з наступною сліпотою.
Перша медична допомога:
— негайно промити очі водою чи 2 % розчином борної кислоти;
— змити з відкритих ділянок тіла краплі основ великою кількістю води;
— при потраплянні усередину — обволікальні речовини: яєчний білок, білкову воду (1—3 яєчні білки на 1/2 склянки води), молоко, слизуваті відвари, желе, рослинна олія.
Індивідуальний захист: спецодяг зі щільної тканини, гумові рукавички, нарукавники, фартухи, взуття.
Тегііит поп сіаЮг! Третього не дано!
-------------- Розділ 4
ОТРУЄННЯ ОТРУЙНИМИ ГРИБАМИ
У лісах, на лугах, починаючи з ранньої весни, повсюдно росте багато грибів. Збирання грибів, або “грибне полювання”, притягує велику кількість людей. Нерідко внаслідок недостатніх знань про гриби населення збирає отруйні гриби, які часто дуже схожі на їстівні. Найбільша кількість отруйних грибів виростає наприкінці літа та в осінній період. Отруєння грибами серед харчових отруєнь небакте- ріальної прйроди привертає до себе увагу насамперед важкими клінічними проявами і високою летальністю, що становить у середньому 15.%, при отруєнні грибною отрутою (токсинами), яка уражує печінку і нирки, — 35 %., а в окремих групах — 100 %.
В Україні за 2001 р. отруїлося грибами 2 750 чол., з них 631 дитина, померло 192 чол., у тому числі 43 дитини.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРИБІВ, ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ
Гриби — велика група організмів, у складі якої близько 100 000 видів. Вони займають особливе місце в системі органічного світу і становлять, можливо, особливий світ поруч із світом тварин та рослин. Вони не мають хлорофілу, і тому для існування їм потрібні органічні речовини. За механізмом обміну речовин гриби наближаються до тваринних організмів, а за типом живлення (всмоктування) і необмеженим ростом — до рослин.
Протягом усієї історії людства гриби були поряд з людьми. З одного боку, вони були джерелом харчування й естетичної насолоди, з іншого — великих неприємностей у вигляді важких отруєнь. У грибах, як у фокусі, визначилися дві основні властивості природи — її блага і небезпека для людей. При цьому споживчі властивості грибів іноді використовувалися дуже своєрідно. Наприклад, у далекому
9 — 5-2101
минулому всі народності північно-східного Сибіру вживали напій з червоних мухоморів як єдиний хмільний напій. У ті самі часи гриби використовувалися вікінгами як підбадьорливий засіб перед битвами. Галюциногеннні властивості грибів використовували в релігійних обрядах ацтеки. Ці самі властивості були відомі жерцям племені майя в давній Мексиці. Жителі Центральної Америки вважали гриби з галюциногенними властивостями священними. У Стародавньому Римі при дворі Цезарів отруйні гриби були грізною зброєю у боротьбі за владу. Ця зброя діяла непомітно, отруєння виникали раптово, а медичні працівники того часу нічим не могли допомогти потерпілим. Так загинули римський імператор Клавдій — аматор грибних страв, римський папа Климент VII, французький король Карл VI.
Останніми десятиліттями багато їстівних і отруйних грибів стали об’єктом вивчення з метою пошуків нових антибактеріальних препаратів. З’ясувалося, що багато видів ірибів (печериця лугова, маслюк звичайний, трутовик березовий та ін.) володіють антибіотичною активністю, виділяючи антибіотики: агроцибин, дрозофілін, немотин, біформін і багато інших. Антибіотичні речовини були виділені майже з 500 видів їстівних і отруйних грибів. Прикладом широкого застосування біологічно активних речовин вищих грибів є березовий гриб — чага, який використовують для лікування виразкової хвороби, гастритів, злоякісних новоутворень. Отруйні та їстівні гриби як джерела лікарських речовин широко використовують у народній медицині.
Однак найбільше значення грибів у їхньому прямому призначенні — використанні як продуктів харчування. Гриби мають своєрідний смак і аромат, обумовлені наявністю в них ароматичних речовин і цукру. Вони містять значну кількість білка (близько 5,4 % — у свіжих і близько 36,6 % — у сухих), вітаміни В, РР, С, каротин, вітамін О. За складом мінеральних речовин гриби наближаються до фруктів. У грибах містяться мідь, кальцій, фосфор, цинк і багато інших мак- ро- і мікроелементів. Вони багаті на амінокислоти, жири і жирні кислоти, вуглеводи (1,1—3,7 %). Засвоєння харчових речовин, що входять до складу грибів, становить 5,4—85 % (рослинних білків — 75 %, жирів — 92—97 %, вуглеводів — 93—99 %). Разом з тим зовні гриби, як комахи, вкриті хітином і тому є важкою їжею для травного тракту людини. Унаслідок цього при вживанні великої кількості грибів у дорослих і дітей можуть бути диспепсичні розлади, часто прийняті за отруєння. З цієї ж причини іриби (важка їжа) не змішують з основними продуктами харчування, такими як хліб, м’ясо, овочі, і частіше використовують як приправи до страв для додавання їм відповідного смаку і запаху. Цікаво відзначити, що їстівні гриби не входять до раціону людиноподібних мавп — горил і шимпанзе.
Не будемо детально зупинятися на способах перероблення грибів. Вони досить повно висвітлені в спеціальній літературі. Наголосимо лише на основних правилах їхнього кулінарного оброблення.
За будь-якого способу приготування грибів (крім сушіння) їх необхідно ретельно помити. Для використання у страві гриби потрібно спочатку виварити в киплячій підсоленій воді протягом 10— 15 хв, процідити (відвар обов’язково злити). Страви з грибів, не використані в день приготування їжі, можна зберігати до наступного дня (не більше) лише на холоді в емальованому чи керамічному посуді. Небажано залишати на другий день гриби, приготовлені разом з картоплею.
ОТРУЙНІ ГРИБИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРА ЇНИ ♦
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 54 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |