І. В. Кочін, по. Черняков, П. І. Сидоренко, В. Є. Букін, О. М. Савчук, В. М. Скороход 11 страница

Sublata causa, tollitur morbus (effectus)! Усунь причину, тоді мине й хвороба (наслідок)!

--------------------------- Розділ 5---------------------------------

ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Інфекційні захворювання загрожували життю і діяльності людини з самого початку її існування на Землі. Вони відрізняють­ся від усіх інших захворювань насамперед тим, що для їхнього виникнення необхідне укорінення в організм людини живого збуд­ника.

Появу перших патогенних мікроорганізмів палеонтологи відно­сять до пермського геологічного періоду — останнього періоду па­леозойської ери, що відділяє від нашого часу приблизно 200 мли років. Надалі в результаті еволюції виникли такі інфекційні захво­рювання, як чума, холера, натуральна віспа й інші, епідемії яких при­зводили до загибелі мільйони людей.

До нас дійшов опис повальної хвороби в Греції під час Пелопо- неської війни (431—404 рр. до н.е.), відомої як «чума Фукидіда». Відомі також найбільша епідемія чуми в Ефіопії та Єгипті, що одер­жала назву “морова виразка Купріяна” (251—266 рр.), епідемія чуми в Єгипті, Палестині, Сирії й Олександрії — «чуми Юстиніана» (531 — 580 рр.) та ін. Епідемія грипу —«іспанки» — у 20-ті роки XX ст. призвела до загибелі більшої кількості людей, ніж на фронтах Пер­шої світової війни. З розвитком людського суспільства, удосконалю­вання медичної й інших наук змінився характер інфекційної захво­рюваності, однак ця проблема продовжує перешкоджати життю і діяльності людей.

Зупинимося на деяких інфекційних хворобах, що мають поши­рення в Україні, яким, однак, можна запобігти чи їх значно зменши­ти при дотриманні певних заходів захисту.

ХАРЧОВІ ТОКСИКОІНФЕКЦІЇ

Харчові токсикоінфекції — гострі, що раптово виникають, киш­кові захворювання, зумовлені споживанням їжі, інфікованої мікроорга­нізмами визначених видів чи бактеріальними токсинами.

Інфекції сальмонельозної етіології

Сольмонельози — гострі інфекційні захворювання, які спричиню­ються великою групою бактерій роду сальмонели, характеризуються різноманітними клінічними проявами від безсимптомного носійетва до найважчих септичних форм. Частіше перебігають з переважним ураженням органів травлення (гастроентерити, коліти). Захворю­ваність на сальмонельоз в Україні за останні 10 років знизилася в 3,4 разу, однак усе ще залишається високою (у 2000 р. 20,2 випадки на 100 000 населення).

Джерелом збудника інфекції при сальмонельозах є в основному тварини. Сальмонельозі! у тварин частіше перебігають як гострі за­хворювання. У цьому випадку м’язи і внутрішні органи током крові обсіменяються збудниками при житті тварини. Практично здорові тварини можуть бути бактеріоносіями сальмонели, які виявляють у них у вмісті кишечнику чи в сечі. У цих випадках м’ясо може бути інфіковане після забиття тварин при забрудненні його вмістом ки­шечнику. У деяких країнах основним джерелом збудника інфекції є свійські птахи, особливо качки і гуси. Сальмонели виявляють у них не лише в м’ясі і внутрішніх органах, а й у яйцях, які зовнішнім виглядом, запахом і смаковими якостями не відрізняються від нор­мальних. Джерелом збудника інфекції можуть бути також люди — бактеріоносії сальмонел.

Зараження відбувається при вживанні в їжу продуктів з вели­кою кількістю сальмонел. Зазвичай це можливо при неправильному кулінарному обробленні, коли інфіковані продукти, в основному м’ясні (м’ясний фарш і вироби з нього, холодець, м’ясні салати, варені ков­баси), зберігаються в умовах, що сприяють розмноженню і накопи­ченню сальмонел. Сальмонелами можуть бути інфіковані молочні і рибні продукти, але у виникненні захворювання вони відіграють меншу роль. Найнебезпечніше м’ясо, заражене ще при житті твари­ни, коли внаслідок проникнення в кров збудників їх виявляють у всіх органах і м’язах. Подалі, у разі порушення санітарних правил збереження, транспортування і кулінарного оброблення м’яса, саль­монели в ньому надзвичайно активно розмножуються. Меншу не­безпеку становить м’ясо, заражене після смерті тварини. З напівфаб­рикатів найнебезпечніший фарш, оскільки в процесі його приготу­вання м’ясо інтенсивно перемішується. У результаті цього сальмонели, що були в одному якому-небудь місці на поверхні м’яса, розсіюють­ся по всій масі фаршу. Варто врахувати, що від моменту готування фаршу до його термічного оброблення нерідко минає кілька годин, а за цей час сальмонели розмножуються у великій кількості. Те саме можна сказати про паштети, ковбаси тощо, якщо вони не піддаються належному термічному обробленню.

Прихований період захворювання триває від 6 год до 3 діб (ча­стіше 12—24 год). Сальмонельоз перебігає по-різному — від безсим- птомного (чи малосимптомного) бактеріоносійства до важких форм, що іноді призводять до летальних наслідків.

Гастроінтестииальиа форма (гострий гастрит чи гастроентерит). Починається гостро з ознобу і підвищення температури тіла (до 38— 40 °С), болю в надчеревній ділянці, нудоти, блювання, а потім про­носу. Випорожнення рідкі, водянисті, смердючі, близько 10—

12 разів на добу без домішок крові. При багаторазовому блюванні і частих значних водянистих випорожненнях можуть розвинутися сим­птоми зневоднення: падіння артеріального тиску, запалі очі, синюшність губ, нігтів, суха зморщена шкіра, судоми, частіше литко­вих м’язів, зменшення кількості сечі. При легкій формі захворювання симптоми обмежуються одноразовим блюванням, невеликою слаб­кістю, субфебрильною температурою тіла (37,2—37,5 °С). Усі явища минають протягом 1—2 діб. При середиьоважкому перебігу хвороба триває 5- 6 діб. ІІя форма захворювання зустрічається найчастіше.

Генералізована (тифоподібна) форма подібна до черевного тифу і паратифів. Здебільшого диференціювати цю форму сальмонельозу від черевного тифу вдається тільки після посіву крові на гемокультуру.

Септичиа форма. Починається гостро, у перші кілька діб має тифоподібний перебіг. Надалі стан хворого погіршується. Темпера­тура тіла з різкими коливаннями протягом доби, з’являються по­вторні озноб і піт. В органах і тканинах розвиваються вторинні сеп­тичні гнійні вогнища, які в клінічній картині виступають на перший план. Септична форма сальмонельозу важка для діагностики, має тривалий перебіг і може закінчитися смертю хворого. Діагноз зазви­чай встановлюють після виділення сальмонел із гною вторинного вогнища чи крові в перші дні хвороби.

Колітична форма дуже схожа з гострою дизентерією.

Профілактика харчових токсикоінфекцій сальмонельозної етіо­логії передбачає насамперед такі заходи:

1. Забезпечення ветеринарно-санітарного нагляду за забійною худобою.

2. Організацію належної заготівлі, транспортування і збереження м’яса й інших харчових продуктів.

3. Дотримання правил термічного оброблення, умов зберігання і терміну реалізації страв.

4. Дотримання особистої гігієни персоналом на декретованих підприємствах (підприємства харчової промисловості, торгівлі, харчоблоки дитячих дошкільних закладів, шкіл, оздоровчих таборів, лікарень тощо).

У домашніх умовах велику роль відіграє правильне термічне оброблення, приготування, зберігання і використання харчових про­дуктів:

—не можна купувати м’ясні, рибні і молочні продукти на стихій ­них ринках, де вони не піддаються ветеринарно-санітарній експер­тизі;

— продукти, які швидко псуються (м’ясо, свіжа риба, варені ков­баси, фарш та ін.) необхідно зберігати в холодильних установках;

— оброблення сирого м’яса повинно проводитися окремо від вареного (інші дошки, ножі тощо). Усе це стосується і риби;

—зберігати готову їжу необхідно в чистому посуді й обов’язково на холоді;'

— необхідно дотримуватися термінів кулінарного оброблення;

— важливе значення має запобігання зараженню їжі брудними руками, мухами, забрудненою водою чи посудом;

— кращою гарантією запобігання сальмонельозним харчових ток- сикоінфекціям є повторне термічне оброблення їжі перед її вживанням.

Харчові токсикоінфекції стафілококової етіології

Збудником захворювання здебільшого є золотистий стафілокок. За певних умов стафілококи спричинюють мастити (у тварин), гно­ячкові захворювання шкіри (фурункули, абсцеси, флегмони), ура­ження кісток і суглобів (остеомієліти, артрити), ангіни, пневмонії, плеврити, сепсис і т. ін.

У різних харчових продуктах, зокрема в заварному кремі, молоці, свіжій бринзі і сирі, у м’ясних стравах, рибних консервах, олії, ста­філококи за температури 25—30 °С інтенсивно розмножуються.

Різні фізичні і хімічні агенти згубно діють на стафілокок у по­рівняно короткі терміни: при кип’ятінні він гине миттєво, у 12 % розчині кухонної солі і 50 % розчині цукру розмноження його упо­вільнюється, але в менш концентрованих розчинах солі (6—10,5 %) і цукру (30—35 %) стафілококи можуть розмножуватися. Токсин ста­філокока має значну стійкість. Так, у молоці він не руйнується при півгодинному кип’ятінні; частково залишається незруйнованим навіть при кип’ятінні протягом години чи прогріві в автоклаві (при 120 °С) протягом 20 хв. Ця обставина практично дуже важлива, тому що запізніле термічне оброблення продукту після того, як стафілококи в достатній кількості розмножилися і уже відбулося накопичення ток­сину, ефекту не дає.

Прихований період гіри харчових отруєннях стафілококової при­роди короткий, у середньому 2—4 год. Основні симптоми хвороби: біль в надчеревній ділянці, значне і часте блювання, пронос, іноді з домішкою крові в блювотних масах і випорожненнях. У важких ви­падках синюшність, судоми литкових м’язів, падіння артеріального тиску. Температура тіла нормальна, зрідка — підвищена. Хвороба три­ває 1—2 доби.

Джерелом інфікування харчових продуктів є, як правило, люди, які мають панарицій (гнояки), спричинений стафілококом. Небез­печні також хворі на ангіну (стафілококової етіології), тому що зара­ження продуктів можливе при чханні і кашлі. Іноді джерелом інфіку­вання молока можуть бути хворі тварини (мастит корів, овець).

Найчастіше чинниками передавання інфекції є вироби, виготов­лені з молока: заварні креми, тістечка й інші кондитерські вироби, морозиво, а також м’ясо, ліверна ковбаса, шинка й інші м’ясні про­дукти, рибні консерви в олії.

Однак зараження при вживанні харчових продуктів можливе лише при їхньому зберіганні після забруднення за певних умов. Так, за сприятливої для стафілокока температури токсин утвориться вже через 4—5 год. Стафілококи швидко розмножуються у рибних кон­сервах в олії, а термічне оброблення консервів не руйнує стафілоко­ковий токсин.

У профілактиці стафілококових харчових захворювань особливе місце має недопущення до роботи на декретованих підприємствах осіб з гнійними процесами на руках і зовнішніх слизових оболонках.

В іншому профілактика стафілококових токсикоінфекцій така сама, як і при харчових отруєннях іншого походження.

Ботулізм

Ботулізм являє собою харчове отруєння, спричинене токсинами (отрутами) бактерій ботулізму, що перебігає із симптомами ура­ження центральної нервової системи.

Збудник ботулізму значно поширений у природі. Його виявля­ють у випорожненнях тварин і людини, у ґрунті, мулі озер і морів.

Однак для виникнення захворювання необхідне розмноження збудника в харчових продуктах з виділенням і накопиченням токси­ну, який і спричинює ураження. Токсини ботулізму відносяться до найсильиіших органічних отрут (смертельна доза для людини близько З мкг).

Розмноження мікробів ботулізму відбувається тільки в анаероб­них (за відсутності кисню) умовах і можливе в глибині м’ясних і рибних продуктів, особливо в консервах.

Отруєння ботулотоксином спостерігають після вживання соло­ної і в’яленої риби, шинки, ковбаси й інших м’ясних продуктів до­машнього виготовлення, овочевих, рибних і м’ясних консервів, виго­товлених у домашніх умовах без повноцінної стерилізації. Останнім часом почастішали випадки ботулізму, пов’язані із вживанням не­правильно консервованих грибів.

Збудник ботулізму утворює спори, які дуже стійкі до впливу зовнішніх чинників. Так, вони витримують кип’ятіння до 5 год, за температури 105 °С — до 2 год і лише за температури 120 °С гинуть через 20 хв. Спори стійкі до впливу дезінфекційних засобів, при ви­сушуванні зберігаються близько року. Токсин руйнується при на­гріванні.

Симптоми і перебіг захворювання. Прихований період триває від кількох годин до 2—5 діб, найчастіше 12—24 год. Ботулізм може роз­початися з болю в надчеревній ділянці, нудоти, блювання, однак ці ознаки не є характерними і спостерігаються рідко, як і пронос. Заз­вичай захворювання починається із загальної слабкості, головного болю, сухості в роті, порушення зору (нечіткість сприймання пред­метів поблизу, “туман”, “сітка” перед очима, двоїння в очах). Ці сим­птоми є ранніми і дуже типовими для ботулізму. Зіниці розширю­ються, в’яло реагують на світло, відзначається опущення повік і не­можливість їх підняти.

Рано розвиваються ураження м’язів. Параліч піднебіння призво­дить до мови з прононсом, рідина при спробі ковтання виливається через ніс. Параліч м’язів гортані спричинює осигілість і навіть повну втрату голосу. Через параліч м’язів гортані порушується акт ковтан­ня. Можлива слабкість і параліч мімічних м’язів, м’язів шиї, верхніх кінцівок. У важких випадках розвивається недостатність дихальних м’язів. Свідомість повністю зберігається. Характерна відсутність підви­щеної температури тіла. Відзначаються порушення з боку серцево- судинної системи. При важких формах ботулізму смерть настає на 3-тю—5-ту добу хвороби від паралічу дихання. Можлива раптова зу­пинка серця. У тих, хто видужав, тривалий час зберігається млявість і слабкість.

Летальність становить 20—70 %. Основним методом лікування є введення специфічних протиботулінових сироваток. Хворим на бо­тулізм незалежно від термінів надходження до стаціонару промива­ють шлунок 2—5 % розчином питної соди, роблять сифонну клізму, призначають сольове проносне.

При найменшій підозрі на ботулізм хворого потрібно негайно госпіталізувати. Усі особи, які вживали ті самі продукти, що й по­терпілі, мають бути під медичним наглядом протягом 10—12 діб. З профілактичною метою їм уводять половину лікувальної дози про- тиботулінової сироватки. В окремих випадках їх госпіталізують для спостереження.

Профілактика ботулізму

Найважливішим заходом щодо профілактики ботулізму є запобі­гання забрудненню харчової сировини спорами збудника ботулізму і раціональне термічне оброблення харчових продуктів при їхньому консервуванні.

Консерви, що підлягають тривалому зберіганню, повинні бути піддані тривалій і надійній стерилізації. Після стерилізації вони підля­гають контролю: кілька банок вибірково досліджують бактеріологіч­но. Усю партію поміщують у термостат на 10 діб, банки, які здулися (бомбажні), бракують. Виготовлені партії консервів повинні зберіга­тися в холодному приміщенні, не консерви (пресерви) — у холодиль­никах. Важливо також забезпечити належне транспортування консервів з метою збереження цілості і герметичності банок, а при тривалому перевезенні — дотримання необхідного температурного режиму.

Через те що ботулізм виникає в основному внаслідок вживання продуктів домашнього консервування, необхідно дотримуватися таких правил:

1. Продукти, призначені для консервування, мають бути свіжими.

2. Овочі і фрукти повинні мати цілу, неушкоджену шкірку, бути сухими, не переспілими, не забрудненими ґрунтом.

3. Продукти, що підлягають консервуванню, мають бути ретель­но промиті.

4. Огірки, зелений горошок, цвітну капусту, інші овочі, що не містять у своєму складі кислот, можна використовувати тільки з доданням оцту чи лимонної кислоти.

5. Засолювати і маринувати гриби слід у невеликих барилах чи діжках у кислому маринаді з доданням кухонної солі без герметич­ного закупорювання.

6. При виготовленні в домашніх умовах сирокопчених ковбас, баликів туша не повинна бути забруднена частками ґрунту, гною, а при обробленні — вмістом кишечнику.

7. Рибу після улову необхідно терміново попатрати, видалити зябра, промити проточною водою і до подальшого оброблення збе­рігати на холоді.

8. Засолені рибу, м’ясо, усі види консервів необхідно зберігати за температури 0—6 °С.

Лептоспіроз

Лептоспіроз — гостре інфекційне захворювання, збудниками яко­го є різні види мікробів — лептоспіри. Характеризується пропасни­цею, симптомами загальної інтоксикації, ураженням нирок, печінки, нервової системи. У важких випадках спостерігаються жовтяниця і геморагічний синдром. У 2004 р. захворюваність на лептоспіроз в Україні становила 1,6 випадку на 100 000 населення.

Резервуаром і джерелом збудника інфекції є різні види диких і свійських тварин, в основному гризуни (пацюки). Додаткове джере­ло інфекції — свійські тварини (велика рогата худоба, свині, собаки). Виділення лептоспір у зовнішнє середовище відбувається в основ­ному із сечею, вони зберігаються від кількох місяців до року, а в собак — до 700 діб.

В організм людини і тварин лептоспіри потрапляють в основному через заражені водойми, рідше — через харчові продукти, внаслідок контакту з хворими тваринами і продуктами тваринництва. Захворю­ваність на лептоспіроз пов’язана з наявністю природних осередків інфекції. Часто вона носить професійний характер: хворіють праців­ники очисних споруд, сантехніки, особи, які працюють на заболочених луках, працівники тваринницьких ферм, доярки, пастухи, ветеринари, шахтарі. У побуті частіше хворіють діти, що купаються в заражених водоймах. У 2004 р. в Україні занедужали на лептоспіроз 779 осіб, що відповідає показнику захворюваності 1,62 випадку на 100 000 насе­лення. За останні десятиліття показник захворюваності на лептоспі­роз населення України коливався в межах 1,24—3,11 випадку. Пере­важна кількість захворювань спостерігається у літні й осінні місяці. У 70 % випадків джерелом збудника інфекції є гризуни (сірий пацюк).

Лептоспіри зберігаються у водоймах близько 25 діб, на харчових про­дуктах (олії, молоці) — близько 2 діб. Чутливі до дезінфекційних засобів.

В організм людини лептоспіри можуть проникати через слизові оболонки травного тракту, кон’юнктиву ока, неушкоджену шкіру. Вони дуже швидко потрапляють у кров і розносяться у різні органи і тка­нин, де фіксуються і розмножуються (головним чином у печінці).

Прихований період захворювання коливається від 4 до 14 діб (частіше 7—9 діб). Захворювання починається гостро: пропасниця, швидко підвищується температура тіла (до 39—40 °С), хворі скар­жаться на головний біль, безсоння, відсутність апетиту, спрагу. Ха­рактерною ознакою є сильний м’язовий біль, особливо в литкових м’язах. Біль настільки сильний, що хворі не можуть пересуватися. Обличчя червоне, одутле. Відзначається також почервоніння шиї і верхніх відділів грудної клітки. Температура тримається на високо­му рівні 5—10 діб, потім швидко знижується. У частини хворих через

3— 12 діб спостерігається друга хвиля пропасниці, дещо коротша від першої. При важчих формах лептоспірозу з З—5-ї доби з’являється жовтяничність білкових оболонок, потім — шкіри, можлива поява різноманітних висипів, у тому числі геморагічного, крововиливів у шкіру на місці ін’єкцій і в білкові оболонки. іМожуть бути симптоми менінгіту. Печінка збільшується, функція нирок порушується аж до повного припинення утворення сечі і розвитку уремії.

Найефективнішим заходом боротьби з лептоспірозом є боротьба з пацюками — основним джерелом збудника інфекції і резервуаром лептоспір у природі. Боротьбу з пацюками здійснюють різними шля­хами. По-перше, усі споруди, у тому числі підземні каналізаційні сто­ки, фундаменти будинків тощо мають бути недоступні для пацюків. По-друге, систематично повинні вживати заходів щодо винищування пацюків: механічні (пастки, капкани), а також хімічні (отруєні при­манки). Особливо це необхідно в місцях перебування людей під час виконання польових робіт, а також у місцях випасу сільськогоспо­дарських тварин. Під час роботи, пов’язаної з тривалим перебуванням у воді, працівників необхідно забезпечити водонепроникним взуттям; при догляді за хворими тваринами, при роботі в лазнях, м’ясокомбіна­тах тощо — спецодягом. Велике значення має поінформованість пра­цівників у небезпечних щодо зараження місцях про шляхи поширення лептоспірозу і заходи особистої профілактики.

Важливими заходами є охорона джерел водопостачання від забруднення, знезаражування води, заборона вживання води з відкритих водойм. Категорично забороняється купатись у місцях для водопою худоби і нижче за течією. Місця водопою повинні розташовуватись удалині від річок та інших відкритих водойм, що використовуються для питного водопостачання.

За епідемічними показаннями можна провести імунізацію людей і сільськогосподарських тварин, але ефективність щеплення невисока.

Opera et studio! Працею і старанністю!

------------------- Розділ 6

ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І ЗАСОБИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Під час організації захисту населення в НС необхідно керуватися такими прин і цінами:

1. Завчасна» підготовка та здійснення захисних заходів.

Цей принцип передбачає завчасне придбання та підтримання в постійній готовності засобів захисту, підготовку формувань та їхнє оснащення, навчання населення способам захисту, діям у НС, надан­ню само- та взаємодопомоги.

2. Диференційований підхід до визначення характеру, обсягу та термінів проведення захисних заходів.

Визначається залежно від конкретних умов (імовірність землетрусів, повеней, наявність хімічних, пожежо- та вибухонебезпечних об’єкгів тощо).

3. Комплексність проведення захисних заходів під час ліквідації наслідків НС. Перевага повинна надаватися розумному поєднанню тих способів захисту, які найповніше відповідатимуть обставинам, що склалися.

Основними способами захисту населення є:

-- використання засобів індивідуального та медичного захисту;

— укриття населення в захисних спорудах;

—евакуація та тимчасове переселення населення під час природ­них катастроф, аварій на АЕС, ХНО та ін.

ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Засоби індивідуального захисту прийнято поділяти на:

— засоби захисту органів дихання;

— засоби захисту шкіри;

— медичні засоби індивідуального захисту.

Засоби захисту органів дихання

Для захисту органів дихання та очей людини від впливу ОР (СДОР) у вигляді пари, туману, газу, диму, в краплинно-рідинному стані, РР, які містяться в повітрі, а також від бактеріальних та ток­сичних аерозолів використовують протигази.

Розрізняють протигази фільтрувальні та ізолювальні. Будова фільтрувальних протигазів має за основу принцип очищення вдиху- ваного зараженого повітря у внутрішніх шарах фільтропогли пальної коробки, в якій міститься вугілля, насичене каталізатором, та проти- аерозольний (протидимний) фільтр.

При перебуванні в атмосфері, в якій є оксид вуглецю, між спо­лучною трубкою та фільтропоглинальною коробкою угвинчується гопкалітовий патрон.

Фільтрувальний протигаз складається з фільтропоглинальної коробки та лицевої маски.

Для дорослого населення випускають протигази: ГП-5, ГП-5М та ГП-7, для дітей - ДП-6М, ДГІ-6, ПДФ-6, ПДФ-Д га ПДФ-Ш. Крім того, для захисту дітей віком до 1 року випускають дитячу захисну камеру КЗД-6.

Протигази ГП-5 та ГП-5М мають фільтропоглинальну коробку малого габариту, яка без сполучної трубки приєднується безпосе­редньо до лицевої частини протигазу (шолом-маска). У шолом-маску протигаза ГП-5М вмонтовано мембранну коробку (переговорне об­ладнання).

Шолом-маски випускають п’яти розмірів (з мембранною короб­кою — чотирьох). Для підбору протигаза типу ГП-5 виміряють голо­ву по замкнутій лінії, яка проходить через маківку, щоки, підборіддя. Результат округляють до 0,5 см.

0- й — величина виміру 63 см (з мембранною коробкою — 61 см).

1- й розмір — 63,5—65 см (61,5—64 см).

2- й розмір — 65,5—68 см (64,5—67 см).

3- й розмір — 68,5— 70,5 см (67,5 см та більше).

4- й розмір — 71 см та більше.

Протигаз ГГІ-7 випускають у двох модифікаціях з різними лице­вими частинами. ГП-7 комплектується лицевою частиною з перего­ворним обладнанням, ГП-7 В — з переговорним обладнанням та при­стосуванням для пиття зі штатної армійської фляги. Підбирають лицеву частину протигаза ГП-7 та ГП-7В шляхом вимірювання горизонтального та вертикального обхвату голови. Горизонтальне ви­мірювання проводять по замкнутій лінії — надбрівна дуга, збоку на 2—3 см вище від краю вушної раковини та ззаду через найбільш виступаючу частину голови. Вертикальний обхват визначають ш ли хом виміру по замкнутій лінії: маківка—щоки—підборіддя.

Сума обох вимірів визначає розмір маски:

1- й розмір 118,5—121 см.

2- й - 121,5-126 см.

3- й — 126,5 см та більше.

Дитячі протигази мають деякі конструктивні особливості. Про тигази ДГЇ-6М призначені для дітей молодшого віку (понад півтора року). Вони комплектуються полегшеними фільтропоглинальппмп коробками та масками МД-1 — чотирьох розмірів.

Протигази ДП-6 призначені для дітей старшого віку, комплекту ються масками МД-1 тільки одного п’ятого розміру.

Протигази 11ДФ-7 призначені для дітей молодшого та старшого віку. Мають фільтрівну поглинальну коробку (як у ГП-5 для дорос­лих) та ^маску МД-1 усіх 5 розмірів. Протигази ПДФ-Д призначені для дітей віком від 1,5 до 7 років. Комплектуються фільтропогли- нальною коробкою типу ГП-5 та маскою МД-3 чотирьох розмірів (1, 2, 3, 4). Протигази ПДФ-Ш призначені для дітей віком від 7 до 17 років. Мають коробку типу ГП-5, а для лицевої частини — маски МД-3 двох розмірів (3-го і 4-го) та шолом-маски 4 розмірів (0, 1, 2,3).

Промислові фільтрувальні протигази є засобами індивідуального користування для захисту органів дихання, очей та шкіри обличчя від виливу шкідливих речовин, що містяться в повітрі у вигляді газів, пари та аерозолів пилу, диму. Протигаз складається з лицевої части­ни та протигазової коробки. Коробка приєднується до лицевої час­тини за допомогою гофрованої трубки. Лицева частина захищає об­личчя, очі від впливу шкідливих компонентів повітряного середови­ща та забезпечує надходження очищеного повітря до органів дихан­ня. Вона являє собою шолом-маску, виготовлену з еластичної гуми. У шолом-маску вмонтовані окуляри та клапанний прилад з клапана­ми вдиху та видиху. Шолом-маску виготовляють п’яти розмірів (0,1,

2, 3, 4). Розмір шолом-маски позначено цифрою на підборідній час­тині. Фільтрувальна протигазова коробка призначена для очищення вдихуваного повітря від шкідливих речовин, які містяться в ньому. Фільтрувальні коробки виготовляють двох типів:

— для захисту від газів та пари без аерозольного фільтра;

— для захисту від газів, пари, диму з аерозольним фільтром; така коробка окрім забарвлення має вертикальну білу смугу.

Коробка протигаза спеціалізована за своїм призначенням та повинна застосовуватися тільки від тих шкідливих речовин, яким відповідає марка коробки та її розпізнавальне забарвлення. Марки протигазових коробок:

“А” — корпус коричневий (пара органічних сполук);

“В” — корпус жовтий (кислі гази, пара сірчистого ангідриду, хлор, сірководень, кислота синильна, оксиди азоту);

“Кд” — корпус сірий (аміак, сірководень);

“Г” — корпус чорний (пара ртуті, ртутьорганічні сполуки);

“СО” — корпус білий (оксид вуглецю);

“М” — корпус червоний (оксид вуглецю за наявності пари орга­нічних сполук, кислих газів, аміака).

Застосування фільтрувальних протигазів можливо в атмосфері, що містить не менш як 16 об’ємних відсотків вільного кисню та не більш як 0,5 об’ємного відсотка шкідливих речовин. Протигази ма­рок «СО» та «М» використовують при вмісті вільного кисню в повітрі не менш як 18 об’ємних відсотків.

Забороняється застосовувати фільтрувальні протигази для захисту органів дихання від газів та пари невідомого складу та в умовах можливої нестачі вільного кисню (наприклад, в ємкостях, цистернах, колодязях).

Ізолювальні протигази та прилади використовують в тих випад­ках, коли в повітрі є високі концентрації ОР (СДОР), коли можливе просочення ОР або СДОР і фільтрувальний протигаз не забезпечує захисту, при нестачі кисню в повітрі та при високих концентраціях вуглецю оксиду, а також при невідомих ОР (СДОР) у повітрі.

За принципом забезпечення киснем ізолювальні протигази та прилади поділяють на дві групи. Протигази першої групи (ІП-4, ІП- 46, ІП-46М) забезпечують діігсання за рахунок кисню, який вивіль­няється з регенеративного патрона.

У кисневих ізолювальних приладах — друга група (КІП-5, КІП-7, КІП-8) — дихання забезпечується за рахунок кисню, який подається з балона.

Для захисту органів дихання від аерозолів, пилу, РР, бактеріаль­них засобів використовують також респіратори. Респіратор Р-2 для дорослих являє собою фільтрувальну напівмаску. Забезпечує мож­ливість перебування в ньому близько 12 год та багаторазового вико­ристання. Респіратор Р-2Д (для дітей) забезпечує безперервне кори­стування ним протягом чотирьох годин.

Як респіратори використовують і простіші засоби захисту органів дихання, які може виготовити кожен. Це протшилова тканин}іа маска (ПТМ-1), що складається з корпусу і кріплення. Корпус зроблений з

2— 4 шарів тканини. У ньому вирізані оглядові отвори, в які встав­лені скельця або прозора плівка. Маска кріпиться до голови смугою тканини, пришитою до бічних країв корпусу. Щільне прилягання маски до голови забезпечується за допомогою гумки у верхньому шві та зав’язок у нижньому шві кріплення, а також поперечної гум­ки, пришитої до верхніх кутів корпусу маски.

До простих засобів відноситься і ватно-марлева пов’язка (ВМП), що виготовляється зі шматка марлі розмірами 100x50 см. У центр марлі кладуть шар вати розміром 50x20 см завтовшки 2 см. Вільні краї марлі загинають на вату, а кінці марлі розрізають посередині для зав’язки. Пов’язка придатна для разового використання. За відсут­ності пов’язки можуть використовуватися рушники, шарфи, хустки та ін. Для захисту очей від ОР (СДОР) використовують протигіи- лові окуляри.

Дата добавления: 2015-09-29