При виникненні аварійної ситуації, що являє собою загрозу ураження людей і забруднення навколишнього середовища, керівник рятувальних робіт, разом з фахівцями СЕС і ЦО, повинен:
— оцінити хімічну обстановку, визначити межі небезпечної зони, вжити заходів до її огородження й оточення;
— виявити людей, які піддалися впливу отруйних речовин, і організувати надання їм медичної допомоги;
— 
розробити план ліквідації хімічного зараження і вжити заходів до його виконання.
Номер ООН | Найменування | Ступінь |
| вантажу | токсичності |
Хлор | ||
Хлор трифтористий |
Таблиця 6. Аварійна картка №11 |
Основні властивості і види небезпеки
|
Засоби індивідуального захисту
Ізолювальний протигаз. Захисний костюм типу Яа[1]. Гумові чоботи, рукавички, шолом з нагрудником. Промисловий фільтрувальний протигаз марки В.
Загального характеру | Видалити сторонніх. Триматися з навітряного боку. Уникати низинних місць. Ізолювати небезпечну зону і не допускати сторонніх. У зону аварії входити тільки в повному захисному одязі. Потерпілим надати першу медичну допомогу. Відправити людей з осередку ураження на медичне обстеження та надання екстреної медичної допомога |
При витіканні і розливі * | Не доторкатися до розлитої речовини. Видалити із зони розливу горючі речовини. За наявності фахівців усунути витікання, якщо це не спричинює небезпеки, чи перекачати вміст у справний резервуар з дотриманням усіх запобіжних заходів. Відвести вагон у безпечне місце. При інтенсивному витіканні для осадження газу використовувати воду, що розпилюється. Ізолювати район у радіусі 200 м, поки газ не розсіється. Викликати на місце аварії газоря- тувальну службу. Сповістити про небезпеку отруєння чергового і керівництво Управління з НС, місцеві органи влади і штаб ЦО. Евакуювати людей із зони, що підлягає небезпеці зараження отруйними газами. Зона евакуації — 10 км. Ііе допускати потрапляння речовини у водойми. У випадку зараження води повідомити в СЕС. Місце розливу залити водою, вапняним молоком, розчином соди чи каустику. При пошкодженні балонів чи контейнерів відвести вагон у безпечне місце, викликати фахівців. Зробити нейтралізацію транспортних засобів |
Під час пожежі | Надягти повний комплект захисного одягу. Забрати вантаж із зони пожежі, якщо це не спричинює небезпеки. Не наближатися до резервуарів. Прохолоджувати їх водою з максимальної відстані. Гасити всіма підручними засобами |
У разі загоряння | Не горить |
Заходи медичної допомоги
|
На час проведення аварійно-відновних робіт і робіт з ліквідації наслідків аварії на місці події повинно бути організоване цілодобове чергування медичного персоналу.
Можливість поновлення руху через зону аварійної ситуації з небезпечними токсичними чи радіоактивними вантажами визначають працівники СЕС та залізниць після проведення необхідних досліджень, що характеризують стан навколишнього середовища.
При аварійних ситуаціях з радіоактивними вантажами в зоні аварії може відбутися підвищення потужності дози радіації, а при руйнуванні контейнера — випаданні первинного вмістища — потрапляння РР у навколишнє середовище.
При аварійних ситуаціях необхідно:
— видалити людей з можливо небезпечної зони на відстань не менш як 50 м;
— негайно повідомити чергового найближчої залізничної станції, чергового відділення дороги, дорожньої СЕС і відправника;
— відгородити небезпечну зону попереджувальними знаками і сигналами зупинки в радіусі не менш як 10 м;
— припинити прохід людей і пропуск рухомих составів, що підійшли, через огороджену зону до ліквідації аварійної ситуації.
Прибулі на місце аварії представники відправника вантажу спільно з фахівцями дорожньої СЕС повинні:
— оцінити радіаційну обстановку, установити межі радіаційно небезпечної зони, а також визначити рівні забруднення РР ділянок, транспортних засобів, вантажів і т. іи. Тих, хто отримав дозу опромінення понад 25 бер, направити на медичне обстеження, а осіб, які мають радіоактивне забруднення, — на санітарне оброблення;
— скласти план ліквідації радіоактивної небезпеки і вжити заходів до його виконання.
Аварії в метрополітені
До транспортних катастроф на залізничному транспорті відносять катастрофи у метрополітені. Найбільшою катастрофою донедавна вважалася пожежа в паризькому метро в 1902 р., коли в дерев’яних вагонах згоріло 80 осіб, але ще трагічнішою була катастрофа 28 жовтня 1996 р. у метрополітені м. Баку. Тут за кілька хвилин від диму внаслідок пожежі загинуло близько 300 чол., серед них 28 дітей.
Проте екстремальні ситуації можуть виникнути при недотриманні інструкції користування, яка вивішується в кожному вагоні метро. Недотримання цих правил може призвести до травм.
Найнебезпечніше порушення правил користування метрополітеном — на рухомому ескалаторі. Якщо не триматися за поручень, то при раптовій зупинці ескалатора інерція руху кине тіло вперед. Удвічі більшою буде швидкість падіння в того, хто біжить по ескалатору. Речі, які не притримують чи ставлять на поручні, полетять униз, збиваючи інших пасажирів.
Особливо необхідно турбуватися про безпеку дітей. Не можна залишати дитину без уваги, особливо при сході з ескалатора, оскільки дитина може втратити рівновагу і потрапити пальцями під гребінку ескалатора.
У московському метро 17 грудня 1982 р. відбулася трагічна катастрофа, пов’язана з ескалатором. На станції метро “Авиамоторная” зірвався поручень, ескалатор почав розганятися. На вихідній площадці утворилася давка, в якій за 110 с отримали травми ЗО осіб і 8 загинули.
Екстремальні ситуації на платформі бувають рідше. Проте не можна підходити до краю платформи, де пасажир, який поспішає на посадку, може підштовхнути іншого. На краю платформи можна посковзнутися й опинитися на рейках. Якщо людина вже опинилася на рейках, не можна підніматися, тримаючись за край платформи, під нею проходить 800-вольтна контактна рейка, і хоч вона вкрита кожухом, торкатися її не слід.
Якщо поїзд ще не виїжджає на станцію, слід бігти до головної частини платформи (там зелене світло і годинник). Машиніст на цій дільниці обов’язково буде гальмувати. Якщо поїзд уже з’явився, залишається лягти поміж рейками. Глибина жолоба розрахована так, щоб рухома частина вагона не зачепила лежачу людину.
Якщо хтось щойно упав між вагонами поїзда, що стоїть, слід подати знак машиністу круговими рухами руки, що означає: “Стій!”.
Перед початком руху машиніст зобов’язаний дивитись тільки в дзеркало переднього виду.
Якщо під час аварії чи механічних несправностей на лінії поїзд зупиниться в тунелі, слід зберігати спокій і виконувати всі розпорядження працівників метрополітену.
Мали місце випадки, коли пасажири відмовлялися вийти з вагона на колію і йти до станції пішки, боячись ураження електричним струмом. Вагон може стояти довго і пасажири в ньому почнуть задихатися, втрачати свідомість. У зачиненому вагоні потрібно розбити вікна (наприклад, вогнегасником).
Правила метрополітену нагадують пасажирам про необхідність бути ввічливими і дотримуватися громадського порядку. Метро розраховане на нормальну поведінку пасажирів. Це значить: викинута на платформу бананова шкурка - потенційна трагедія, п’яний на ескалаторі - загроза для багатьох пасажирів, достатньо не притримати за собою вхідні двері вестибюля, як пасажир, що йде за вами, може отримати прямий удар у лоб.
Дорожньо-транспортні пригоди
Щорічно у світі внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП) гине близько 300 000 чол. Загальне число осіб, які одержали травми, сягає 15 000 000 і ця цифра з кожним роком зростає. В Україні кожні
10 хв відбувається ДТП, кожні 55 хв гине одна людина. Щодня гинуть дві дитини. Значна частина потерпілих гине внаслідок несвоєчасного надання медичної допомоги, хоч отримані ушкодження не були смертельними. За даними ВООЗ, 20 % із числа загиблих могли б залишитися живими, якби медичну допомогу їм було надано на місці пригоди. Тому при автомобільних катастрофах найважливішим є своєчасне надання медичної допомоги потерпілим.
Серед травм, що виникають внаслідок ДТП, найчастіше зустрічаються:
— черепно-мозкові травми;
— поранення грудної клітки і живота;
— переломи кісток кінцівок;
— великі рани м’яких тканин.
Є дуже надійні способи ухилитися від автомобіля, що рухається. Наприклад, стрибнути на його капот і швидко перекотитися. Або різко відскочити від бампера і зробити каскадний кульбіт. Однак досвід поліції всіх країн показує, що найкращий спосіб самозахисту від дорожньо-транспортної пригоди — дотримуватися правил поведінки на вулицях.
У системі особистої безпеки найпростіші заходи є найбільш надійними. На кожну автомашину, що рухається по вулиці, необхідно дивитися як на важкий металевий предмет, що проноситься мимо. Варто пам’ятати, що миттєво зупинити її не можна. Гальмівний шлях залежно від швидкості руху і стану дорожнього покриття може становити багато десятків метрів. Тому для захисту життя необхідно виробити в себе і дітей безумовний рефлекс пішохідної дисципліни. Як дорослі, так і діти повинні знати і виконувати головні правила виживання пішоходів:
— автобус обходити позаду, а трамвай — попереду;
— не відпускати від себе дітей;
— очікуючи переходу, не стояти на краю тротуару, а очікуючи автобус - на краю автобусної зупинки;
— не можна переходити вулицю на червоне світло незалежно від того, рухаються по ній автомобілі чи ні;
— не можна вибігати на дорогу з тротуару;
— небезпечно виходити на дорогу через перепони; у цьому випадку водій не бачить пішохода, а пішохід — автомобіля, що рухається;
— на вулиці будь-який вид транспорту може затуляти інший, який рухається з великою швидкістю (наприклад, автобус або тролейбус затуляють від перехожих, які обходять його попереду, рух усього транспорту);
— ходити можна тільки по тротуарах, а там, де їх немає, необхідно йти обличчям до напрямку руху транспорту, в цьому випадку водій і пішохід бачать один одного;
— при переході вулиці спочатку потрібно подивитися ліворуч, а на середині вулиці — праворуч; на дорозі відстань до машини залежить від її швидкості руху, тому необхідно навчитися розраховувати цю відстань;
— без батьків дітям краще переходити дорогу в групі пішоходів.
ДТП можуть бути і в дворах. Тому слід разом з дитиною пройти
по території, куди її випускають гуляти, і показати безпечні межі.
Необхідно мати на увазі, що причиною ДТП може бути наїзд не лише автомобіля, а й велосипеда.
Особливо небезпечна дорога взимку. У зимовий період кількість ДТГІ зростає. Для тих, хто став свідком чи учасником ДТП, існує кілька обов’язкових правил:
1. Ні в якому разі не можна залишати потерпілого без медичної допомоги (це карний злочин). Утеча з місця події водія, який скоїв ДТП, а також ухилення від обстеження може бути покарано позбавленням прав водія терміном на два роки.
2. Негайно повідомляти про подію в державну автомобільну інспекцію (ДАІ).
3. Максимально зберегти всі сліди події. Якщо не можна організувати об’їзд, — водій зобов’язаний скласти схему розміщення всіх предметів і слідів на дорозі, підписати схему у свідків події із зазначенням їхніх адрес і номерів телефонів і тільки після цього забрати машину з дороги.
4. Людина, яка стала свідком наїзду при аварії, після якої водій зник, повинна запам’ятати і записати номер автомашини, марку, її колір і інші прикмети автомашини і водія та передати ці дані в ДАІ.
|
Необхідно надати чи взяти участь у наданні допомоги потерпілим.
5. Водії, які проїжджають повз місце аварії, повинні вживати заходів до порятунку людей.
Основні роботи при великих автокатастрофах виконують спеціальні команди, оснащені необхідними машинами і механізмами. Перед тим, як витягти з аварійного автомобіля потерпілого, його кладуть на сидіння в горизонтальному положенні, а ноші встановлюють як продовження сидіння для створення прямолінійної осі голова - шия - грудна клітка. Це пов’язано з тим, що при транспортних аваріях часто зустрічаються переломи шийного відділу хребта. Витягують потерпілого два-три рятувальники за голову і скручений одяг чи за голову і тулуб.
Аварії і катастрофи на водному транспорті
Близько 80 % транспортних перевезень на земній кулі здійснюється по Світовому океану. Щодоби в морях і океанах перебуває 25 000 суден, екіпажі яких налічують близько 1 000 000 чол.
За даними відомого лондонського класифікаційного товариства — Регістра судноплавства Лойда, щорічно тонуть 350—400 суден загальним тоннажем 600—800 000 брутто-тонн, унаслідок чого гине близько 200 000 чол.
Так, унаслідок грубих помилок у судноводінні в 1986 р. у районі м. Новоросійська пароплав «Адмірал Нахімов» зіштовхнувся з вантажним судном. Обидва судна затонули. Загинуло 430 чол.
Унаслідок катастрофи на пасажирському теплоході «Олександр Суворов» у 1983 р. на Волзі в районі м. Ульяновська загинуло 175 чол. Найбільша морська катастрофа — загибель пасажирського корабля «Титанік» у 1912 p., що сталася внаслідок зіткнення судна з айсбергом, загинуло близько 1500 чол.
Катастрофи можуть відбуватися в порту чи під час плавання по ріках, в акваторії моря. Можливі вибухи, пожежі, витікання хімічних речовин, зіткнення одного судна з іншим чи з перешкодами (наприклад, з палями мосту), посадка судна на мілину й інша будь-яка катастрофа на воді характеризуються ізольованістю людей, у тому числі і потерпілих, відносною обмеженістю рятувальних засобів і сил екстреної медичної допомоги, можливістю виникнення паніки.
Найімовірніші види уражень: механічні травми, термічні опіки, гострі хімічні отруєння, переохолодження у воді, утогілення. До роботи з ліквідації наслідків катастроф і порятунку потерпілих залучаються всі члени екіпажу, за необхідності, за рішенням капітана, інші особи, які перебувають на судні.
Головними завданнями під час ліквідації наслідків аварій (катастроф) є:
— порятунок людей;
— боротьба за живучість судна;
— ліквідація пожеж у випадку їхнього виникнення;
— надання потерпілим першої медичної допомоги.
Під час проведення рятувальних і інших невідкладних робіт на нафтоналивних суднах (танкерах) припиняють роботу з наливу чи відкачування нафтопродуктів і виконують такі роботи:
— задраюють люки вмістищ, що не охоплені вогнем;
— проводять охолодження гарячих вмістищ, палуби і бортів судна;
— порожні вмістища наповнюють водою чи інертним газом;
— вживають заходів щодо запобігання розливу пального по акваторії.
Перша проблема під час аварії корабля — паніка. Капітан і члени екіпажу повинні припинити її у будь-який спосіб. Призвідником паніки найчастіше буває одна людина. Тому кращий спосіб запобігання неорганізованим спробам порятунку — запобіжна увага до потенційних панікерів.
Розрахунки показують, що імовірність порятунку при організованому залишенні потопаючого судна у 4—47 разів (залежно від організації і кількості рятувальних засобів) вища, ніж при паніці. Рішення про залишення судна приймає тільки капітан. Посадку в шлюпки і на плоти проводять тільки за його командою. У першу чергу місця в рятувальних плавзасобах виділяють жінкам, дітям, пораненим і старим пасажирам. Із собою дозволяють брати: документи, сірники, запальнички, ковдри, ліки, гроші. Інші предмети й особисті речі брати із собою заборонено. Капітан залишає судно останнім.
У відкритому морі на рятувальних засобах необхідно дотримуватися двох основних принципів: усім шлюпкам рухатись одночасно і залишатися на місці загибелі судна, якщо немає обґрунтованої надії досягти берега чи вийти на шлях проходження суден. Близькість берега можна визначити за появою на воді гілок з листям, за поведінкою деяких видів чайок і т. ін.
Основні стресові чинники, які повинен враховувати капітан, — біль, спрага, голод, перевтома і страх в умовах холоду, жари, самітності. Слід знати, що 50—75 % потерпілих можуть впадати в істерики чи прострацію, і тільки 12—25 % зможуть діяти розумно і рішуче. Спираючись на них, потрібно терміново надати допомогу потерпілим
і підтримувати порядок. Особливу небезпеку являє собою бездіяльність: вона переключає людину на власні думки, переживання, призводить до ослаблення волі до боротьби і, в остаточному підсумку, зменшує імовірність виживання. Тому людей необхідно чим- небудь зайняти: такелажними роботами, ловом риби, упорядкуванням одягу, бесідами, почерговим несенням цілодобових вахт, спостереженням за обрієм, повітрям і охороною запасів води та їжі.
Загальна картина дій під час аварії корабля може бути зведена до такого.
Висадження із судна:
1. Надягги багато одягу, включно з рукавицями, беретом, зверху — захисний костюм з водонепроникної тканини.
2. Правильно надягти рятувальний жилет.
3. Скинути рятувальний пліт і витягти лин.
4. За можливістю висадитися сухим.
5. Якщо необхідно стрибати у воду, то бажано з висоти не більш як 5 м, затиснувши однією рукою рот і ніс, а іншою — міцно тримаючись за рятувальний жилет.
6.Через те, що у воді з кожним рухом збільшується втрата тепла, — пливти тільки до рятувального засобу.
7. Якщо дозволяють обставини, завантажити ковдри і додатковий одяг, аварійну рацію, питну воду.
8. Зібрати всі уламки, які можуть знадобитися.
Навантаження на рятувальні плавзасоби у перші 24 год після
висадки:
1. Допомогти потерпілим при вантаженні.
2. Перерізати лин.
3. Спустити плаваючий якір.
4. Забезпечити зв’язок з іншими плавзасобами.
5. Закрити вхідний отвір плоту, якщо море холодне і неспокійне.
6. Надути днище плоту.
7. Перевірити, чи немає витоку.
8. Прийняти таблетки від морської хвороби.
9. Зібрати воду.
10. Перевірити міцність кріплення спорядження.
11. У холодному кліматі робити вправи, щоб зберегги тепло, триматися разом.
12. Виставити вахтових, рятувальні засоби підготувати до використання. У перші 24 год пити воду можуть тільки хворі і поранені.
У наступні 24 год після висадки:
1. Часто провітрювати пліт.
2. У жаркому кліматі спускати днище плоту вдень і надувати до ночі. Удень зволожити одяг. Змочувати водою зовнішню оболонку тенту, щоб знизити температуру всередині плоту.
3. За можливістю ноги повинні бути сухими. Необхідно регулярно, знявши взуття, піднімати ноги і рухати ними.
4. Вахтові повинні захищатися від обмороження чи сонячних опіків, прикриваючи усі відкриті ділянки шкіри.
5. Необхідно зберігати димові шашки і ракети доти, поки виникне реальна можливість, що їх помітять. їхнє використання варто доручити одній людині. Не використовувати всі відразу ракети.
6. Перш, ніж збирати воду з відсіків, потрібно переконатися, що в ній немає опадів солей.
7. Зберігати рідину в організмі, уникаючи непотрібних рухів.
8. Для зменшення потовиділення потрібно захищатися від сонця і зволожувати одяг удень.
9. Суворо дотримуватися норм вживання води: 500—600 мл на добу на одну людину, розділені на малі дози вдень і з найбільшою дозою уживання ввечері.
10. Ніколи не можна пити морську воду чи сечу.
11. їсти можна тільки аварійний запас. Без крайньої необхідності не їсти морської риби чи птахів, якщо немає достатнього запасу питної води.
12. У холодному кліматі одяг з мертвих знімається і поділяється між живими.
13. Усупереч поширеній думці, алкоголь не лише не допомагає, а й дуже утруднює виживання як на холоді, так і в спеку.
Без питва середня доросла людина може жити від трьох до десяти діб. При раціоні 500—600 мл води і її розумному використанні людина може протриматися навіть у тропіках не менше ніж 10 днів без серйозних змін в організмі.
Авіаційні пригоди
Авіаційна подія (АП) — подія, пов’язана з експлуатацією повітряного судна (ПС), яка відбулася в період перебування на його борті пасажирів чи екіпажу і призвела до пошкодження чи руйнування повітряного судна і спричинила травмування людей чи тілесні ушкодження.
6-5-2101
АП поділяють на льотні і наземні.
Льотна подія — подія, пов’язана з виконанням екіпажем польот- ного завдання, що спричинило різного роду наслідки для людей, які перебувають на борту ПС.
Наземна подія — це АП, що мала місце до чи після польоту.
Льотні і наземні події залежно від наслідків для пасажирів і екіпажу ПС поділяють па:
— поломки — АП, що не спричинили загибелі екіпажу і пасажирів, а призвели до пошкодження ПС, ремонт якого можливий і економічно доцільний;
— аварії — АГ1, що не спричинили загибелі членів екіпажу, але призвели до повного руйнування чи пошкодження повітряного судна, відновлення якого технічно неможливе й економічно недоцільне;
— катастрофи — АП, які спричинили загибель екіпажу чи пасажирів при руйнуванні чи пошкодженні ПС, а також смерть людей від отриманих травм, що настала протягом 10 діб з моменту події.
Статистика ІСАО (International civil aviation organization — Міжнародна організація цивільної авіації) свідчить, що у світі щорічно на транспортних пасажирських літаках перевозиться понад мільярд пасажирів і відбувається близько 60 авіакатастроф, у 35 з яких гинуть усі пасажири й екіпаж, а кількість жертв досягає 2000 чол.
Аналіз причин авіакатастроф показує, що в 50—60 % випадків вони пов’язані з помилками людей, відповідальних за безпеку польотів, у 15—30 % — є наслідком відмови техніки, у 10—20 % випадків катастрофи відбуваються через вплив навколишнього середовища, у 5—10 % — з інших причин.
Падіння ГІС може бути причиною жертв як на його борту, так і на землі (при падінні на житлові будинки), можуть зруйнуватися виробничі приміщення і порушитися виробничий процес. Особливо небезпечне падіння літаків на АЕС і ХНО, що може призвести до викиду РР чи СДОР
Для вирішення питань збереження життя пасажирів і членів екіпажів під час авіаційних подій у цивільній авіації створені спеціальні формування: пошуково-рятувальна служба й аварійно-рятувальні команди.
Розміри санітарних втрат можуть досягти 80—90 % від загальної кількості людей, які перебувають на повітряному судні. Із загального числа потерпілих можуть мати: 40 % — механічні ушкодження, 10 % — шокові стани, 40—60 % — черепно-мозкові травми, 10—20 % — комбіновані травми. Близько 50 % травм бувають важкими.
Через отримані ушкодження потерпілі потребують:
— накладення пов’язок на рани — близько 40 %;
— уведення знеболювальних засобів — близько 50 %;
— транспортної іммобілізації при переломах — близько 35 %;
— евакуації на ношах і щиті — 60—80 %.
Евакуації в першу чергу підлягають особи, які втратили свідомість, у стані шоку, з ознаками внутрішньої кровотечі, а також із зовнішньою кровотечею, зупиненою накладанням джгута.
Виживання при АГІ — система заходів, спрямованих на збереження життя. Вона включає підготовку екіпажу, організацію пошуку і порятунку потерпілих. Особливе значення має підготовленість екіпажу до дій в умовах порушення герметичності кабіни, пожежі, сильної бовтанки й інших особливих випадків у польоті, уміння користуватися аварійно-рятувальним спорядженням з метою забезпечення виживання пасажирів'і екіпажу в різних фізико-географічних умовах.
Імовірність порятунку в аварійних умовах залежить від бажання жити, спритності, підготовленості на випадок аварії. Для непідго- товленої людини під час автономного існування в безлюдній місцевості зовнішнє середовище часто стає джерелом постійної і неусві- домленої небезпеки. Людина перебуває в стані розгубленості, не може правильно оцінити обстановку і реальну небезпеку ризику. Такий стан може тривати кілька хвилин чи кілька днів, і він тим коротший, чим більше члени екіпажу підготовлені до дій у незвичайних умовах.
Для виживання при вимушеній посадці екіпаж перед посадкою поза аеродромом повинен сповістити про це пасажирів і дати рекомендації, як зайняти правильне положення в кріслі, попросити застебнути прив’язні ремені, видалити знімні щелепні протези, розв’язати краватки, зняти взуття на високих підборах та проконтролювати виконання цих вимог. Дуже важливо не допустити виникнення паніки серед пасажирів, чому сприяє спокійна, чітка інформація і злагоджена робота бригади бортпровідників.
Через те що при змушеній посадці можливе виникнення пожежі в найближчі 1,5—3 хв, екіпажу варто терміново евакуювати пасажирів і винести потерпілих, якщо вони є. Для евакуації необхідно використовувати всі вихідні й аварійні люки, надувні і матерчаті трапи та мотузки. Досвід показує, що при екстреному залишенні літака через двері на одного пасажира в середньому затрачається 1 с, а при залишенні літака через аварійний люк — 7 с. Крім того, з літака необхідно винести їжу, воду, медикаменти й аварійну радіостанцію.
Командир ПС повинен перевірити, чи не залишився в літаку хто-иебудь з пасажирів чи членів екіпажу, і залишити його останнім.
6* |
Психологи вважають, що юрба — особливий біологічний організм. Він діє за своїми законами і не завжди враховує інтереси окремих осіб, у тому числі і їхнє життя.
Досвід підтверджує, що досить часто юрба стає не менш небезпечною, ніж стихійне лихо чи аварія, що її створили. Почуття страху, що охоплює групу людей, миттєво передається іншим і переростає в некерований процес - паніку. У людей різко підвищується емоційність сприйняття того, що відбувається навколо, знижується почуття відповідальності за свої вчинки. Людина не може розумно оцінювати свою поведінку та враховувати обставини.
У такій атмосфері досить лише одній людині висловити і виявити бажання бігти з небезпечного району, як уся маса людей починає сліпо копіювати її дії. Тому люди найчастіше гинуть не від самої небезпеки, а від страху і паніки, що виникають у юрбі. Про це варто завжди пам’ятати і передбачити можливу небезпеку.
Дослідження Карантеллі (США) указують на характерні риси паніки:
— панічна втеча завжди спрямована убік від небезпеки (не робиться ніяких спроб протидії);
— напрямок утечі при паніці не випадковий (вибір — за знайомою дорогою чи тією, якою тікають інші);
— за своїм характером панічна втеча асоціальна (можуть бути розірвані найсильніші зв’язки: мати може кинути дитину, чоловік — дружину і т. ін„ а люди стають непередбаченим джерелом небезпеки один одному);
— людина, охоплена панікою, завжди вірить, що обстановка дуже небезпечна (панічна втеча припиняється, коли вона усвідомлює, що перебуває поза небезпечною зоною);
— людина, охоплена панікою, погано міркує, хоча її дії не позбавлені логіки цілком. Проблема скоріше в тому, що людина не шукає альтернативних рішень і не бачить наслідків свого рішення, іноді головних, як у типових для пожеж випадках: стрибок зі свідомо великої висоти.
Зрозуміло, що нейтралізувати паніку може або сильне емоційне гальмо, або чудо. А чудес, як відомо, не буває. Тому серед способів нейтралізації паніки — категоричні команди, жагуче переконання у відсутності небезпеки.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 62 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
