Категорія В — виробництва, пов’язані з обробленням чи застосуванням твердих спалимих речовин і матеріалів, а також рідин з температурою спалаху парів понад 120 °С. До них відносяться лісопильні та деревообробні цехи, цехи текстильної і паперової промисловості, швейні і трикотажні фабрики, мастильне господарство електростанцій, гаражі тощо.
Категорія Г — виробництва, пов’язані з обробленням матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавленому стані, а також виробництва, на яких спалюють тверде чи газоподібне паливо. До них відносять: ливарні, плавильні, ковальські і зварювальні цехи, цехи гарячого прокату металу, котельні, головні корпуси електростанцій тощо.
Категорія Д — виробництва, пов’язані з обробленням речовин і матеріалів у холодному стані. До них відносять: цехи холодного оброблення металу, содове виробництво, насосні і водоприймальні пристрої електростанцій, вуглекислотні і хлораторні установки.
Найнебезпечніші в пожежному відношенні виробництва А і Б. Для об’єктів категорій В, Г і Д можливість виникнення пожеж залежить практично від ступеня вогнестійкості будинків.
Розрізняють п’ять ступенів вогнестійкості будинків і споруджень:
І, II, III, IV, V.
До І і II ступенів відносять будинки і споруди, в яких основні конструкції виконані з неспалимих матеріалів.
До III ступеня — будинки, в яких несучі стіни виконані з неспалимих матеріалів, а перекриття і перегородки (ненесучі) — спалимі та важкоспалимі (дерев’яні, оштукатурені).
До IV ступеня — дерев’яні оштукатурені будинки.
До V ступеня — дерев’яні неоштукатурені будинки.
Таким чином, найнебезпечніші в пожежному відношенні будівлі
IV і V ступенів вогнестійкості.
На території України 1200 вибухо- і пожежонебезпечних об’єктів, на яких зосереджено близько 13,6 млн тонн твердих і рідких вибухо- і пожежонебезпечних речовин.
Наслідки пожеж і вибухів залежать від їхніх уражуючих чинників.
Основними уражуючими чинниками пожежі є:
— безпосередній вплив вогню на палаючий предмет;
— дистанційний вплив високих температур на об’єкти за рахунок теплового випромінювання.
Унаслідок відбувається згоряння предметів й об’єктів, їхнє руйнування, вихід з ладу. Іншими наслідками пожежі можуть бути: вибухи, витоки отруйних газів чи речовин, що забруднюють навколишнє середовище. Великої шкоди не пошкодженим пожежею приміщенням і предметам, що зберігаються в них, може завдати вода, застосовувана під час гасіння пожеж.
Залежно від масштабів пожежі поділяють на:
— пожежі, що виникли в окремих будинках і будівлях;
— пожежі, що охопили понад 25 % будівель;
— вогняні смерчі, що мають стійкий характер і охопили близько 90 % будинків. Вони характеризуються потоками дуже нагрітих, що піднімаються нагору, газів, а також припливом з периферії повітряних мас з ураганною швидкістю (до 100 км/год); при цьому руйнуються будинки і споруди, вириваються з корінням дерева, гинуть і одержують ушкодження люди. Поряд з цим у зоні вогняного смерчу в повітрі виникає дефіцит кисню.
Основними пожежними чинниками вибухів є:
— повітряна вибухова хвиля, що виникла під час вибухів ініціювальних і детонувальних речовин, хмар газоповітряних сумішей, резервуарів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском;
— вторинні снаряди - уламки різних об’єктів, що розлітаються у різні боки, технологічного устаткування, будівельних деталей тощо.
Основні параметри вражаючих чинників:
— вплив повітряної вибухової хвилі — надлишковий тиск у її фронті;
— вторинні снаряди — кількість осколків, їхня кінетична енергія і радіус розльоту.
Унаслідок дії уражуючих чинників вибуху відбувається руйнування чи пошкодження будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, комунікацій та інших об’єктів, що супроводжуються загибеллю людей.
Вторинними наслідками вибухів виступають ураження людей, що перебувають усередині приміщень, уламками конструкцій, що обрушилися, їхнє поховання під конструкціями.
Під час пожеж і вибухів люди одержують термічні і механічні ушкодження. Характерні опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, множинні переломи і забиті місця, комбіновані ураження.
Так, у березні 1971 р. у м. Мінську внаслідок скупчення деревного пилу у вентиляційній системі і її вибуху на футлярному заводі загинуло понад 100 чол, і постраждало близько 400 чол.
У лютому 1979 р. у м. Бремені (Німеччина) на борошномельній фабриці відбувся вибух борошняного пилу, рівний за потужністю 20 т тротилу. Загинуло 14 чол., дістали поранення 17 чол.
19 листопада 1984 р. у м. Сан-Хуан-Іксуабенек (Мексика) унаслідок вибуху зрідженого газу загинуло понад 500 чол. і поранено близько 7000 чол.
ЗАХОДИ ЗАХИСТУ ПІД ЧАС ВЕЛИКИХ ВИРОБНИЧИХ АВАРІЙ
Головні завдання захисту під час великої виробничої аварії:
— своєчасне оповіщення й організація захисту персоналу об’єкта, якому загрожують наслідки аварії (катастрофи);
— локалізація і гасіння пожеж;
— запобігання руйнівній й обмеження дії чинників, що супроводжують аварію, розшук потерпілих і надання їм медичної допомоги. Під час аварій можливе виникнення завалів, обвалення елементів, пошкодження конструкцій, загазованість території, що являє небезпеку для життя людей.
Тому головне значення під час ліквідації наслідків аварій має суворе дотримання правил безпеки:
— не можна перебувати і здійснювати роботи поблизу будинків чи споруд, що загрожують обвалом;
— забороняється ходити по завалах, заходити в зруйновані будинки і споруди;
— без засобів захисту не можна підходити до електричних проводів, що лежать на землі, і торкатися до електричних приладів;
— особи, що беруть участь у ліквідації аварії, повинні мати спеціальний одяг із щільної тканини, закрите взуття, брезентові рукавиці і каски з м’якими підшоломниками;
— ті, хто працюють па висоті, повинні бути забезпечені монтажними страхувальними поясами або мотузками для фіксації до стійких частин будівель чи конструкцій;
— ділянка, де проводяться аварійно-рятувальні роботи, повинна бути огороджена й охоронятися;
— біля небезпечних місць мають бути вивішені таблички, що попереджають про небезпеку;
— особи, які беруть участь у гасінні та ліквідації пожеж, мають бути забезпечені засобами захисту і протигазами.
АВАРІЇ (КАТАСТРОФИ) НА ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ
'1 У народному господарстві широко застосовують десятки тисяч хімічних сполук, багато з яких являють собою сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), здатні під час аварійних ситуацій спричинювати ураження людей і тварин, а також зараження повітря та території із серйозними екологічними наслідками. Багато СДОР одночасно є вибухопожежонебезпечними; На території України розміщено понад 1810 об’єктів, на яких зберігають чи використовують у виробництві понад 283 000 т СДОР, у т.ч. 98 000 т хлору, 178 000 т аміаку. В обласних центрах України зосереджено майже ЗО % усієї кількості СДОР. Усього в зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн осіб (32,5 % населення країни).
'Під терміном «хімічно небезпечні об’єкти» (ХНО) розуміють об’єкти народного господарства, при аварії чи руйнуваннях яких можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин СДОР.1 Наприклад, у Запорізькій області таких об’єктів 67, з них 25 розташовані в м. Запоріжжі.
, До ХНО можуть бути віднесені:
— підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної і пов’язаних з ними галузей промисловості;
— підприємства, що мають аміачні холодильні установки;
— водогінні і водоочисні станції, що використовують хлор і аміак;
—залізничні станції, на яких відстоюється рухомий склад зі СДОР;
— склади і бази із запасами СДОР для дезінфекції, дезінсекції і дератизації сховищ зерна і продуктів його перероблення, а також із запасами ядохімікатів, використовуваних у сільському господарстві/
Залізничними й автомобільними шляхами перевозиться велика кількість СДОР. Крім того, територією України проходить аміако- провід Тольятті—Одеса, кілька газонафтопроводів та ін.
Під час аварій на ХНО і транспорті 25 % викидів СДОР становить аміак, 20 % — хлор, 10 % — кислоти, 5 % — ароматичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол), 2 % — ртуть і по 1—2 % — інші СДОР.
Аварії і катастрофи на ХНО — досить не рідке явище наших днів.
Щодоби у світі реєструють 17—18 таких аварій. Ось деякі з них.
У 1984 р. у м. Бхопале (Індія) унаслідок витоку ЗО т метилізоці- анату загинуло понад 3000 чол.; офіційно вважаються потерпілими 200 000 чол.
У 1989 р. у м. Іонава (Литва) внаслідок витоку 7000 т аміаку постраждало 60 чол., 7 з них загинули.
У 1991 р. у м. Борисів (Білорусь) через витік ЗО т аміаку на м’ясокомбінаті постраждали 24 і загинула 1 особа.
У Запоріжжі внаслідок витоку 4 т хлору на титано-магнієвому комбінаті постраждали 16 чол.
Усього за період з 1985 по 1992 р. у СНД відбулося понад 240 аварій з 50 % викидом СДОР на об’єктах народного господарства і 50 % — на транспорті. На промислових підприємствах України за 1993—1996 рр. відбулося 13 аварій з викидом (виливом) СДОР за межі ємкостей, у яких вони зберігалися, у тому числі 8 аварій на об’єктах харчової промисловості, 2 — хімічної промисловості, 3 — на інших підприємствах.
Фізико -хімічні властивості, токсичність і класифікація сильнодіючих отруйних речовин
1 СДОР здатні спричинювати ураження не лише людей, тварин і рослин, а й на тривалий час (дні, тижні, місяці) заражати територію. Вони можуть потрапити в організм різними способами'(через
4- 5-2101
дихальні шляхи, слизові оболонки, травний тракт) у газо- і пароподібному, аерозольному, краплинно-рідкому станах. 'Важливою характеристикою СДОР є їхня токсичність. Під токсичністю мають на увазі здатність хімічної речовини в мінімальній кількості спричинювати патологічні зміни в організмі людини, що призводять до захворювання, втрати працездатності чи загибелі ураженого.’
Кількісним показником токсичності є токсична доза (токсодоза). Розрізняютфуражуючу і смертельну токсичні дози.Шід уражуючою токсичною дозою розуміють найменшу кількість СДОР в одиниці об’єму зараженого повітря, що може спричинити відчутний фізіологічний ефект за визначений час.
У разі інгаляційної дії токсодоза (Т) дорівнює добутку концентрації (С) у грамах на кубічний метр або міліграмах на літр на експозицію (Г) — час дії отруйної речовини у хвилинах: Т = С • ґ, г/хв/м3 (або мг/хв/л).
При потраплянні СДОР в організм через рот токсодозу прийнято виражати в міліграмах на один кг маси тіла, а при потраплянні на шкірні покриви — в міліграмах на 1см2 поверхні шкіри.
7 Смертельні токсодози (концентрації) можуть бути середньо- смертельними, що спричинюють смерть у 50 % уражених (БЬ 50, СЬ 50) і абсолютно смертельними, за яких смерть настає в 100 % уражених (ОЬ 100, СЬ 100).
<■' Гранично допустимі дози (концентрації) — найбільші дози (концентрації), за яких симптоми отруєння не виникають. Від фізико- хімічних властивостей і токсичності СДОР залежить швидкість розвитку клініки ураження. За цією ознакою всі СДОР поділяють на швидкодіючі та СДОР уповільненої дії. Перші (кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та ін.) спричинюють ураження в найближчі кілька десятків хвилин. Для СДОР уповільненої дії характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10—15 (і більше годин) (фосген, кислота сульфатна та ін.).
До стійких СДОР відносять речовини з температурою кипіння вище за 140 °С (хлорпікрин, кислота сульфатна, тетраетил свинець та ін.). Вони можуть зберігати уражуючі властивості на місцевості від кількох годин до декількох місяців. Нестійкі СДОР мають температуру кипіння нижче за 140 °С і заражають місцевість від кількох хвилин до однієї години (кислота синильна, вуглецю діокис та ін.). На стійкість СДОР впливають також безліч причин: метеорологічні умови (температура, швидкість вітру, вертикальна стійкість атмосфери), характер місцевості тощо.
Важливим показником властивостей СДОР є відносна щільність пари (щільність пари до щільності повітря). Якщо відносна щільність пари менша за одиницю, то речовина легша від повітря і швидко розсіюється, при відносній щільності пари вище за одиницю СДОР довше утримуються на поверхні землі і їхній вплив на людину більш тривалий (додаток 2).
^ Відповідно до токсикологічної класифікації всі СДОР поділяють на шість груп:
1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлориди сірки та ін.).
2. Речовини переважно загальнотоксичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид та ін.).
3. Речовини, яким властива задушлива і загальноотруйна дія (сірководень, сульфатний ангідрид, азоту оксид та ін.).
4. Ііейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення і передавання нервового імпульсу (ФОС, сірковуглець та ін.).
5. Речовини із задушливою і нейротропною дією (аміак).
6. Метаболічні отрути (діоксин, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий та ін.). *
Види і характеристика осередків ураження сильнодіючими отруйними речовинами
Під час аварій на ХНО виникають зони хімічного зараження (3X3). Це територія зараження СДОР у небезпечних для життя людей межах. 3X3 включає місце безпосереднього виливу СДОР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари СДОР в уражуючих концентраціях (зона зносу). Розміри 3X3 визначаються кількістю викиду СДОР унаслідок аварії, їхніми фізико-хімічними властивостями, метеорологічними чинниками та ін.
На території 3X3 можуть утворитись один чи кілька осередків хімічного ураження (ОХУ). Це територія, у межах якої внаслідок виливу СДОР виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин. Залежно від виду СДОР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:
1. Осередок ураження нестійкими швидкодіючими СДОР (кислота синильна, аміак, бензол, водню фторид, дихлоретан та ін.).
2. Осередок ураження нестійкими повільнодіючими СДОР (фосген, метилбромід, гранозан та ін.).
51
3. Осередок ураження стійкими швидкодіючими СДОР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол та ін.).
4. Осередок ураження стійкими повільнодіючими СДОР (кислота сульфатна та ін.).
Осередки хімічного ураження, утворені швидкодіючими СДОР, характеризуються:
— одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей;
— швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями;
— необхідністю надання медичної допомоги ураженим у максимально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особливого значення набуває надання само- і взаємодопомоги);
— потребою в терміновій евакуації уражених з осередку.
Особливості осередку хімічного ураження, утвореного СДОР
уповільненої дії:
— поступове формування санітарних втрат;
— необхідність активного виявлення уражених серед населення;
— евакуація уражених у міру їхнього звертання і виявлення.
Для осередків ураження стійкими СДОР характерно:
— тривалість небезпеки ураження людей;
— можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення;
— небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випару СДОР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи контакту із зараженими предметами;
— необхідність проведення в короткий термін санітарного оброблення;
— небезпека уражених, які не пройшли санітарного оброблення, для оточуючих;
— необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів та ін.
Дегазація і санітарне оброблення в осередках, утворених нестійкими СДОР, як правило, не проводяться (додаток 3). Основний принцип дегазації СДОР полягає в тому, що речовини кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію, і навпаки. Деякі СДОР вступають у реакцію з дегазуючими речовинами і виділяють під час цього велику кількість тепла, що може призвести до пожеж і вибухів. У таких випадках для дегазації використовують суміші речовин, що дегазують, з піском і землею. Деякі речовини, що дегазують, токсичні для людей і вимагають під час роботи з ними застосування засобів захисту органів дихання і шкіри.
Правила поведінки населення під час аварій на хімічно небезпечних об'єктах
На всіх ХНО повинні бути заздалегідь створені локальні системи оповіщення робітників та службовців цих об’єктів, а також керівників підприємств, організацій і населення, що перебувають поблизу об’єкта (електросирени, різні засоби гучномовного зв’язку, радіотрансляційна і телефонна мережі, телебачення та ін.). При аваріях, наслідки яких не виходять за межі об’єкта, оповіщаються чергові зміни аварійних служб (газорятівники, пожежна та медична служби, воєнізована охорона), персонал цехів, що потрапляє в зону хімічного зараження, керівництво об’єкта, штаб ЦО. Крім того, оповіщаються керівники, підприємств, установ (у першу чергу дитячих), органи місцевої влади, населення, які перебувають поблизу ХНО. Для залучення уваги робітників, службовців і населення до інформації про аварію подають сигнал «Увага всім!» шляхом включення електроси- рен. По цьому сигналу необхідно увімкнути радіо і телевізійні приймачі і слухати повідомлення.
Потім штаб ЦО передає приблизно такий текст звертання:
«Увага! Говорить штаб ЦО міста. На (найменування об’єкта) відбулась аварія з викидом (найменування СДОР). Хмара зараженого повітря поширюється в напрямку (найменування об’єкта, району міста, населеного пункту).
У зону хімічного зараження потрапляють (найменування об’єктів, установ, вулиць, районів). Робітникам і службовцям (найменування об’єктів) негайно надіти протигази, зайняти захисні споруди. Робітникам, слуоісбовцям і населенню (найменування об’єктів, закладів, районів, вулиць) перебувати в будинках і зробити герметизацію всіх приміщень. Населенню, що проживає на вулицях (конкретно яких), негайно залишити житлові будинки, приміщення тощо і вийти в район (назва району). Якщо ви не маєте при собі протигаза і не встигли до підходу хмари залишити будинок, то укрийтеся в ньому. Щільно зачиніть вікна, кватирки, двері, запобігайте надходженню повітря ззовні. Сповістіть про аварію своїх сусідів. Надалі дійте відповідно до вказівок штабу ЦО».
Працівники об’єкта, почувши сигнал оповіщення, негайно використовують засоби індивідуального захисту, потім вживають заходів, передбачених спеціальними інструкціями, укриваються в підготовлених сховищах чи виходять із зони зараження. Особи, які входять до складу невоєнізованих формувань ЦО, прибувають на пункт збору формувань і беруть участь у локалізації і ліквідації осередку зараження.
Особи, які отримали ураження, звертаються в медичний пункт чи інші медичні установи для надання їм медичної допомоги і визначення ступеня ураження.
В усіх випадках під час аварії вхід у виробничі зони приміщень, підвали та інші будівлі дозволяється лише після контрольної перевірки наявності в них СДОР.
На об’єкті, де виникла аварія, у першу чергу проводять роботи з припинення подальшого викиду (виливу) СДОР:
— вимикають ушкоджену ділянку;
— перекривають канали й інші запірні пристрої;
— на різні розриви в трубопроводах і ємкостях накладають пластирі, муфти, забивають пробки;
— СДОР перекачують з пошкоджених ємкостей до непошкоджених;
— за необхідності проводять підготовку котлованів і обладнання земляних валів.
Район забезпечують охороною.
Під час роботи в осередку СДОР слід суворо дотримуватися правил безпеки:
— усі люди, які беруть участь у роботах, повинні бути забезпечені протигазами і захисним одягом;
— за необхідності їм видають спеціальні протихімічні пакети й аптечки індивідуальні (АЇ-2);
— кожен з них повинен уміти користуватись індивідуальними і медичними засобами захисту;
— перед початком роботи проводиться ретельний інструктаж;
— після закінчення роботи організовується спеціальне санітарне оброблення.
Почувши повідомлення про аварію, усе населення повинне швидко використати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри. У квартирі чи службовому приміщенні необхідно негайно зачинити вікна, двері, кватирки, вентиляцію і димоходи, щілини в дверях, вікнах заклеїти папером, скотчем, лейкопластирем, заткнути мокрими ганчірками, відключити газ та нагрівальні прилади, загасити вогонь у печах. Увімкнути місцеві програми радіомовлення і телебачення. Якщо є можливість - повідомити про небезпеку сусідам.
Потрібно пам’ятати, що час підходу зараженого повітря до місця перебування населення вкрай обмежений. Він може обчислюватися хвилинами, десятками хвилин. Це залежить від відстані до осередку аварії і швидкості вітру. Потрібно врахувати, що кілька хвилин також буде витрачено на оголошення сигналу «Увага всім!» і повідомлення штабу ЦО.
Уражуюча дія на людину конкретних СДОР залежить від їхньої концентрації в повітрі і тривалості дії. Тому, якщо немає можливості залишити небезпечну зону до надходження зараженої хмари, необхідно не піддаватися паніці і продовжувати вживати заходів захисту.
Під час перебування на вулиці не слід торкатися будь-яких предметів. За відсутності протигазів при захисті органів дихання на вулиці й у приміщенні можна використовувати маски з тканини, хутряні чи ватяні частини одягу. При цьому знижується концентрація шкідливих домішок у вдихуваному повітрі. Маски (пов’язки) необхідно змочити залежно від виду СДОР. Наприклад, за наявності в повітрі аміаку — 5 % розчином кислоти лимонної; бензолу, арсенату водню, пари кислот, сірководню, хлору — 2 % розчином натрію гідрокарбонату.
За відсутності зазначених розчинів можна використовувати воду, а якщо її немає поблизу, - змочити пов’язки власною сечею.
Для захисту шкіри можна надягти рукавички, плащі, шапки або інші предмети одягу. Залежно від виду СДОР треба орієнтуватись, в яких приміщеннях потрібно укритися. Якщо пари СДОР легші за повітря (щільність пари менша від 1: аміак, бензин, бензол), укриватися необхідно на нижніх поверхах, підвалах, якщо важчі (щільність більше від 1: сірководень, тетраетил свинець, хлор) — на верхніх поверхах.
За наявності часу і можливості проводиться евакуація населення в безпечний район. Збір людей у містах відбувається, як правило, по вулицях і під’їздах. Напрямок виходу з небезпечної зони вказують представники ЦО чи міліції. Якщо їх поблизу немає, то потрібно виходити в бік, перпендикулярний напрямку вітру, за можливості на підвищену і добре провітрювану ділянку місцевості. Якщо в будинку є транзисторний радіоприймач, варто захопити його з собою і настроїти на місцеве мовлення.
У низці випадків передбачається можливість укриття населення в сховищах, обладнаних фільтровентиляційними установками (ФВУ), однак після проходження первинного огляду за несприятливих умов вирішується питання про евакуацію.
Якщо говорити про запобіжні заходи особистого захисту, то бажано знати, які ХНО є в тому чи іншому районі і як буде виглядати можлива аварія. Якщо такі дані відсутні, то про всяк випадок слід бути обережним, відчувши незрозуміле гудіння, вибухи й особливо запах, навіть приємний. Наприклад, запах гіркого мигдалю — одна з ознак розливу кислоти синильної. —
|
РАДІАЦІЙНІ АВАРІЇ
Людство живе в період швидкого розвитку атомної енергетики, широкого використання радіоізотопів та інших джерел іонізуючого випромінювання у всіх галузях народного господарства.
історичний нарис
Слово «радіація» походить від латинського «гасНайо» — випромінювання. Термін «випромінювання» використовують, коли йдеться про випромінювання, що здатні спричинювати іонізацію середовища, через яке вони проходять.
Радіація і супровідні її іонізуючі випромінювання існували задовго до виникнення життя на Землі. Учені вважають, що іонізуючі випромінювання супроводжували великий вибух, з якого близько
20 мільярдів років тому утворився наш Всесвіт. Відтоді радіація постійно наповнює космічний простір, а радіоактивні матеріали ввійшли до складу Землі із самого її виникнення. Навіть людський організм дещо радіоактивний, тому що в його тканинах у мінімальних кількостях наявні радіоактивні речовини. З моменту відкриття радіації минуло вже понад 100 років. У 1895 р. німецький фізик Вільгельм Рентген відкрив невідомі раніше Х-промені, названі на його честь рентгенівськими. Відкриття Рентгена започаткувало наступні відкриття в науці і практиці. У 1896 р. французький вчений Анрі Беккерель поклав у шухляду стола фотоплівки і притиснув шматками мінералу, що містив уран. ГІри проявленні на плівках були виділені сліди невідомих випромінювань, що Беккерель визнав результатом впливу урану.
У 1918 р. Марія Кюрі та її чоловік П’єр Кюрі встановили, що уран після випромінювання перетворюється на інші хімічні елементи. Один із цих елементів подружжя назвало полонієм на честь Польщі — батьківщини Марії, і ще один — радієм («що випромінює промінь»). У 1934 р. подружжя Кюрі штучно, шляхом бомбардування альфа- частками інших хімічних елементів, одержало нові елементи. Тепер штучним шляхом отримано понад 900 радіоізотопів. Однак ці вчені вперше зустрілися з уражуючим випромінюванням тканин живого організму. А. Беккерель поклав флакон з радієм у кишеню й одержав опік шкіри, що довго не гоївся. Подружжя Кюрі загинуло від дії радіації. Близько 336 чол., які працювали в ті самі роки з радіоактивними речовинами, загинули внаслідок опромінення.
У Гамбурзі встановлено пам’ятник, на якому вибито імена 110 учених, які стали жертвами перших експериментів при випромінюванні рентгенівських променів. Незважаючи на це, невелика група імоло- дих талановитих учених зосередили свої зусилля на розгадці цих глибинних таємниць матерії. На жаль, результатам їхніх наукових вишукувань призначено було втілитися в атомну бомбу в 1945 р.
Вибухи цих бомб призвели до величезних людських жертв. Вибух у Хіросімі (6 серпня 1945 р.) призвів до загибелі 140 000 чол., а в Нагасакі (9 серпня 1945 р.) — 74 000 чол. Люди, які перенесли атомне бомбардування, помирають від його наслідків дотепер. Практичним застосуванням розробок учених стало також будівництво першої у світі атомної електростанції в СРСР (Обнинська АЕС) і першої промислової атомної електростанції в Кодер Холе (Великобританія). Разом з тим ніколи не зітреться з нашої пам’яті Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 р.
Радіаційні аварії (аварії на АЕС)
У світі експлуатується понад 450 ядерних енергетичних реакторів, що дають близько 20 % (у Європі 35 %) усієї виробленої електроенергії.
На території України діють чотири АЕС із 14 енергетичними реакторами, що виробляють 40 % електроенергії, два дослідницькі ядерні реактори і близько 800 підприємств і організацій, що використовують радіоактивні речовини у виробництві, науково-дослідній роботі і медичній практиці.
На об’єктах з радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією можуть виникнути радіаційні аварії. Під поняттям «радіаційна аварія» мають па увазі широкий спектр таких подій, як крадіжки чи втрати одиничних закритих джерел гамма-випромінювання, неконт- рольована розгерметизація джерел, що містять гамма-, бета- й альфа-випромінювання, включно з джерелами нейтронного випромінювання.
Найнебезпечніші аварії на АЕС. Радіаційні аварії на АЕС України у випадку руйнування одного реактора з викидом 10 % радіоактивних продуктів, що містяться в ньому, за межі санітарно-захисних зон станції можуть спричинювати утворення зон забруднення (з різними рівнями радіації) загальною площею 431 200 км2, на якій розташовано 5249 населених пунктів з населенням понад 22 млн чол. Крім цього, для території України небезпечні аварії, які можуть виникнути на Курській АЕС (для частини територій Полтавської, Сумської,
Харківської і Чернігівської областей). На АЕС, розташованих на території Болгарії, Словаччини, Угорщини, Чехії, — для західних регіонів Закарпатської, Львівської й Одеської областей.
За всю історію існування атомної енергетики (з 1945 р.) на АЕС у світі було зареєстровано понад 300 аварійних ситуацій, найбільшими з них були: аварії на АЕС в Англії у 1957 р., США у 1979 р. і на Чорнобильській АЕС у 1986 р. в СРСР.
Фізичні основи радіації. Одиниці виміру іонізуючих випромінювань
Іонізуючим випромінюванням називають такі випромінювання, які при проходженні через речовину, у тому числі і тканини організму, спричинюють іонізацію і збудження атомів і молекул середовища, утворюючи іони - частки з позитивними і негативними зарядами. Джерелом цих випромінювань можуть бути як радіоактивні речовини, так і спеціальні пристрої (наприклад, рентгенівські установки, прискорювачі та ін.), здатні за певних умов па іонізуюче випромінювання. (Властивість хімічних елементів мимовільно перетворюватися на інші елементи, випускаючи при цьому елементарні частки, чи фотони, називають радіоактивністю, f
Різновиди атомів, що утворюються при цьому, з іншими масовими числами й іншими атомними номерами, називають нуклідами.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
