-- функціон;гльне визначення (молодь як продукт відновлення соціально-класової структури)
Першим пріїдглегом суперечок з гриводу окреслення категорії «молодь» е визначення ґї вікових меж.
Загальновідомо, що ООН, ЮНЕС-КО вважаьоть молоддю кшаків і дівчат віком від 17 до 25 років [46, с. 15].
У багатьох монографіях учені доводять, що у 70-80-ті рр. >;Х ст. завдяки акселерації, ускладненню процесу соціалізації, вікові межі молоді суттєво розширилися й нині знаходяться: нижнії -- між 14 і 16 роками; верхня - між 25; ЗО роками [46, с. 15].
Саме через це соціс'логи деяких країн, таких, як С111А, <1>ранції періо.д молодості визначають з 12 до 24 років. При цьому молодь поділяють на «юнацтво» (12-її років) і «молодих дорослих» (18-24 роки) [14, с. 18].
Водночас інші відомі рчені (В. Бсряз, і, Кон) уважають, що наведені межі молодості не є відо(5ражекням реальних соціаіьних процесів, що відбуваються! в суспільстві, і тоіиу піднімають верхнкі межу молсщості до 35 років [52, с. 21].
Можливо, намагаючись відійти від жорстких стандартів, ООН визначає також молодь'не лише як певну вікову групу населення., але і як «період між закінченням дититетва і початком трудової діяльності» [52, с. 21].
Та все ж таки, на думку ^4.Ф. Голсіватого, поняття «молодь» значною міроиз має базуватися на врахуванні особливостей психологічного розвитку окре\ісї людини та характе])изуватися місцем, що вона займає в соціальній іліоукгзрі суспільства, особливостями сои.іального становлення та розвитку [1 с. 24].
На основі виїцеперерахованого автори посібника виокремлюють питання про молодь як суб'єкт та об'єкт суспільних перетворень і державної політики стосовно неї. Саме тут дослідники стикаються з реальними суперечностями, що склалися зове м недавно.
Узагапі, суперечка про суб'єкт мололі;'Кної політики має давню історію, яка ■іавлди у полі свого зору виводила проблем;;/ Е.изнання активності молоді як соціальної групи. Наприклад, за радянського періоду державгіиїли органами влади ііі відводилась пасивна роль об'єкта, щоп]завда, ізже такого, що має підтримку, різні гарантії з боку держави та певні приііілеї у суспільстві [98, с. 57].
Натомість ЮНЕіСКО з 1979 по 1ї'89 рр. прийняло понад 100 документів сіосовно проблем молоді. 1 в більшосіі з них відзиачіілося, що молоді люди самі, власнокі працею іговинні реа:іізоиузати сіюї цілі, б}'д;/'вати свою долю. Тобто ЮНЕСКО проголошувала нормою відсутність молодіжної політики та розв'язання молодіжних проблем самими молодими лю,аіьмн [98, с. 57].
Аналогічну позиціго можна простежити й у багатьох рішеннях Організації Об'єднаних Націй. Скажімо, на початку 90-х років XX ст. зазначалося, що ••іоловними проблемами, що вггливають на молодь у світі, є проблеми розвитку, сі иейного ж№тя, трудової діяльності та культури» [98, с. 58].
Щодо українського простору, тс розвиток молодіжного питання бере початок з часів здобуття країною статусу незалежної держави. Незважаючи на ііок) динаміь;у, на сьогодні глибокими залишаються корені тоталітарного м інулого, коли головною жертвою визначальних суспільних перетворень була симе ця і^зупа населення.
Саме на цьому підґрунті частигга дослідників схильна ототожнювати ііоііячтя «молодь України» з об'єктом у політичному спектрі, наголошуючи на иіцчуженні лголодих людей від творення власне молодіжної політики. З іііінеденим твзрдженням автори не мож;/ть погодитись, зважаючи на позитивну ціінаміку рівня представництва молоді її державних органах іілади та місцевого іімопря,!іування останнім часом.
Так, жщо за результатами виСіорів народних депутатів України 11 березня 1002 р. у багатомандатному загальновиборчому окрузі до українського парламенту було обрано лише 4 молодих людей (0,01%) до ЗО |ііікіі> та в одзно.мандатних виборчих оі<ругах - п'ятеро (0,0%) [44, с. 20], то ми омий склад молоді у Верховній Раді України, обраної ЗО лересня 2007 р. (за даними офіційного сайта Головного управління сім'ї та молоді Київської міської державної адміністрації), становить 59 молодих осіб (13%).
Наведена динаміка підтЕерджує поширену тезу щодо готовності молоді не на словах, а на ділі бути творцем своєї політики [98, с;. 60] і є аргументом у визначенні молоді як суб'єкта державної молодіжної політики, тобто як творця власного майбутнього (Д. Баринова, Л. Гадом(;ька, X. Кіп).
Історичний досвід (у тому числі негативний) свідчить, що зростання ролі молоді як суб'єкта політичних процесів, історії в цілому зумовлено такими об'єктивними обставинами:
♦ наявністю або, навпаки, відсутністю цілісної державної молодіжної політики як одного з самостійних пріоритетних напрямів у політиці;
♦ загостренням соціально-економічнкх, політичних, духовних та інших процесів у суспільстві, унаслідок чого турбота держави про молодь відходить на другий план [43, с. 23].
Це, у свою чергу, наштовхує авторів посібника на думю/, шр основна відмінність державної молодіясної політики від політики у ставленні до дітей, жінок, інвалідів та інших соціально защемлених категорій населення полягає в тому, що вона не зводиться лише до компенсаторних глеханізмів (допомоги, підтримки тощо), а передбачає активну інноваційну участь молоді у житті суспільства, спираючись на трудовий і творчий потенціал молодого покоління. Це зумовлює розгляд відношення категорій «молодіжна полііика» та <(молодь» як «суб'єкт-суб'єктної» взаємо.ції на державному рівні [99, с. 291].
Проблема самої молоді як суб'єкта державної молодіжної політики не є новою. Вона має корені у далекому минулому і апя неї характерні такі утруднення, без урахування яких сподіватися на успіх у реалізації моіюдіжних проблем досить важко:
1) небажання чи просто невміння визнавати молодь відносно самостійною соціальною групою, що мас досить спег.ифічні риси і характеристики, зумовлені не лише віковими, але й соціальними особливостями;
2) недооцінка молоді як суб'єкта історичного процесу, прогресивіюго перетворювача суспільства;
3) твердження, ию молодь повинна значною мірою підлягати виховному впливу та ідеалу, а не бути згілучена до всіх соціальни;с процесів як активна сила [99, с.291].
Визначгиіьний п:ой факт, що молодь також є органічним суб'єктом розвитку - економічного, політичного, сопіокультурного. Труднощі, з якими стикається суспільство у своїх зусиллях соціалізації та інтеграції молоді, зумовлені неврівноваженням потреб і сподівань молодих людей у швидкоплинному жиїті. з одного боку, і тим, що суспільство пропонує їм і нимагає від них, - з другого. Щоб вирішити зазначені суперечності, на думку О. Боженко, для молоді необ>.ідно створити умови для самореалізації, уможливити її власний внесок у процес розвитку суспільства творчою працею, ііизнати за нею право шляхом прі>івнесення нових поглядів та ідей змінювати і розвивати суспільство у ролі перш за все суб'єкта державної політики [8, с. 77].
Якщо немає зазначеного цілісного підходу, неувага до молоді, відсутність коштів на реалізацію цієї політики, перш за все в економічній сфері, за умов іотовності молоді до ролі саме суб'єкта будь-яккіх соціальних дій і перетворень у суспільстві, у молодіжному середовищі виникає ґрунт для уіїьтрарадикальних, екстремістських, дестабілізуючих факторів та явищ, що можуть мати досить негативні наслідки.
Отже, принципово важливо знати, наскільки сама молодь усвідомлює сенс власного жтлгя, проблеми та шляхи їх вирішення.
Визначенням, в якому ступені на практиці моіюдь вбачає себе суб'єктом цсржавної молодіжної' політики займався М Перепелиця. Він дійшов висновку, що лише 7% опитани>: молодих людей від 17 до 28 років схильні ототожнювати себе з повноправним суб'єктом цього напрям)' державної політики, тобто з піким, який відчуває реальну підіримку, захист та допомогу з боку Української /К'ржави та має можливість ними користуватися (64, с. 52].
Результати досліджень дають підстави стверджувати, що молодь усе іиім.ше у розв'язанні с;воїх проблем покладається на себе та на своє найближче (ікічення, не покладаючись при цьому на державу та офіційні органи влади та установи, тим самим поглиблюючи процес відчуження молоді як каталізатора 1 мпільних перетворень від безпосередньої участі у державотворчій справі.
Можна зробити такі висновки стосовно молоді як поняття, соціально-/іемографічної групи і суб'єкта державної молодіжної політики, її значення у иуспільстві:
І. Найприйнятнішим на сьогодні є таке 'фактування поняття «молодь» -Ці' іоціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових •інракгеристик, особливостей соціального стану і зумовлених певних соціально-
психологічних яісостеи, що визначаються суспільним ладом, кульгурою, закономірностями соціалізації, виховай чя цього суспільства [14, с 40].
2. Вікові м(!жі «молодості» на сьогодні в Україні законодавчо визначені від 14 до 35 рсків. Дослідники наголошують, що їх з чассм доведеться переглядати і визначати з урахуванням нових соціально-економічних, політичних та інши>: умов формування 1 становлення української державності.
3. Молодісіь - це не лише бііоіюгічний, але й соці;ільний процес, ідо діалектично пов'язаний із відновленням суспільства як у демографічному, га< і у соціальному плані. Молодь с не просто суб'єктом-спадкоємцем матеріальїтчх і духовних багагс'гв суспільства, а суб'єктом-перетворювачем суспільних відносин, тому підношення у діаді хмолодіжна політика» - «моїгодь» на державному рівні має розглядатися як «суб'єкт-суб'єктна» взаємодія.
4. Визнаниіл є той факт, що рівень усвідомлення молоддю себе як суб'єкта державної молодіжт.ої політики України на сьогодні залишається таким, що не відювідає безперешкодній та ефективній соціалізації моло,дого населення та повному його залученню до державотворчих процесів українсьюї держави.
Питання і зав дгіння для сіімоперенірки та контролю зіісвоєнінх знань
1. Проаналізувати сснозні відмінності державної молодіжної політики від політики у ставленні до дітей, жінок, інвалідів та іниіих категорій населення.
2. Визначити, в яки>; випадках молодь є об'єктом державної політики, а в яких-суб'єктом?
3. Охарактеризувати обставини, що зумовлюють роль і значення молсді в суспільстві.
4. Пояснити взаємозв'язок міх відсутністю цілісного підходу до реалізації молодіясніУї політики та виниісненням асоціальних явищ серед молоді.
5. Проаналізувати об'єктивні фектори, що зумовлюють зростання рс^лі молоді як суб'єкта політичних процесів.
1.3. Особливості становлення механізмів формування та реалізації державної молодіжної політики в сучасній Україні
УпродоЕж 1991-2008 рр. Українською Держаїзою немало зроблено для сиорення та реалізації принципово нової державної молодіжної політики. ЦеРі період, незважаючи на суперечливість оцінок його результатів, залишив помітний слід у реалізації зазначеного напряму дерзкавної політики, м;іблизивши Україну до сучасних орієнтирів світовопз розвитку.
У першу чері^ це стосується розвитку, реорганізації та функціонування іі|іогягом окресленого терміну структури ііяституїдій, що займаються розробкою га забезпечують упровадження державної молодіжної тт'пт.и у законодавчих І;і виконавчих органах влади, в органах (лі(;цевогсі ca^[oвpяд;/вaння.
Структура зазначених органів прстягом незалежності ''"країни зазнавала |іі\дикальних змін та еволюціонувала від декларативно проголошених і гучних назв відповідних інституцій у 1991-1999 рр., до чіткої ієрархії центральних оріанів виконавчої влади щодо державної молодіжної політики, яка відповідає ' ііропейським нормам.
Механізм формування та реалі;;ації державної молодіжної політики ікредбачає діяльність в органах державної влгіди та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються пpoблeмa^ли моїюді. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1093 р.) визначив компетенцію органів виконавчої влади у:фері соціатьного їлановлення та розвитку молоді. Він закріпив координуючу роль у цій справі за СІ еціально уловноваженим центральним органом виконавчої влади, який тбезпечує реалізацію державної пoлiт^:ки стосовно молод.і та відповідає за її ііііконання [83].
Узагалі, серед перших як головний орган формування правової бази шчначеної політики у травні 1990 р. по» ала свою діяльність у складі Верховної Гпди УРСР 12-го скликання Постійна Комісія Верховної Ради України з питань міиюді, спорту і туризму [,50, с. 11-15].
Верховна Рада України 13-го склика^ння на першій сесії 25 травня 1994 р. ііпнердила перелік постійних комісій, серед яких була названа й ця Комісія. її іііівновшкення визначаються Констатуйією України та Закомом України «Про постійні Комісії Верховної Ради», а завдання і компетенції - рішеннями
Верховної Ради, постановами і дорученнями ґї Президії та Положенням про постійну Комісію ВРУ [50, с. 11-15].
Останній із зазначених документів зжонодавчо закріпив як основні завдання (проведення в життя законів України, рішень Верховної Ради України, а також власних рішень; підготовка різних нормативних гіктів, що віднесені до відання Комісії, та контроль за проведенням їх у життя міністерствами, державними комітетами і відомствами України, державними оріанами на місцях) і предмет відання Комісії (визначення загальної (гфатегії, пріоритетів та перспектив розвитку державної молодіжної політики, фізичної культури і спорту, туризму тощо), так і її права та обов'язки (право законодавчої ініціативи та виступу на сесіях Верховної Ради з пропозиціями та доповідями; право проведення досліджень і розгляду відповідних питань на місцях тощо) [50, с. 14].
Законодавча робота, згідно з чинним законодавством, визначена основною функцією Комісії Верховіюї Ради України з шггань молоді, спорту і туризму. Зазначена державна інстанція за час роботи ВРУ 12-го і 13-го скликань підготувала до розгляду такі законопроекти:
- «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»;
- «Про альтернативну службу»;
- «Про фізичну культуру і спорт»;
- «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для них»;
- Декларацію про зaгaJ'lЬFli засади державної молодіжної політики в Україні [50, с. 14].
Отже, Комісія Верховної Ради з питань молоді, сперту і туризму та всі її експертні групи активно працюють над подальшим (])ормуванням системи ювенального законодавства, зокрема над піді отовкою проектів про захист від небезпечних вчинків та про психологічну допомогу особам, які зазнали таких впливів, про молодіжне підприємництво тощо [50, с. 14].
Наступним в ієрархічній структурі органів, що забезпечують реалізацію державної молодіжної політики, було визнано Державний комітет у справах молоді, фізичної культури та спорту.
Цей орган було створено восени 1990 р., але у процесі змін структур державної виконавчої влади у травні 1991 р. він дістав новий статус -Міністерства України у справа;< молоді і спорту. Відгоді цей цешргшьний органі цсржавної виконавчої влади України забезпечує реалізацію державної політики з мигань молоді, фізичної культури і спорту та відповідає за їх розвиток [85, с. 87].
Відповідно до с:вого статусу Мінмолодьспорт з метою формування та реалізації в Україні державної молодіжної політики почало підготовку проектів необхідної бази мо.тодіжного законодавства в межах Положення про Міністерство від 8 червня 1992 р. за № 312. Так, за активної участі Міністерства "VIM прийняті: Деюіарація «Про загальні засади державної молодіжної молігики в Україні», Закони України «Про сприяння соціальному становленню І а розвитку молоді в Україні», «Про органи і служби у справах неповнолітніх 1.1 спеціальні установи для неповнолітніх», інші закони та підзаконні лк іи [50, с. 14]. їх повний перелік у межах 1991-2008 pp. подаємо у Додатку А.
За сприяння Міністерства сгворена мережа місцевих виконавчих органів у справах молоді і спорту, до якої входять:
♦ на обласному рівні - 13 структур у справах молоді, 14-у справах молоді та спорту та 13-у справах фізичної культури і спорту;
♦ на міському та районному рівнях створено 422 структури у справах молоді і спорту, 20\1 - у справа.\ молоді та сім'ї та 270 - з фізичної иуііі.гури [50, с. 14].
За участі Мінмолодьспорту з метою соціального обслуговування та иціальної допомоги молоді в Україні у 1993 р. згідно з рішенням Кабінету Міністрів України створено мережу соціальної служби для молоді, яка сьогодні іік мочає 270 відповідних Центрів [85, с. 87].
Як зазначено у Статуті Центру, основним його завданням є організація ніформаційного забезпечення соціальних служб для молоді з метою міііінпцення ефективності реалі;;ації державної молодіжної політики щодо ім.іім.ного становлення і розвиті^ молоді [50, с. 26-28].
Отже, метою його діяльності визначено створення системи соціального іИи луїовування та соїііачьиої допомоги молоді в Україні, сприяння діяльності і'иміїїлі.них служб для молодих іюдей на місцях. Відповідно на 2000 р, було tlitiipcHo 266 центрів соціальних служб для молоді, з них 27 обласного, ЧИ міського та 140 районного значення [50, с. 26-28].
і метою координації зусиль у сфері соціальної роботи з молоддю при І К (М функціонує Державно-громадська рада сприяння діяльності і розвитку соціальних служі) для молоді, до складу якої входять учені, дослідники та ін. [50, с. 27].
Згідно з рішенням Кабінету Міністрів України, до складу інституцій, що займаються розробкою та реалізацєю державної молодіжної ітолітики, віднесено й Український науково-дсслідний інститут проблем пюлоді (иадіиіі УНДІ), створений у 1991 р. [88:, с. 42].
Статутом УНДІ від 19 червня 1991 р. № 005-11 зафіксовано його головні цілі і завдання (наукове забезпечігння, розробка та реалізація державіїсї молодіжної політики, активізація наукових досліджень в Україні з проблем молодого покоління), права, о()ов'язки та організацію діяльності [38, с. 92].
На сучасному етапі існування УНДІ провадить розробку таких програм, як «Молодь в умовах і5инк:ових відносин», «Молодь і влада: проблеі/іи формування та |зеіілізацііі молодіясної політики в Україні». Співробітники інституту беруть участь у реалізації доглідницьки:< проектів спільно з учениїли з Німеччини, США, Франції, Великобританії та ін. [65, с. 40].
Через систему місцєівих органів у справах молоді здійснюється підтримка молодих інвалідІЕ, сиріт, дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей, діт<;іі. які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській ЛЕС, організована робста 1400 підліткових закладів, в яких працює 3,5 тисячі педагогів-організаторів, керівників гуртків, творчих об'єднані., до яких залучено більіле 110 тисяч підлітків [50, с. 15].
Міністерство сприяє формуванью громадських структур українського молодіжного руху. Протягом 2004-2008 рр. фінансово підтримано 120 програм і проектів всеукоаі'нських і місцевих молодіжних та дитячих громадськи:ч організацій [17, с. 197].
Серед них слід виокремити проект, здійснюваний Асоціацією молоди:*, політиків протягом жовтня 2000 р., яісий спрямовувався на підтримку малих проектів та забезпечення' молодого населення щодо участі у проиеса;ч соціального, демскріатичного та економічного реформування країни [60, с. 4].
У 2001 р. в Автономній Республіці Крим були проведені «Політичні дебати» з метою оовширення співпраці з Канадським Фондом Сгівробітнищвз. в межах круглого столу «Реалії та перспективи молоді;«ног<і політичного лідерства в Україні» [60, с 4].
Одним з Еизначізльних заходів, активно підтриманим І^іінісгерсівом України з питань молоді і спорту, була II Міжнародна конференція у м. Ктііїв
«Політичні і економічні реформи Fl Україні. Рсль її місце молодої політико-іідміністративіюї еліти». її метою стало напрацювання висновків та |іекомендацій для державних органі} влади щодо прискорення темпів мслітичних та економічних реформ в Україні з урахуванням особливостей досвіду залуч<;ння до політичного дійства молоді за кордоном [9.5, с. 22].
Згідно з Указом Президента України від 13 березня 1999 р. «Про зміни в системі цегнтральних органів виконавчо! влади України» Мінмолодьспорт було.іііквідовано і на його базі утворено Держівний комітет Украінг у справах сім'ї та молоді [85, с. 87-90], який надалі припиниві своє існування, улійщовши шляхом ксоптації до Державного комітет)' молодіжної політики, спорт)' і туризму.
Згідно;і наступним Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів вш:онавч(Уї влади» у межах поетапного з^iйcнeння адміністративної реформи в Україні на базі Державного ксмітету України у справах сім ї та молоді. Державного комітету України з і|)пичної культури і спорту та Державного комітету ^'країни з туризму, що були іііквідовані, утворено Державний комітет моподіжної політики, спорту і \ризму, що є відповідною функціональною структурою управління і діє 11 ільно з іншими міністерствами га центральними органами державної ініконавчої влади [85, с. 87]. Останні складаються зі структурних підрозділів щодо роботи з молоддю, які на почагок 2000-х років включали Комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Респз'бліки Крим, 24 управління обласних дсржатміністрацій. Київське та Севастопогіьське управління міських Л(іржадмініст])ацій, 723 районних і міських відділів у справах сім'ї та молоді. У цих органах на початок 2003 р. працювало 1,6 тисяч осіб.
Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму також іилнорядковуються Український дер»;а«ний центр соціальних служб для молоді. Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Український ПНІ итут соціальних досліджень.
У 2005 р. Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму реорганізовако у Міністерство України у стіравах сім'ї, молоді та спорту.
Упродовж 2000-2008 рр. цей центральний орган ьиконавчої влади, иісцеві органи у справах сім'ї та спорту в галузі державної молодіжної полігики працювали над вирішенням таїсих основних пpoблe^;
♦ вивчення та внесення пропозицій юдодо вдосксіналення законодавчо-нормативної бази формування державної молодіжної політики;
♦ координація дій державних органів і громадських об'єднань у вирішенні питань державної молодіжної полігики як на ізсеукраїнському, так і на місцевому рівнях;
♦ забезпечення реалізації загальнонаціонгиіьних, державних та регіональних програм, що стосуються проблем молоді;
♦ сприяння зайнятості молоді, підгтримка молодіжного підприємництва;
♦ розвиток мережі державних закладів соціального призначення;
♦ сприяння творчому розвитку молоді, формування у неї духовності та зміцнення моральних засад тоию;
♦ налагодження міжнародних контактів у молодіжній сфері;
♦ наукове забезпечення функціонування галузі [85, с. 87]. Основними заходами, що були підтримані й профінансовані
Держкомспорттуризмом з метою забезпечення всебічного розвитку української М0.ЛОДІ та її іетеграції до світової спільноти були організація та проведення міжнародних молодіжних обмінів, сприяння участі молоді України в міжнародних конкурсах і фестивалях.
У 2003 р. в Україні вперше було проведено Регіональний форум молоді під егідою зазначеного ценд-рального органу виконавчої влади та Європейської економічної комісії ООН «Молодь XXI сто.діття: реалі" та перспективи», де провідними для обговорення стали питання молодіжноіго працевлаштування, розвитку підприємництва, соціальної роботи; молоддю, ([)ормування здорового способу життя тощо [13, с. 7].
Підтримано було й участь української молоді у ІП Всесвітньому фестивіалі в Барселоні 2004 p., де молодь України була своєрідним народним дипломатом, заявивши при цьому про себе лк про силу, від якої залежатиме майбутній престиж України [13, с. 7].
У зв'язку з розширенням та поглибленням співпраці Комітету із країнами Європейського Союзу стала можливою участь українських молодіжних організацій у програмах і проектах ЄС та Ради Європи. Такою, наприклад, є програма «Молодь», розроблена з метою розширення можливостей молоді України щодо активної участі у перебудові Європи та розвитку освітніх можливостей молодих людей у межах світового простору та проведення у исресні 2004 р. колоквіуму Ради Європи з питань інтеграції української дитячої, молодіжної га сімейної політики до європейської нормативно-правової оаіи [13, с. 7].
Протягом 2000-2008 рр. механізм здійснення молодіжної політики н/(осконалювався й на рівні центральних органів державної влади, який І і.оіодні включає Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Комітет Верховної Ради з питань молодіжної політики, зичної культури і спорту та інші органи центральної виконавчої влади.
Отже, автори посібника наголошують на тому, що в аспекті реформування системи механізмів формування та реалізації молодіжної політики відбулися такі значні зміни:
-по-перше, опгимізувався сюїад Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України, а саме відповідно до Указу від 21 травня І'IVO року «Про внесення змін до Указу Президента України від 03.12.1995 р. N"1129 «Про Націонсшьну раду з питань молодіжної політики» було m 1 перджено новий сь:лад Ради. її' членами призначено 51 особу, у тому числі.'•І представники громадських мо.іодіжних організацій, а також керівників тих міністерств і відомств, що займакться вирішенням проблем молоді [68];
- по-друге, нова редакція Положення про Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України посилила роль Ради як міординуючого та консультатинно-дорадчого органу, покликаного сприяти иосгійному вдосконаленню деріжавної молоді:жної політики, забезпечувати узгодженість дій у вирішенні питань, пов'язаних із життям молоді та її участю V іісіх сферах;«иття суспільства і держави [85, с. 85].
Згідно з Указом Президента України при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київській та Севастопольській міських державних иммініст{)аціях також було утворено ради з питань молодіжної політики [85, с. 85].
Принципово в:5жливим є той факт, що протягом 1999-2004 рр. І Іііціональна рада з питань молоді:жної політики при Президентові України мі'(>днор:ізово виходила з пропозиціями до Президента України, Прем'єр-міністра України, інших урядових структур, місцевих органів виконавчої влади щодо вирішення нагальних молодіжних питань, порушувала питання через исниконання указів і доручень Президента України, чинного законодавства з ми пінь молодіжної політики.
За підтримки Національної раїи на розгляд Президентові Україні вносилися проекти ука;нв, роз]5о6леніі Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді й Українсьь:им національним комітетом молодіжних організацій, зокрема «Про пс^ршочергові затодк додо реалізації державної молодіжної політики та підтзимки молодіж;них громадських організацій», «Про захоаи щодо забезпечення працеїшаштування молоді», а також розпорядження «Про сприяння розвитку ліолодіжноі'о житлового будівництва» [85, с. 8''],
З ініціативи громадських молодіжних організацій та за підтримки Національної ради реалізувалася цільова програма «Молодь - із майбутнє», відбувся 1-й Вс;е>країнськиіі з'їзд «Молодь • за майбутчє України», провадиться Всеукраїнська благодійна акція «Молодь - наше майбутнє», інші важливі заходи [85, с. 87].
Дослідники наголошувзть, що ефективність реалізації державної мол(здіжної політики немсжлг;ва без розширення співпраці державних органів влади з молсдіжними громадськими організаціями, студентськими профспілками.
З огляду на ге, що останні, з одного боку, є своєрідним посере,аником між державними органами і моло.вдю, а з другого боку, - провідним інститутом соціалізації юнаків і дівчат, саме їм молоді люди виявляють досить високу довіру. Так, ссщіологічне дослідження, проведене О. \/.едуницею у 2002-2003 рр., засвідчило, що громадським молодіжним об'єднанням «повністю довіряють» та «швидгие (найімовірніше), довірягзть, ніж ні» 40% респондентів віком 14-28 років [44, с. 14].
Результатом виодезазначених процесів - підтримки громадських молодіжних організацій - стали певні гюзитивні зрушення > іромадськііі активності моло.чі. Якщо протягом 1991-1999 рр. молодь здебільшого залишалася досить аполітичною (третина молодих людей, на думку О. Корнієвського, з<звсім іге цікавилася проблемами політичного життя), то з початку 2000 р. її громадська, елеісторальна активність почагіа зростати [65, с. 40]. З кожним роком посилюється консолідуюча роль. Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО), що об'єднує сьогодні 80% зареєстрованих громадських молодіжігих організацій, які засвідчують сиою готовність до активної роботи у напрямку реформування та оптимізації державної молодіжної політики.
Про консолідацію мо:юдіжного (іуху та вироблення єдиної політичної 11 паї форми свідчить утворення 19 листотада 200:5 р. Українського молодіжного форуму (У1У1Ф), до складу якого ввійшло 14 Спіло» Всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських орі'анізацій України (зокрема Коаліція молодіжних організацій «Соборна Україна», ]3се)'країнська рада з питань риолодіжного га дитячого туризму, Молоі;;іжний парламені V країни, Асоціація мічюдіжних СірганізЕїцій України «Спекгр», Координаційна Рада студентських (іріанізацій України та ін.). Основними завданнями діяльно»л'і УМФ визначено:
-коораинаціро діяльності молодіжних громадських оріанізацій;
-сприяння у створенні ефективної законодавчої бази державної М'>ііодіжної політики;
- розвиток системи заохочення молодих громадян до участі в роботі М'їлодіжних організацій;
- забе'.печення представьгицтва українських молодіжних організацій у |іоо(пї міждержавних молодіжних об'єднань.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 43 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |