Національна Асамблея стала повноправним учасником формування т реалізації завдань соціальної політики держави тцодо вирішення ак:гуіип.н питань життєдіяльності інватідів, зокрема молодих інвалідів. Так, НА1 розробила програму «Сприяння розвитку громадського руху міо;юді обмеженими фізичними можливостями» з метою об'єднання молодіжіпі організацій інватідів (MOI), консюлідації їх зусиль і спрямування у конструктивне русло - на соціальну адаптацію й інтеграцію в запільнтг молодіжний рух країни [55, с. 25].
На початку 2.005 р. Націоншіьіта Асамблея виступила організатором Першого Всеукраїьіського форуму лідерів молодіжного громадського руху інвалідів, засідання якого відбулися, 130 учасників якого були представниками 64 Всеукраїнських і місцеви>: організздій, міністерств і відомств, наукових, освітянських закладів [55, с. 26]. Учасниками форуму були приїтняті рішення щодо необхідносі і посилення роботи з координації діяльності MOI у регіонс.х, створення спецііші>них соціальних [ірофам для молоді з обмеженими
|іізичними мсзжливостями, налагодження тісної співпраці iViOI з державними.-руктурамн [4, с. 26].
НАІУ втілює в жиггя й інші прогізами інтеграції людей з особливими потребами в суспільство, серед яких слід иідзначити такі: «Створення в Україні)і:зперешко,аного доступу людей з обме}Кеними фізичними можливостями до ні'єктів жі-ггіового та громадського призначенн:?», <сПідви[щ:ння професійного іівня фахівців організацій, що опікукіться проблемами ді"ей з особливими потребами та їх сімей», «Сприяння формуванню і розвитку національного руху •кінок-інвалідів» [55, с. 25].
З метою захисту прав, свобод та інтересів інвіілідів, створення інвалідам Ііівних з іншими фомадянами України можливостей участі в усіх сферах життя суспільства, розвитку інтелектуальних, фізичних: та інших здібностей цих осіб іапочатковано діяльність ІВсеукраїнської асоціації працездатних інвалідів (ВАШ).
Літ реалізації зазначеної мети асоціація, почингіючи з 2001 року, іі|)оводить ро(5оту за такими напрямами:
♦ створення рівних можливостей для інвалідів,:іахист їх прав і.іобіювання інтересів в органах влади, згконодавчі ініціативи;
♦ проведення заходів у сфері освіти, п]5офесііїнзї, соціальної та трудової реабілітації інвалідів;
♦ розвиток відносин В,Д.П][ з органами законодавчої та виконавчої («гади, посилення впливу членів асоціації на громадське життя держави;
розвиток закордонних зв'я;іків та вхо.дження ВАШ у світове інвалідне співтовариство;
<> налагодження двосторонніх відносин між Виконавчою дирекцією, і:іегіонами та іюлективними членами асоціації;
♦ організаційне та фінансово-господарське зміцнення ВАШ та її |:іегіошшьних осередків, розвиток власної реабілітаційної інфраіструктури [13, с. 37].
Станом на 2005 рік в Україні фун сціонуваго 75 громадських організацій,)ік\ надавали послуги особам з інтелектуальними вадами. Усі вони входять до ІВсеукраїнської грома,дської організації «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб! інтелектуїаіьними вадами» та відстоюють права поніщ 284 тис. наших співвітчизників (саме стільки в Україні людей з розумовою відсталістю, 88 тис.! них - інваліди) [38, с. 46].
іІІі І iif-
Основними завданнями діяльності Коаліції є:
1) сприяння усвідомленню суспільствсім того, що люди з розумово відсталістю - його невід'ємна складова і макіть усі гарантовані Конституці права;
2) протидія соціальному виключенню цієї категорії людей;
3) лобіювання фінансового забезпеченьїя державних гарантій соціальн допомоги та захисту осіб з роз>'мовою відсталістю;
4) створення альтернативіюї до інтернатів системи соціальної адат інвалідів, зокрема осіб з розумовою відсталістю [38, с. 47].
Отже, у сучасних умовах інтеграція людини з особливими потребами суспільство є одним із провідних напрямів ]юботи різноманітних соціаль інститутів - як державних, так і громадських.
На сьогодні в Україні діють дві основні стратегії соціального забезпечення осіб з функціональними обмеженнями. Перша орієнтована підтримку функціонування системи інституційних закладів (інтернат будинків інвалідів тощо). Друга передбачає соціальну адаптацію інвалідів реалізується завдяки функціонуванню системи центрів соціальної реабіліт Згаданим стратегіям відповідають такі моделі соціалізації людей функціональними обмеженнями: модель підпорядкування та модель інтере За моделлю підпорядкування, шо була п^оширена за радянських часів зберігається й зараз, життєдіяльність людей з особливими потребамі обмежується середовищем інститутів сегрегаційного характеру - спеціальниі інтернатних закладів. Для моделі інтерсюу характерне функціонуванн) механізму вибору особистістю власної соціальної ролі.
Структурними складовими мережі установ, що склалася нині у ггілузі соціального забезпечення та соціального захисту інвалідів, виступають будинкл-інтернати системи соціального захисту населення, центри професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непраце:ідатних громадян, вІщ]ііления соціальної допомоги в домашніх умовах. Крім того, у системі соціальної інтеграції інвалідів у суспільне життя одночасно із державним! організаціями, бере участь велика кількість громадських організацій інвалідів.
, На сьогодні у вітчизняній системі соціальної реабілітації людей і інвалідністю функціонує недостатня кількість реа(5ілітаційних закладії відкритого інтегрованого типу, під час планування роботи яки}
використовувалися б особливості, п|?итаманні моделі інтересу. Розгалуження мережі саме ТЕїких реабілітаційних установ для людей з особливими потребами іознолить зазначеній категорії громадян реалізувати конституційні гарантії та особистиД потенціал для забезпечення власного добробуту розумовою чи фізичною працею відповідно до віку, досвіду, кваліфікації, фізичних та інтелектуальних можливостей.
Іїитаїїнуї і завдання д.гія самоперевірки та контролю засвоєних знань
1. З'ясувати зміст основних стратегій соціальної допомоги, соціального іабезпечення і захисту осіб з ([)ункціональними обмеженнями. Оцінити їх ефективність щодо падання інваїіду можливості бути повноправним членом соціуму.
2. Проаналізувати механізм соціалізації людей з особливими потребами и моделлю ітідпорядкування та моделлю інтересу.
3. Розкрити значення реабіпітаційних закладів відкритого інтегрованого гип)' для сучасної системи соціальної реабілітації людей з інвалідністю.
4. Охарактериз>ва.ти струі:турні одиниці системи установ у галузі соціального забезпечення та соціапьного захисту інвалідів,
5. Визначити г])омадські організації України, які вирішують завдання соціальної інтеграції інвалідів у суспільне життя. Окреслити напрями їх діяльності.
Глава 2. Соціальна інтеграція людей із функціональними обмеженнями Б умоізєх незалежної України: стан і перспективи
2.1. Комплексний підхід ^іо соціальної реабілітації осіб з особлив/іми потребами
Здійснення всебічної інтеграції людини з особливими потребами суспільне житгя можливе; лише за умов цілісної, ефективно" та наук" обґрунтованої системи реабілітаційних; (медичних, фізичних, поихологічн соціішьних, психолого-педагогічних, ірофесійних, трудових, (()ізкультурн спортивних) за?;одів, спрямованих на попередження грогресув патологічного проіі.есу, усунення чи максимально можливу компенс-обмежень життєдіяльності, відновлення здоров'я, корекцію психічних процес здобуття освіти, трудову зайнятість [ЗО, с. 55].
Стіюрення комплексної с;исгеми реабілітації та її постійне вцосконате дозволить інвалідам ово.гіодіги пеїшям обсягом знань, умінь і навич соціально активного жття. Саме тому органічне поєднання спеціаль організованого нгвчально-виховнюго процесу з іншими формами реабіліт-сприятиме найбільш повній інтеграції цієї категорії громадян > суспільств сформує значно гуманніш)' та доступні ну систему реабілітації як альтерна до існуючої системи спецІЕїльних інтернатів [80, с. 35].
Реалізуючи державну соцігиіьну гюлігику у сфері соціального захисту' реабілітації інвалідів. Міністерство праці та соціальної поін'тики України вбач одним із пріоритетних напзямів сіоєї діяльності проведення роботи координації й об'єднання зусиль інших міністерств, відомств, фомадсь-організацій щодо вгіровадокення комплексного підходу до процесу реабілі' інватідів і його.зшюнодавчого забезпечення. У процесі дискусій науковці медиків, соціальнизс працівників, псиадлогів, педагогів виробляються єди підходи і принципи до формування вітчизняної системи соціальної реабілітаи Суть їх зводиться до того, що настав час об'єднати зусилля фахівців різні спеціальностей, профілів і галузей, діяти спільно, в одному напрямку, розриваючи проц(!с реабілітації на окремі стадії чи ланки [82, с. 21].
Поняттю «і;омплексність» відповідає така схема реабілітації: медич супроводжується іншими видами реабілітації (будь-то фізична, соціапьн професійна тощої. Такий підхід наіізвнчайно важливий, адже реабілітаційн комплекс передбачає наявність медичних, соціальних, психологічних, педагогічних і навіть фізкультурно-спортішних аспектів [82, с. 21].
Отже, сутність комплексного під>оду до сізціальної реабілітації полягає в упровадженні системи медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на нгідання особам допомоги у підновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усунення обмежень їхньої життєдіяльності адя досягнення і підтримки соціальної й матеріальної незалежності, трудової адап^гації й інтеграції у суспільство.
У сог.іально-педагогічній літературі існують.декілька визначень соціальної реабілітації. Зокрема, СІ. Холостова визначає соціальну ріїабілітацію як комплекс заходів, спря\ ованих на відновлення зруйнованих або І трачених індивідом суспільних зв'язків і відносин унаслідок порушення
I юров'я зі стійким розладом функцій організму (інвалідність), зміною.)ціального статусу, девіантною поведінкою особистості [112, с. 33].
Метою соціашлої реабілітації, за І.Ф. Дe^/Ieнтьєuolo, є відновлення >)ціал;ьного статусу особистості, забезпечення соціеіліної адаптації у І/спільстві, досягнення матеріальної незаіежності [113, с. 33:.
Р.ІЗ. Овчарова трактує соціальну реабілітаціго як процес, спрямований на
IIдновлення здатності людини до життєдіяльності у соціальному і ередовищі [ 13, с. 33].
В.1. К>рбатова наголошує на тому, що соціальна реабілітація - це ісзмплекс заходів, спрямованих на відновлення людини у правах, соціальному гіатусі, здоров'ї, дієздатності. Цей прощгс має на меті не тільки відновлення ідатності людини до життєдіяльності у соціальному середовищі, а й р:;конструкці ю самого соціального середовища, умов життєдіяльності, порушених чи обмежених з певних причин [113, с. 33].
Оіже, процес реабілітації людини з особливими потребами не повинен обмежуватисі наданням лише медичної допомоги. Як для особи з інвалідністю, [Ж і для суспільства досить вагомою є реабілітація соціаііьна, що передбачає іибезпечення «принципу рівних можливостей» [112, с. 34]. Головним у р:;а.іізації цього принципу є те, що реабілітація людей з функціональними обмеженнями і подальше забезпечення їх життєдія.піьності відбувається за ріхунок активного способу життя самих інв.итідів у суспільстві. Останнє іначною мірюю зменшує свої зобов'язання щодо пасивного угримання інвалідів, а натомість надає їм можливість отримати освіту, професііїн підготовку і робоче місце [83, с. 32].
ІМетодологія соціальної реабілітації інвалідів має бути похідно" функцією від розвитку суспіліаства та цивілізації. Тільки тоді під час процес реабілітації можна виховати особу, яка хоч і має певні проблеми, пов'язані станом здоров'я, проте не є людиною, ізольованою від суспільства. Останн начебто формує соціальне замовлення та модель реабілітації інваліда. За умов повної відповідності цієї люделі програмі реабілітації стає можливи' досягнення повноцінної адаптації й інтеграції людини з особливими потре''"-у спільноту. Зміст і засоби соціальної реабілітації, безумовно, новин динамічно залежати від епохи, у якій цей процес відбз'вається, від культур суспільства, економічного та соцішіьно-політнчного стан;/ держави [112, с. 34],
Відомо, що зараз ми живемо в епоху постіндустріального суспільств ідея якого була вперше проголошена у 60-ті роки XX століття американськи соціологом Д. Беллом. Для погтіндустріальнсії стадії є характерним перехід в' виробництва речей до виробниіцтва послуг, пов'язаних, перш за все, з охороно здоров'я, освітою, дослідженнями та управлінням. Постіндустріально суспільству притаманна нова еліта, заснована на кваліфікації, отримані індивідами завдяки освіті. Центральне місце посідають знання й розвито нових інтелектуальних тexнoJюгiй. Таким чином, у нані час перспективним напрямами соціальної реабілітації й інтеграції інваліда в сучасне суспільство надання йому відповідної освіти і професії, працевлаштування [112, с. 35].
У цілому методологія соціальної реабілітації людей з інвалідністю, на дум одного з дослідників цієї проблеми - А. Шевцова, повинна відповідати «відкрг моделі реабілітації», основними якостями якої є індивідуальність,.динамічні безперервність, послідовність, спагікоємність, ь:омплексність. Вимогам відкри-повинна також відповідати й уся система регібілітації ІНЕіалідів у державі, що неодмінною умовою її самоорганізації та розвитку [112, с..36].
Указана модель декларує:
1. Відкритість соціальної реабілітації у майбутньому та її динамічність, зв'язку з чим вона повинна знаходитися у процесі постійного пошуку і змін увесь час формуючи нові орієнтири і цілі.
2. Інтеграцію всіх способів освоєння людиною світу.
3. ■ Особистісну спрямованість процесу реабілітації, вільний розвито
індивідуальності, що є основним його фактором.
4. Безпосередню участь особи у складанні програми реабілітації, виборі її змісту, форм, метод ів, місця, часу іі гемпів цього процесу.
5. Розвиток інформаційної культури особи.
6. Іісихологічн)' настанову особи на надзаздання.
7. Перехід від принципу «Реабілітація на все.життя» до принципу (Реабілітація через усе життя».
8. Розвиток і включення у процеси реабілітації синергетичних уявлень і:ро відкритість світу, цілісність і взаємозв'язок людини, природи та суспільства [112, с. 35].
Відповідно визначальним етапом запровадження комплексного підходу 10 реабілітаційного п]роцесу стало спільне засідання колегії Міністерства праці ■а соціаіьної політики України і Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, що відбуло(;я 6 жовтня 2004 року на базі Міжнародної клініки відновлюваїьного лікування в м. Трускавці [82, с. 21].
Під час другогсі такого засідання (20 ішітня 2005 року) аналізувався хід никонання рішення щодо иалагодження комплексної системи соціальної реабілітації людей з особливими потребами. Секретар Комітету Верховної Ради > справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Ваіерій Сушкевич зазначив, що в сучасних умовах ще не можна говорити про існування в Україні комплексного підходу до реабілітації інвалідів [82, с. 21].
З метою активізації впровадження комплексного підходу до процесу реабілітації у життя, 6 жовтня 2005 року Верховною Радою був прийнятий Закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні», до підготовки якого були залучені фахівці-реабілігологи - як практики, так і теоретики [82, с. 21].
Отже, сучасна українська система соціальної реабілітації людей з ([іізичними, сенсорними та розумовими вадами вийшла на такий етап свого практичного розвитк;/, який потребує від її суб'єктів значних зусиль щодо пошуку теоретико-методологічного підірунтя своєї діяльності, створення ііідповідного методичного забезпечення як реабілітаційного процесу, так і організаційної побудови центрів і установ соціальної реабілітації.
Останнім часом теоретичні пошуки у вітчизняній реабілітології характеризуються, по-перше, тенденцією,а,о певної множинності й Гіагатовекторності методологічних підходів до своєї організації, по-друге, процесами синтезу та холістичного об'єднання моделей соціальної реабілітації дітей і дорослих людей з інвалідністю [113, с. 29].
Аналіз практичного досвіду діяльності зазначених установ свідчить, і мегодичне наповіїення, модель і напрями реа.білітації є похідними від істор створення центру йоіо відомчої підпорядкованості та джерел фін,їнсування.
Водночас ссціальне замовлення на комплексну та безперервну реабілітаці стимулює організаторів і теорегиків с<зціальної реабілітації, керівників центрів впровадження нових реабілітаційних технологій, перепідготовки каїрів і розроб методичного забезпечення у принципово нових галузях соціально-психологічно педагогічної та фізичної реабілітації [11:, с. 29].
Формування комплексної системи реабілітації - достатньо склади процес, який потребує науково обґрунтованих форм, методів і засо()' відновлення потечціалу людини з інвалідністю. її головною метою є створен умов для професійного самовизначенні особи з урахуванням її іидиві,ауальн-можливостей, іюихологічної підтримки, професійного НЕівчання працевлаштування (36, с. 4].
Дослідники реабілітаційних процесів (Т. Кір'ян, Л. Колєшня, Б. Сташкі А. Шевцов та ін.) зазначають, що в сучасних умовах відбувається проце синтезу підходів і моделей реабілітації в роботі певних ценпрів і установ соціальної реабіхітації інвалі.ців. Такі структури (наприклад. Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, с. Лютіж [37]; ІЦентр розвитку новик комп'ютерних і інформаційних технологій серед інвалідів «АІК», м. Київ [49]; Фізкультурно-спортивний клуб інвалідів «Прометей», м. Киїи [25]; Центр ранньої соціальної реабілітації дітені-інвалідів «Надія», м. Миколаїв [94] Міжнародна клініка відновного лікування, м. Трускавець [80] та ін.) пройшли етап первинного становліення своєї.діяльності, мають вагомий практичний досвід у вузькії; (;фері реабілітації. Вагомі здобутки у сфері комплексної соціальної реабілітації спонукали зазначені заклади до страгегічного планування власного розвитку через системне опанування всього ланцюга безперервного рсаЄ'ілітаційно::-о проце'^у, розбудови певного «реабілітаційного поля» у своєму регіоні.
Така практика визначає, що еволюція елементів національнсло «реабілітаційного поля» здебільшого здійснюється на засадах самоорганізації та саморозвитку, хоча й за підтримки та координації держанних органіп і установ третього сектора - громадських організацій і фондів.
Теоретико-методблогічне осмислення практичного досвіду соціальк установ у цій сфері з позицій системно-синергетичної парадигми зумови ниникнення нового поняття " «реабілігаційна оистемологія», що діє у семантичному полі міждисциплінарної нгіуки - реабілітолог ї, яка функціонує на межі корекційної педагогіки, психології, медицини, соціальної роботи тощо [113, с. ЗО]. Реабілітаційна системологія є відгуком на тенденції до іростання та диференціації теоретичної та практичної множинності підходів і моделей реабілітації людей з інвалідтістю, з одного боку, і необхідності організації реабілітаційного процесу га (5азі загальних етппх принципів і методичних конструкцій - з іншого. Принцип цілісності у плануванні ріс:абілітаційного процесу випливає з грироди самого об'єкта, для якого він застосовується, - людини. Остання як об'єкт р(;абілітації виявляє багатомірні;іюс;ті своєї єдності. 1 від того, як її розглядають - як особистість, суб'єкт соціальної взаємодії, суб'єкт діяльності, біологічний орі:"анізм, - остаточно ніізначаються різні проекції єдиного процесу реа()ілітації [113, с. ЗО].
Y межах реабілітаційної систе;мології можливе: вирішення завдань, тцодо ііпорядкуванш всієї сукупності моделей, мсугодик і підходів З' центрах і установах соціальної реабілітації осіб з інвалідністю. Останнє для сучасного суспільства є досить актугшьним, оскільки існує практичне замовленіш на подолання пггучного розділення єд-іного реабілітаційного продесу на розмежовані між собою гілки та на виокремлення нових напрямів реабілітації [113, с. ЗО].
У Стандартних правилах забезпечення рівних можлиїзостей для інвалідів, як уже зазначалось, термін «реаібілітація» трактується як «г роцес, що має на меті допомогти інвалідам досягти їхнього оптимгші.ного фізичіюго, інтелектуального, психічного і/або соціального рівня діяльності та підтримувати його, надавши їм тим самим засоби для зміни їхнього життя і розширення рамок їхньої незалежності» [113, с. 31].
Із указаного міжнародно визнаного змісту теріміна «реабілітація» шіпливає певна аналітична схема процесу реабілітації, яка містить такі складові частини (реабілітаційні консгрукти та феномени):
1. Соціальна реабілітація:їабезпечує реабілітацію людини, аю має інвалідність, як соцішіьного суб'єкта.
2. Пси>:ологічна реабілітація:їа()езпеч)'є реабілітацію людини з інвалідністю на рівні особистості.
3. Педагогічна реабілітація забезпечує реабілітацію людини як суб'єкта чіяльності.
4. Медична реабілітація забезпечує реабілітацію на рівні організму людини - біологічному [113, с. 31].
Усі наведені компоненти складають ідеальну модель реабілітаційного процесу (реабілітаційний конетрукт). Ця модель є універсальною і може бути застосована під час стратегічного планування будь-якого центру або установи реабілітації людей з особливими потребгіми для надання найбільш повного комплексу реабілітаційних поспуг.
Проте досить часто реальний реабілітгційний процес має певну вузьку спрямованість. Спеціалізація певного центру реабілітації залежить від багатьох факторів: історії його створення і розвитку, відомчої підпорядкован(зсті, соціаїтьного замовлення у регіоні, матеріально-технічної бази, джерела фінансування, кадрового складу, методичь;ого забезпечення й ін. Умови діяльності центру визначають і його назву: центр соціагіьної реабілітації, медико-соціальної реабілітації, соціально-трудової реабілітації, професійної реабілітації, навчально-реабілітаційний центр тощо [І!3, с. 31].
Реабілітаційний процес у таких центрах зазвичай має чітко виражену спрямованість, проте з комплексним супрово.дом наведених вище компонентів. Наприіслад, для педагогічної рігабілітації основним є навчально-реабілітаційний і виховний процес, який при цьому має супроводжуватись медичною, психологічною та соціальною реабілітацією. Подібнгі модель реабілітації притаміанна навчально-виховним реаібіл ітаційним закладам і має впроваджуватись також у системі професійної реабілітації, у вищих навчальних закладах для людей з особливими потребами. Такий підхід до реабшітації традиційно наявний у системі осв'пм України. І
У системі охорони здо]зов'я у наш час розвивається своя синтетична модель медичної реабілітації з відповідними соціально-психологічними га педагогічними компонентами.
Для системи соціального забезпечення серед установ, що перевгіжно надають послуги у сфері соціальної роботи, провідною, безумовно, (реабілітація соціальна. При цьому психолоітчна, педагогічна та медична як складові реабілітації синтетично інт-егровані у загальний процес реабілітації іа «працьзють» на головну мету. Основні завдання такої установи - інтеграція людини з інвалідністю в суспільство, її адаптація,цо жиггя у звичайному соціальному середовищі. Такі завдання відповідають функціям центріи соціальної реабілітації.
Відповідно певні комбінації провідних компонентів реабілітаційного процесу створюють моделі медико-соціальної (або соцігшьно-медичноі), соціально-трудової га професійної, медико-психологічної реабілітації тощо (113, с. 32].
Моделювання реабілітаційного процесу для інвалідів різного віку у комбінації з цими видами реабілітації дають нові різновиди реабілітації, а саме: рання реабілітація, ізаннє втручання. Комбінація компонентів реабілітації синтезує також і такі різновиди соціальної реабілітації, як соціокультурна або соціально-побутова реабілітація.
Міждисципліна]зний синтез педіатрії, медичної реабілітації, соціальної педагогіки, психології'сформував, наприклад, концепцію соціальної педіатрії як своєрідної моделі ме.днко-соціальної реабілітаці'ї, що виникла в Німеччиці у 20-ті роки минулого століття й активно впроваджується в "Україні у системі Міністерства охорони здоров'я, зокрема, в Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи [113, с. 32].
Для устішови, метїі якої - соціальна реабілітація інвалідів, оптимальною на сучасному етапі вбачається синтетична схема комплексної реабілітації з відповідним педагогічним, пси:(ологічиим і медичним супроводом. Вона містить у собі й компонент соціальної реабілітаці'ї, іше у його вузькому розумінні - як низку заходів, що мають прямий зміст роботи із соціальної адаптації та реабілітації людини з особливими потребами.
До по,цібних процесуальних інструментів належать такі види реабілітаці'ї: соціально-побугова, соціально-культурна, рекреаційна, соціально-середовищна орієнтація, працетерапія. Крім того, важливою інструментальною складовою реабілітаційного процесу інвалідів виступає постреабілітаційний супровід інтеграції клієнтів центру реабілітщії в суспільство, а також методичні кабінети, консультаційні пункти, гелефони довіри, феиінги для батьків [113, с. 32].
Отже, змістовно соціаіьну реабілітацію можна розглядати як:
1) комплекс медичних, педагогічних, психологічних, фізкультурно-спортивних, професійних, трудових, соціальних та ін. заходів ііідновлювальиого характеру;
2) компонент цього комплексу (систеїму заходів, спрямованих на повернення особи до активного я-:и'ггя і праці, відновлення соціального статусу через формування навичок захисту власних прав та інтересів, самообслуговування, пересування, спілкування, іпозитивного сприйняття себе й оточуючих, задсвслення повсякденних життєвих потреб, автономно проживання в суспільстві тощо).
Та головгіе, ікі б не застссовувалнсь інструменти реабілітації идодо люде з особливими готребамн, іюни, перш за все, повинні бути науко обгрунтованими [82, с. 21] Відповідно з метою створення умов д інформаційно-методичного сунровод;/ мережі установ соціальної реабілітації квітні 2004 року;іа підтримки Дитячого Фонду ООН та Наукового товариств інвалідів «Інститут соціальної політики» створено унікальну установу Науково-методичиий центр спеціально' освіти і соціальної реабілітації дітей інвалідністю. Науково-метол.ичниіі центр спеціалізується на розроб комплексних наукоію обґі)унтованих методик спеціальної освіти і соціально реабілітації з "їх наступною практичною апробацією та обслуговує близьх 500 інституцій Нсціональної мережі освітніх і реабілітаційних закладів дт дітей і дорослих з вадами здоров'я [5 ІІ, о. 31].
Таким чином, соціальна політика нашої держави сгрямована я створення цілісної системи заходів, які б забезпечували інваліду відновлення н лише здоров'я, а й соціального статусу, надавали матеріальну та психологічї незалежність, всебічно інтегрували людину з обмеженими мо;кливостями суспільне життя.
Ефективне виконання вказаних завдань можливе лише за умо застосування комплексного підходу до соціальної реабілітації осіб особливими потребами, який передбачає безперервну, послідовну, науко обґрунтовану реалізацію заходів з медичної, психологічної, ііедагогічної соціальної реабії ітііції, що сприятиме найбільш повноцінній інтеграції ціє' категорії громадян)' суспільство.
Питання і заііданн5і цля самопе|>еі)ірки та контролю засвоєних знань
1. Розкрити зміст категс'рій «реа(іілітація» та «соціальна реабілітаиіяж
2. Обґрунтувати чи спростувати твердження про те, що методолюг'і соціальної реабіл тації інвалідів має бути похідною від розвитку суспільства цивілізації.
3. Охарактеризувати сіхладоиі елементи аналітичної с>:еми процес реабілітації за А. Шевцовим.
4. Проаналізувати тенденції розвитку вітчизняної системи соціально реабілітації щодо забезпечення реаліз:ації «принципу рівних можливостей».
5. Пояснити сутність комплексного підходу до соціальної реабілітаці людей з особливими потребами.
2.2. Провідні напрями інтеї рації осіб з інвалідністю в
суспільне ЖИТТЯ
2.2.1. Професійна освіта як визначальна складова соціальної інтеграції інвалідів
Розкриття потенційних можливостей людей 3 особливостями психофізичного розвитку виступає однією 3 базових умов їх успішної ссціальної ітеграції в суспільне життя. Зашачена згікономіриість свідчить про визначальну роль професійної освіти в системі соціальної інтеграції інвалідів.
Професійне навчання для інваїіда - це не лише розвиток певних фахових умінь і навичок, але й набуття мож.гіивосігі підвищення соціального статусу та «ріибуїжу. Для суспільства професійне навчання інвалідів - це зниження напруги на ринку праці, підвищення суспільної продуктиіїності, вирішення соціальних проблем інвалідів [44; 61; 701.
У багатьох країнах світу, зокрема. Італії, Канаді, СІІА, виняткового іначення налається інтегрованому навчанню осіб з функціональними обмеженнями, яке розглядається як фактор їх успішної соціальної адаптації та реабілітації, Гірактика свідчигть, що інтеграція інвалідів у с;истему професійно-технічної та іищої освіти здійснюється найбільш ефективно за умов навчання лкздей з особливими потребами по де<і;и>ка осіб)' звичайних групах або у стіеціальній групі навчального закладу загального типу. Це корисно як із ссціально-еко помічної, так і з морально-етичної та гуманістичної точок зору для,ііе ржави у цілому, пересічних громадан і кожного інваліда окремо [99, с. 45].
Завдяки інтег|зованому навчанню студенти-інваліліи реалізують свої потреби у спілкуванні з однолітками, самоствердженні, самоповазі та самореалізацї'. Для багатьох з них це справді перший крок по соціальної інтеграції з огляду на те, ідо загальноосвітню підготовку більшість із них отримали у резидентних установах (навчальних закладах інтерінатного типу).
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |