Закон України «Про державну соціаіи.ну допомогу інвалідам з дитинс та дітям-інвалідам)> від 19 жовтня 2000 року регламентує поіюження г матеріальне забезпечення інвалідів за рахунок коштів Державного бюдж(> України та їх соціальну захищеність ' ерез установлення державної соціальї допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Зазначений Закон визначає право державну соціалізну допомогу інвалі/іам з дитинства І і 11 груп, іиваїтідам дитинства 111 групи, які не працюють, а також дітям-іивалідам віком 16 років. Він усганов.яює розміри державної соціальної дополюги, умови надання, періоди, порядок, термін призначення і виплати, підстаїш припинеи і відновлення на^.аніня такого виду допомоги [27, с. 5].
На виконання Основних напрямів соціальної політики на г(еріод 2004 року була розроблена Національна програма професійної реабілі тації зайнятості осіб обмеженими фізичними мож;щ;востями на 2000-2005 ро (затверджена Указом П|5езидента України від 13 липня 2001 року), засвідчило вихід дерх<авної ссціатьної політики на якісно нот; рівень [102, с. 102]. Зазначена прогріамі розроблена з метою сприяння інваліл: в отриманні освіти, відновленні пранездатності, обранні місця робо відповідно до віїсу, досвіду, кваліфікації, фіізичних та інтелектуальни можливостей; заЗезпеченні достатиьо:-о рівня їх доходів [14, с. 15]. Знамен програми обумоіілене тим, ию в Уіфаїні загальний рівень працевлаштуван осіб з функціональними обмеженнями перебував на низькому рівні. Т динаміка працевлаштування людей з інвалідністю органами праці
І иігьіьного злхисту населення (на час рсізробки програми) характеризувалася і.ікіши поісазниками: у 2000 р. прапевлаштовано 5,3 тис. осіб, або ' 1,6% загальної кількості інвалідів, які перебували на обліку, у 2001 р, -..їтис. (2К9<'/о) [40, с. 16].
Основними завданнями програми визначено: забезпечення реалізації кржавної політики у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з
1 меженими фізичними можливостям 1, сприяння їх широкій інтефації у
\спільсгво; реалізація особами з обмеженими фігшчними можливостями їх іл нституцінних прав на про([)есійну орігнтацію та навчання, освіту, зайнятість; І (вробка екогіомічного й організаційно-правового механізму створення нових і н ережешгя існуючих робочих місць д.ія зазначеної категорії осіб; створення ' і риятливих умов для співпраці громадських організацій інвалідів із |(іботодавцями, профспілками, органам;і виконавчої влеіди у сфері професійної г^абілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями; І (ізвиток служб професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими ф зичними можливостями у сільській місцевості [102, е. 103].
Постановою Кабінету Міністрів зід 26 вересня 2002 року затверджено "Положення про Фонд соціального захисту інвалідів»,;ікий є урядовим оргЕшом державного управління, шо діє у складі Мінпраці та цідпорядковусться ііому. Основними завданнями Фонду є: участь у межах своєї компетенції в Ікамізації державної політики у сфері соціальгюго захисгу ішіалідів; здійснення чінтролю;5а дотриманням підпрнємстііами, установами й організаціями всіх і|і;)рм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштугіання інвалідів [63, с. 7]. Підґрунтя фінансової діяльності Фонду
пзначено статтями 10, 11, 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної ііхищеігості інвалідів в Україні». Вони окреслюють,два наїїрлми: фінансування ііігальнодержавних програм соціаіьно-побутового та матеріального іабезпечення інвалідів за рахунок коштів Державного бюджету; надання фінансової допомоги на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів [107, с. 40].
Концептуально діяльність Фощу базується на Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки га на 2000-2004 роки, які передбачають комплексний підхід до вирішення проблем соцііільної адаптації та реабілітації інвалідів, забезпечення безперешісо.дного доступу до соціальної імфраструктуои [107, с. 40].
Про підвищення уваги до проблеми інвалідності свідчить підписанн Президентом України 2 грудня 2002 року Уь:азу «Про додаткові заходи щод посилення соціального захисту інвалідів та проведення у 2003 році Року люде з інвалідністю». Згаданим указом визначена необхідність поліпщенн фінансування програм і заходів щодо соціального захист;»' людей з особливим потребами. На Кабінет Міністрів України покладені завдання з:алучення представників громадських о|зганізацій інвалідів до підготовки рішень, щ відстоюють інтереси інвалідів; сприяння діяльності центрів реабілітаці інвалідів, у тому числі Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів; забезпечення належноіо фінансування зазюдів, пов'язаних зі створенням Національного центру параолімпійської і дефлімпійсько підготовки та реабілітації інвалідів тощо. Ь:рім того. Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України доручалос розглянути можливіст'ь створення щотижневої тематичної програми з пробле інвалідності [103, с. 5].
З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про соціальн послуги» прийнятий 19 червця 2003 року. Законом, як вважають експерт' закладено довгострокові позитивні перспективи розвитку ринку соціальни послуг, принципів їх фінансування (з огляду на потреби людини, яка опинилас у складній життєвій ситуації, а не на кількість місць у спеціальних закладах) упровадження механізмів контролю за їх якістю. Громадські організа інвалідів оцінюють прийняття цього закону як визнання державою суспільно ролі недержавного сектора. Адже згідно із законом надання соцігшьних послу за рахунок бюджетних коштів передбачено і за участі недержавних закладів організацій (громадських, релігійних, приватних, неприбуткови тощо) [52, с. 16]. У розробці Закону «Про соціальні послуги» активну участь брали не тільки фахівці центральних органів виконавчої влади, а й представники недержавних громадських організацій. Головне, що в цьому Законі визначено конституційні права інвалід: в, він спрямований на послідов вдосконалення механізму фінансування соціатьних посл>г, на розвиток мере установ, що надають ці послуги, залучення волонтерів [52, с. 16]. Закон обумовлює основні організаціііні та правові засади надання соціальних послу особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребую сторонньої допомоги. Складними життєвими обставі^інами, згідно з цим Законом, є такі, що об'єктивно порушують г:ормальну життєдіяльність особи,
наслідки яких вона не може подолати самостійно: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я тощо [60, с. 4].
Науковці також зазначають, що текст Закону містить протиріччя та неоднозначні норми, пю перешкоджатиме його реалізації. Дослідниками ічізначено такі:
♦ стаття 5 пе]5едбачає надання послуг в інтернатах, однак серед видів І оціапьних послуг за цібю статгею відсутні послуги з догляду та забезпечення місцем постійного проживання особи, у тому числі з особливими потребами, яка перебуває у складних життєвих обставинах; отже, базові послуги інтернатних закладів за цим законом стануть «не^гегальними»;
♦ положення стаїтті 7, и(о визначає право на соціальні послуги без оплати лише тим нездатним до са.мообслуговування громадянам, які не мають рідних, суперечить положенню статті З щодо визначення соціальної справедливості як одного з основних принципів надання послуг: особи, які проживають з рідними і потребувать соціаіп>них послуг, позбавлені гарантій їх падання. Чинним законодавством не визначено зобов'язання українських громадян щодо забезпечення соціальних послуг для своїх рідних у разі потреби або щодо відповідальності в разі незабезпечення соціальних послуг рідним; опосередковано порушено також право громадян, члени сімей яких перебувають у складних життєви:{ обставинах, на працю та відпочинок. Стаття 7 опосередковано покладає на них увесь тягар догляду за членом родини, які не здатні до самообслуговування, якщо держава ухиляється від догляду;
♦ стаття 8 передбачає вимогу ліцензування лише недержавних закладів, що суперечить визначеному у статті З принципу відкритості та максимаїьної ефективності використання бюджетних коштів (тобто Закон визнав за недержавними організаціями право надавати соціальні послуги, але поставив їх у нерівнії умови з державними: на сьогодні недержавні заклади мають отримувати ліцензію на надання послуг, а до державних закладів таких вимог не висувається) [42, с. 77].
Заслуговує на увагу і Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 15 червня 2004 року, який передбачив право громадських організацій інвалідів на участь у розробці нормативно-правових аі:тів, що стосуються матеріального, соціатьно-цобутового і медичного забезпечення людей з особливими потребами.
Відповідне доповнення у вигляді час'іи ш Ш зроблено до статті 7 Закону «Пр основи соціальної захищеності інв:алідів» від 21 березня 1991 року. V законодавча норма має суттєве значення, адже кому, як не представницьки організаціям інвалідів, відомі тотреби, запити, болючі проблеми цієї категор громадян [60, с. 4]. Кардинальної змін»і зазнала і стаття 38 вказіного Закону яка лише проголошувала, що послуги з соціально-побутового і медично обслуговування, технічні ті інші засобт; надаються інвалідам безісоштовно а6 на пільгових умовах. Нова редакція цієї статті складається з 5 частин, я конкретизують види гослуг із соціально-іюбутового і медично обслуговування, ге>:нічні й інші зас:оі)и, що безкоштовно або на пільгові умовах надаються інвалідам [60, с. 4]. Суттєве значення мають сатті 38' і 38 якими доповнено Закон Україїш «Про основи соиігільної захищеюсті інвалід' в Україні». Перша із зазначених статей передбачає пільгові умо транспортного обслг/говування інвалідів. Нова стгітгя 38'' унормовує питанн пов'язані з реалізацією права на пільги, передбачені Законом «Про основ соціішьної захищеності інвалідів в Україні». Зокрема, вона визначає;, що пільг передбачені цим Законом, зберігаються за інваїіда.ми незштеясно від в виплачуваної пенсії або допомоги [60, с. 4].
Перспективниїм дня вирішення (іагатьох актуальних проблем людей особливими потре^іами є Закон України «Про реабілітацію інвалідів», прийнятий 6 жовтня 2005 року. Цей закон відповідно до Конституції України визначає основті засади створення правових, соціально економічних, організаційних умоь: для усунення або компенсації обмежень жипєдіяльності викликаних пору иенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічнот соціального благополуччя, сприяння 'їм у досягненні соціальної та матеріально незалежності [28, с. 44]. Цим законом передбачається забезпеченії комплексної, неперервної системи реаСіілітації інвалідів: медично'ї, психолог" педагогічної, фізичної, професійної, тру,!іової, фізкульї-урно-спортивної соціальної, починаючи з ратінього дитинства і протягом усього жиїтя [28, с. 52]
Закон «Про ре;абілітацію інвагіідіи» дав поштовх конструктивним зміна щодо забезпечення правових і конетигуційних гарантій у сфері сюціальної захисту та реабілітащії людей з особливими потребами. Гак, упродовж кіні 2006 р. - 2007 р прийнято 40 нормагивно-правових документів, що надал м)жлиЕІсть реформувати їіідходи до ])еа(5ілітації в цілому та стали планом
конкретних дій усіх гілок влади |33, с. 3|.
Зупинимося на найголовніших. По-перше, Постановою Кабінету
Мінісірів України від 8 ірудня 2006 року затверджено Державну типову ірограму рег.білітації інвалідів. Цим документом унормовано гарантований іі;релік реабілітаційних послуг, технічних, допоміжних: та інших засобів іеабілітації, ідо иаааватиліуться інваліду (5езкошговно або на пільгових умовах
і урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання
1ош.0 [33, с. 3|.
По-друге, важігивим кроком на шля>:у вдосконалення механізму.іоціального забезішечення людей з особливими гютребами стала ухвалена і і січня 2007 р. Постанова Кабінету Міністрів Уїсраїни «Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвслілам реабілітаційних послуг» [65]. Цим цокументом визначено процедуру звернення інваліда чи його законного ііізедставника до місцевого органу праці та соціальгіопз захисту населення, хід розгляду поданої інвішідом заяви про направлення до реа()ілітаційної установи /ісржавної або комунальної форми власності, характері надання соціальних послуг (платний, безкоштовний, на пільгових умовах), їх вартість, організаційні аспекти ліцензування професійної діяльності і-одю. До того ж Порядком надання реабілітгщійних послуг уперше встановлігнз право ca^юcriйнoгэ вибору інвалідом реабілітаційної установи незалежно від місідя проживання [65].
Суттєвим доповненням комплексу документів щодо соціально-правового іахисту людей з особливими потребами є прийнята 12 травня 2007 р. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Дер)жавної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворювішнями та рюзумовою відсталістю на період до 2011 року» [64]. Програмою передбачено впровадження низки іаходів, які покликані вдосконалити сучас;ну реабілітаційн}/ систему. Серед них IIийбільш дієвими, на наш погляд, є:
1) створення умов доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та ро:?умсівою відсталіїстю до нсіх видів освітніх послуг;
2) підвищення рівня зайнятості з£значени>; С)сі5';
3) удос конаїення співробітництва органів виконавчої влади з громадським-! організаціями інвалідів;
4) створення централізованої бази даних з проблем інвалідності [64]. Останнє завдання набувеїє стратегічного значення в умовах:
♦ по-перше, відсутності комплексної системи статисгичних показник (індиксіторів) становища інвалідів, зокрема, молоді з особливими потребами (саме:.ааних, що стосуються кількості молодих інвалідів з-поміж загальн частки людей з особливими потребами; кількості працевлаштованих осіб функціональними обмеженнякіи окремої вікової групи й ін.);
♦ по-друге, нагальної необхідності ссщіального моніторингу виконання діючих законодавчих актів і урядових програм;
♦ по-третє, підвищення якості соціальних послуг, що надают реабілітаційними установами різних форм власності та поперед;«ення дублювання.
Посилити координацію роботи міністерств, інших органів виконавчої влади у сфері реалізації державної мололіжної політики, зокрема, що^ створення умов для інтелектуаіп,ного, культурного та фізичного розви молоді, у тому числі й осі(5 з функціональними обмеженнями; реаліза науково-технічного та творчого потенціал)' молодих громадян; активізаи роботи із залучення молодих людей до участі у фомадському та суспільнол житті; сприяння соціальній ад.аптації, зайнятості та розвитку підприємницьк діяльності молоді, удосконалення її проф(хійної орієнтації відповідно потреб ринку праці та ін. поіиіиканий Указ Президенггі України від З липк 2008 р. «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді» [106]. До того: відповідію до Указу передбачається збільшити у проектах закону пр Державний бюджет України на 2009 та наступні роки асигнування на заходи | реалізації молодіжної політики, підтримки молодіжних і дитячих громадськ організацій [106].
Вищеназваними та багатьма іншими нормативно-правовими aктa^ визначаються заходи, спрямовані на поліпшення матерііального і соціальн<| побутового забезпечення, медичного обслуговування людей з особливи\ потребами, надання їм можливості о'фимати освіту, професійну підготовк долучитися до посильної для них праці тощо.
Змістом спеціального статусу інвалідів є їх права й обов'язки, закріплені у міжнародно-правових актах, національному законодавстві
направлені на забезпечення рівних можливостей поряд з іншими громадянами в різних сферах суспільного життя [90, с. 50].
В Україні на сьогодні відсутній закон, який би містив повний перелік основних спеціальних прав інвалідів. Спеціальні права інвалідів згадуються у різних, особливо підзаішнних нормативних актах У Російській Федерації такий іакон існує. За його зразком в Україні розроблений відповідний законопроект.
Синтезуючи зміст законодавчих документів, що стосуються проблем інвалідності, можна зробити висновок, що в сучасній Україні інваліди мають і акі права:
1. Право на безогшатне проходження медико-соціальної експертизи. Ним І метою встановлення чи зміни групи інвалідності для визначення іііди;відуальних заходів соціального захисту користуються особи, у яких стан ідоров'я внаслідок захворювання, травм і уроджених дефектів, обмежує їх жи'п'єдіяльність, а також особи, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальну догюмогу, компенсацію вграчігного заробітку або звільнення під виконання певних обов'язків. Витрати на експертизу держава бере на себе.
2. Право на реабілітацію, тобто відновлення свого попереднього статусу, досягнення матеріальної незалежності і соціальну адагггацію. Реалізується через систему медичних, психологіч лих, педагогічних, соціально-економічних заходів, які направлені на усунення чи якомога більш повну компенсацію обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму. Ргабілітація інвалідів включає: 1) медичну реабілітацію (відновльзюча терапія, реконструктивна хірургія, протезування й ортезування); 2) професійну реабілітацію (професійне орієнтування, професійна освіта, професійно-виробнича адаптація і працевлаштування); 3) соціальну реабілітацію (соціально-побутова адаптація, орієнтація у соціальному середовищі). Розмір державних гарантій, тобто перелік реабілітаційних заходів, технічних засобів і послуг, що надаються інваліду за рахунок державних коштів, установлюється згідно із Законом України від 6 жовтня 2000 року «Про дсрясавні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
3. Право на медичну допомогу, що включає безкоштовне забезпечення піками за рецептами під час амбулаторного лікування дітей-інвалідів, а також інвалідів, які отримують пенсію в мінімальному розмірі. Порядок і умови надання кваліфікованої медичної іюгюмоги безкоштовно чи на пільгових умовах різним категоріям інвалідів вигшачаються Кабінетом ІУІІністрів України [90, с. 50].
4. Право ьа санаторно-курортне лікування. Інваліди, за наявн медичних показать, мають право на безкоштовне забезпечення санатор курортним лікуванням один раз на два календарні роки, якщо іншиіі термін встановлений законодавством Укрг.їни. Інваїіди, які не працю: забезпечуються путівкою органами соціального захисту населення, а ті, працює - за місцем рсботіл. Особи, що набули інвалідність унаслі професійного захворювання чи труд.оиого каліцтва забезпечуються путівко організацією, з вини якої заподіяно каліцтво чи виникло прос|)захворювання.
5. Право на безперешюадний доступ до інформації. Держава гарант інваїіду право ні отримання необхідної інформації. Доступ до інформац інвалідам слуху забезпечується введенням системи с убтитрувані " інформаційних тзліівізійних програм і кінофільмів, а також здійснен сурдоперекладу усної інформації. Дактильно-жестова мова глухих визнаєгь державою як офіційний засіб спілкування інвалідів слуху. Послу сурдоперекладача в обслуговуванні надаються iнвэLaiдaм безкоштовно. Іивал' зору забезпечуються навчанням за системою Брайля, доступом до аудіозаписі великого шрифт). Для осіб з розумовими вадами організується систем навчання легкого розуміїпія мовлення (мови). Особам з деф'ектами мо' надаються сучасні технічні засоби спілкування вітчизняного виробниі Інформаційне забезпечення інвалідіи здійснюється за рахунок кошт" Державного бюджету [90, с. 50].
6. Право на безперешкодний доступ до об'єктії; соціальн інфраст]5уктури. Інвалідам, у тому числі й тим, які користуються кріслам візками і собакам и-провідниками, стею|)юються умови для вільного доступу,д об'єктів соціальної інфраструктури: житлових, громадських і виробничи будівель, місць ііідпочиніїсу, спортивних споруд, культ>'рно-видовищних інших установ для безпосереднього користування громаїським транспортом транспортними норіунікаціями, засобами зв'язку й інформації. Потреб інвалідів ураховуготься під час проектуїшння та будівництва об'єктів соціальн інфраструктури, пристосування для цих цілей житлових будинкі транспортних засобів, маршрутів, вокзалів тощо [90, с. 51].
7. Право нї забезпечення засобами корекції, спеціальнріми:іасоба пересування, автомобілями. Це право є деталізаідією права на реабілігаці Воно полягає у забезпеченні інвалідів протезно-ортопедичнини виробам слуховими апаратами, окулярами, коьтактними лінзами й іншими засобам
ііідивідуальїчої корекції розвитку, а також доро»(:нши чи кімнатними візками и иіітомобілями. Забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного І поджету і в окремих випадках на пільгових умовах.
8..ПраЕ,о на транспортне обслуговування. Інваліди есіх категорій мають
іраво на безкоштовний проїзд у всіх видах місьісого пасажирського транспорту прім метрополітену для інвалідів III групи), у автотранспорті в сільській місцевості, залізничним і водним тр:інспортом приміськсго сполучення й
пітобусгіми гриміських маршрутів у межах області. Інваліди І та II груп, а іакож особі-, які супроводжують інвалідів 1 групи, мають право на SO-відсотков) знижку вартості проїзду на внутрішніх державних лінііїх
іовігряного, залізничного, річкового і азтомобілі^ного транспорту з 1 жовтня до
I:> травня без обмеження кількості поїздок. Інваліди маютіз право, за наявності ііецавтотрангпорту, виданого органами соціаіьного захисту населення, на ' гримання компенсації за бензин, ремонт і технічне обслуговування інтомобіля. Розміри та порядок надання пільг ь;а транспортне обслуговування іі вашідів встановлюється Кабінетом Міністрів України [90, е. 51].
9. Прано на сприяння у вихованні та навчанні дітей-інвалідів. Дітям-і і валі дам доідкільного та шкільного ііку створюються Еіеобхідні умови для навчання, виховання й отримання реабілітаційної допомоги в навчально-нінховних закладах загального і спеціального типу І^Ліністс;рства освіти і науки України, а також у дитячих будинках-і ятернатах для дітей з вадами фізичного
II розумового розвитку системи Міністерства праці та ссціальної політики
України. В окремих випадках х.іти-інваліди можуть навчатися за
індивідуальними програмами. Обдаровані діти-інвалідн мають право
(безкоштовно оволодівати музичним, оіїразотворчим, х)'дожньо-прикладним
мистецтвом у спецігиіьних навчальни): закладах або позашкільних закладах
()і:віти.
10. Право на професійну підготовку. Професійна підготовка і іігрепідготов<а інвалідів здійснюється відпоеіІдно до державних освітніх стандартів з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Інвалщи, які позитивно склали вспупні іспити, мають переважне право на зарахування до виших заклаїдів освіти всіх рівнів акредитації.
11. Празо на працевлаштування. Відповідно до висновків МСЕК інваліди міають право на працевлаштування на п дприємсгвах (об'єдніїннях), в установах і організаціях зі звичайними умовами праці, у цехазс і на дільницях, застосовуегься праця інвалідів, на спеціалізованих підприємствах. Якщо інвалі не мають змоги працювати на підприємствах, у тому числі спеціалізованих, можуть займатися трудовою діяльністю в домаїлніх умовах. З метою забезпечен інвалідів роботою законодавством устаноапені нормативи робочих міс призначених дня працевлаштуванич інвалідів [90, с. 51].
12. Право на соціальне о()слуговування стаціонарних, напівстаціонари і домашніх умовах. Інваліди, які проживають у стаціонарних установ (будинках-інтернатах), мають право на: 1) забезпечення їм умов проживай які відповідають санітарно-іігієнічним умовам; 2) догляд, первинну медик санітарну і стоматологічну аоіюмогу, що надається у будинку-інтери 3) безкоштовну спеціалізовану допомогу, у тому числі зубопротезну (використання дорогоцінних металів), у державних закладах охорони здоров' також на безкоштовну протез)іо-ортопедичн> допомогу; 4) соціально-меди реабілітацію та соціальну адаптацію; 5) добровільну участь у лікувальн трудовому процесі з урахуванням стану здоров'я, інтересів, поба відповідно до медичних висновків і трудових рекомендацій; 6) меди соціальну експертизу, що проводиться за медичними показаннями встановлення чи зміни групи інвалідності; 7) вільне відвідування їх адвокатам нотаріусом, законними представниками, представниками громадсь об'єднань і релігійних організацій, а такої< родичами й іншими особами; 8) надання їм приміщень для відправлення релігійних обрядів, створення цього відповідних умов, що не суперечать правилам внутрішнього розпорядку та з урахуванням інтересів віруючих різних конфесій [90, с. 51].
13. Право на термінове соціальне обслуговування. Здійснюсться з мето надання невідкладної допомоги разового характеру у випадку нагальної потреби в соціальному обслуговуванні (разове заібезпечення гарячим харчуванням, продуктовим набором, одноразова матеріальна допомога, сприяння в отриманні тимчасового житла тощо).
14. Право на соціально-консультативну допомогу. Така допомо направлена на адаптацію інвалідів у суспільстві, послаблення соціальн напруги, формування сприятливих стосунків у сім'ї, а також на забезпечен" взаємодії особи, сім'ї та держаки.
15. Право на створення п)омадських організацііі з метою спільн реалізації своїх прав і свобод, задоволення та захисту законних соціальних,
к0н0м1чних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших. цільних інтересів, надання взаємної підтримки, інваліди мають право сіворювати громадські організації та фонди в порядку, установленому іаконодавством України.
16. Право на матеріальне забезпечення. Уключає в себе грошові виплати ми різних підставах (пенсії, допомоги, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодаенням здоров'я тощо) [90, с. 52].
17. Під час перебування у сгаціонарних установах інваліди мають право: 1) користуватися особистими речами за погодй:єнням з адміністрацією; 2) за іиіасним бажанням тимчасово займати посади молодшого медичного й обслуговуючого персоналу на загальних підстанах у цьому будинку-інтернаті; >) за потреби бути направленими до відповідних лікувально-профілактичних іаю;(адів системи Міністерства охорони здоров'я; 4) за власним бажанням бути переведеними до будинку-інтернату іншого і^егіону за погодженням між обласними управліннями праці і соціального захисту населення; 5) на іимчасове вибуття з будинку-інтернату терміном до одного місяця.
З отриманням соціальних послуг інваліди мають право на: 1) гідне і гуманне став.п:ення працівників установ соціального обслуговування; 2) вибір установи і форми ссіціального обслуговування з урахуванням можливостей ііідповідного регіону; 3) інформацію про свої права, обов'язки і умови надання соціальних послуг; 4);!году на соціальне обслуговування; 5) відмову від соціального обслуговування; 6) конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою працівнику установи соціального обслуговування під час надання соціальних послуг; 7) захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовом>' порядку [90, с. 52].
Зазначений перелік прав людей з особливими гютребами не є вичерпним.
Підсумовуючи параграф, зазначимо, ито у нашій державі відбуваються поступові зміни з метою адаптації правової бази України до міжнародних вимог, переосмислюеігься соціально-економічна ситуація у країні, її наслідки та вплив на життя наших співвітчизників, які мають обмежені можливості, поволі посилюється рівень державної підтримки таких людей. На сьогодні в нашій державі та суспільстві визначилися позитивні тенденції у галузі соціальної політики щодо людей з обмеженими можливостями. Це знайшло своє відображення у розробці низки документів, відповідно до яких державні сгруктури, громадські об'єднання, залучаючи до цього приватні ініціативи,
покликані здійснювати заходи, спрямовані на створення умов для всебічн інтеграції людей з особливими потребами в суспільство.
У той же час на цьоі«у етапі розіитку української державності не мож;і вважати, що національне законодаютво сповна перейняло міжнарод стандарти прав інвалідів і відповідає вимогам і положенням міжнародн' документів з вказаних питань.
Питання і завдання для скмоперенірки та контролю засвоєних знань
1. Порівняти кількісні показники громадян-інваліді в у країнах Заходу чисельність людей з особлиЕїими потребами в Україні. Поясеіити причиї подібної розбіжності дани>;.
2. З'ясувати, чи врахої;уються національним законодавством Україї міжнародні стащарти прав інвапідін. Навести приклади із зазначенн конкретних вітчизняних і всесвітніх нормативно-п{)авових документів.
3. Визначити роль Закону України «Про основи соці;альної захииіенос; інвалідів в Україні» у стаїновпенні вітчизняної державної політики сприяні; соціалізації людегі з особливими потребами.
4. Охарактеризувати основні національні законодавчі гкти у сфе захисту прав осіб із функціонатьними обмеженнями.
5. Проаналізувати зміст ключоїзих спеціальних прав людей з особливил потребами.
І,
13. Структура та функціональні засади діяльності системи закладів у сфері соціального захисту інтересів інвалідів в Україні
Региіізація дермсавиої політики щодо соціального захисту людей з особливими потребами та їх всебічної інтеграції в суспільне жизтя передбачає створення цілісної багатопрофілшої системи реабілітації, що здійснюється в Україні мережею реабілітаційних закладів (структурну скему державних соціальних установ з тгитань робо'ги з інвалідами подано в Додатку Б).
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 32 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |