Щодо методичного аспекту розв'язання п|Зоблем інвалідності, то під час побудови системи комплексної соціальної реа()ілітації й інтеграції.пюдей з особливостями психофізичного розвитку має вр'ахоїзуватись увесь попередній досвід вітчизняної системи реабілітації ліюдей з інізалідністю, а також кращі закордонні здобутки у цій сфері.
Провідьими концептуальними ідсіями під час розробки методики допомоги цій категорії фомадян визнач(;н:і:
♦ гуманістичний характер ставлення до людини з особливими потребами, що ґрунтується на визнанні у ній, перш за все особистості, повазі!],о її чесі і й гідності та прийнятті її такою, якою в;она є;
♦ відмова на державному рівні еіід терміна «інвалід» як дискримінаціііного, відкинутого світовим співтовариством;
♦ особлстісно-діяльнісний підхід до особи з функціональними обмеженнями, який ставить її в обов'язково діяльиісну позицію, що заважає 0е:0;юдіти синдромом «набутої безгюрадїіості» (реалізується в умовах прояву власної активності інвалідом, ию стимулюється близькиїл оточенням у всіх сферах життєдіяльності);
♦ соціальне бачення людини з особливими потребами та всебічне розкриття її соціальної сутності;
♦ відмова від традиційного підходу з пануванням медичної моделі інвалідності на користь соціальної моделі, тсбто ставлення до людини з оСімеженими фізичними можливостями не як до патологічного суб'єкта, а передусім, нк до особистості (відповідно оцінювання, складання індивідуїальних профам має здійснюватися з урахуванням особистісних потреб інвалідів у найповнішому обсязі: базових фізіолоіічних потреб, погреби у безпеці, потреби у приналежності до певної соціальної групи, пофеби у самоповазі та максимальній реалізації оеобистісното потенціаіу) [41, с. 2];
♦ принцип неперервності -- забезпечення підтртімки людини з особливими гофебами на всіх її життєвих етапах, то(5то організація системи заходів, схе.м допомоги та програм відповідно ДС' кожного ізівового періоду (це передбачає координацію роботи відповідних служб і агенцій, за якої соціальний працівник, що здійснює функції куратора, мав би передавати клієнта іншому кураторові - працівникові наступної соціальної установи);
♦ орієнтація на потреби інваліда та родини - надання допомоги за результатами оцінювання потреб конкретного інваліда, адресність допомоги;
♦ деінституалізація - орієьпація на адаптацію інваліда до жиггя в соціумі на противагу відлученню від звичайного родинного оточення, що відбувається у разі розміщення у резидентному закладі;
♦ оцінювання рівня потреб і обсягу допомоги з обов'язковим урахуванням точки зору самого клієнта й родини, що його опікує [41, с. 83];
Шляхами вдосконалення методів і с))орм соціальної реабілітації інвалідів та соціальної інтеграції цієї категорії осіб у суспільне життя є:
1) порушення питання громадськими організаціями інвалідів про створення інституту соціальних працівників у медичних установах [23, с. 121];
2) обмеження використання спеціальних закладів закритого типу і аналогічних підходів, які посилюють ризик соціаіьної ізоляції і брак уваги боку суспільства до людей з інвалідністю [43, с. 94];
3) розробка й затвердження методики вивчення індивідуальних потреб осіб з функціональними обмеженнями, складання та виконання індивідуальних планів догляду із залученням сюціальних працівників, соціальних і корекційних педагогів, психологів, реабілітологів та інигих фахівців;
4) розробка й затвердження методики та порядку забезпечення соціального супроводу людеіі з особливими потребами за умов самотнього проживання та проживання в сім'ї;
5) проведення науково-практичних конференцій і нарад-семінарів для спеціатістів закладів соціальної підтримки осіб з обмеженими можливостями та батьків, які їх виховують [43, е. 97];
6) розробка та впровадже;ння у практику методики складання індивідуальних бюджетів для інвалідів для здійснення профам реабілітації [52, с. 18].
Щодо кадрового аспекту, то слід зазначити, идо сучасна система соціальної реабілітації людей з особливими потребами передбачає утворення злагодженої команди фахівців у складі сопіального працівника, соціального педагога, психолога, медсестри, трудового терапевта, інспектора відділу соціального захисту, інспектора з працевлаштування тощо [41, с. 83]. З огляду на це, постає необхідність створення налагодженої системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що володіють методами реабілітаційно-екпертної діагностиіі;и, методами відновлення здібностей інвалідів до побутової, суспільної, професійної діяльності, засюбами формування механізмів взаємодії з соціальним оточенням та іншими знаннями і навичками.
З великої низки організаційних завдань щодо вдосконалення системи соціального захисту інвалідів передусім виокремлюються такі:
1) поліпшення і<:оординації діяльності щодо реалізації заходів соціальної реабілітації органами виконавчсї влади, зокрема. Міністерством праці та соціальної політики, Міністерстнюм освіти і науки, Міністерством охорони здоров'я, державними фондами, іншими відомствами, причетними до цієї роботи;
2) координація зусиль і розподіл ресурсів міністерств і відомств потрібно здійснювати за активною участю і ромадських організацій інвалідів;
3) координація діяльності окремих суб'єктів мережі регіональних і спеціалізованих центрів соціальної реабілітації інвалідів і, перш за все, відповідного науково-іметодичного, кадрового й інформаційного забезпечення;
4) об'єднання наявних центрів, навчатьних закладів для осіб з інвагіідністю в єдину іуіетодичну й інфор.маційно-аналітичну мережу [26, с. 34];
5) активізагі,ія співпраці громадських організацій інвалідів, cпeцiaJгiзoвaниx устанізв з органавги місцевого самоврядуваггня та підрозділами виконавчої влади щодо створення комплексної системи соціальної реабілітації людей з особливими потребами [41, с. 83];
6) розробка певних національних стандартів і контролю за їхнім дотриманням у процесі соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями у масштабах країни.
Щодо останнього завдання слід зазначити, що на сьогодні найбільше контролюється професійне навчання відповідно до традиційних стандартів Міністерства освіти і науки й господарсько-(()інаггсова сторона діяльності центрів реабілітації. Але й іггиіі складові системи соціальної реабілітації повинні відповідати певним стандартам і підлягати контролю щодо змісту й методики реабілітаційного процесу. Подібні стандарти широко використовують у багатьох країнах, і, окрім своію прямого призначення, вогги ще й відіграють роль критеріїв якості роботи відповідних установ під час розподілу серед них коштів. Власні стан,;іарти якості можуть значно об'єктивізуваги процес розподілу державних коштів на цілі реабілітації, що має відбуватися на конкурсній основі [26, с. 34].
Потребує уваги держави й вирооничо-економічний аспект соціального захисту людей з особливими потребами. З огляду на брак надходження державних коштіїз у систему соціальної реабілітації людей з інвалідністю доцільно інтегруваги сучаені фінансоні та госпо,царські схеми. Насамперед, йдеться про створення гнучкої системи фінансування за рахунок позабюджетних коштів і різноманітних фондів, зокрема таких, як Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд сюцігшьного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, коштів державної служби зайнятості тощо [26, с. 33]. Уїсрай важливо розвивати виробішчу галу:іь системи соціального захисту населення, шо в;иготовляє технічні засоби реабілітації на рівні світових стандартів якості, які полегшують побут і працю інвалідів. Крім т'Ого, повинен розвиватися ринок реабілітаційних: виробів і послуг, що визначатиме пошгг і пропозицію на них, сприятиме адресному задоволенню потреб інвалідів.
Таким чином, з ургіхуванням провідних положень сучасної концепіиї інвалідності, предметом пильної уваги держави мають бути не функціональні порушення людини, а відновлеиня її соціально-рольової функції у суспільному житті. Основні акценти під час розв'язання проблем інвалідів і інвеілідностіі повинні зміститися в бік соціальної реаііілітації, яка спирається, перш за все, иа соціальні механізми компенсан;ії вад, адаптації й інтеграції в соціум.
Державна ссіціадьна політика України в галузі соціального захисту людеі'і із психофізичними о6ме;кеннями [ютребує істотної доробки у декількі»; аспектах, зокрема правовому, статистичному, змістовному, соціально-середовищному, суспіільно-ідеологічному, інноваційному, методичному, кадровому, організаційному та. виробннчо-економічному. Серед них є такі, що вимагають не значної витрати коштів, і, перш за все, посилення уваги влади і суспільства до зазначеної категорії грої^ адян.
Питання і завдання для самопереііірки та контролю засвоємих знань
1. Охарактеризувати інвалідність як один із найвагоміших показників соціального неблагополуччя суспільства.
2. Проаналізувати ілровідні концептуальні ідеї допомоги людям з особливими потребами.
3. Визначити найбільш пріоритетні напрямки вдосконалення державної соціальної політики в галузі соціального захисту осіб з обмеженими можливостями.
4. Обгрунтуваги положення про необхідність системного розв'язання п[юблеми соціальної інтеграції людей з особливими потребами з урахуванням правового, статистичного, змістовного соцісшьно-середоиищного, суспільно-ілеологічного, інноваційного, методичного, кадрового, 0])ганізаційного та в і іробничо-ек зйомі чного аспектів.
5. Запрзпонувати власні підходи оптимізації проблеми залучення льздини з психофізичними вадами до полігичного, економічіюго, культурного життя українського суспільства.
висновки до РОЗДІЛУ II
Підбиваючи загальні підсумки, зазначимо, що захист прав та інтересі людей з функціональними обмеженнями набузає ocoбJп^вoгo значення в умов зміни демографічної ситуації у країні: на фоні постійного зменшенн чисельності населення держави відбувається зростання кількості осіб психофізичними вадами, тобто збільшується питома вага цієї категорії громадян України. Прогнозні розрахунки не передбачають можливої трансформації вказаної тенденції, принаймні у середньосгроковому аспекті. Це свідчить про необхідність активізації зусиль нашої держави щодо посилення соціального захисту інвалідів.
Аналіз вітчизняної соцііїльно-педагогічної літератури дозволяє констатувати лише часткову розробку загальнотеоретичних аспекті дослідження проблеми соціальної інтеграції молоді з осюбливими іютребами' Серед провідних дослідників, які підіймали питання соціальної інтеграцІ* інвалідів, слід назвати заких, як М. Авраменко, К. Бондарчук, О. Басенко, А. Капська, Л. Качан, Р. Краізченко, Б. Сташків, І. Терюханова, А. Шевцов,, О.Ярошенко й інші. Проте переважна більшість вітчизняних науковці обмежується аналізом лише певних аспектів цієї проблеми (зокрем професійної реабілітації мо;юді з особливими потребами, її соціально-педагогічної підтримки тощо), не вдаючись до їх глибокого системно ' розгляду. Отже, попри чисельність праць, присвячених цій проблематиці, на сьогодні в Україні поза детальним опрацюванням залишаєгься процес соціальної інтеграції молоді з особливими поі ребами як иілісний феномен.
Історія розвитку проблеми інвалідності, сутність якої полягає у правових, економічних, комунікативних, психологічни?; особливостях взаємодії інваїідів з оточуючим світом, свідчить про те, що пройшовши шлях від ідей фізичного знищення, ізоляції «неповносправних» членів суспільства до концепцій залучення їх до праці, людстію підійшло до розуміння необхідності всебічно" інтеграції осіб з функціональними обмеженнями у суспільне життя. Поступов генеза суспільної думки щодо цієї категорії громадян сприяла розробці як регресивних (медичної, економічної, функціональної, адміністративної), так і прогресивних (соціаіьної, культурного плюїзатізму) концетуальних моделей допомоги людям з особливими потребами.
Сучасний світ, у якому значна частина кіраїн уже здійснила перехід до [іостіндустріального суспільства й активно розвивається нове інформаційне суспільство, повноцінна соціальна інтеграція людей з інвалідністю вимагає дійсного, а не декларативного переходу від застарілих регресивних моделей трактування інвалідності до більиг відповідних сьогоденню прогресивних моделей. Останні визнають: обмеженість можливостей людей з інвалідністю є наслідком недостатніх зусиль суспільства щодо подолання фізичних, психічних, сенсорних, соціальни>;, культурних,;!аконодавчих перешкод, що не дозволяють людині з особливими гютребами (Зути інтегрованою у соціум і брати участь у його житті на рівних умовах з іншими членами суспільства.
Залежно від моделі соціаіьного захисту, яку обрала певна держава, формуються інтеп)аційний чи сегріїгаційний підхо,5и до вирішення проблем людей з особливими по'фебами, які визначають ступінь забезпечеіюсті прав і свобод цієї категорії фомгідян. Інтеграційний підхід полягає у створенні рівних можливостей для життєдіяльності таї розвитку людей з особливими пофебами у суспільстві та, як правило, поширений у державах, які обрагш інституційно-перерозподільчу модеть соціальної пслітики. Сефеївційний підхід передбачає відокремлення людей з особливими потребами від життя у соціумі, створення для їх утримання резидентних, тобто закртггих спеціалізованих установ, і, зазвичай, формується на основі залишкової моделі соціальної політики чи моделі індустріальних досягнень. У сучасному українському суспільстві спостерігається здійснення спроби переходу від застосування сегрегаційного підходу до інЕіалідів, який практикувався за радянських часів, до інгефаційного пі,цходу.
З переміщенням головних акцентів оцінки інвалідності з органічних порушень конкретнсїї людини на неприслчзсованість соціальних умов середовища до її можливостей простежується еіюлюція терміна «реабілітація» від «діяльності, спря\юваної на максимально можливе відновлення втрачених функцій організму» до «комплексу заходів соціального, медичного, психологічного та інигого характеру, спрямованих на необхідне облаштування об'єктів соціального значення та навчання особиі з інвалідністю функціонувати у змінених умовах, вести максимально незалежний спосіб життя» [5, с. 59].
Сьогодні в Україні вже почалася трансформація застарілого підходу до соціальної реабілітації людей;! функціональними обмеженнями у більш сучасний, загаїьновизнаний у світі, але поки що цей процес гальмується відсутністю належного економічного підфунтя та пануванням у суспільній свідомості стереотипів сприйняття лкідей з інвалідністю як еіюномічного і соціального тягарз для оточуючих.
Правовому, о|зганізаційгюму та натеріаяьно-фінансовому забезпеченню реалізації інвалідами своїх прав, потреб та інтересів слугує досить ґрунтовна вітчизняна нормативно-правова база, що стала інтенсивно формуватися з самого початку становлення України як суверенної держави. Гак, майже у 50 законах УкргГїни, псістановах Еіерховної Ради України, указах і розпорядженнях Президента України і більше ніж у 40 постановах Кабінегу; Міністрів України, низці відомчих нормативних актів містять<:я норми, і;:іо регулюють правове та соціізльне становиш:е інвалідів. Але ще завчасно говорити про існування всеохоплюючоі, цілісної правової системи соціального захисту зазначеної ісатегорнї громадян. Крім того, українське законодавство н перейняло сповна міжнародні стандарти прав інвалідів.
Хоча у напіііі державі інтеграція людини з особливими потребами у суспільство визнається одним із провідних напріямів роботи різноманітних соціальних інсттутів (як державних;, так і громадських), проте на сьогодні в системі соціальної реабілітації людей з інвалідністю функціонує недостатня кількість реабілітаціїйних закладів відкр^итого інтегрованого типу.
Тож постає необхідність щодо організації нових форм, методів соціальної, реабілітації людей з функціональними обмеженнями, яка повинна будуватися на основі сучасної «відкритої» моделі, основними якостями якої є індивідуальність, динамічність, безперіервність, послідовність, с;падкоємнісгь. комплексність, шо передбачає залучення людини з особливими потреба.ми я рівного партнера до суспільних відносин та в більшості випадків потребує надання високоякісної освіти, ког[к;'рентоспроможної професії, а даті сприяння у працевлаштуванні. Природно, що молодь як найбільш перспективи вікова категорія з числа людей з особливими потребами, має бути в центр уваги сучасної системи соціалізної реабілітації.
Всебічній імтілрацїї осі() з функціонігльними обмеженнями в суспільств сприятиме застосування комплекс;ного пі,аходу до системи соціально' реабілітації, що передбачає реалізац ю заходів з медично'ї, їсихологічної педагогічної та соціальної реабілітації, забезпечить значно гуманнішу доступнішу систему реабілітації - атьгернативу існуючій системі спеціаіьни іггтернатів.
Решгізуючи державну соці:альну голітику у сфері соціального захисту й реабілітації інвалідів, Міністерство прані та соціельної політики України вбачає одним із пріоритетних напрямів своєї діяльності проведення роботи з ксюрдинації іі об'єднання зусиль інших міністерств, відо\[ств, фомадських організацій шодо впровадження комплексного підходу до процесу реабілітації інвалідів і його законодавчого забезпечення.
На сьогодні українська система соціальної реабілітації людей з фізичними, сенсорними та розумовими вадами вийш.па на такий етап свого пріактичного розвитку, який потребує від її суб'єктів значних зусиль щодо пошуку те(.іретико-методологічного підірунтя своєї діяльності, створення вІ.дповідного методичного забезпечення як реабілітаційною процесу, так і орігаїнізаційної побудови центрів та установ соціальної реабілітації.
Важливою складовою успішної іінтеграції людей з особливостями психофізичного розвитку в суспільство є створення оптимальних умов для отримання ними професійної та вищої освіти відповідно до потенційних можливостей кожної особистості. Найбільш ефективно зді^існюється залучення інвалідів до системи професійно-технічної та вищої" освіти за умов інтегрованого навчання молоді з особливими потребами. Проте така система підготовки, хоча й застосовується в Україні, але ще не стала у нашій державі визначальною. До того ж, не відповідають сучасним умовал» і обсяги охоплення інвалідів професійною підготовкою.
У комплексній системі реабілітації інвалідів одними з найважливіших засобів інтефації в суспільство людей з ос;обливими потребами є їх професійна реабілітація та подішьша трудова діяльн ель.
Незважаючи на позитивні тенденції зростання темпів працевлаштування інвалідів, за останні роки, завдання,.заплановані Національною програмою прюфесійної реабілітації та зайнято(;ті осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 рр., не викснаїю повною мірою:
1) щодо збільшення чисельності працівників-інвалідів до 401,4 тис. осіб -на 18,8% (фактично 326,0 тис. осіб);
2) щодо створення 12,5 тис. нови:({юбочи;»: місць для працевлаштування інвалідів - на 4 і,7% (фактично 7,3 тис. одиниць) 140, с. 17].
Незадовільно сприяє створенню робочих місць і забезпеченню зайнятості.людей з осо().ливими потребами Фощ. соцііільнопз захисту інвалідів, адже спостерігається тенденція до зни:«ення частки видатків у загаїьній сумі коштів, що мають спрямовуватися Фондом відповідно до чинного законодавства на створення і збереження робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Рівень соціального захисту громадян з осо6ливимі;і потребами значною мірою залежить від пріоритетних напрямів регіональної політики в галузі соціального забезпечення інвалідів.
Відштовхуючись від домінуючого в сучасній науці підходу, за яким молодь як специфічна соціальио-деміографічна група виступає головним носієм інтелектуального та фізичного потенціалу свого народу, єдиним джерелом поповнення трудових ресурсів, осередком нової соці:ільної та культурної дійсності, зазначимо, ш,о наггільним постає завдання з'ясування соціального самопочуття найбільш чутливої складової кагегорії людей з функціональними обмеженнями - молодих інвалідів, оскільки:
♦ по-перше, не маючи достатньої матеріальної та соціальної підтримки держави, при обмежених хворобою власни:< можливостях, перебуваючи на вирішальній стадії набуття досвіду соціального життя, інвалід особливо гостро відчуває потребу бути повноправними громаїданами цивілізованого суспільства;
♦ по-друге, перебування в умовах соціальної ізоляції (через непристосованість соціального оточення до іх специфічних потреб, забобони суспільства, штампи масової психології) загрожує формуванням їх маргінального статусу і соціальною депривацією.
Авторське дослідження, проведене з метою з'ясування ступеня інтегрованості молоді з особливими потребами в суспільне життя, констатує, що на сьогодні в Сумському регіоні ступінь соціальної інтеграції зазначеної категорії громадян заїишається низьким, адже переважна більшість молодих осіб з функціональними обмежейнями:
1) наштов.хується на ни:!ку соціальних проблем, чільне місце серед яких посідають' матеріально-фінансова незабезпеченість, проблеми, пов'язані із отриманням кваліфікованої медичної допомоги, комплекс проблем морально-етичної сфери;
2) сприймає проблему власної інвешідності, насамперед як медичну й економічну (тобто проблему:іадоволення матеріальних запитів) і найменшою мірою, як соціальну.
Саме тому в Україні необхідно переглянути ефективність державної політики, що здійснюється до моіюдих осіб, зокрема, з функціональними обмеженнями.
Удосконалення державної соціальної політики в галузі соціального захисту -людей з психофізичними обмеженнями має відбуватися у декількох аспектах, а саме: правовому, статистичному, з.містовному, соціально-середовищному, суспільно-ідеологічному, інноваційному, методичному, кадровому, організаційному та виробнггчо-економічному, що дозволить створити більщ ре;іультативну систему соціальної інтеграції людей з особливими потребами.
ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ II
1. Авраменгсо М. Професійна реабілітація як механізін соціально інтеграції інвалідіи // Соціальний захист. - 2005.- № 3. - С. З 1-32.
2. Актуальна інформація Головного управління праці тг. соціально;' захисту населення обласної державної адміністрації «Соціальний захист інвалідів, ветеранів війни та праці» [Елеюгронний ресурс]. - Реким доступу: http://www.state-gciv.sumv.ua/sozpoiit.html.
3. Багмег О З турботою про інвалідів // Діалог. - 2005. - 2 фудня. - С. 1-2,.
4. Баранцова Т. Рік відкриттів., змін і пошуку // Соціальний захист. -2005.-№ 5.-с. 26-27.
5. Басенко О. Пробхіеми трудової реабілітації та соціального функціонування моіюдих людей з інтелектуальною недостатністю.// Соціальна політика і соціальна робота. - 2001. - Хіі 3. - С. 56-73.
6. Безпалько О.В., Братусь І.В., Лях Т.Л. Соціальна робота з людьми з особливими потребами // Практична психологія та соціальна робота. - 2000. -№ 6.-С. 33-46.
7. Бондарчук К. Забезпечення трудової зайнятості інвалідів в Україні: стан, проблеми та п<;рспективи // Соціальний захист. - 2004. - № 1. - С. 21-26
8. Бондарчук К. Основні перспеїстивні напрями забезпечення зайнятості інвалідів в Україні // Україна: аспекти праці. - 2001. -№ 8. -С. 8-13.
9. Бондарч;'к К. Стан і особливості працевлаштування та зайнятості інвалідів в Україні // Соціальний захист. - 2002. - № 11. - С. 53-54.
10. Бондарчук К. Стан і особливості працевлаштування та зайнятості інвалідів в Україні // Соціальний захист. - 2002. - № 12. - С. 49-53.
11. Бондарч;'к К. Формування банку даних для працев.лаштуван ня інвалідів // Соціальний захист. - 2004. - № 12. - С. 25-29.
12. Будуємо суспільство ріівпих можливостей // Соціальний захист. - 2005. --№ 11.-С. 3-8.
ІЗ.Вірич О. Працездатні інваліди формують програму дій // Соціальний захист. - 2001. - 3. - С. 36-37.
14.Вірич С». Професійна реабілітація інвалідів: пріоритет державної політики // Соціальний захист. - 2002. - № 12. - С. 15.
15.Володієнко В. Інвалідському рухові - міцну організаційну підтримку // Соціальний захисг. - 2001. -№ 11. - С. 44-45.
16.Гаврюшенко Г. Працевлаштуиання осіб:і обмежіїними фізичними можливостями: світовий досвід та пропозиції щодо його запровадокення в Україні // Соціальний захист. - 2005. -:Nb И. - С. 27-28.
17.Геренко С. З вірою і надією в добро // Сумщина. - І')96. - 11 грудня. -
С. 4.
І 8. Головатий М.Ф. Соціальна пслітика і соціагьна робота: Термінол.-понятійн. с.л01і. / М.Ф. Головатий, М.Б. Гіанасик. - К.: МАУП, 2005. - 560 с.
19. Дерев'янко С. Соціально-еконсмічне станопигне інвалідів в Україні та проблеми їх соціаіьного захисту за уїлов трансі})ормацігіної економіки // 'Україна: аспеїсти праці. - 2005. - № 4. - С. 12-16.
20. Довідник соціально-орієнтованих організацій та усланов Сумщини. -Суми, 2004.-212 с.
21. Дроздова.11. Рік людей з інвалідністю: особлива увага до людей з особливггми погребами // Соціальна полі гиг;а і соціальна робота. - 2004.- № 2. -С. 28-34.
22. Дураклевич 1. Інтеграція підггітка л особлиїими потребами в суспільство // Психолог. - 2005. -№ 17. - С. 12-17.
23. Жмир В., Циганок С. Дослід);<е:ння кризових ситуацій та шляхів їх подолання в сім'ях інвалідів із психічіїими:іахворіоваігніми // Соціальна політика і соціальна робота. - 1999.-№ 3-4. -С. 100-125.
24. Журбенко В. Про пільг^ове оігодаткування громадських організацій інвалідів та їх підприємств і організацій // Соціальний захист - 2001. - № 8. -С. 38-39.
25.3авоігська Л. «Прометей» - для сильних духом // С^оціаггьний захист. -2002.- № 11. -С. 28-29.
26.3айі«тість молоді з функціонагьіними обмеженнями / О.О. Яременко, К.П. Бондарчук, Н.М. Комарова та ін. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2003.- 139 с.
27. Закон України «Про державну соціальну допомоіу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» [від 19.10.2000] № 2.109-111 // Соціальний захист. - 2001. -№ 1.~С. 5-8.
28.Закон України «Про реабілітацію інвіаліців в Україні» [від 06.10.2005].№ 2961-І V // Відомості Верховної Ради Т^'країни. - 2006. - № 2-3. - С. 44-66.
29.Закон УРСР «Про основи соціальної' захищеності інвалідів в УРСР» [від 21.03.1991] № 875-111 // Відомості Верховно'і" Ради УРСР. - 1991. - № 21.-С. 283.
ЗО.Законодавство України про соціальне забезпечення // Бюлетень законодавства і юридично"! практики Укра'їни. - К.: КЗрінком Інтер. - 2004. -№ 10.-431 с.
ЗІ.Замский Х.С. История олигофренопедагогики: Учебник для пед. ин-тов. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Просвешение, 1980. - 398 с.
32. Інваліди пропонують владі спільне знімати бар'єри [Електронний
ресурс].- Режи.м доступу:
http://test.stategov.sumy.ua''2008/03/20/nvaldi р горо пиіш у іасі 5 рІпо гпп іаіі ban-i.html.
33.Інтеграція - це комплексний підхід і злагодаені ді'і // Соціальний захист. - 2007. - № 11. - С. 3-7.
34. Калініченко Н. Проголошений рік проблем не зменшиїв // Суми і сумчани. - 2004. - 1 квітня. - С. 5.
35. Карапозюк В. З турботою про дітей-інвалідів // Соціальний захист. -2002.-№3.-С. 32-35.
36. Качан Л. Актуальні проблеми професійно'! реабілітації' та зайнятості інвалідів // Соціальний захист. - 2004. - № 1. - С. 3-7.
37. Качан Л. Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів // Соціальний захист. - 2001. - №■ 11. - С. 27 28,
38. Качан Л., Косенко О. Усі різні - усі рівні // Соціатьний захист. - 2005. -№ 10.-С. 46-51.
39. Колєшня Л. Основні напрями розпитку трудової зайнятості осіб з обмеженими можливостями в контексті Плану дій Ради Європи // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 4. - С. 22-26.
40. Колєщня Л., Тимошек'Т. Шляхи соціальної інтеграції інвалідів у суспільне життя через упровадження організаційної моделі зайнятості // Україна: аспекти праці. - 2005, - № 7. - С. 14-21.
41. Кравченко Р. Концепція створення в межах Києва комплексної системи соціальної реабілітації розумово відсталих осіб (проект) // Соціальна політика і соціальна робота. - 1999. - № 1. - С;. 78-89.
42. Кравченко Р. Погляд недержавних організацій, що представляють інтереси інвалідів з інтелектуальною недостатністю щодо перспектив |зеалізації
Закону України «Про соцішіьні послуги» // Соціальна політика і соціальна робота. - 2003. - № 1. - С. 73-87.
43. Кравченко Р., Сидєльнік Л. Перспективи створення системи соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. - 2005. ~ № 3. ~- С. 87-102.
44. Крикунов Ю. Навчений і працевлаштований інвалід - захищений інвалід // Соціальний захист. - 2000. - № 11. - С. 31-33.
45. Курило І.Ф. Наша турбота - ваше життя // Соціальний захист. - 2000. -№ 2. - С. 27-29.
46. Левін Р.Я. Соціапьні проблеми сімей з дітьми, які мають функціональні обмеження // Український соціум. - 2005. - № 2-3. - С. 114—133.
47. Лесин В. Національна Асамблея інвішідів - шлях у майбутнє // Соціальний захист. - 2002. -№11.- С. 20-21.
48. Лесин В. Сумщина: підСіито підсумки виконання стратегії подолання бідності // Соціальний захист. - 2003. - № 5. - С. 11-12.
49. Монукало Є. Комп'ютер - це наш світ ii Соціальний захист. - 2001. -№ 9. - С. 35-36.
50. Мостіпан О, Державна політика що.цо інвалідів: перспективи та пріоритети II Соціальний захист. - 2002. - № 11. - С. 13-16.
51. Наукове підГ{)угггя соціальної реабілітації// Соціальний захист. - 2005. -№1.-С. 31-34
52. Новак Е. Соціальні послуги: шляхи впровадження // Соціальний захист-2004,-№3. -С. 16-18.
53. Новикова Н. Вирівнятіл можливості // Наша газета. - 2003. -14 лютого.-С. 1-2.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |