Станом на 2005 рік у тш\Р державі нараховувалось 470 реабілітаційних установ різного проеі^ілю, форм власності та господарювання. 273 з них цідіюрядковані Міністерству праці та соціальної політики, 52 - органам охорони здоров'я, 52 - освіти, 36 -- молоді та спорту, 92 - громадським і релігійним організаціям, благодійним фондам [82, с. 20].
На сьогодні вітчизняний і закордонний досвід засвідчує наявність принаймні двох основних стратегій соціальної допомоги, соціального забезпечення і за>:исту осіб з функціональними обліеженнями. Перща біЛі.щою мірою орієнтована на підтримку функгцонуЕ:ання системи інституційних закладів (інтернатів, будинків інвалідів тощо), призначених для утримання дітей, молодих і дорослих осі(> з особливиїуіи потребами. Одночасно ця стратегія орієнтована; на тих, хто мешкає вдома, агте її пріоритетними напрямами є, передусім, грошов*; утримання (виплата пенсій та матеріальної допомоги) і до певної міри соціальний патронаж (соціальна допомога, підтримка), здійснювані через територіальні установи системи соціального забезпечення, діяльність яких багато в чому спирається на досвід і традиції, успадковані оде з радянських часів. Ця стратегія має певні переваги з погляду економії бюджетних иидатків, якщо йдеться про населення загшюм - кошти витрачаються переваж:но на підтримку устішеного (хоча й не належного) рівня задоволення матеріаліїних потреб,, пов'язаних з явищем інвалідності. Але щодо сімей, які виховують дітей і молодь з функціональними обмеженнями, подібні переваги виявляються лише т)тмчасовими. Адже сьогоденна мінімізація видатків на соціальну інтеграцію ідієї категорії населення неминуче обертається необхідністю утримувати у майбутньому за рахунок того ж бюджету дорослих осіб з функціональниіу[и обмеженнями, які не є підготовленими до самостійного життя [46, с. 115].
ііііі її І ии
Інша стратегія соціальної допомоги, соціального забезпечення та захисгу осіб з функціональними о(5ме>кеннями базується на пріоритеті такого напряїлу діяльності, якиі1 передбачає соціа,тьну адаптацію дітей і молоді, (зокрема, прищеплення навичюк самостійного дорослого життя, професійне навчання, прояв творчого потенціалу) та реалізується завдяки функціонуванню cиcтe^гн центрів соціальюї реабілітації. Значна частина людей з обмеженими можливостями, що була охоплена реабілітаційними заходами у відповідних центрах, виявляється спріоможною в подальшому займіатися фізичною чи розумовою працею, мистецтвом, іншими видами діяльності, тим самим роблячи внесок у розбудову суспільства [46, с. 115].
Така стратегія застосовується у багатьох західних країнах, але особливості соціально-економічних умов в Україні поки іцо не дозволяють запровадити її у вiт^[изнянy практику повною мірою [46, с. 115].
Згаданим стратегіям соціального захисту і соціального Зсібезпечени)) відповідають такі моделі соціалізації' людей з особливими потребами: мо,дель підпорядкування та модель інтересу. Вони характеризуютіз протилежні способи інтеграції людини у політичне та coцiaльнo-eкoнoмi^не жиіггя. За радянських часів соціалізація людини з інвалідністю відбувалася за модешю підпорядкування. Соціальні заходи.топомоги особам з функціональними обмеженнями жорстко регламенту Вслися діяльністю кількох суспільних інститутів. Людині з інізалідністю підводилися чітко зафіксовані рольові функції в суспілі.стві (наприклад, пенсіонер, утриманець, інтелектуально чи фізично обмежений працівник; низь;ісої ква.тіфікації тощо). Люди з особливими потребами були ві/юкремлені від суспільства і гюзбавлені можливості весги повноцінний спосіб' життя, оіжільки >мови їх життєдіяльності обмежувались середовищем інсгитутів сегретаційного характеру/ - спецігшьних інтернатних закладів. На жаль, така система реабілітації людей з функціональними обмеженнями зберігається й у сучасню; умовах [26, с. 28].
Альтернативою до описаної мсделі підпорядкування мсже слугувати модель інтересу, для якої характерне функціонування механізму вибору особистістю власної соціальної ролі на основі своїх потреб, інтересів, цінностей, усвідомлення інтелектуальних, фізіологічних і психічних можливостей, набутих знань, умінь і навичок [26, с. 29].
Безперечно, у наш час основою системи соціальної реабілітації людей з інвалідністю мають бути реабілітаційні заклади відкритого інтегрованого типу,
під час побудови яких доцільно використовуватіг особливост, притаманні саме моделі інтересу. Лише такий підхід забезпечить повноцінне включення людей з іісобливи.ми потребами в суспільне життя.
Однією з найсуттєвіших ознак сучасного сгану соціа.'іьної політики щодо нвалідІЕ є іюшук вітчизняної моделі уігганови соціальної реабілітації людей з нгдами здоров'я, створення методологічного підґрунтя розбудови єдиної національної системи реабілітації. Вона має об'єднати як державні, так і недержавні (громЕїдських організацій й благодійних фондів) реабілітаційні центри та відділення соціальної реабілітації та алаптації дітей і молоді з вадами іііоров'я, про(|)есійної реабілітації дорослих [114, с. 33].
Структурними одиницями cиcтe^и установ, що склалася нині у галузі соціального забезпечення та соціальнего захисту інвалідів, виступають такі заклади:
1) будинки-інтернати системи соціального захисту населення;
2) цент|зи професійної, медичної та соціішьної реабілітації інвалідів;
3) територіальні центри соціального о(5слуговувані[я пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян;
4) відділення соціальної допомоги в дюмашніх умовах.
Будинкь-інтернати системи соціального захисту населення - це
-іаціонарні ссціально-медичніустановичотирьо:типів:
а) будинки-інтернати дая людей похилого віь:у й інвалідів, геріатричні
пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці;
б) дитячі будищси-інте{)нати;
в) психс неврологічні інтернати;
г) спеціальні будинки-інтернати дгя людей похітлого віку й інвалідів.
Зазначені будинки-інтернати утворюються, перепрофілюються та
ііквідовуються за відповідним рішеннлм обласних або прирівняних до них черх<авних аділіністрацій за поданням галузевих }/правлінь праці та соціального і.ачисту населення, що погоджені з Міністерством праці та соціальної політики I У країні.
Будинки-інтернати підпорядковуються головним (та грирівняним до них) правлінням праці та соціального захису населення. Основним їх завданням є іаоезпечения належних умов проживання, соціально-побутового "бслуговування інвалідів, надання медичної дсіпокоги підопічним, а також навчання і виховання вихованців дитячих інтернатів [92, с. 49].
Мешканці будинків-інтернатів забезпечуються відповідно до встановлених норм:
♦ житлом, одяї'ом, раціональггим харчуванням з урахуванням віку і етапу здоров'я осіб, що проживають в інтернатній установі;
♦ цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я;
♦ слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, спеціальними засобами пересування (крім мэторизовгших), медикаментами та життєво необхідними ліками відповідію до медичного висновку;
♦ комунально-побутовим обслуговуванням;
♦ організацією культурно-масової й оздоровчо-спортивної роботи:і урахуванням стану здоров'я і і!Іку мешканців будинку-інтернату;
♦ умовами, що сприяють адаптації інвалідів у новому середовищі;
♦ засобами навчання, виховання і корекції у будинку-інтернаті;
♦ організацією працеїт.рапії у виробничих гіідрозділах будинків-інтернатів [92, с. 42].
До будинку-інтернату звичайного типу приймаються на державне утримання інваліди І і II групи, старші 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування и будинку-інтернаті та які не мають працездатних роличів, зобов'язаних ї,\ утримувати за законом. Як виняток, до будинку-інтернагу можуть прийматися інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних приміщень у будинку-інтернаті інвадіди за бажанням можуть перебувати у відокремлених від основного контингенту підопічних платних відділеннях, які працюють на основі госпрозрахунку. Інвгшіди за наявності вільних місць можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від одного до шести місяців як на загальних підставах, гак і на платній основі [92, с. 50].
До психоневрологічного інтернату приймаються на державне утримання інваліди І і II групи з пси.\оневро.іюгічними захворюваннями, старші 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового (іослуговуваиня, медичної допомоги та які не мають медичних протипоказань перебування в інтернаті і протипоказань до прийому в інтернатні установи, незалежно від наявності батьків або родичів, зобов'язаних їх утримувати за іаконом. Заяву про прийом до іЗудинку-інтернату може написати не тільки особа, яка виявила бажання п])оживати в інтернаті, але й її опікун чи піклувальник. Правове становише підопічних цих інтернатних закладів таке аме, як і звичайних, але з урахуванням їх психічного стану здоров'я [92, с. 50].
До спеціального будинку-інтернату приймаються на повне державне у гримання інваліди, які звільниііись із місць позбавлення волі і за якими ііідповідно до чинногіз законодавства встановлено адміністративний нагляд, а іакож ті особи, які направляються з приймальників-розподільників, раніше оули засуджені або неодноразово притягувались до адміністративної нідповідаїльності за порушення громадського порядку, які за висновком медичної частини виправно-трудової устатіови за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обсітуговування і медичної допомоги, яким не протипоказане перебування в цьому закладі і які не мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати. До спеціального будинку-інтернату приймаються інваліди 1 і II групи старші 18 років. Прийом ідійснюється за направленням іоловного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, виданого на підставі паспорта або човідки, яка засвідчує особу, заяви про прийом до будинку-інтернату, медичної карти, оформлених відповідними установами соціального захисту й охорони здоров'я [92, с. 50].
Відповідно до підпункту 3.23 Типового положення про будинок-інтернат ідля громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної іюлітики 'України від 29 грудня 2,001 року, за систематичне грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку (уживання алтюголю, наркотичних та інших іоксичних препаратів, бійки, ca^ювiльнy відсутність у будинку-інтернаті без новгіжних причин протягом більше ніж 10 днів тощо) на підставі рішення колегії головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації підопічні переводяться до спеціального будинку-інтернату (відділення) [92, с. 51].
Центри професійної, медичної та соціачьної реабілітації інвалідів є соціально-медичними установами: для інвашідів 1 і III груп (для тимчасового перебування, незалежно від віку), які мають відповідні медичні показання і потребують професійної, соціальної та медичної реабілітаиії з метою забезпечення їх адаптації в суспільному жтті, подальшої зайнятості, економічної та побутової самостійносгі.
ІДентр утворюється, реорганізовусться або ліквідовується відповідно до рішення місцевих органів виконавчої влади за погодженням із Міністерством праці та соціальної політики України. Він також може створюватис благодійними і()ондами, комерціїіними структурами, привагним підприємствами іі іншими недержавними організаціями, у тому числі іноземним капіталом, за наявності потрібної матеріальної, науково-методично бази, кваліфікованих кадрІЕі [92, с. 51].
Центр про(|)есійної, медичної та соціальної реабілітації інваліді забезпечує:
1) систему реабілігаційно-експертної діагностики;
2) прогноз динаміки захворювання;
3) експертні висновки щодо потреб у реабілітаційній допомозі пріоритетності Гї медичних, соціатьних і професійних аспектів, а тако установлення наступності у проведенні реабілітаційних заходів;
4) систему (юціальної рс:абілітаіції, що включає формування прикладно програми, якою було б періедбачено надання конкретних видів і фор" соціальної допомоги, посл>т, за допомогою яких можлива адаптація інваліда д соціального середовища;
5) вибір і застосування методів професійної реабілітації, ще базується н визначенні потреби проведення професійної орієнтації, пзреорієнтаці' професійної підготовки, нерелідготовки та підвищення кваліфікації кадрі ефективного працевлаштуванн;!;
6) організацію комплексної психотерапії, психокорекції та професійн діагностики, заснованих на передових доі;ягненнях сучасної медицини психології та фізіології;
7) систему медичної' та медико-профееійної реабілітації?к сукупні відновлюваної терапії та рс:конструктивної хірургії, спрямованої на відтворені втрачених і тренування нових професійно значущих функцій;
8) створенн:).матеріально-технічної бази ддя реалізації комплексу заході професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів;
9) здійснення взаємозв'язків з аналогічними центрами держави, країн
СНД, закордонними центрами з питань професійної, медичної та соціальної
|)еабілігацїі інвалідів;
10) сп[іияння ефективному працевлаштуванню інвгілідів відповідно до набутої професії, кваліфікації та попнітз' на ринк)' праці і)азом зі службою іайиятості;
11) надання рекомендацій із подалЕшої професійної реабілітації інвалідів і догюмоги в їх реалізації;
12) оцінку результатів професійної реабілітації інвалідів за соціальними, гкономічнимн критеріями та показниками;
13) реалізацію головних завдань, визначених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
14) безпечні умови реабілітащійної діяльності;
15) дотримання договірних зобов'язань, конкретних умов і фінансової дисципліни [92, с. 51].
Струюпфу Центру становлять:
♦ кабінет долікарського догляду;
♦ маніпуляційний кабінет;
Ф каЄ інет психокорекції та псих отерапії;
♦ каЄ інет лікувальної фізкультури;
♦ фізіотерапевтичний кабінет;
♦ кабінет соціально-середовищноі реадаптац,ії;
♦ каЄ інет профорієнтації та вибору професії;
♦ сог.іально-побутовий комплекс;
О комплекс господарського обслуговування. До Центру приймаються особи за власним бажанням які є інвалідами І III груп і мають направлення медичної з'спшсви з відповіл,ними медичними І іоказаннями.
При Центрі можуть створюватися pi:шo^raнiтнi тромислові міні-инробництва, підсобні господарства, баїгатопрофільні лікувально-виробничі (трудові) майстерні, цехи, дільниці з нішкжним інвентарем, обладнанням, гранспортом, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства та Положень про ці структури [93, с. 51].
Правовою базою для діяльності Ценірів є Типове положення про Це професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів, затвердже П червня 1999 року спільним наказом Міністерства праці та соціальн політики. Міністерства освіти і науки. Міністерства охорони здоров'я, Фо України соціального захисту інвалідів [92, с. 52].
Територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів т самотніх непрацездатних громадян - це спеціаїтьні дсгржавні устаїюви, щ надають послуги інвалідам удома в умовам стаціонарного, тимчасового денного перебування, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності соціальної активності. Правовою базою для "х діяльності є Типове положен про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та самотні непрацездатних громадян, затверджене наказом Міністерства соціально захисту населення України від 1 квітня 1997 року [92, с. 52].
Ідеологія функціонування територіальних установ соціаіьного захис населення продовжує спиратися на традиційно зву»;ене розуміння, ко пріоритет віддається забезпеченню мінімальних матеріальних потреб осіб функціональними обмеженнями на противагу комплексному проц-соціальної адаптації [46, с. 116].
Територіальний центр п{)иймає у підрозділи інвалідів 1 і II груп незалежно від віку, які потребують соціагіьно-побутовоїта медико-соціальної допомоги.
Територіальний центр через свої підрозділи забезпечує надання різни видів соціально-побутових, комунальних і ме:дико-соціальних послуг інвалідам відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування, а саме:
1) придбання та доставку продовольчих, пpoмиcJювиx і господарських товарів за рахунок інваліда (за необхідності за зниженим цінами або безкоштовно);
2) виклик лікаря, придбання та доставку медикаментів, відвідування хворих у закладах охорони здоров'я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів і соціально-психологічної реабілітації, госпіталізацію, консультування у лікарів та інших спеціалістів, створення умов для посильної праці;
3) організацію надання платних псслуг через пункти побутового обслуговування;
4) оформлення документів на отримання субсидій з оплати житлово-комунальних послуг, сплати платежів;
5) читання преси, написання листів;
6) допомога в о()робітку присадибних ділянок;
7) оформлення документів на санаторно-курортне лікування, улавитування до б)'динку-інтернату для інвалідів (пансіонату), психоневрологічного інтернату тощо;
8) організацію надання необхідних видів протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення засобами реабілітації;
9) оформлення замовлень на організацію контролю за своєчасним і якісним наданням іюслуг підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлюво-комунального господарства, закладами культури тощо;
10) установлення і підтримання зв'язків із підприємствами, установами й організаціями для надання шефської допомоги самотнім непрацездатним громадянам;
11) створення умов для посильної праці, лікувальної терапії та працетерапії вдома;
12) за дорученням обслуговуваних громадян, яких обслуговують, вирішення різних питань у дер»:авних та інших підприємствах, установах і організаціях, об'єднаннях громадян, здійснення контролю за наданням установлених пільг;
13) організацію відпочинк;' (відвідування лекцій, участь в екскурсіях, самодіяльних художніх колективах, гуртках тощо), проведення консультацій у спеціалістів з різних питань;
14) інші послуги, що визна чаїоться під час індивідуального обстеження матеріально-побутових умов про»:ивання непрац(іздатних громадян [92, с. 52].
Цюі роботу в містах і раїйонах України організовують і проводять 740 територіальних центри соціального обслуговування та 20 самостійних відділень соціальної допомоги вдсма [68, с. 5].
Не приймаються на обслу"овування зериторіальним центром інваліди інфекційними, онкологічними захворюваннями IV клінічної групи, СНІДу, захворювань на наркоманію, алноголізм, із психічними захворюваннями, за винятком неврозів, неврозоподібних станів при соматичних захворюваннях.
легкого ступеня де()ільнос;ті, інтелект) ально-амнезійних розладів і судомні синдромів різної етіології без виражени < змін психічного складу особистості. Припинення оіЗслугозування інваліда можливе у разі:
♦ установлення інвалідові [ або П групи під час чергового огляї III групи інвалідності (покращення стану здоров'я);
♦ з'ясуванн:і нгіявпості в інвалі.да працездатних дітей, які відповідно д чинного законодавства зобов'язані його доглядати і проживають в одтюму тому ж населеноліу пункті або разом і:! ним і не мають поважних причин д звільнення від обС'в'язків щодо догляду;
♦ переїзду на нове: місце проживання за наявності у них:китла, ко на проживання ті можливості самообслуговування або родичів, які можу утримувати інваліда і забезпечувати необхідтгий догляд;
♦ систематичного гру()ого порушення громадського порядку;
♦ виявлеі-ня; медичних причин неприйняття на обслуговування [92, с. 53]. Відділення соціальної допомоги в домашніх умовах є або підрозділе)
управління праці та соціального захисту населення райдержадмін страції, або підрозділом територіального центру соцішіьного обслуговування тенсіонерів самотніх працездатних громадян і призначене для надання соціально-побутово допомоги самотнім непрацездатним громадянам та інвалідам у домашні умовах.
Відділення створюєтьс:я за наявності не менше 80 са.мотьі непрацездатних громадян, які потр<!бують соціально-побутової допомог вдома. У районі їложе бути створено кілька відділень або одне зі збільшені" обсягом роботи ТІ відповідною струїсг/рою, штатом і фондом оплати праці, разі потреби мсіжуть створюватися відділення з обслуговування певн:и категорій самотніх (інвалідів з порушенням рухової активності, позбавлени зору, слуху й ін.) [92, с. 53].
У складі відділень можуть створюватись спеціалізозані брига соціальних працівників для надання платних видів послуг (доставка продукті харчування, палива, ремонт і поититгя одягу тощо) непрацездатним громадянам та інвалідам, які мають працездатних родичів і спроможні самостійтю або допомогою родичів задовольняти своїеоціально-побутові потреби, але бажают скористатися платними послуї-ами. Відділення створюється, реорі-анізовується ліквідовується за рішенням відповідного органу місцевої виконавчої влади з
ікчоджениям з обласним управлінням граці та соціального захисту населення. Воно утримується за рахунок місцевих бюдаегів соціального захисту населення. Інших надходзкень, у тому чималі й у вигллді прибутку від надання платних послуг Ііиселенню, атакож внесків благодійних фондів, отриманих від окремих фомадян, підприємств, установ. Структура відділення і положення про нього чатверджується районним управлінням праці та соціішьного захисту населення. Положення розробляється на основі Типового положення про відділення
гціальної.допомоги в домаїшніх умовах, затвердженого накізом Міністерства
ггцального захисту населення України від І квітня 1997 року [92, с. 53].
Сьогодгі мережа регіональних і сізеціалізованих реабілітаційних установ ікітребує поіальшого розвитку через форміуваннії цілісної реабілітаційної
і стеми в Україні, координації дій органів вла;ди, недержаї них організацій і громадськості у здійсненні реабілітаційних заходів високої якості з
ктри.манням міжнародних стандартії, відповідного нгіуі;ово-методичиого, і.Гідрового й інформаційного забезпечення цих установ, а тат;ож налагодження, іістемного іксінтролю за процесом реабілітації [114, с. 33].
Раюм з тим існує низка проблем, які заважають динамічному розвитку цієї галузі сопіального захисту. Слід наголосити на основних:
1) відсутність єдиної бази даних центрів дер;«авноі' та недержавної форми власності з описом їх структури та адетодичноі^о наповнення;
2) відсутність науково обґрунтованої системи оцінювання якості та ефективності результатів діяльності центрів реабілітації;
3) відсутність узагальненого винчення вітчизняного досвіду у сфері соціальної реабілітації інвалідів, зокрема, июдо різних моделей, змісту та форм реабілітації, інноваційних ме;тодик тощо;
4) відсутність налагодженого обміну ін4'0рмацією між установами й організаціями з цих питань [114, с. 33].
,Для сприяння прискореному розв'язанню:}азначених проблем у липні -мистопаді 2003 року Науковим товариством і:нвапіідів «ІН(Л-итут соціальної політики» за участю Міністерства праці та соїціагіьної політики України й підтримки дитячого фонду ООН (ІС'НІСЕФ) бу.то започатковано проект «Р'Лоніторинг націоніїльної мережі центрів соціальної ріег.білітацїї дітей з інвалідністю». За його результатами були розрюблені пропозиції щодо под;ільщого розвитку мережі центрів соціальної реабілітаи.ії та вдосконалення СІ стеми упраиління цією сферою, серед яких:
♦ упровадження науково-методичної системи моніторингу й оцінюван ефективності діяльності центрів соціальної реабілітації осіб з інвалідністю Україні;
♦ уведення системи державних стандартів реабілітації, ліцензуван (акредитації) реабілітаційних послуг, моніторингу їх якості;
♦ надання належної уваги інноваційним реабілітаційним методика науковому обфунтуваиню та визначенню стратегії діяльності під час проектувань моделі центру реабілітації людей з особливими потребами [114, с. 33].
Безперечно, система де]зжавної допомоги інвалідам не є досконало" Завдання інтефації інвалідів у суспільне життя, поряд з урядовим структурами, вирішує й велика кількість громадських організацій інвалідів, щ створюються з метою здійснення заходів щодо соціального захисту, медично соціально-трудової реабілітації інвалідів та згілучення їх до суспільно корися діяльності, занять фізичною культурою і спортом. Найчисленнішими із них Українське товариство глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпи (УТОС), а також Союз організацій інвалідів 'України (СОІУ) [26, с. 47]. Загаїом на сьогодні з З тис. неурядових організацій України 6,8% займаютьс вирішенням проблем людей з особливими потребами [111, с. 49].
СОІУ функціонує з 1990 року та об'єднує 207 організацій, до складу як входить понад 650 тис. інвалідів [15, с. 44].
Згідно зі Статутом, затвердженим 25 червня 1998 року, СОІУ став перед собою такі завдання:
1) сприяння створенню інвгшідам рівнтіх з іншими громадянами Украї можливостей участі в усіх сферах життя суспільства;
2) сприяння формуванню соціально-орієнтованої економіки й участі створенні ефективних механізмів соціального захисту інвалідів;
3) сприяння й участь в організації наукових досліджень з пробле інвалідів та інвалідності;
4) сприяння розробленню проектів житлових, адміністративни культурних та ін. будівель, споруд зв'язісу і транспорту з урахуванн особливостей стану інвалідів [87, с. 2].
Союз має на меті не лише захист соціальних, економічних, вікових інших спільних інтересів своїх чле;нів, їхніх с:'мей, aie й активну інтеграцію ці категорії населення в суспільство. З цією м(Угою члени СОІУ беруть актив
участь у розробці відповідної заісонодавчої бази. Зокрема, представники СОІУ опрацьовували проекти тих нормативно-правових актів, які вже вступили в дію: Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Комплексна програма розв'уїзання проблем інвалідності в Україні», Положення «Про медико-соцІЕльну експертну комісію» та «Про Фонд соціального захисту інвалідів». Постанова уряду «Про організацію робочих місць та працевлгіштування інвалідів» та ін. [15, с. 44].
Варто наголосити, що Союзом організацій інвалідів створено ЮО підприємств інвалідів у різних областях У країни, а також упроваджено модульні технології навчання у процес підготовки та підвищення кваліфікації осіб з особливими потребами за 41 спеціальністю [15, с. 44].
Пріоритетними і перспективними напрямами роботи Союзу є:
♦ інформуваггня суспільства щодо проблем людей з особливими потребами;
♦ участь у приведенні українського законодавства в частині, що регламентує права інвалідів, у відповідність до лйжнародних норм і стандартів;
♦ сггрияння забезпечення громадян з обмеженими фізичними моукливостями технічними засобами реабілітації;
♦ підтримка розвитку інва;гідігоічо споргу (участь спортсменів-інвалідів у Параолімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих);
Ф співпрагщ щодо виріщення проблем інвалідів із закордонними партнерами - Польською господарсько-реабілітаційною палатою. Товариством інвіїлідів Республіки ІЗілорусь;
♦ поглиблення роботи щодо розв'язання таких гострих проблем сьогодення, як забезггечення працевлаштування інвалідів і надання освіти цій категорії населення (Союз при гі.ьому виступив співзасновником Коледжу для інв:алідів, де гогують фахівців у гшіузі фінЕшсів і комп'ютерної техніки) тощо [15, с. 45].
З метою когюолідації зусиль громадських організацій, спрямованих на поліпшення становища інвалідів у суспільстві, сприяння захисту їх прав, ігідвищення соціапььіого статус;/ в 2001 році було створено Всеукраїнське громадське соціально-політичне об'єднання Національна Асамблея інвалідів України (ВГСПО НАІУ), яке згуртувало у своїх рядах 56 Всеукраїнських і регіональних громадських організацій [55, с. 24].
Головні завдання НАІУ - це захист конституційних прав і законні інтересів людей з особливими потребами та колективних членів Асамблеї громадських організацій, покликаних сприяти інтеграції інвалідів суспільство, форіууванню у гром:адс:ькості позитивного ставлення до людей інвалідністю й упередженню проявів дискримінації.
Серед пріоритетних завдань НЛ1У - активна участь > формуван державної політики гцодо вирішеннл соціально-економічних, політични творчих та інши>: питань, які стосуються забезпечення повноправної учас інвалідів у житті суспільства [А7, с. 20]. Плідна співпраця Асамблеї з Комітете» Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, Кабінето Міністрів, міністерствами праці та соціальної політики, у справа>, сім'ї, моло та спорту, охороти здороь;'я, будівництва й архітектури, Фондом соціально захисту інватідів, Комісією з питань діяльності підприємств і організаці громадських організацій інвалідів стала запорукою прийняття цілої низ законопроектів, спрямованих на підвишення соціальної захиіценості інвалідів, тому числі й Укіиу Пр)езидента «Про першочергові заходи щодо створен сприятливих yivoï; життєдіяльності осіб з обмеженими фізичним можливостями» від 6 червня 2005 рок/ та Закону України «Прс> реабілітаці інвалідів» від 6 жовтня 2005 року [55, с. 24].
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 14 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |