МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. A.C. МАКАРЕНКА
|
кафедра соціальної педагогіки |
АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ СОРЛЬНО-ІІРАВОВОПІЗАХИШ МОЛОДІВ СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
УДК37.013.42+304.4](477)-05Г-;.81(07) ББК 7400+60.5 (4 УКР)я7 А 43
Друкується згідно з рішенням вченої ради Сумського державного педагогічного унізерситету ім. A.C. Макаренка
Авторський колектив:
Полякова О.М., кандидат педагогічних наук, доцент, керівник
авторсьн;ого колективу розділи І, П; Приходько Г.В., викладачі - розділ І; Сапарай Ю.В., викладач - розділ II.
Рецензенти: Т.О. Дмитренко, доктор педагогічних наз'к, професор кафедри соціальної педагогіки Харківського націон;іпьного педагогічного університету ім,Сковороди;
О.В. Пономаренко, кандидат педагогічни?: наук, доцент, Д'екан факультету соціальної педагогіки та псі^хології Запорізького національного університету
А 43 Актуальні аспекти соїдіально-правоиого захисіу молоді в сучасній Україні: Навчатьний посібник для студентів, соціїнльних педагогів, соціальних працівників та керівників закладів соціально-педагогічного спрямування / За ред. О.М. Полякової. - Суми: СумДПУ ім. A.C. Макаренка, 2008. - 252 с.
ISBN 978-966-698-124-3
Навчальний посібник с методичною базсм навчальних дисциплін «Основи соціально-правового захисту особистості» та «Соціальна молодіжна політика», які входять до державного стандарту освіти напряму підготовки «Соціальна, педагогіка» освітиьо-кваліфікаційиого рівня «бакалавр». У посібнику висвітлено особлнвосгі становлення, реалізації й оптимізації системи ювенального законодавства, здійснено теоретичний і практичний аналіз сьогоденного стану та перспектив соціального захисту інтересів людей з особливими потребами, у тому числі молодих інвалідів.
Матеріали посібника, крім навчального процесу, можуть бути використані у професійній діяльності соціальних педагогів, соціальних працівників та керівників закладів соціально-педагогічного спрямування.
ISBN 978-966-698-124-3
УДК 37.013.42+304.41(477)-053.81(07) ББК 7400+60.5 (4 УКР)я7
© СумДПУ ім. A.C. Макаренка, 2008
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА..................................................................................................................... 5
РОЗДІЛІ ї. СИСТЕМА ЮВЕНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЯК ПЕРЕДУМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ
1 СВОБОД МОЛОДИ........................................................................................................ 7
Глава 1. Зародження та реалізація державної молодіжної політики: досвід
україиської держави... 7
, 1.1. Формування вітчизняної системи ювенального законодавства;
історія та сучасність 7
1.1.1. Історія становлення державної молодіжної політики в Україні................. 7
1.1.2. Концепції національної молодіжної політики............................................ 12
1.1.3. Розвиток державної ^^oлoдiжнoï політики за незалежності
України......................................................................................................... 17
1.2. Молодь як об'єкт та суб'єкт сучасної державної політики................................ 26
1.3. Особливості становлення механізмів формування та реалізації
державної молодіжної політики в сучасній Україні........................................... 33
Глава 2. Концепгуаліьні проблеіми оптимізації державної молодіжної
політики в Україні 43
2.1. Досвід Сумської області щодо впровадження молодіжної політики 43
2.1.1. Програмне забезпечення здійснення національної політики
стосовно молоді на Сумщині....................................................................... 43
2.1.2. Аналіз ефекгивності дії ювенального законодавства в області
(згідно з соціологічним дослідженням)...................................................... 51
2.2. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку державної молодіжної
політики в процесі демократизації українського суспільства........................... 62
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І.......................................................................................... 70
ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ І........................................................................................ 75
ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ 1............................................................................................. 82
РОЗДІЛ її. ПРОБЛЕМА СОЦЕУІЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
ГРАІІСФОРМАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ......................................................................... 92
Глава Іи Правовий і соціальний захист інтересів людей з особливими
нетребами ик пріоритет держави 92
З
1.1. Сучасні конце;пції інвалідності............................................................................ 92
1.2. ВІТЧИЗНЯНИ1І досвід законодавчого забезпечення соціального захисту
людей з особливими потребами........................................................................ 106
1.3. Структура та функціональні засади діяльності системи закладів у сфері
соціального захисту інтересів інвшідів в Україні............................................. 127
Глава 2. Соціальна інтеграціяі ліюдсіі и функціональними обмеженнями
в умовах ніізалежної України: стан і перспективи 144
2.1. Комплексний підхід до соціальної реабілітації осіб з особливими
потребами............................................................................................................ 144
2.2. Провідні напрями інтеграції осіб з інвалідністю в суспільне житгя............... 153
2.2.1. Професійна освіта як визначіїльна складова соціальної; нтеграції
інвалідів...................................................................................................... 153
2.2.2. Професійна реабілітація осіб з функціональними обмея:еннями...167
2.3. Аналіз ефективності державної підтримки людей з особливими
потребами (на дооиді Сумської області)....................................................................... 182
2.3.1. С^-часний стан реалізації регіональної політики сприяння
ефективній соціалізації осіб з особливим и потребами................................................ 182
2.3.2. Дослідження ступеня інтегрованості молодих людей з
особливими потребами в сусаільство....................................................... 193
2.4. Перспектикні шляхи оптимізації державної соціальної політики
у галузі соціального захисту інвалідів 203
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ II....................................................................................... 212
ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ II..................................................................................... 218
ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ II.......................................................................................... 227
ПЕРЕЛІК УМОВНИІКІ СКОРОЧЕНЬ....................................................................... 242
ГЛОСАРІЙ..................................................................................................................... 243
і'
ПЕРЕДМОВА
Процес становлення України як демократичної, соціальної та правової держави вимітає забезпечення повноцінного розвитку молоді - специфічної соціально-демографічної групи, яка є головним носієм інтелектуального та фізичного потенціалу свого народу, єдиним дї^ерелом поповнення трудових ресурсів, осередком нової соціальної і культурної дійсності
Забезпечення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умсв і гарантій для життєвого самовизначення, всебічного розвитку молоді, реалі;іації її ітюрчого потенціал)' та ініціатив як щодо власних інтересів, гак і щодо інтересів суспільства є метізю одного із стратегічних напрямів діяльності держави - молодіжної політики. Одним із дієвих механізмів здійснення останньої є відповідне нормативно-гіравове поле, що визначає, по-перше, праве, свободи, обов'язки мо.юді, у том> числі їлолодих людей з особливими потребами, по-друге, гарантії їх соціального захисту.
Беручи до уваги, що найважливішг значення для соціїзлоного становлення молоді має її максимальна інтеграція до політичного, соціально-економічного т'л духовного життя соціуму, можна висікремити такі заидання, як вивчення проблем молоді у динаміці, з урахуванням >'сіх форм її життєдіяльності; виявлення шляхів удосконіїлення механізмів реалізації державної політики стосовно молоді; створення оптимальних умов та гарантій для її позитивної с£;Мореалізаціі є спільними у діяльності;оціального педагога та інших суб'єктів державної молодіжної політики.
Отже, \свідомлення сутності та особливостей; становлення, реалізації й і інтимізації системи ювенального закс нодавстЕ;а; теоретичний і практичний аналіз стану і перспектив соціального;іа;(исту інтересів молоді на сьогодні, у тому числі моіюдих людей з особливиїли поіребами, є акгузльним завданням підготовки фахівців зі спєціешьності «Соціішьна педагогіка», що відображено у відповідних державних освітньо-кваліфікаційних стандартах.
Навчіільний посібник «Актуальні аспекти соціально-правового захисту молоді в сучасній Україні» є методичною основою навчальної дисципліни "С^оцІЕдіьна молодіясна політика», яка входить до державноіо стандарту освіти з напряму підготовки «Соціальна педагогіка» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».
у першому розділі посібника здійснений аналіз процесу зародження та реалізації молодіжної політики в Україні та розглянуті питання оптимізації державної молодіжної політики в умовах сучасності.
У другому розділі висвітлюється сучасний стан правоіюто і соціального захисту людей з особливими потребами та проблеми побудови ефективної організаційної моделі соціального захисту мо^юді з особливими потребами.
Посібник послідовно й логічно відобраліає:
> проблеми соціального статусу молоді;
> особливості становлення вітчизняної системи молодіжного законодавства;
5* досвід Сумської області щодо впроізадження молодіжної політики;
> сучасний стан праніового і соціального заїшсту молодих людей з особливими потребами в Україні;
> провідні напрями інтеграції молоді з функціонішьними обмеженнями в суспільне життя;
> стан реалізації ретіонашіьної полііики щодо сприяння ефективній соціалізації молоді з особливигли поіребами.
Також у посібнику подано:
> структурну схему органів, що забезпечують формування та реалізацію системи державної моіюдіжної політики в законодавчих і виконавчих органах влади, в 0])ганах місцевого самоврядз'вання;
> структурну схему державних соціальних установ у сфері соціального захисту інтересів інвалідів;
> модель заходів шодо вдосконаїення та перспектив розвитку державної молодіжної політики;
> модель заходів щодо підвищення ефективності державної соціальної політики в галузі соціального захисту молодих інвалідів;
> діагностичний інстр)ументарій дослідження проблеми ефективності функціонування системи ювенального законодавства та результати його проведення у Сумській області;
> діагностичний інструментарій дослідження ключових соціальних проблем молоді з особливими потребами з точки зору ступеня їх інтегрованості у суспільство та результати його проведення)■ Сумському регіоні;
V' > стислий словник тематичних термінів;
> тематичний перелік літератури.
РОЗДІЛ І. СИСТЕМА ЮВЕНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЯК ПЕРЕДУМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І
СВОБОД МОЛОДІ
Глава 1. Зародження та реалізація державної молодіжної політики: досвід української держави
1.1. Формування вітчизняної системи ювенального законодавства: історія та сучасність
1.1.1. Історія становлення державної молодіжної політики в
Україні
Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки ефективно функціонує' такий суб'єкг і дієвий чинник суспільно-іюлітичного існування, як молсдь. У всі часи та в усіх народів молодь знаходилась в авангарді громадських рухів, була своєрідним каталізатором суспільних перетворень На сучг.сному етапі соціального розвитку сприяння повноцінній інтеграції молодого покоління у соціумі є метою одного зі стратегічних напрямів діяльності держави - молодіжної політики.
Актуальність проблеми підвищення ефективності соціалізації молоді на етапі розбудови незалежної української.держави зумовила, з одного боку, активізацію наукового пошуку в межах окресленого питання, а з другого -певну термінологічну невизначеність, деяку «розмитість» трактування змісту гаких каїегорій, як «молодіжна політика» і «дер»:авна молодіжна політика».
З огляду на значущість проблеми, необхідним є чітке формулювання змісту наведених понять, адже ві;; ступеня чіткості визначення категоріального апарату досліджуваної проблеми безпосередньо загсежить його ефективність.
Науковці відзначають, що терміни «молсідіжна політика» і «державна молодіжна політика» уперше у вітчизняній історії пролунали ще за часів існування України у складі СРСР. Вони використовувалися владними органами иа відповідних форумах. Так, у 1986 р. у новій редакції Програми КПРС висувагюся положення про «соціальні проблеми люлоді» [20, с. 11].
В існуючій на іїьогодні ліпературі частіше, ніж «молодіжна політика» циркулює поняття «державна молодіжна політика». Щодо першого з наведених понять найчастіше вітчизняні дослідники проблеми дотримуються визначення.
по^цаного О. Медуниїдею: по-перше, це система ідей, теоретичних пололсень про місце і роль молодого покоління в суспільстві; по-друге, ге практична діяльність суб'єктів такої поліггики з мстою формування і розвитку, реааізаиії творчих іютенцій молоді в інтересах суспільства [44, с. 14].
Воіаночас, дослідниками В. Барабаш, М. Кармазіноьз, Р. Т-змиргалієвим молодіжна політика трактується як цілісна діяльність держави в зазначеному напрямі, проведення якої повинно сисонлювати всі елементи - від, принципів формування і планування цілого комплексу соціально-економічіїих заходів в інтересах молоді і суспільсггва до виділення правових, матеріальних, організаційних гарантій для її зційсненш на практиці [6; ЗО; 96].
Автори посібника підтримують, тезу зазначених науковцІЕ у тому, ш,о молодіжна політиіса є специфічним і цілісним напрямом державної політики. Щодо визначення в цілому, то воно, на думку авторів, є надто загальним і наймовірніше зводиться до пояснення основних принципів і напрям в досліджуваного явища.
Відносно такого поняітя, як «дзржавна молодіжна полііика», значна частина дослідників зазначає, що воно позначає явище, діаметрально протилежне до попередньо висізітленогс. Так, Я. Немирівськнй, А. Ходаковсььга стверджують, що хдгржавна молодіжна політика» є більш широким поняттям, адже включає політику всіх державних структур, громадських інститутів та організацій, тобто суб'єктів; такої політики [54, с. 93].
Зважаючи на те, що пізнати суть явища можливо, якщо досліджуваїи його в розвитку, виявляючи підґрунтя виникнення та існування, зв'язки іа функції, автори посібника постали пер«;д завданням максимально об'єктивно і повно дослідити, лк зародокув£шась молодіжна політика, як змiн^эвaлacя, і, тіе зупиняючись на сіад.ії пізнання, спробуиати спроектувати виявлені тенденції на майбутнє у вигляді прогнозів різзвитку та рекомендацій щодо її оп"имізації.
Безсумнівно, за конкретного історичного періоду певні дії держави стосовно окремих груп населення (зокрема молоді) не визначгшися такими термінами, як «державна молодіжна політика». Але це не дає підстави заперечувати факт існування такої політики. На думку деякил дослідників (М.П. Перепелиця, О. Медуниця, В.О. Бакаєв та ін.), питання полягає здебільшого в тому, чи існували основоположні документи щодо провадження такої політики.
Так, деякі дослідники героїчних спорінок історії і/країиського народу періоду Запорозької Січі XVI-XVII ст. иілзначають, що тоді ставлення держави до молоді буио досить поважливим. Січ заохочувала наплив молодих, сильних, енергійних льздей, вихованню яких приділялося велике значення [66, с. 12-15].
Збереглися документальні свідчення певної позиції влади стосовно молоді в добу Гетьманшини XVll-XVIljl ст. Так, на гетьманську службу до найвищих установ, наприклад Генеральної військової канце.іярії, відбиралися, ЗЕїзвичай, освічені юнаки, які знали кілька мов, логіку, математику тощо. їм доводилося вести не лище діловоде!во, але й брати участь у вирішенні господарських, дипломатичних, адміністративних справ [66, с. 12-15].
Одна; пам'яток кодифікації права в Україні, ще ввібрала норми приватного, сімейного, спадкового пііава XVI-X1X ст., містить главу «О возрастах». У ній указується, що, досягнувши певного віку (іщділяється 14, 18, 21 і 25 років), молода людина набуває конкретних майнових і деяких інших прав [61, с. 61].
Московські вчені С.Е5. Алешонок і В.А. Луков уважають, що у СРСР молодіжна політика була і проводилася для свого часу не без успіху. Як слушно відзначає М.О. Головатий, «на особливу уваі7 заслуговує вивчення молодіжної політики, молодіжного руху в колишньому СРСР, в Укза'нській республіці зокрема, уже в першій половині XX ст. Е>ез цього вивчення важко вибудувати п;;неал!огічне дерево молодіжни>: проблем, мсілодіжпого руху та ін. Надзвичайниїї інтерес викликає молодіжна політика у державотворенні!')18-1920 років» [14, с. 167].
Загальновідомий той факт, що в Україні до проголошення нею незалежності держава провадила свою мсзлодіжну політику через КПРС. Вона здійснювалася за такою схемою: основка її частина проводи; ась через ВЛКСМ (фактично єд-іну молодіжну організацій)), інша - через державні органи освіти, охорони здоров'я, оборони, внутрішніх справ, держкомспорту, інформаційні відомства, куїьтосвітні заклади тощо. Об'скто.м цієї політики була молодь, яку намагалися виховати в дусі будівника комунізму. При цьому визначальним, з нашої точки юру, є те, що молодь не розглядалася як cyf5'f кт цього процесу. Тобто молодіжна політика мала патерііешістський характер і вимагала від молодого покоління дій і розвитку в заданому напрямі [12, с. 167].
Координація конкретної роботи з моло.адю була прерогативою комсомолу, що провадив її під керівниітвом і за спріияння пг.ртії. Характерною рисою молодіжної політики на місцях була її уніфікованість як за напрямами, так і за формами провадження [12, с. 167].
В Україні сучасні підхюди до розробки і впровадження молодіжної політики започатковані у 1990 р. згідно з резолюцією ІХ^КУШ з'їзду Компартії України «Про молодіжну політику КПУ». Вона, власне, була доручергням партійним комітетам виробити, залучивши державні й комсомольські органи, а також науковців і практиків, нову молодіжну лолітику [96, с. 58].
Початок роботи над розробкою і втілі;нням нової', цілісної молодіжної політики наприкінці XX ст. став мож.чивим як сьладова всього процесу оновлення українського суспільства завдяки >свідомленню такої істини: молоді як соціальній групі населення, яка реально діяла вже тоді, не лише належить майбутнє, від неї багато в чоліу залежить сьогодення - його реформування та оновлення.
Ще до проголошення незалежності Укріаїни, коли комсомол втрачав свої позиції, а інші молодіжні організації лише нгмагалися почати свою діяльність, для вирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, на місцях з ініціативи органів державної влади вже було напрацьовано нову нормативну базу роботи з молоддю. На рівні областей, районів, міст, розроблялися:
-програми соціальної адаптації молоді та ії розвитку;
-положення про органи державного управління, що мали стати відповідати за провадження державної молодіжної політики в регіонах;
-практичні матеріали з досвіду роботи і методичкіі рекомендації щодо її провадження.
Р'азом з тим створювсшися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділи виконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Усе це, на думку М.П.' Перепелиці, фактично й загіочаткувагіо державну молодіжну політику на місцях [63, с. 40-42].
Органами виконавчої влади на обласному рівні приймалися документи, що рекомендували створювати відповідні виконавчі структури в містах і районах. Паралельно створювалися відповідні органи, що опікувалися проблемами молоді в містах і районах. Оіже, на початок серпня 1991 р. у всіх міських та в половині районних виконкомів були створені комітети у справах молоді і почалася розробка молодіжних програм.
Документи, які розроблялися і приймалися на обласному рівні, активно використовувалися як аналоги для розробь;и і прийняття відповідних документів на рівні міст і районів
Отже, у 1990-1991 рр. в областях, районах, містах України створювалася система структурних підрозділів органів державної влади, на які покладалася координація діяльності шодо вирішення проблем молоді.
Ра;!Ом з тим державна молодіжна політика національного значення активно формувалася протягом таких історичних етапів:
♦ період існування та функціонування Запорізької Січі (ХУІ-ХУІІ ст.);
♦ доба Гетьманщини (ХУІІ-ХУІІІ ст.);
♦ радянський період (1917-1990 рр.);
♦ часи незалежної Української держави (з 1991 р. до сьогодні). Державною молоді;жіюю політикою визнано:
♦ системну діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах;
♦ специфічний і цілісний напрям у дер;«авній політиці; систему ідей, теоретичних гюложень про місце і роль молодого покоління в суспільстві;
♦ практичну діяльність суб'єктів такої політики з метою формування і розвитку, реалізації творчого потенціалу молоді в інтересах суспільства.
1.1.2. Коігіцепції національної молодіжної політики
Основною метою молодіжної геолітики будь-якої країни є сприяння соціалізації молодого покоління ш/[яхом забезпечення повноправного і'і всеосяжного входження молодої людини до всіх сфер ж:«тєдія;и>но(;'гі суспільства. Фундаментом молодіжної політики є зацікавленість держави у планованому погтапному відновленті й поповненні продуктивних си.і молодими, енергіїїними, здоровими, осіїіченими людьми.
Загальновідзмо, що в різних країнах існують відмінні підходи і «стрижні;:-до реалізації реп зо.цуктивної функції молодіжної політики. Домінують серед них два: ліберальний і соціальний. Соїііальну парадигму становлення політики стосовно молоді пропагують такі країни, як Німеччина, Швеція, чиї уряди здійснюють державну підтримку молоді, з огляду т. об'єктивну неспроможність маподі на ріь;них конісурувати на ринку праці і відсутність у неї доходів для забезпечення стартовими життєвими перевагами [2, с. 302--304].
Прихильники лібергшьного підхзду (Польща, США) ств(!рджують, що побудова молодіжної політики на принципах соціальної ь:онкуренції в суспільстві підвищує тим самим якість освіти, професійну підготовку і не покладає зайвого наванталсення на бюджет [2, с. 30.2-304].
Для України роль «ілрижня» державної молодіжної політики відіграють Декларація «Про загальні засади д£ір5кавної молодіжної політики в Україні» (1992 р.) та Закоти Укріаїни «Про сприяння соціальному стіновленню та розвитку молоді в Україні» (1993 р.) і «Про мо;юдіжні та дитячі грорладські організації» (1993 р.). Дослідники наголошують, що стрижневими вони є не лише для центральних органів деригавної влади, але й для регіональних суб'єктів молодія;ної поліп-ики.
У період розробка! концепції державної молодіжної політикп (1992-2008 рр.) у наукових кола< та серед практичний працівників обговорювалося (загато ідей щодо її с;'тності та механізмів реалізації, кожна:! яких могла у в^іпадку прийняття зг основу суттєво і навіть принципоЕю вплинути на її провадження. На думку деяких дослідників державної молодіжної політики, в Україні найбільш відомими є п'ять таких <онцепцій.
Перша конщїпція подгіна проектом Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 09.03,1992 р, що був підготовлений Кабінетом Міністрів /країни на основі Постанови Верховної Ради України від 11.06.1991 р.
В основу молодіжної політики було покладено іцею відтворення [рудових, інтелектуальних ресурсів суспільства, виходу з кризи таких ірадиційних інстшутів соціалізації молодої особистості, як сім'я, школа, система вищої та професійної освіти, зростання ролі молоді в соціально-економічному і політичному житті країни![25, с. 3-5],
Е5ІК0ВИЙ ценз молоді згідно з цим законопроектом визначався в межах від 15 до 28 років.
ЕЯдповідно до цієї концепції дер»:авну молодіжну політику передбачалося реалізувати через:
♦ створення законодавчої бази молоді:«ної політики;
♦ участь молоді в уггравлінні державою у с4>ері вирооництва, науки та культури;
♦ молодіжні структури у виконавчих органах, що функціонують на всіх рівнях і з.ібезпечують безпосереднє вирішення молодіжних проблем;
♦ створення соціальних служб для молоді, розробку і реалізацію иільових молсідіжних програм [25, с. З-! ].
Фінансування молодіжної політики мшю забезпечуватися державою, а також кооперуванням ресурсів державних органів, громадських організацій, рухів, і|іондів. Міністерство у справЕїх молоді, мгрежа органів дсіржавної влади у справах молоді і мережа центрів соціальних сл>жб для молоді - ці структури згідно з ісснцепцією повинні були реалізувати державну молодіжну політику спільно з 1 ромад,ськими і громадсько-політичними і.юлодіжними органі:5аціями [2, с. 3-5].
Друга і:онцепція була запропонсвг.на у проекті Закону України «Про соціальну адаптацію і розвиток молоді» від 30.08.1992 р., розробленому ^4iнic^epcтвoм України у справах молоді та спорту за дорученням ЬСабінету Міністрів України ві,д 21.06.1992 р.
На думку авторів, цей Закон повинен був окрігслюватп основні напрями державної молодіжної політики в Україні, гараьтувати для молодих громадян улюви ефективної соціалізації, створення рівних з усіма іншими громадянами (.іожливостей та умов для регілізації свої< прав і свобод.
Віковий ценз молоді згідно з цієкі концепцією тепер визначався в.межах під 14 до ЗО років [31, с. 27].
Механізм реалізації цієї концепції державної молодіжної політики передбачав:
♦ розробку законодавства про соціальний за^^ист і розвиток молоді, у тому числі законодавства про їлолоду сім'ю, про житло та здоров'я тощо;
♦ створення системи сприяння соцішіьному становленню молоді -системи соціальних служб;
♦ формування мережі громадських організацій і фондів (Палати молодих підприємців України, Українського фонду молодіжної міжнародної співпраці тощо) [31, с. 27].
Важливим елементом цього механізм)' мали стати комітети у справах сім'ї та молоді - виконавчі структури в органах державної влади.
Фінансування заходів концепції передбачгшося за рахунок республіканського і місцевого бюджетів через спеціально створювані фонди, а також через допоміжні джере.іа фінансування (перерахування коштів підприємствами, фондами, організаціями під час згібезпечення для них пільгового оподаткування) [31, с. 27].
Третя концепція молодіжної політики в Україні була розроблена депутатом Верховної Ради України 12-го скликання, членом постійної комісії у справах молоді Юрієм Збітнєві^м.
Концепція передбачала постійну увагу до молодих людей з боку суспільства, сім'ї та держави з моменту народження й до моменту сусги.ііьної зрілості (у цьому випадку поняття «суспільна зрілість» розуміється як сукупність реалізованих можливостей особистості на освіту, працю, сім'ю, здоров'я, а не як юридичний термін) [61, с. 70].
Верхній віковий ценз молоді обмежувався віком 35 років [61, с. 70].
Концепція державної молодіжної політики мала б реалізовуватися через такі основні організації та структури:
♦ Всеукраїнський націон;ии.ний конгрес молоді (ВНКМ) - дорадчий і консультативний орган при Президентові України. ВНКМ мав приймати до розгляду і затверджувати молоді:жні програми, признЕічати і контролювати дирекцію програм, визначати частку їх державного фінансування
♦ Міністерство у справах молоді (обов'язкове окреме Міністерство). Повинно було контролювати виконання відповідних програм.
♦ Фонд соціальної ад.аптації молоді, завдяки якому мали реалізовуватися основні програми соціальної адаптації в умовах переходу до ринкової економіки.
♦ Науково-дослідний інсгитзт у справах молоді. Мав здійснювати наукові дослідження за програмами зацікавлених організацій і спільно з ними.
♦ Комісія у справах молоді Верховної Ради України. Повинна була здійснювати свою діяльність у меясах наданих їй іювноважень [61, с. 70].
Автори посібника поділяють думку М.П. П(;репелиці щодо цієї концепції, який зауваж>'є, що вона містить внутрішні суперечності: декларуючи розмежування представницької і виконавчої функцій, насправді об'єднує їх [63, с. 118].
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
