Часто застосовують холодову перфу- зію трансплантата різними водно-сольовими лікарськими засобами — розчинами Кребса — Рінгера, Коллінза. Застосування перфузії має свою історію. Ще на початку XX ст. (1902 р.) російський фізіолог О. О. Кулябко вперше оживив серце дитини через 20 год після його смерті, пропускаючи черед судини витягнутого з трупа серця сольовий розчин. А. Г. Лапчинський на початку 50-х років вперше застосував автожектор Брюхоненка для тривалого консервування ізольованих органів у холодильнику. Він в експерименті (1953 р.) провів реплантацію кінцівки собаки під кличкою Мєчта. Реплантат пролежав до того в холодильнику 25 год 11 хв.
Слід зазначити, однак, що тепер транс- плантологи не рекомендують проводити перфузію кров’ю, оскільки в судинах трансплантата залишаються мікро- тромби, які перешкоджають нормальній мікроциркуляції. Для збереження трансплантата проводять його оксигенацію, в тому числі гіпербаричну. Апарати для перфузії мають насоси-оксигенатори, що працюють під тиском 202,6—506,6 кПа (2—5 атм) у режимі гіпотермії (—2... —8 °С). Ці заходи дозволяють зберегти орган для трансплантації протягом кількох годин до 2—3 діб.
Перед пересадкою органа проводять його типування. В 60-х роках Ж. Доссе в імуногематологічній лабораторії в Парижі виявив «лейкоцитарні групи», за якими можна передбачити ймовірність приживлення пересаджуваного від людини до людини органа за родинною ознакою. Йому вдалося виявити і класифікувати різні антигени людини.
Тепер типування проводять за лейкоцитарними, еритроцитарними та тромбоцит арними антигенами внутрішньо- шкірною пробою з введенням донору лімфоцитів крові реципієнта (проба Брента — Медавара). Крім того, роблять реакції бласттрансформації, тобто реєструють шкірні реакції, які виникають у опромінених хом’ячків після введення суміші лімфоцитів донора і реципієнта.
ПРИГНІЧЕННЛ РЕАКЦІЇ ВІДТОРГНЕННЯ
Чи дійсно, що сумісність антигенів донора і реципієнта означає істинне приживлення трансплантата? На жаль, ні. В процесі еволюції, борючись за існування, живий організм привчився реагувати на будь-який чужий білок (тканини, клітини) як на ворога. В кров’яне русло виділяються антитіла, здатні знищити білкових чужинців — антигенів, тобто організм реципієнта відповідає захисною реакцією. Це є причиною загибелі і трансформації тканинних трансплантатів. Імунологічна реакція організму реципієнта тим сильніша, чим більші генетичні відмінності між донором і реципієнтом, чим більший ступінь несумісності. Вона направлена на відторгнення, ізоляцію та руйнування трансплантата — це і є трансплантаційний імунітет.
Клінічні прояви кризів реакції відторгнення свідчать про те, що вони мають різний характер. Субклінічна стадія відторгнення (від 3 до 10 днів) проявляється загальним нездужанням, підвищенням температури, безсонням, екстрасистолією. В сечі хворого знаходять білок, клітини крові. Гостра стадія характеризується набуханням і втратою функції пересадженого органа, виникненням тромбів у його судинах і пошкодженням судинного епітелію. Можливе відторгнення органа (10—14-й день). У хворого озноб, частий пульс, різке падіння артеріального тиску, лейкоцитоз (з переважанням базофільних мо- нонуклеарів), значний біль в пересадженому органі. Хронічне рецидивуюче відторгнення. Лікувальні засоби дозволяють загальмувати гостру стадію відторгнення, і тоді реакція відторгнення може повторюватись. Діагностують це клінічними, електрофізичними, біохімічними, цитологічними, імунологічними та радіоізотопними методами дослідження.
Різні органи відторгуються по-різному. Пересаджена шкіра дає бурхливу реакцію відторгнення, серце — гострі і хронічні кризи, аналогічні кризам, які дають печінка і нирки. Пересаджені ало- і ксеногенні судини не дають реакції відторгнення, заміщуючись (адвентиція, інтима) тканинами реципієнта. Як писав М. II. Дубінін, несумісність закодована в нашій спадковості так само, як і закодовані колір очей, будова волосся і будь-які інші ознаки.
Щоб придушити несумісність, припинити реакцію відторгнення, застосовують різні лікарські засоби, які називаються імунодепресивними, а стан, що розвивається під дією цих засобів — імунодепресивним.
Розрізняють фізичні, хімічні, біологічні методи пригнічення реакції відторгнення. До фізичних методів належить променева терапія, застосування радіоізотопів. При першій пересадці серця реципієнт Л. Вашканський був тотально опромінений. Організм втратив здатність боротись навіть з банальною інфекцією і хворий загинув від двостороннього запалення легенів через 18 днів. Однак, слід відзначити, що Л. Вашканський страждав цукровим діабетом, який значно ускладнює будь-яке захворювання.
Тотальне опромінення зараз не використовують. Можливе місцеве опромінення, але і його проводять рідко.
Хімічні методи — використання антиметаболітів і, зокрема, пуринових (іму- ран, азатіоприн, 6-меркаптопурин); пі- рамідинових основ (5-фторурацил, бро- мурацил). Широко застосовують глі- кокортикоїди — преднізон, преднізолон, гідрокортизон.
Біологічні методи: різні антибіотики (левоміцетин, актиноміцин С, Б), анти- лімфоцитарні і антитимоцитарні глобуліни (АЛГ), моноклональні антитіла. В 1978 р. був відкритий циклоспорин А — препарат, який зробив революцію в трансплантології, оскільки дав вражаючі результати. За період від 1978 до 1985 р. виживання серед хворих (1620), яким було пересаджено серце і застосовувався циклоспорин А, на протязі першого року становило 78,95 %, п’яти років — 76,7 %. Після п’яти років імовірність виникнення ускладнень була надзвичайно малою.
ПЕРЕСАДКА ОКРЕМИХ ОРГАНІВ
Пересадка нирки. Першу спробу пересадити нирку було зроблено на початку XX ст. у Франції: пересадили нирку кози на руку жінки, яка вмирала від уремії. Природно, що нирка була відторгнена, а жінка загинула. Вважають, що першим у світі пересадив нирку Ю. Ю. Вороной у 1934 р. Трупна нирка була пересаджена на стегно жінки, яка вмирала від отруєння сулемою. Технічно операція була виконана добре, але нирка не функціонувала і жінка загинула через два дні.
Успіху в пересадці нирки досяг американський хірург Д. Мюррей. Він пересадив нирку від одного близнюка до другого з позитивним довгочасним результатом. У 1990 р. йому була присуджена Нобелівська премія за успіхи в трансплантології.
Пересадку від живого донора вперше успішно здійснив у 1965 р. Б. В. Пет- ровський. Пересадку нирки роблять ге- теротопічно, зшиваючи ниркові артерію
1 вену донора з клубовою артерією і веною реципієнта. Пересадку проводять у підчеревній ділянці, сечовід пересадженої нирки вшивають у сечовий міхур або зшивають з кінцем залишеного сечоводу, оскільки уражену нирку хворого, яка стала непотрібною, видаляють (звичайно в момент пересадки).
Як імунодепресор вводять циклоспо- рин А, преднізолон, азотіоприн. Пересадку нирки (в основному трупної) нині виконують у 239 наукових центрах. На
2 грудня 1987 р. у світі проведено 100 000 пересадок нирок. У колишньому Радянському Союзі виконано більше 2 тис. пересадок (Москва, Санкт-Петербург, Київ, Мінськ, Рига, Таллінн і ін.). Найбільша тривалість життя реципієнта досягає близько 20 років. В останні роки у Франції виживання хворих після пересадки нирки досягло 95 %.
Пересадка печінки. Вперше пересадку печінки в експерименті на собаці зробив у 1959 р. Ф. Мур, у клініці — в 1960 р. американський хірург Т. Старцль. Проводять орто-та гетеротопічну пересадку. Ортотопічна пересадка пов’язана з рядом труднощів: видаленням печінки реципієнта, надмірною чутливістю гепато- цитів до ішемії (15-хвилинне припинення кровотоку вже викликає значне пошкодження гепатоцитів, розвиток у реципієнта гемодинамічних і метаболічних розладів). Незважаючи на це ортотопічну пересадку печінки проводять частіше, оскільки гетеротопічна (печінка хворого зберігається) має ще більші труднощі: в черевній порожнині важко знайти місце для другої печінки і тому треба видаляти селезінку або нирку, пересаджуючи печінку в ліве підребер’я; печінка донора має бути невеликою; ненормальне положення печінки, яке призводить до гемодинамічних розладів, порушення функції печінки через стиснення паренхіми, артеріальних кровоносних судин, вен; розвиток тромбозу.
У клініці гетеротопічну пересадку пе чінки здійснив Епсолон у 1964 р., а також Хагіхар. З 1967 р. в СЩА і Європі проведено більше 2,5 тис. трансплантацій печінки. Найбільший термін життя реципієнта — сім із половиною років.
Останнім часом намагаються пересадити частину печінки від живого донора. Живі донори використовувались вже при трансплантації нирки і підшлункової залози (частини її). Оскільки печінка — орган, який добре регенерує, частину її можна пересадити від батьків дітям. Вважають, що пересаджена частина зможе прижитись в організмі дитини, а донорська печінка відновиться до нормальних розмірів на протязі чотирьох — шести тижнів. Якщо пересадка вийде, подібна трансплантація дозволить вирішити проблему недостачі печінки донорів, особливо для дітей. Рада з трансплантації США повідомляє, що свого донора чекають щоденно 750 чоловік.
Першу спробу пересадити печінку від живого донора було зроблено в Бразі- лії (дівчинка чотирьох років померла). Другу операцію було проведено успішно в Австралійському Королівському дитячому госпіталі. У Брібене пересадку чверті печінки 29-літньої японки Атсуко Цуруяма її 17-місячному сину зробив лікар Кристоф Брельш.
Хворим на гостру недостатність печінки проводять підсадку печінки тварин, частіше свині, а раніше підсаджували також печінку бабуїна, теляти. Це тимчасове екстракорпоральне підключення ксенотрансплантата проводять на судини нижньої або верхньої кінцівки. Таких випадків нараховують близько 300, в тому числі понад 50 в колишньому СРСР.
Пересадка серця. З грудня 1967 р. в лікарні Хроте-Схюр у Кейптауні професор Кристіан Барнард пересадив серце 50-літньому Луїсу Вашканському, взяте від загиблої в автомобільній катастрофі 20-літньої Деніз Дарваль.
Експериментальні пересадки серця проводились давно. Першу спробу зробив А. Каррель. В 1905 р. він пересадив серце собаки на шию другої собаки. Ортотопічну пересадку серця на собаках проводив В. П. Деміхов (1949), К. Бейлі (1953), Н. Шамуей (1961). Саме Н. Ша муей і II. Лоуер детально розробили на собаках (близько 500 тварин) методику пересадки серця, яку зараз застосовують в усіх клініках. У реципієнта відсікають шлуночки серця, залишаючи частину передсердь з порожнистими і легеневими венами. Цю частину передсердь називають pleit (plate) — пластинкою, тарілочкою, Саме до неї підшивають шлуночки з частиною передсердь донора, Потім накладають судинний анастомоз лише на легеневий стовбур і аорту і замість зшивання ще двох порожнистих і чотирьох легеневих вен). За цим методом тепер проводять всі ортотонічні пересадки серця.
Найчастіше показаннями до трансплантації серця є застійна кардіоміпііа- тія та ішемічна хвороба серця J січня 1968 р. К. Барнард зробив другу транс плантацію серця стоматологу Пилипу Блайбергу, взявши серце у 24-літнього метиса Клайва Хаупта. Це було поштовхом до пересадок серця в СПІА. Англії. Франції, Канаді, Аргентині. Японії. Але ці спроби часто були невдалі через реакцію відторгнення трансплантанта. Надалі, завдяки застосуванню нових добре діючих депресантів, пересадки почали виходить, 3 часу, що минув від першої пересадки, було виконано багато подібних операцій: у США - Н. 111а- муеем, А. Кантровіцем. М. де Бекіі.
Н. Кулі, Франції — Ш. Любо. Е. Анрі. в колишньому СРСР—В.! Шумаковим, А. М. Марцинкявічусом <до цього невдала пересадка, виконана в Ленінграді О. О. Вишневським і Г. М. Соловйовим), у колишній Чехословаччині — К. Шишкою, на Кубі, в Бразілії. Зараз пересадки проводять у 22 країнах світу. Всього зроблено понад 5 тис. трансплантацій серця, з яких більше 3 тис.— у США. Першість веде Станфордський університет (в ньому працює Н. Шамуей), в якому виконано (статистика 1987 р.) 227 пересадок серця. Максимальний термін життя реципієнта 12 років. Правда, у Франції мешканець Марселя абат Е. Вітріа, якого оперував професор Едмон Анрі, прожив 16 років. У нас в 1987 р. успішно проведені дві операції з пересадки серця. їх продовжують робити й нині.
Останнім часом виконують імплантацію штучного серця, розглядаючи цю операцію як перший етап пересадки донорського серця, яке не завжди можна знайти терміново. У 1982 р. в госпіталі корпорації «Х’юмена» в місті Луісвілл (штат Кентуккі) 38-річний хірург Уільям де Вріс (завідуючий кафедрою серцево-судинної хірургії університету в Солк-Лейк-Сіті) імплантував механічне серце Барні Кларку. Він прожив 112 днів. До 1985 р. де Вріс зробив операції 53-річному Уільяму Шрейдеру і 58- річному Марею Хейдону, а потім ще 62-річному Джеку Берчу. Всі вони перенесли інсульт і померли. В Швеції було зроблено імплантацію штучного серця Джарвік-7», яка також закінчилась інсультом. У вересні 1985 р. 20-річний американець Майкл Драммонд став шостою людиною в світі, якій імплантували «Джарвік-7», під час роботи якого трапився мікроінсульт. Через кілька днів хірург Джек Компленд (Аризон- ський університет) пересадив Драммонду людське серце.
Штучне серце (пошуки його успішної автономної конструкції проводяться в багатьох країнах) нині може розглядатись як тимчасовий протез на той час, поки не буде знайдений донор. Трансплантація серцево-легеневого комплексу і легені має значні труднощі. На сьогодні ще не виконане завдання щодо консервації легенів: всі існуючі методи не попереджують виникнення ателекта зів.
Як метод короткотермінової консервації використовують імерсійне охолодження в консервуючому розчині (частіше Коллінза). Метод обкутування клаптем сальника бронхіального анастомоза дав змогу виконати основне завдання з хірургічної техніки пересадки легенів. Основним імунодепресантом при пересадці легенів і серцево-легеневого комплексу став циклоспорин А, оскільки стероїди порушують процеси заживления і сприяють виникненню стриктури дихальних анастомозів. Однак слід зазначити, що циклоспорин А пізніше викликає облітеруючий бронхіоліт.
Пересадка підшлункової залози.
Першу пересадку підшлункової залози (разом з ділянкою дванадцятипалої кишки) виконав у 1967 р. Ліліхей. До кінця 1986 р. у світі зроблено 972 операції у 907 хворих. Показанням до пересадки є тяжкий цукровий діабет з ускладненнями метаболічного характеру. Пересаджують підшлункову залозу (частину її) від живого родинного донора або (частіше) від трупа. Видом пересадки, якому віддають перевагу, є трансплантація підшлункової залози в черевну порожнину і з’єднання її з клубовими, селезінковими або нирковими судинами. Ортотопічна пересадка, враховуючи топографію залози, технічно дуже складна і поєднана з високим рівнем ранньої післяопераційної смертності. Це зменшує її застосування.
Європейські центри трансплантації практикують пересадку сегмента підшлункової залози. В США та Іспанії пересадку залози проводять з ділянкою дванадцятипалої кишки. Вивідну протоку залози закривають синтетичним полімером або виводять в шлунок, кишку або сечові шляхи. Останнє зручно для контролю за екзокринною функцією трансплантата.
Як імунодепресанти використовують циклоспорин А з азотіоприном і пред- нізоном. Для профілактики і лікування хворих з кризами відторгнення застосовують антилімфо- і антитимоцитарні глобуліни та моноклональні антитіла.
Виживання хворих тепер досягло 85 %, виживання трансплантата — 46 %. Продовжують розробляти методи консервації підшлункової залози (розчин Коллінза, білкові компоненти плазми крові тощо), пломбування її проток, оптимальні хірургічні варіанти операції, культивування ембріональних базо- фільних інсулоцитів.
Пересадка інших залоз внутрішньої секреції пов’язана з іменами III. Броун- Секара і С. А. Воронова. Останній пересаджував людині сім’яники різних
тварин — бика, барана, мавпи. Реакції
відторгнення не було, але не було й приживлення; сім’яні залози або їх шматочки розсмоктувались. В. В. Кованов, І. Д. Кірпатовський, Д. Л. Горбатюк
пересаджують яєчко на артеріально- венозній судинній ніжці. Зокрема
І. Д. Кірпатовський зробив більше 100 пересадок з позитивним результатом. Термін спостереження — 10 років. Останнім часом він проводить гетеротопічну пересадку гіпофіза. Ю. В. Кіп- ренський в Інституті трансплантації (Москва) розробив спосіб пересадки щи- товидно-паращитовидного комплексу.
Пересадка нервової тканини. Трансплантацію цілого головного мозку вважають віддаленою перспективою, яка має ряд невирішених техніко-хірур- гічних та етичних (юридичних) аспектів. У 1988 р. відбувся симпозіум із трансплантації тканини мозку ссавців (О. С. Виноградова, Л. В. Полєжаєв), де розглядались питання трансплантації ембріональної нервової тканини в мозок дорослих тварин (методи, морфологія, біохімія та фізіологія нейро- трансплантатів). Показана* можливість використання нейротрансплантатів для відновлення і корекції функцій периферичної і центральної нервової системи, відновлення (В. О. Майський та ін.) міжнейронних зв’язків (синапсів) трансплантованої ембріональної нервової тканини з клітинами головного мозку у щурів. Аналогічні дослідження ведуть в США, Японії, Англії та інших країнах.
Реплантація кінцівок стала можливою завдяки успішному розвиткові мікрохірургії. Ампутовану кінцівку на місці нещасного випадку потрібно загорнути в стерильний матеріал, обкласти льодом і доставити разом із хворим у спеціалізоване хірургічне відділення. В клініці таку кінцівку зберігають гіри температурі 4 °С до виконання реплантації. Термін зберігання від моменту ампутації має бути не більше 4—6 год. Реплантацію роблять поетапно в певній послідовності: в першу чергу виконують остеосинтез освіжених кінців кістки, потім зшивають за допомогою судинних швів артерії та вени, після чого накладають шви на нерви, сухожилки і м’язи і зшивають фасції і шкіру. І. Д. Кірпатовський рекомендує з’єднувати великі лімфатичні судини за допомогою канюлі.
Центри мікрохірургії знаходяться в Москві, Санкт-Петербурзі, Києві.
ПОКАЖЧИК ЛАТИНСЬКИХ ТЕРМІНІВ
Aditus ad antrum 79
— orbitae 57 Alae nasi 59 Ampulla duodeni 183
— hepatorancreatica 188 Angulus sterni 123
— subpubicus 264 Ansa subclavia 97 Antrum mastoideum 39
— pyloricum 180 Anulus femoralis 346
— inguinalis profundus 173, 175
— — superficialis 170, 175, 198
— umbilicalis 172 Apertuza pelvis inferior 263
— — superior 263
— piriformis 59
— thoracis inferior 127
— — superior 127 Aponeurosis epicranialis 34
— m. bicipitis brachii 328, 378
— omoclavicularis 93
— plantaris 361
— stylopharyngeus 104 Appendices epiploicae 192 Appendix vermiformis 193 Arachnoidea mater encephali 42 Arcus aortae 136
— costarum 127
— hyoideus 47
— iliopectineus 343
— mandibularis 48
— palatoglossus 63
— palatopharyngeus 63
— palmaris superficialis 333
— plantaris 362
— tendineus fasciae pelvis 267
— venosus juguli 94 Area nuda 186, 213 Arteria alveolaris inferior 50
— — — superior 50
— — — posterior 50
— angularis 50
— arcuata 361
— axillaris 107, 125, 319, 323, 377
— buccalis 67
— bulbi penis 281
— carotis communis 49, 97, 103, 105, 111 externa48, 66, 95, 103, 106
— — interna 44, 47, 50, 95, 106
— cerebri anterior 45
— — media 45
— — posterior 45
circumflexa femoris lateralis 342
— — medialis 342
— humeri anterior 319, 323
— — posterior 319, 323
— ilium profunda 173
— — superficialis 173, 343
— scapulae 320 colica dextra 195, 244
— media 195, 244
— sinistra 195 communicans anterior 45
— posterior 45 coronaria dextra 140
— sinistra 140 cubitalis 328 cystica 187, 230 dorsalis clitoridis 288 ductus deferentis 175 epigastrica inferior 175, 275
— superficialis 173, 343
— superior 128, 173 facialis 49, 99, 106 femoralis 173, 343 gastrica dextra 183
— sinistra 182 gastroduodenalis 185 gastoepiploica dextra 181
— sinistra 183
genus descendens 347, 350, 381
— inferior lateralis 352
— — medialis 352
— media 352
— superior 382
— — lateralis 352
— — medialis 352
glutea inferior 270, 341, 380
— superior 270, 341 hepatica communis 187
— propria 187, 230 ileocolica 195, 244 iliaca externa 179
— interna 270, 274, 380 iliolumbalis 270 infraorbital is 50, 67 intercostalis suprema 305 interossea anterior 330, 332
— posterior 330, 332 laryngea inferior 102
— superior 102 lingualis 106 lumbalis I 256 masseterica 50 maxillaris 36, 41, 50, 61
— meningea media 38, 41, 55, 74
— mesenterica inferior 254
— — superior 185, 191, 194, 254
— musculophrenica 128
— obturatoria 270, 342, 347, 380
— occipitalis 36
— ophthalmica 35, 40, 50, 58
— ovarica 254, 285
— palatina ascendens 104, 105
— — descendens 50, 105
— pancreatica magna 190
— — major 63
— pericardiacophrenica 136, 138
— perinealis 281
— peronea 357
— pharyngea ascendens 105
— plantaris lateralis 361
— — medialis 361
— profunda brachii 326, 378
— — clitoridis 288
— — femoris 346, 381
— — linguae 66
— — penis 282
— pudenda interna 270, 274, 341
— pulmonalis dextra 134
— — sinistra 134
— radialis 328, 332
— rectalis inferior 274 media 270, 274
— — superior 195, 272, 274
— renal is 250, 254
— sacralis mediana 305
— sphenopalatina 50, 61
— spinalis anterior 42, 307
— — posterior 307
— subclavia 44, 97, 103, 107, 127, 305, 318, 377
— subcostalis 256
— subscapularis 320, 322
— supraorbitalis 35
— suprarenalis inferior 251
— — media 253
— — superior 253
— suprascapularis 107, 322
— supratrochlearis 35
— tarsea lateralis 361
— temporalis media 37
— — superficialis 35, 37, 50, 55 testicularis 175, 254, 284 thoracica interna 97, 124, 127, 154, 173
— lateralis 124, 320
— suprema 124 thoracoacromialis 318, 323 thoracodorsalis 320 thyroidea ima 94, 100, 103
— inferior 97, 105
— superior 105 tibialis anterior 353
— posterior 357, 383 transversa colli 98, 107
— faciei 67 tympanica anterior 50 ulnaris 328, 330, 332 umbilicalis 270 urethralis 281 uterina 270, 285 vaginalis 270 vertebralis 44, 97, 305
— vesicalis inferior 270 Arteriae bronchiales 138
— digitales dorsales 337
— — palmares communis 333
— — plantares communes 362
— — — propriae 362
— dorsales penis 281
— gastricae breves 181
— iiiales 191
— infraorbitales 62
— intercostales 124, 127, 130, 138, 173, 305
— jejunales 191
— labialis inferior 62
— — superior 62
— lumbales 173, 305
— metatarseae dorsales 334, 361
— — plantares 362
— nasales posteriores laterales 51
— palatinae mihores 50, 63
— pancreaticoduodenal es inferiores 185
— — superior anterior 185
— phrenicae inferiores 130
— — superiores 130
— pudendae extemae 173, 283, 345
— sacrales'laterales 270, 305
— tarseae mediales 361
— temporales profundae 35, 38, 50
— thymici 138 Articulatio bicondylaris 352
— coxae 341
— cubiti 318, 328
— cuneonavicularis 363
— genus 352
— humeri 318, 322
— mediocarpea 332
— radiocarpea 318, 332
— s ас roil і аса 263
— taloeruralis 359
— tarsi transversa 363 Axis bulbi externus 58
— pelvis 264
Bronchus principalis dexter 137
— — sinister 137 Bulbus oculi 58
— penis 281 Bursa hepatica 178
— omentalis 176
— pregastrica 178
— prepatellaris subfascial is 350
— subcutanea infrapatellaris 350
— — olecrani 328
— — prepatellaris 350
— — trochanterica 339
— — tuberositas tibiae 350
— subtendinea m. subscapularis 322
— — m. tricipitis brachii 328
— suprapatellaris 350
— tendinis calcanei 355, 358 Calvaria 34
Canal is adductorius 347
— caroticus 44
— cruropopliteus 355
— femoralis 346
— humeromuscuiaris 326
— inguinalis 174
— obturatorius 347
— opticus 40
— vertebralis 304 Capitulum fibulae 350
— humeri 329 Capsula adiposa 249
— prostatica 278 Caput breve 349
— humeri 321
— longum m. bicipitis femoris 349
— — — tricipitis brachii 320
— pancriaticus 189 Cartilago arytenoidea 100
— corniculata 100
— cricoidea 100
— cuneiformis 100
— thyroidea 100
— tricea 100 Cauda equina 307
— pancreatis 189 Cavitas abdominis 168, 176
— epidurale 308
— nasi 59
Cavitas oris propria 61
— peritonei 176
— pleuralis 130
— subarachnoidealis 43, 308
— thoracis 182 Cavum axillare 320
— pelvis peritoneale 268
— — subperitoneale 269
— tympani 39
— vaginale 283 Caecostomia 242
Cellulae ethmoid ales anteriores 60
— — mediae 60
— mastoidea 39
— mediae 61
Centrum tendineum perinei 281. 287 Cerebellum 44 Cholecystectomia 17, 230 Cholecystostomia 232 Choledochotomia 232 Chorda tympani 52, 55 Choroidea 58
Circulus arteriosus cerebri 44 Circumcisio 297 Circumductio 317 Cisterna cerebellomedularis 44
— chyli 251, 256, 284
— interpeduncularis 44 Cisternae subarachnoidealis 43 Clitoris 288
Coliiculus seminalis 283 Colon ascendens 193
— descendens 194
— sigmoideum 194
— transversum 194 Colostomia 242
Column a vertebralis 17, 301 Compages thoracis 127 Concha nasalis inferior 46, 60
— — media 60
— — superior 60 Confluens simium 43 Cor 138
Cornea 58 Cornua sacralia 305 Corona glandis 282
— mortis 347
Corpus adiposum buccae 37, 66
— — orbitae 58
— callosum 42, 44
— cavernosum clitoridis 288
— _ penis 281
— ciliare 58
— linguae 65
— pancreatis 189
— penis 282
— spongiosus penis 282
— ventriculi 180
— vesicae felleae 187 Costae fluctuantes 127
— verae 127 Cranium cerebrale 34
— viscerale 34 Crista galli 40, 42
— mastoidea 38
— nasalis 59
— urethralis 283 Crura penis 281 Cupula pleurae 131 Curvatura ventriculi major 180
— — minor 180 Cystectomia 290 Cystotomia 289
Diaphragma oris 99
— pelvis 263
— sellae 43
— urogenitale 263, 267, 280 Diploe 35
Disci intervertebrales 303 Discus articularis 332 Diverticulum Meckelli 191 Dorsum linguae 65
— nasi 59
Ductus arteriosus 161
— choledochus 183. 187
— cysticus 187, 230
— deferens 175, 272, 284
— ejaculatorius 278
— excretorius 278
— hepaticus communis 188, 230
— lactiferus 124
— lymphaticus dexter 97
— pancreaticus 183
— parotideus 62, 68
— thoracicus 97, 136, 144, 148, 256, 321
— venosus 255 Duodenum 183, 190 Dura mater encephali 42
— — spinalis 308
Eminentia intercondylaris 352 Enterostomia 240 Epicardium 131 Epididymis 283 Epigastrium 168 Epiglottis 100 Epoophoron 286 Esophagus 105
Excavatio rectouterina 268, 284
— rectovesicalis 268
— vesicouterina 268, 284
Facies costalis 131
— diaphragmatica 131, 138, 185
— inferior linguae 65
— poplitea 351
— pulmonal i s 138
— sternocostal is 138
— temporalis 48 Falx cerebelli 42
— cerebri 42 Fascia antebrachii 329
— axillaris 125, 320
— brachii 323
— buccopharyngea 67
— cervicalis propria 92 superficialis 92
— clavipectoralis 125, 318
— cremasterica 283
— cribrosa 202, 345
— cruris 353, 355
— deltoidea 125
— diaphragmatica 172
— dorsalis pedis 360
— endoabdominalis 168, 245
— endocervicalis 93
— endopelvina 172
— endothoracica 128, 130
— lata 338, 345
— masseterica 48, 67
— obturatoria 267
— parotidea 67
— pectoralis 125, 318
— pelvis 267
— perinei superficialis 267, 281
— peritoneoperinealis 267
— prevertebralis 93
— temporalis 37
— thoracolumbalis 247
— transversalis 171, 173, 283 Fauces 62
Fimbriae tubae uterinae 285 Fissura horizontalis pulmonis 132
— obliqua pulmonis 132
— orbitalis inferior 40, 68
— — superior 40, 52 Flexura coli dextra 194
— — sinistra 194
— duodeni superior 183
— duodenojejunal is 167 Fonticuli cranii 33 Foramen caecum 40, 65
— epiploicum 177
— elhmoidale anterius 37
— intervertebrale 304
— ischiadicum major 263, 270, 339
— — minus 263
— jugulare 42
— lacerum 41
— mandibulae 50, 55
— mentale 50, 55
— ovale 41, 55
— quadri late rum 319, 321
— rotundum 41, 52
— spinosum 41, 50
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |