За редакцією заслуженого діяча науки академіка АПН України 7 страница

Іннервація тканин очної ямки здійснюється очним нервом (п. ophthal­micus) — основним чутливим нервом оч­ної ямки. Нервом спеціальної чутли­вості є зоровий нерв (п. opticus). який складається з нервових волокон, утво­рених відростками багатополярних нер­вових клітин внутрішньої оболонки очно­го яблука.

Руховими нервами є окоруховий (п. oculomotorius), блоковий (п. trochlearis) і відвідний (п. abducens), які іннервують м’язи очного яблука. Латеральний пря­мий м’яз очного яблука іннервується п. abducens, верхній косий — п. trochlearis, всі інші (верхній, нижній і медіальний прямі, нижній косий і м'яз, що піднімає верхню повіку) — ті. oculomotorius.

Ділянка носова (regio nasalis)

Г р а н и ц і. Ділянка носа обмежена зверху горизонтальною лінією, яка з’єд­нує медіальні кінці брів, знизу — гори­зонтальною лінією, проведеною через основу рухомої частини перегородки носа, з боків — носощічними і носогуб- ними складками.

У ділянці носа виділяють зовнішній ніс, порожнину носа і приносові пазу­хи. Зовнішній ніс (nasus externus) є кістково-хрящовим остовом у вигляді тригранної піраміди, покритим шкірою. В ньому розрізняють корінь носа (пере­нісся) (radix nasi), вниз від якого тяг­неться спинка носа (dorsum nasi), яка переходить у верхівку носа (арех nasi). Бокові поверхні рухомі і складають крила носа (alae nasi). Нижній вільний край крил носа утворює ніздрі (nares), які ведуть у порожнину носа. Кісткову основу зовнішнього носа утворюють парні носові кістки і лобові відростки верхньощелепних кісток. Вони разом з передньою носовою остю утворюють грушовидний отвір (apertura pirifor­mis). Хрящовою частиною носа є парні латеральні, додаткові, великі і малі хрящі крил носа і непарний хрящ носо­вої перегородки.

Шари. Шкіра біля кореня носа тон­ка, гладенька, легко береться в склад­ку, в ділянці верхівки і крил — щіль­ніша, тісно зрощена з підлеглими тка­нинами і містить велику кількість саль­них залоз. У шкірі носа є потові залози. В переддвер’ї порожнини носа (vestilu- І um nasi) — передньому відділі її, покри­тому шкірою, є волосся. Тому тут мож­ливі фурункули і виникнення сикозу. В ділянці крил носа в підшкірній клітко­вині, позбавленій жиру, розміщуються м’язи, що розширюють та звужують вхід у ніс.

Кровопостачання зовнішньо­го носа здійснюється анастомозами гі­лок очної (а. dorsalis nasi) і лицевої артерій. Вени носа вливаються в ли­цеву і очні (vv. ophthalmicae) вени, а через них — у печеристу пазуху. Між венами є численні анастомози.

Лімфовідтік у піднижньоще- лепні вузли і частково у привушні.

Чутлива іннервація зовнішньо­го носа здійснюється гілками першої (пп. infratrochlearis et ethmoidalis ante­rior) і другої (п. infraorbitalis) гілок трійчастого нерва. М’язи зовнішнього носа іннервуються гілками лицевого нерва.

Порожнина носа (cavitas nasi) пере­городкою (septum nasi) розділена на дві (найчастіше нерівні) половини, які від­криваються вперед ніздрями* а назад, у носову частину глотки,— хоанами.

У кожній половині носа розрізняють чотири стінки: верхню, нижню, внут­рішню та зовнішню. Верхня стінка (дах) порожнини носа утворена носовою і ло­бовою кістками, решітчастою пластин­кою (lamina cribrosa) і клітинками ре­шітчастої кістки (найбільша частина да­ху), тілом клиноподібної кістки. Через численні отвори решітчастої пластинки проходять нервові волокна нюхового нерва. Нижня стінка (дно) порожнини носа утворена піднебінними відростка­ми верхньої щелепи і горизонтальними пластинками піднебінної кістки (тверде піднебіння). Ці кістки зростаються по серединній лінії і утворюють кістковий гребінь (crista nasalis), з яким з’єднує­ться край лемеша і хрящ перегородки носа. Нижня стінка відмежовує порож­нину носа від порожнини рота. При по­рушенні ембріонального розвитку і не­повному закритті нижньої стінки між порожнинами утворюється щілина — вроджене незрощення піднебіння або «вовча паща». Спереду і посередині нижньої стінки розміщується різцевий канал (canalis incisivus), через який проходять однойменні судини і нерв.

Внутрішня стінка, або перегородка, носа утворена перпендикулярною плас­тинкою решітчастої кістки, лемешем і хрящем перегородки носа, верхній край якого утворює спинку носа. Перегородка звичайно розміщується асиметрично і часто викривлена. Значне викривлення її може порушувати дихання через ніс, що вимагає коригуючої операції.

Будова зовнішньої стінки порожнини носа більш складна. В її формуванні беруть участь носова і слізна кістки, решітчастий лабіринт, носова поверхня тіла верхньої щелепи і її лобовий від­росток, перпендикулярна пластинка під­небінної кістки і медіальна пластинка крилоподібного відростка клиноподібної кістки. На зовнішній стінці розміщують­ся три носові раковини: верхня (concha nasalis superior), середня (concha nasa- lis media) і нижня (concha nasalis infe­rior), які вільно звисають у порожнину носа. Дві верхні раковини є відростками решітчастої кістки, а нижня — само­стійною кісткою.

Між носовими раковинами утворю­ються носові ходи. Верхній носовий хід (meatus nasi superior) розміщений між верхньою і середньою носовими рако­винами (найкоротший). У ньому від­кривається клиноподібна пазуха і задні клітинки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores). Середній носо­вий хід (meatus nasi médius) міститься між середньою і нижньою носовими ра­ковинами. В ньому відкриваються от­вори лобової і верхньощелепної пазух, передні і середні клітинки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales anteriores et mediae).

Нижній носовий хід (meatus nasi in­ferior) — найдовший,він обмежений ниж­ньою носовою раковиною зверху і дном порожнини носа знизу. Тут відкриває­ться отвір носослізного каналу. Всі но­сові ходи ззаду відкриваються в простір, розміщений по обидва боки перегород­ки носа, і через хоани сполучаються з носовою частиною глотки. Слизова оболонка порожнини носа безперервним шаром покриває всі її стінки і продов­жується в приносові пазухи, які від­криваються в порожнину носа. Вона ділиться на дихальну (regio respirato- гіа) і нюхову (regio olphactoria) ділянки. Дихальна ділянка носа займає простір від дна порожнини носа вгору до рівня нижнього краю середньої носової рако­вини, нюхова ділянка розміщена у верх­ніх відділах порожнини носа, від скле­піння до верхньої частини середньої носової раковини.

До приносових пазух (sinus parana­sales) належать верхньощелепна, лобо­ва, клиноподібна пазухи і пазуха ре­шітчастої кістки.

Верхньощелепна (гайморова) пазуха (sinus maxillaris) розміщена в тілі верх­ньої щелепи д є найбільшою з усіх при­носових пазух. Форма пазухи мінлива, наближається до три- або чотиригран­ної піраміди.

У пазусі розрізняють верхню, перед­ню, нижню, задню і медіальну стінки. Верхня стінка трикутної форми, містить підорбітальний канал і становить дно очної ямки. В ділянці каналу верхньої стінки пазухи іноді може й не бути. Передня стінка утворюється передньою поверхнею верхньої щелепи, нижня стін­ка, яка складає дно пазухи,— альвео­лярним відростком на протязі від ікла до горба верхньої щелепи. Дуже часто корені малих і великих кутніх зубів відділені від пазухи тонкою кістковою пластинкою, а іноді вільно проникають під слизову оболонку пазухи. Цим по­яснюються синусити (гайморити) одон- тогенного походження.

Задня стінка пазухи утворена гор­бом верхньої щелепи, який прилягає до крилопіднебінної ямки. Медіальна стінка прилягає до нижнього і середнього но­сових ходів, на протязі середнього но­сового ходу не має кісткової основи. Тут верхньощелепна пазуха сполучає­ться з порожниною носа через отвір.

У новонароджених верхньощелепних пазух може й не бути або вони дуже малі, і лише в 10 років вони набувають форми пазух дорослих.

Лобова пазуха (sinus frontalis) мі­ститься в товщі луски лобової кістки позаду надбрівних дуг. За формою на­гадує тригранну піраміду з основою, направленою вниз. Форма і розміри па­зухи варіюють. Пазуха має чотири стін­ки. Передня — це надбрівні дуги, задня (тонка) є одночасно стінкою передньої черепної ямки, нижня — верхньою стін­кою очної ямки, яка межує на невели­кому протязі з клітинками решітчастої кістки та порожниною носа, внутріш­ня — з перегородкою (septum sinuum frontalium), яка ділить пазуху на дві, часто нерівні, половини. Відкривається лобова пазуха в середній носовий хід отвором пазухи (apertura sinus fronta­lis). У новонароджених лобової пазухи немає. Вона формується в 2—3 роки.

Клиноподібна пазуха (sinus sphenoida- lis) розміщена в тілі клиноподібної кіст­ки, має верхню, нижню, передню, задню і латеральну стінки. Перегородкою, яка є медіальною стінкою, пазуха розділена на ліву і праву половини. Верхня стінка утворена дном турецького сідла. До неї зверху прилягає частина лобової частки мозку, гіпофіз, а спереду від нього — зорове перехрестя. Нижньою стінкою є склепіння носової частини глотки і по­рожнини носа. Передня стінка обернена до порожнини носа. В ній розміщений вивідний отвір, який веде у верхній но­совий хід. Задня стінка найтовща, ме­жує із задньою черепною ямкою і пере­ходить у базилярну частину потиличної кістки. Латеральна стінка пазухи є бо­ковою стінкою клиноподібної кістки, де прикріплюються великі крила. Во­на межує з внутрішньою сонною арте­рією і печеристою пазухою, в боковій стінці якої проходить окоруховий, бло­ковий і відвідний нерви, а також перша гілка трійчастого нерва. Сусідство кли­ноподібної пазухи з такими важливими утворами пояснює ті ускладнення, які можуть виникати при запальних про­цесах у пазусі.

Пазухи решітчасті (sinus ethmoida- les) — це численні неправильної форми порожнини, які називаються ще комір­ками і утворюють решітчастий лабі­ринт. Комірки розміщені по обидва боки перпендикулярної пластинки. Розрізня­ють передні (cellulae anteriores), серед­ні (cellulae mediae) і задні (cellulae posteriores) комірки. Латерально пазу­ха межує з медіальною стінкою очної ямки. Медіальною стінкою є латераль­на стінка порожнини носа. Зверху ко­мірки прилягають до передньої череп­ної ямки, від якої відділені тонкою кіст­ковою стінкою, знизу — до тіла верхньої щелепи. Передні і середні комірки ре­шітчастої кістки відкриваються в серед­ній носовий хід, задні — у верхній.

Основною артерією, що кровопоста- чає стінки порожнини носа, є клино- піднебінна артерія (а. sphenopalatina) — гілка а. maxillaris. Вона дає носові гілки до бокової стінки носа, перегородки, а також до всіх приносових па­зух. У кровопостачанні стінки порожнини носа беруть участь також передні і задні решітчасті артерії, які є гілками очної артерії. Вени, що супро­воджують артерії, утворюють сплетен­ня. Венозний відтік здійснюється в очну і лицеву вени.

Особливістю кровопостачання стінок порожнини носа є утворене в слизовій оболонці передньої третини порожнини густе судинне сплетення, наявністю якого пояснюються носові кровотечі. Це місце одержало назву кровоточивої зони носа. ___

Лімфовідтік з передніх відділів носа здійснюється в під нижньощелепні, із середніх і задніх відділів — у глибокі шийні лімфатичні вузли.

У стінці порожнини носа розрізняють нюхову іннервацію та загальну (чутливу і секреторну). Чутлива іннер­вація здійснюється першою (п. ophthal­micus) і другою (п. maxillaris) гілками трійчастого нерва. Утворені першою гілкою трійчастого нерва передній і зад­ній решітчасті нерви (пп. ethmoidalis anterior et posterior) іннервують бокові відділи і склепіння порожнини носа. Внутрішні носові гілки підорбітального нерва (rr. nasales interni п. infraorbita- lis) іннервують передні відділи стінки порожнини носа. Від крилопіднебінного вузла відходять задні носові гілки (гг. nasales posteriores). В їх складі є секре­торні волокна. Носопіднебінний нерв (п. nasopalatinus) іннервує перегородку носа.

Ділянка ротова (regio oralis)

Г р а н и ц і. Ділянка рота зверху обме­жена горизонтальною лінією, проведе­ною через основу перегородки носа, знизу — горизонтальною лінією, про­веденою по підборідно-губній складці, з боків — носогубними складками. Ця ділянка ділиться на ділянку губ і порож­нину рота. В останній при стулених зубах виділяють два відділи: перед- двер’я рота (vestibulum oris) і власне порожнина рота (cavitas oris pro­pria).

Ротову щілину (rima oris) замикають верхня і нижня губи. Це м’які складки, що зсередини покриті слизовою оболон­кою, ззовні — шкірою, а в своїй товщі мають м’язовий шар.

Ш ари. Шкіра губ тонка, містить ве­лику кількість сальних і потових залоз і переходить у слизову оболонку, яка, завертаючись на задню поверхню губ, продовжується на ділянку щік і ясна. Переходячи на альвеолярні відростки, слизова оболонка губ по середній лінії утворює вуздечки (frenuli labii superio- ris et inferioris).

Підшкірна клітковина розвинена слаб­ко, що обумовлює щільне зрощення шкіри з підлеглим м’язовим шаром.

М'язовий шар губ складається з ко­лового м’яза рота і м’язів верхньої і ниж­ньої губ. Між м’язовим шаром і слизо­вою оболонкою губ знаходиться під­слизова пухка клітковина, в якій є сли­зові залози, судини та нерви.

Кровопостачання здійснюєть­ся гілками лицевої артерії — верхньою і нижньою артеріями губ (аа. labialis superior et inferior), а також гілочками аа. infraorbitalis et mentalis. Верхні і нижні артерії правої і лівої сторін губ по середній лінії з’єднуються і утворю­ють замкнуте кільце. Операції в ді­лянці губ дуже кровоточиві. Вени губ супроводжують однойменні артерії. Во­ни утворюють густу сітку з численни­ми анастомозами, впадають головним чином у лицеву вену і часто спричиню­ють виникнення тромбозу і тромбо­флебіту на лиці.

Чутлива іннервація шкіри і сли­зової оболонки губ здійснюється від другої (верхня губа) і третьої (нижня губа) гілок трійчастого нерва. М’язи губ іннервуються лицевим нервом (пп. buccalis et marginalis mandibulae).

Лімфатичні судини губ від­водять лімфу в під нижньощелепні лім­фатичні вузли, а також у щічні. Крім того, від середньої третини нижньої губи лімфовідтік проходить безпосе­редньо в підборідні лімфатичні вузли. Лімфатичні судини обох сторін губ ши­роко анастомозують між собою. Це слід враховувати при операції з при­воду раку нижньої губи — видаленні піднижньощелепних, підборідних лімфа­тичних вузлів і слинних залоз з обох сторін (операція Ванаха).

Переддвер’я рота (vestibulum oris) — це щілиноподібний простір, який зна­ходиться між губами і щоками, з однієї сторони, та зубами і яснами — з другої. При стулених зубах він відділений від власне порожнини рота і сполучається лише міжзубними проміжками і просто­ром позаду третього великого кутнього зуба. При контрактурі скронево-нижньо­щелепного суглоба, коли нижня щелепа нерухома, цей простір використовують для введення їжі.

У місцях переходу слизової оболонки губ і щік на альвеолярні відростки звер­ху і знизу є склепіння переддвер’я рота (fornix superior et fornix inferior), a утворена ними складка слизової оболон­ки називається перехідною складкою переддвер’я. Верхнє склепіння розміще­не нижче верхньощелепної пазухи, що важливо знати, виконуючи операцію з приводу синуситу.

У переддвер’я рота відкриваються про­токи малих слинних залоз (щічних і губних), а також по одній протоці при­вушної залози з кожної сторони. При­вушна протока (ductus parotideus) від­кривається проти верхнього другого ве­ликого кутнього зуба на невеликому підвищенні слизової оболонки щоки — сосочку привушної залози.

Власне порожнина рота (cavitas oris propria) при закритому роті має вигляд вузької щілини, зверху утвореної твер­дим піднебінням, яке назад переходить у м’яке, спереду і з боків — зубами, яснами і альвеолярними відростками щелеп, знизу — язиком і діафрагмою рота. З ротовою частиною глотки (pars oralis pharyngeus) порожнина рота спо­лучається за допомогою зіва (fauces).

Тверде піднебіння (palatum durum) утворюють зрощені по середній лінії під­небінні відростки верхньої щелепи і го­ризонтальні пластинки піднебінних кіс­ток, покриті слизовою оболонкою. Це зрощення утворює шов (raphe palati), біля переднього кінця якого знаходять­ся поперечні піднебінні складки (plicae palatinae transversae). Тверде піднебін­ня, вигнуте опуклістю догори, утворює склепіння. Форма склепіння не постій­на, і піднебіння може бути високим і вузьким або низьким і широким. До появлення зубів склепіння виражене слабко і піднебіння, як правило, плоске.

Шари твердого піднебіння — сли­зова оболонка із залозами, окістям і кісткою. Слизова оболонка в передньому відділі піднебіння утворює кілька (2—6) поперечних складок, а в ділянці різце­вого отвору — підвищення у вигляді різ­цевого сосочка. Задній відділ твердого піднебіння гладкий. Слизова оболонка майже на всьому протязі твердого під­небіння міцно зрощена з окістям, оскіль­ки підслизової основи тут немає. Крім того, між окістям і слизовою оболон­кою є слизові і слизово-слинні залози, а також сполучна тканина, яка щільно з'єднує слизову оболонку з окістям і кісткою. В бокових відділах піднебіння на межі з альвеолярним відростком, а також на місці переходу в м’яке під­небіння залозистий шар досягає найбіль­шої товщини і слизова оболонка легко відділяється від підслизової основи.

М'яке піднебіння (palatum molle, ve­lum palatinum) є безпосереднім про­довженням твердого піднебіння. Це м’я­зовий утвір з фіброзною основою (під­небінний апоневроз), покритий з обох сторін слизовою оболонкою з пухкою підслизовою основою і скупченням сли­зових залоз (рис. 36).

М’яке піднебіння утворюють такі м’я­зи: м’яз — напинач м’якого піднебіння (m. tensor veli palatini), м’яз — піднімач м’якого піднебіння (т. levator veli palati­ni), піднебінно-глотковий (т. palatopha- ryngeus) і піднебінно-язиковий (т. pala­toglossus) м’язи, а також м’яз язичка (т. uvulae). Границею між порожниною рота і глоткою є зів. Він обмежений заднім краєм м’якого піднебіння, яке з боків переходить у піднебінні дужки — передню піднебінно-язикову (arcus pala­toglossus) і задню піднебінно-глоткову (arcus palatopharyngeus), піднебінним язичком (uvula palatina), а знизу — коренем язика (radix linguae).

Між піднебінними дужками розмі­щуються піднебінні мигдалики, які від­ділені від бокової стінки глотки пухкою клітковиною. Поверхня мигдаликів не­рівна, має ямки. З боку порожнини рота вони вкриті слизовою оболонкою, яка заходить у мигдаликові крипти. Будова піднебінних мигдаликів сприяє затримці патогенних мікроорганізмів і розвитку

Рис. 36. Тверде і м’яке піднебіння:

1 — a. palatina major; 2 — n. nasopalatinus; З — gll. palati- nae; 4 — m. buccinator; 5 — m. masseter; 6 — m. palatopharyn­geus; 7— tonsilla palatina; 8 — m. palatoglossus; 9 — m. sty­loglossus; 10— lingua; 11—uvula; 12 — m. pterygoideus me- dialis; 13 — n. lingualis; 14 — m. constrictor pharyngis inferior; 15 — m. tensor veli palatini; 16, 17 — nn. palatini minores; 18 — n. palatinus anterior; 19 — cavitas dentis.

запального процесу, який часто має хро­нічний перебіг (хронічний тонзиліт).

Піднебінні мигдалики разом з глот­ковим, язиковим та трубними мигда­ликами утворюють лімфатичне глоткове кільце (кільце Пирогова—В альдейєра).

Кровопостачання мигдаликів здійснюється висхідними глотковою (від зовнішньої сонної артерії) і піднебін­ною (від лицевої артерії) артеріями і низхідною піднебінною артерією (від верхньощелепної артерії).

Тверде і м’яке піднебіння кровопоста- чає велика (a. palatina major) і малі (аа. palatinae minores) піднебінні арте­рії — гілки низхідної піднебінної арте­рії, а також висхідна глоткова артерія. Передня ділянка твердого піднебіння одержує кров від різцевої артерії. Ве­нозний відтік здійснюється в однойменні вени, які впадають в крилоподібне і глоткове венозне сплетення.

Лімфовідтік здійснюється в лім­фатичні вузли глотки і глибокі лімфа­тичні вузли шиї.

Рис. 37. Порожнина рота:

а—-загальний вид: 1— arcus palatopharyngeus; 2— tonsilla palatina; З— arcus palatoglossus; 4— dorsum linguae; 5 — isthmus faucium; в — uvula; 7 — palatum mole; 8 — raphe palati; 9 — palatum durum; 10 — philtrum; б — дно порожнини рота: і — fre­nulum labii superioris; 2 — gll. linguales; 3 — n. lingualis; 4 — frenulum linguae; 5 — ductus submandibularis; 6 — gl. sublingualis; 7 —gingiva; 8 — frenulum labii inferioris; 9 — caruncula sublingualis; 10 — diaphragma oris; 11 —plica sublingualis; 12 — facies inferior linguae; в — зів: 1 — зонд в передній глибокій кишені мигдалика; 2—зонд позаду трикутної складки; 3 — трикутна складка; 4 — зонд в бухті мигдалика; 5 — надмигдаликова ямка.

Іннервація твердого і м’якого піднебіння забезпечується великим під­небінним (п. palatinus major) і носо- піднебінним (п. nasopalatinus) нервами,
які походять від п. maxillaris. Всі м’язи м’якого піднебіння, за винятком м’яза — напинана м’якого піднебіння, іннерву- ються від глоткового сплетення (plexus pharyngens), m. tensor veli palatini— від нижньощелепного нерва.

Дно порожнини рота розміщене між під’язиковою кісткою і нижньою щеле­пою (рис. 37), утворене язиком і м’яза­ми, які входять до його складу: під­борідно-язиковим (m. genioglossus), ши- лоязиковим (m. styloglossus), під’язико- во-язиковим (m. hyoglossus) і діафраг­мою рота, яку утворює щелепно-під’язи­ковий м’яз (m. mylohyoideus).

Над діафрагмою рота розміщений підборідно-під’язиковий м’яз (m. genio­glossus), а під діафрагмою — двочерев- цевий (m. digastricus) і шилопід’язико- вий (m. stylohyoideus) м’язи.

Під слизовою оболонкою дна порож­нини рота, м’язами і органами, розмі­щеними тут, знаходяться клітковинні простори.

Бокові клітковинні про­стори дна порожнини рота обмежені зсередини язиком, ззовні — нижньою щелепою. В них залягають під’язикові слинні залози (gll. sublinguales) з ве­ликими вивідними протоками (ductus sublinguales majores), оточені кліткови­ною. Вони починаються на внутрішній поверхні залоз і направляються до під’язикового сосочка (caruncula sublin­gualis), де відкриваються разом з ви­відними протоками піднижньощелепних залоз. Від окремих часточок під’язи­кової залози відходить 18—20 малих під’язикових проток (ductus sublingua­les minores). Вони відкриваються в по­рожнину рота вздовж plica sublingua­lis.

Внутрішній між м’язовий про­міжок — непарний утвір: знаходиться між двома підборідно-язиковими м’яза­ми. Зовнішні між м’ язові про­міжки — парні утвори між підборід­но-язиковим і під’язиково-язиковим м’я­

зами. Ці клітковинні простори розмі­щуються над діафрагмою рота. Під діафрагмою розміщений парний п і д - нижньощелепний клітковин­ний простір, в якому є піднижньо- щелепні слинні залози і непарний ниж­ній міжм’язовий проміжок між щелепно-під’язиковим м’язом і пе­редніми черевцями двочеревцевих м’я­зів.

Гнійні процеси, що виникають у між- м’язових клітковинних просторах, мо­жуть розповсюджуватися в межах дна порожнини рота, а також переходиїчи на сусідні ділянки — в навкологлотко- вий простір (за ходом язикоглоткового нерва і шилоязикового м’яза), глибоку ділянку лиця (за ходом язикового нер­ва), надпід’язикову ділянку (за ходом під’язикового нерва і язикових судин).

Язик (lingua, s. glossa) є м’язовим ор­ганом, в якому розрізняють корінь (ra­dix linguae), тіло (corpus linguae), вер­хівку (apex linguae), дві поверхні — верхню, або спинку язика (dorsum lin­guae), і нижню (facies inferior linguae). Обидві поверхні з’єднуються краями язика (margo linguae) (рис. 38).

На спинці язика по серединній лінії розміщена серединна борозна (sulcus medianus linguae). У товщі язика від­повідно до борозни вертикально про­ходить вузька сполучнотканинна плас­тинка — перегородка язика (septum lin­guae), яка ділить язик на дві майже симетричні половини. На спинці язика, між тілом та коренем, поперечно роз­міщена неглибока погранична борозна (sulcus terminalis), яка має форму кута, відкритого вперед, або латинської літери V. Біля верхівки цього кута знаходиться сліпий отвір (foramen caecum) — зали­шок редукованої щитопід’язикової про­токи (ductus thyroglossus). Якщо ця протока незарощена, спостерігаються серединні кісти та фістули шиї, які вимагають хірургічного лікування.

Слизова оболонка покриває язик звер­ху і з боків на всьому його протязі, а знизу — лише в ділянці тіла і вер­хівки. Назад від пограничної лінії сли­зова оболонка спинки язика має вузлу­ватий вигляд, оскільки містить велику кількість лімфатичних фолікулів, зав-

Рис. 38. Дно порожнини рота:

/ — клітковина; 2 — m. longitudinalis inferior; З — a. lingualis; 4 — m. hyoglossus; 5 — cavitas dentis; 6 — n. hypoglossus; 7 — v. lingualis; 8 — a. sublingualis; 9 — m. mylohyoideus; 10, 14 — m. geniohyoideus; 11—a. facialis; 12 — n. lingualis; 13 — gl. et ductus submandibularis.

дяки яким називається язиковим мигда­ликом (tonsilla lingualis). За язиковим мигдаликом слизова оболонка кореня язика переходить на передню поверхню надгортанника і утворює три складки: середню (plica glossoepiglottica mediana) і дві бокові (plicae glossoepiglotticae laterales), між якими розміщені дві ямочки надгортанника (valleculae ерід- lotticae). В ці ямочки найчастіше по­трапляють сторонні тіла.

Наперед від пограничної борозни спинка язика покрита сосочками, що обумовлює її шорсткість. Залежно від форми та будови розрізняють нитко- видні (papillae filiformes), грибовидні (papillae f ong if ormes), конічні сосочки (papillae conicae)> сосочки, оточені ва­ликом (papillae uallatae), листоподібні сосочки (papillae foliatae).

У різних відділах слизової оболонки язика відкриваються вивідні протоки слизових, серозних і слинних залоз.

Основу язика складають власні та ске­летні м’язи. М’язові пучки власних м’язів перехрещуються в різних на­прямках. Залежно від напрямку цих пучків розрізняють верхній і нижній поздовжні (mm. longitudinalis superior et inferior), поперечний (m. transver sus linguae) і вертикальний (m. verticalis linguae) м’язи язика. До скелетних м’язів язика належать підборідно-язи- новий (найсильніший м’яз язика), під’­язиково-язиковий, хрящоязиковий (т. chondroglossus) і шилоязиковий (т. sty­loglossus) м’язи.

Крім слизової оболонки, язик оточе­ний апоневрозом, яким є сухожилкові пучки власних м’язів і сполучна тка­нина підслизової основи.

Кровопостачання. Основною артерією язика є язикова артерія — гілка a. carotis externa. Проходячи через пироговський трикутник, вона розміщу­ється під під’язиково-язиковим м’язом ззовні т. genioglossus. Продовжується до кінчика язика між т. genioglossus і т. longitudinalis inferior під назвою a. profunda linguae (глибока артерія язика). На своєму шляху a. profunda linguae віддає численні гілки до спинки язика — гг. dor sales linguae.

Крім язикової артерії, в кровопоста­чанні язика беруть участь гілки висхід­ної піднебінної і глоткової артерій. Роз­галуження артеріальних судин у товщі язика розміщуються вздовж м’язових волокон. Між судинами правої і лівої половин язика є численні анастомози, і тому одностороння перев’язка язико­вої артерії при кровотечах з язика не завжди досягає успіху.

Венозний відтік від язика відбуваєть­ся через язикову вену (и. lingualis), яка впадає у внутрішню яремну або в лицеву вену.

Лімфовідтік від язика здійсню­ється поверхневими лімфатичними су­динами, розміщеними у слизовій оболон­ці, і глибокими — в м’язах язика. По­верхневі лімфатичні судини обох поло­вин язика з’єднуються між собою, гли­бокі ж анастомоз ів не утворюють — перешкоджає перегородка язика.

Лімфатичні судини впадають у під­борідні, піднижньощелепні, заглоткові вузли і глибокі лімфатичні вузли шиї.

Іннервація язика здійснюється з кількох джерел. Руховим нервом для м’язів язика є під’язиковий нерв. Чут­ливим нервом слизової оболонки верхів­ки і тіла язика, який сприймає біль, температуру і тактильне відчуття, є язи­ковий нерв — гілка т. mandibularis (третьої гілки п. trigeminus). Язикові гілки язикоглоткового нерва (п. glos- sopharyngens) іннервують слизову обо­лонку кореня язика. Невелика ділянка слизової оболонки язика, що прилягає до надгортанника, іннервується гілочка­ми верхнього гортанного нерва (п. Іа- ryngeus superior), який є гілкою блу­каючого нерва. Нервом специфічної смакової чутливості для передніх двох третин язика є барабанна струна (chor­da tympani) — гілка проміжного нерва (п. intermedius), для задньої третини — язикоглотковий нерв.

Сприйняття смакових відчуттів на поверхні язика різне і має свою лока­лізацію: смак гіркого краще сприйма­ють задні відділи язика в ділянці со­сочків, оточених валиком, відчуття со­лодкого сприймає передня третина язи­ка, верхня поверхня язика реагує на солоне, бокові поверхні — на кисле.

Ці дані використовують у практичній медицині для діагностикй пошкодження різних відділів язика.

Бічна ділянка лиця (regio facialis lateralis)

Бічну ділянку лиця складають такі ділянки: щічна, привушно-жувальна і глибока.

Щічна ділянка (regio buccalis). Гра­ниці. Зверху ділянка обмежена ниж­нім краєм очної ямки, знизу — нижнім краєм тіла нижньої щелепи, спереду — носогубною і носощічною складками, ззаду — переднім краєм жувального м’яза.

Ш ари. Шкіра тонка, легко зміщу­ється, має велику кількість сальних і по­тових залоз. Підшкірна клітковина, на відміну від інших відділів лиця, добре виражена. До неї прилягає жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae), яке є жировим скупченням, розміщеним у щільній фасціальній капсулі. Жирове тіло щоки знаходиться між жувальним і щічним м’язами. Воно має скроневий, орбітальний і крилопіднебінний відрост­ки, які продовжуються у відповідні ді­лянки. Запальні процеси в жировому тілі спочатку мають обмежений характер, а коли виникає гнійне розплавлення фасці альної капсули, переходять на сусідні ділянки. У підшкірній клітковині

Дата добавления: 2015-08-28