За редакцією заслуженого діяча науки академіка АПН України 3 страница

ОСНОВНІ ХІРУРГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ І ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ НИМИ

У хірургії використовують різні за формою, розмірами, матеріалом, з якого виготовляють, інструменти. Якщо за основу класифікації хірургічних інстру­ментів взяти послідовність виконання операції, інструменти можна розділити на такі групи: 1) для роз’єднання тка­нин; 2) для фіксації тканин; 3) для зупинки кровотечі; 4) для з’єднання тка­нин; 5) спеціального призначення. Останню групу інструментів, найбільш численну, використовують лише під час виконання оперативного прийому на певних органах (мозок, серце, легені, шлунок, судини тощо).

Хірургічні інструменти повинні бути міцними, тому їх виготовляють із сталі спеціальних гатунків і різних сплавів, різними за конструкцією та величиною. Вони повинні бути зручними в роботі, легко захоплюватись, міцно утримува­тися в руці, мати надійні замки, які легко відкриваються.

Крім того, потрібно вміти працювати хірургічними інструментами обома ру­ками. Тому тренування рук є невід’єм­ною складовою частиною підготовки лі­каря до хірургічної діяльності.

Інструменти в руках хірурга служать цілком конкретній меті — видаленню па­тологічного вогнища, змінених і нежит­тєздатних тканин з мінімальним трав­муванням здорових протягом всієї опе­рації. Ось чому слід обережно поводи­тися з усіма анатомічними утворами в операційній рані, уникати зайвого роз­тягування тканин, розсічення проводити з урахуванням топографії судин і нер­вів, ходу м’язових волокон та інших анатомічних особливостей.

Не менш важливими є правила по­давання інструментів. Це означає, що всі інструменти слід подавати таким чином, щоб оперуючий міг взяти інстру­мент безпосередньо за ручку або за ту його частину, яка призначена для утри­мування під час роботи. При цьому всі різальні і колючі частини інструментів під час їх подавання мають бути на­правлені вгору і вбік. Це насамперед запобігає травмуванню рук хірурга, асистентів, операційної сестри, а також заощаджує час.

Є чимало технічних прийомів і правил користування кожним хірургічним інст­рументом. Знання цих правил сприяє швидкому оволодінню технікою вико­нання самої операції, скорочує час пере­бування хворого під наркозом.

Згідно з міждержавним стандартом (ГОСТ 19126—79Е «Инструменты ме­дицинские металлические. Общие тех­нические условия»), всі медичні мета­леві інструменти класифікуються на колючі, різальні, відтиску вальні, багато- поверхневої дії (затискувальні), зонду­вальні, бужувальні, травматологічні (що з’єднують тканини організму і діють на них).

До різальних (роз’єднувальних) інст­рументів відносять скальпелі, медичні (ампутаційні і резекційні) ножі, ножи­ці, пилки тощо.

Скальпель є хірургічним інструмен­том, який часто використовують, оскіль­ки кожну операцію, що передбачає роз­січення м’яких тканин, починають з роз­різу скальпелем. У хірургічній практиці використовують велику кількість скаль­пелів (рис. 1). За формою робочої час­тини скальпелі ділять на гострокінцеві, черевцеві, радіусні і серпоподібні. Най-

2 — мозковий; 3 - скальпелі: 1 — гострокінцеві

Рис. 1. Хірургічні інструменти:

а — ножі медичні: 1—малий і середній (ампутаційні); хрящовий і резекційний; 4, 5для гіпсу; і черевцеві; 2 — із знімним лезом.

частіше використовують черевцевий і гострокінцевий скальпелі.

Розрізняють три позиції скальпеля, тобто правильне положення його в руці під час нанесення розрізу (рис. 2): сто­лового ножа, писального пера та смичка (останню позицію використовують рід­ше). У вигляді столового ножа хірург утримує скальпель під час нанесення великих глибоких розрізів і розсічення щільних тканин. Натискуючи вказівним пальцем на спинку (скальпель склада­ється з леза, спинки, шийки і рукоятки) інструмента, хірург одержує можливість дозовано наносити розріз будь-якої гли­бини. Позицію писального пера вико­ристовують у разі потреби точніше до­зувати розтин тканин, наприклад цри ви­діленні кровоносної судини, нервового стовбура. Втримування скальпеля у ви­гляді писального пера зручне також під час виконання пластичних операцій, особливо в ділянці лиця. Позицію скаль­пеля у вигляді смичка використовують у тих випадках, коли потрібно наносити довгі і неглибокі розрізи, наприклад при пошаровому розрізі поверхнево розмі­щених фасціальних листків, при роз­січенні м’язів та ін.

І

І

б

Працюючи скальпелем, слід пам’ята­ти про дозоване розсічення тканин, про те, що існує небезпека гострим інстру­ментом розсікти більше тканин, ніж по­трібно, пошкодити прилеглі органи, роз­сікти великі судини або нервові стов­бури, варіанти розміщення яких у рані ніколи не можна визначити заздалегідь без використання спеціальних методів дослідження.

Розрізняють медичні ножі: 1) лінійний (однолезовий, з загостреним кінцем для вколювання в м’які тканини і робочою частиною, в 2—3 рази довшою від руко­ятки); 2) списоподібний (дволезовий за формою списа); 3) циркулярний, вико­наний у вигляді диска.

Щоб утримати лінійний медичний ніж (ампутаційний), його ручку захоплюють усією долонею (стискують у кулаці). При цьому гострий кінець направлений догори, а лезо — до хірурга. Таке по­ложення ножа потрібне для колового розсічення тканин кінцівки. Далі воно змінюється залежно від щільності тка­нин і їх розміщення. Медичний ніж (ре­зекційний) хірург під час роботи утри­мує, як правило, в позиції столового ножа.

Рис. 3. Ножиці медичні:

1 — для розсічення м’яких тканин в глибині, 230 мм; 2, З -

тупокінцеві прямі і зігнуті, 140 мм; кінцем.

4 — з одним гострим

Рис. 2. Позиції медичних інструментів під час операції:

а — скальпеля; 1 — смичка; 2 — столового ножа; З — писаль­ного пера; 4 — ампутаційного ножа; б — пінцета.

Медичні ножиці використовують під час кожної операції не лише для роз­січення тканин, а й для накладення швів тощо (рис. 3). Медична промисловість випускає медичні ножиці, різні за фор­мою, величиною і призначенням. Най­частіше під час операції використову­ють ножиці гострокінцеві, тупокінцеві, з одним гострим кінцем, з гудзиком (ГОСТ 25725—89).

Медичні ножиці, як і всі різальні хі­рургічні інструменти, повинні бути гост­рими, із справними замками, з достат­ньою довжиною бранш. Так, працюючи в глибоких (порожнинних) ранах, слід користуватись ножицями з довгими браншами, а при операціях на невели­ких, поверхневих анатомічних утво­рах — ножицями малих розмірів. По­трібно пам’ятати, що ножиці не лише розсікають тканини, а й стискують їх ще до того, як розсічуть. Тому, чим масивніший інструмент, тим більші і товстіші його частини, тим значніша додаткова травма. Такі тканини, як м’я­зи, сухожилки, паренхіматозні органи, не потрібно розсікати ножицями.

Медичні пилки використовують для роз’єднання кісток (рис. 4). Найчастіше використовують листову, рамкову, но­жову, дискову і дротяну медичні пилки. Листова пилка призначена для розпи­лювання великих, у тому числі й труб­частих, кісток. Рамкову пилку викори­стовують для розпилювання дрібних кісток, однієї з кісток гомілки або перед­пліччя. Рамкова пилка зручна при кіст­ково-пластичних операціях, які вимага­ють випилювання тонких пластинок, складних замків, оскільки полотно її можна встановити в різних площинах. Дротяна пилка призначена для розпи­лювання плоских і дрібних кісток ске­лета, розсікання плоских кісток черепа, для ампутації дистальних фаланг паль­ців без утворення тріщин, щербин та інших наслідків, що травматизують кіст­кову тканину і кістковий мозок.

Під час розтину поверхневих тканин виникає кровотеча із судин, які знахо­дяться в глибших шарах шкіри і під­шкірній клітковині. Для того щоб за­хопити ці судини кровоспинними за­тискачами, слід розширити краї рани і підсушити її. Це роблять інструмен­тами для фіксації тканин, насамперед хірургічними і анатомічними пінцетами (рис. 5). Анатомічні пінцети мають

Рис. 5. Пінцети:

і — хірургічні; 2 — анатомічні.

і-----------------------------------,

Рис. 6. Ранорозширювальні медичні інструменти:

і — дзеркало печінкове; 2 — дзеркало для стінки живота; З — дзеркало для відведення нирки; 4 — підйомники для м’яких тканин; 5 —дзеркало для серця; 6 — лопаточка Буяльського; 7 — гачки хірургічні зубчасті; 8 — гачки пластинчасті.

гладкі з поперечними насічками захоп- лювальні поверхні, хірургічні — на кін­цях гострі зубці. Є видозмінені хірур­гічні пінцети, які називаються лапчасти­ми. Вони мають невеликі щербини, він­чиком розміщені на розширених кінцях. Лапчасті пінцети менше травмують тка­нини, ніж хірургічні. Медична промис­ловість випускає пінцети різних роз­мірів, завдовжки 15—20 см і більше. Чим глибше доводиться маніпулювати в рані, тим більшої довжини слід ви­бирати пінцет.

Хірургічними пінцетами захоплюють шкіру, фасції, апоневрози, сухожилки. При цьому потрібно пам’ятати, що ці інструменти значно травмують тканини. Для фіксації м’язів, внутрішніх орга­нів, судин, нервів належить користува­тись лише анатомічними пінцетами. Утримують пінцет під час роботи у ви­гляді писального пера великим, вказів­ним і середнім пальцями.

Для розширення країв рани викори­стовують хірургічні гачки (рис. 6). Роз­різняють гострі, тупі, малі і великі гачки. Гострі хірургічні гачки випускають одно- та шестизубчастими. Ними за­хоплюють шкіру, фасції, апоневрози, сухожилки, кістки. Інші тканини і внут­рішні органи слід фіксувати тупими гачками.

Щоб утримувати краї рани під час виконання оперативного прийому, ви­користовують різні ранорозширювачі: гвинтові, саночні, з браншами тощо (рис. 7).

Інструментами, призначеними для зу­пинки кровотечі в рані, є кровоспинні затискачі (рис. 8), які можуть бути прямими і зігнутими, великими і ма­лими, з зубцями на кінцях і без них. Найбільш поширені прямі і зігнуті кро­воспинні затискачі з зубцями на кінцях (Кохера), зроблені за типом хірургіч­ного пінцета; прямі і зігнуті з попереч­ними насічками (Більрота)^— за типом анатомічного пінцета. Затискачами з зубцями рекомендують фіксувати щіль­ні тканини (шкіру, фасції, апоневрози), без зубців — кровоточиві судини в м’я­зах, внутрішніх органах, серозних обо­лонках. Використовують також більш м’які і тонкі кровоспинні затискачі,

Рис. 8. Затискачі кровоспинні:

/ — з овальними губками, 120 мм; 2—4 — зубчасті, 130, 160, 200 мм; 5 — для глибоких порожнин, зігнутий.

прямі і зігнуті, з поперечними насічка­ми на кінцях. Кровоспинні затискачі слід накладати на судину так, щоб яко­мога менше захоплювати навколишні тканини. Це пояснюється тим, що за­гиблі від перетискування тканини сприя­ють розвитку запального процесу і по­гіршують умови загоєння рани. Щоб запобігти цьому, потрібно добре роз­водити краї рани, правильно співвід­носити величину судини з величиною і конструкцією кровоспинного зати­скача.

Якщо потрібно перев’язати тонкостін­ні кровоносні судини (м’якої мозкової оболонки, внутрішніх органів), не ре­комендують залишати затискачі в опе­раційній рані, оскільки зміщення їх або навіть легке натискування може викли­кати розрив судини. Перев’язку або коагуляцію таких судин належить ро­бити зразу ж після захоплення судини затискачем.

Під час перев’язки кровоносних су­дин у щільних тканинах, де судина може скоротитись і заглибитись, по­трібно використовувати кровоспинні затискачі з зубцями, і в цьому разі судину можна захоплювати з невели­кою кількістю навколишньої тканини.

VI

гиі

іти

Рис. 9. Інструменти для з’єднання тканин:

1 — голки хірургічні прямі зігнуті (різальні й колючі); 2 — голки хірургічні атравматичні; З ~ скріпки металеві (МішеляІ: 4

пінцет для накладення металевих скріпок.

Обережно слід накладати лігатури, оскільки при цьому також може обірва­тись кровоносна судина.

Щоб з’єднати тканини шляхом поша­рового накладе ніш швів на рану, ви­користовують різні види проколюючих голок (рис. 9). При цьому потрібно зши­вати однорідні тканини, ретельно зістав­ляючи розсічені краї. До проколюючих голок відносять хірургічні голки, які виготовляють із високоякісної сталі. Вони розрізняються за формою (зігнуті або прямі), величиною, поперечним перерізом (круглі або тригранні), на­явністю вушка. Голки без вушок, з твер­до закріпленою одинарною ниткою і призначені для зменшення травми тка­нин, називаються ш^авматишщми.

Різальні хірургічні голки (тригранні) використовують для зшивання шкіри, підшкірної клітковини, фасцій, апонев- розів, сухожилків, окістя, кісток. М’язи, серозні листки, тканини внутрішніх ор­ганів, судини, нервові стовбури зшива­ють круглими (кишковими), або атрав- матичнимц, голками.

Хірургічні голки під час операції утри­мують голкотримачами (рис. 10). Ме­дична промисловість випускає прямі і зігнуті голкотримачі типу Хегара з по­рошковим покриттям із штучних алма­зів. Вони міцно тримають голку, а тер міни служби їх значно більші від зви­чайних.

Інструменти, які використовують під час оперативного прийому на будь- якому органі або тканинах, називаються інструментами спеціального призначен­ня (рис. 11—17). До них відносять різні медичні распатори, долота, спеціальні ножиці, кусачки, лігатурні голки, сек- вестральні ложки, зонди, кісткотримачі. кишкові і шлункові жоми. Є спеціальні набори інструментів для нейрохірургіч­них операцій, операцій на серці і суди­нах, для мікрохірургічних втручань.

Рис. 10. Голкотри­

мач:

/ — для накладення су­динного шва; 2 — із зі­гнутими ручками і кре­мальерою, 170 мм; З — Троянова, 180 мм; 4 — прямий з прямими кіль­цевими ручками і кре­мальерою, 200 мм; 5 — зігнутий з прямими кіль­цевими ручками і кре­мальерою, 200 мм; 6,7 — прямий і зігнутий з пря­мими кільцевими ручка­ми і кремальерою, 160 мм.

Рис. И. Распатор медичний:

1 — прямий; 2 — зігнутий великий; 3 — зігнутий малий; 4 — лою виїмкою; 7— Т-подібний; 8— для першого ребра; 9, 10 (Дуайена).

распатор-скребачка; 5 — овальний; б — жолобуватий з напівкруг- — реберний (правий/лівий); 11 — реберний малий (правий / лівий)

Рис. 12. Долота медичні:

1 — плоске широке; 2 — жолобуваті; З — ложкові (Корнева).

Рис. 13. Ножиці медичні спеціального призначення:

1 —реберні з вилочковим рознімним замком; 2 — реберні гільйотинні; 3 — ножиці-кусачки з довгими ручками; 4 для розгин\ судин; 5 — анатомічні кишкові.

Рис. 14. Кусачки медичні кісткові:

/ — з прямими списоподібними губками; 2 — шарнірні з подвійною передачею; З — зігнуті за площиною (Лістона); 4 — шарнірні з подвійною передачею, з круглими губками, зігнутими за площиною.

Рис. 16. Медичні інструменти різного призначення:

і — ретрактор ампутаційний; 2-А — кусачки секвестральні, для взяття шматків тканини (біопсії), для удержування кісток; 5 інструмент для зближення ребер; 6 — голки лігатурні (тупі і гострі, праві і ліві, малі й великі); 7 — ложки кісткові; 8 10 — зонд

хірургічний гудзиковий, жолобуватий, зобний.

Рис. 17. Жоми:

1 — шлункові і кишкові; 2 — кишковий з шарнірним пристроєм; З — шлунковий.

ХІРУРГІЧНИЙ ШОВНИЙ МАТЕРІАЛ

Шовний матеріал повинен бути міцним, гладким, не завдавати додаткових по­шкоджень тканинам, біологічно суміс­ним з живими тканинами, мати міні­мальну реактогенність, зручним для стерилізації. Тепер широко застосову­ють нитки, які розсмоктуються чи не розсмоктуються. За будовою нитки мо­жуть бути монофіламентними (які не мають капілярного ефекту (гнота)), плетеними або крученими. До ниток, що розсмоктуються, відносять кетгут — гетерогенний білок, який нерідко викли­кає алергічну реакцію тканин. Пере­вагою кетгуту є те, що він резорбується в організмі через один-два тижні. За до­помогою силіконування обмежують гніт- ний ефект кетгуту, поліпшують пере­несення його тканинами. Шовкові нитки (№ 00—16) не розсмоктуються, але мають виражений ефект гнота.

Синтетичний шовний матеріал виго­товляють з поліаміду (капрон, нейлон, дедерон, перлон, супрамід), полістеру (дакрон, тефлон, мерсилен), полімерів гліколевої кислоти (дексон) або пропі­лену (пролен, полілен). Синтетичні нит­ки знайшли широке використання, оскільки перевершують нитки натураль­ного походження за міцністю і викли­кають менш виражену запальну реак­цію навколишніх тканин.

РОЗ’ЄДНАННЯ І З’ЄДНАННЯ ТКАНИН

Основним принципом роз’єднання тка­нин є сувора пошаровість. Роз’єднання тканин проводять різальними інстру­ментами — скальпелем, ножицями то­що. В онкології для роз’єднання тканин користуються електрохірургічними інст­рументами.

Роз’єднання тканин проводять під нар­козом або місцевим знеболюванням.

Щоб виконати оперативний доступ, насамперед слід розітнути покривні тка­нини, починаючи з шкіри. Розріз шкіри намічають з урахуванням ліній її на­тягування, виконують черевцевим скаль­пелем паралельно лініям Лангера. Скальпель треба вести, натискуючи на спинку вказівним пальцем. Розтин роб­лять, фіксуючи шкіру в момент розрізу пальцями лівої руки.

Після розрізу шкіри краї рани роз­водять гострими гачками і зупиняють кровотечу з розсічених судин. Далі роз­тинають підшкірну клітковину, поверх­неву фасцію і підходять до власної фасції. Через те що під фасцією можуть розміщуватись великі судини і нервові стовбури, її слід розітнути таким чином, щоб запобігти пошкодженню підфасці- альних судинно-нервових утворів. Для цього власну фасцію захоплюють двома хірургічними пінцетами, дещо підніма­ють і скальпелем або ножицями роблять невеликий надріз. Далі в надріз вво­дять жолобуватий зонд і по ньому скаль­пелем роблять розсічення власної фасції спочатку в бік одного кута рани, а потім у протилежний бік. Зустрінуті за ходом розрізу кровоносні судини і нерви зсу­вають в бік. Власну фасцію можна та­кож розсікти тупокіцдоевими ножицями, підводячи порційно нижню браншу но­жиць під фасцію.

Роз’єднання м’язів, якщо дозволяють умови, роблять розшаровуванням їх за ходом м’язових волокон; у разі потреби м’язи розсікають. Парієтальні листки очеревини і плеври розсікають ножи­цями між двома анатомічними пінце­тами, якими дещо піднімають серозний листок, попередньо переконавшись, що разом з листком не захоплені внутрішні органи.

Розсічення окістя роблять скальпе­лем, після чого краї окістя відшарову­ють, зсувають прямим або зігнутим рас- патором, кістки перепилюють.

Нині створено покоління лазерних установок, які знаходять широке засто­сування в медицині і, зокрема, в хірур­гії. Найчастіше використовують уста­новки «Скальпель-1», «Скальпель-2» і «Ромашка». Особливо ефективні комп­лекси лазерних інструментів у поєднан­ні з спеціальними інструментами і зши­вальними апаратами, завдяки яким ско­рочується час на операцію, забезпечу­ється майже повний гемостаз, захист навколишніх тканин. Багатообіцяючі результати одержані при використанні лазерів під час операцій на позапечін- кових жовчних шляхах, резекції печін­ки, підшлункової залози, селезінки, а та­кож в лікуванні з приводу маститу, абсцесу, трофічної виразки, гнійних ран тощо.

З успіхом використовується лазерна техніка в гінекології, урології, прокто­логії, онкології, пластичній хірургії, ней­рохірургії, оториноларингології, косме­тології та інших галузях медицини. В Росії створено Інститут лазерної хі­рургії, який координує роботу 42 регіо­нів з питань хірургічного використання різних лазерів.

Після виконання оперативного при­йому, тобто основного етапу оператив­ного втручання і забезпечення повного гемостазу в рані, розпочинають з'єд­нання країв операційної рани. Принцип з’єднання тканин полягає в їх пошаро­вому зшиванні (в порядку, оберненому роз’єднанню) при ретельному зіставлен­ні країв і максимальному їх зближенні. Шви накладають хірургічними гол­ками.

Існує багато хірургічних швів, але в цьому розділі йдеться про шви. які накладають на покривні тканини. На­самперед розрізняють шви безперервні і вузлові (вузлуваті) (рис. 18). В свою чергу, безперервні шви ділять на без­перервний обвивний (шов Мультанов- ського), матрацний та ін. Під час на­кладення швів стібок від стібка про­шивають на відстані 0,5—2 см. Відстань між стібками залежить в основному від товщини тканини — чим тонша тканина, тим густіше слід накладати стібки. вра­ховуючи при цьому кількість пошкоджу - ваних судин на одиницю площі.

Перевагою вузлового шва перед без перервним є те, що, коли випадково прорізується один стібок, сусідні утри­мують краї рани, в той час як при про­різуванні одного стібка безперервного шва може розслабитися весь шов. Пере­вагою безперервного шва є більша гемо-

Рис. 18. Види хірургічних швів:

Рис. 19. Види хірургічних вузлів:

а — подвійний хірургічний; б—простий (жіночий); в — мор­ський.

а — вузловий; б — безперервний; в — обвивний (Мультанов- ського); г — матрацний.

статичність і швидкість накладення. Якщо м’язи під час операції були роз­січені в поперечному напрямку, то їх зшивають П-подібними швами; фасції, апоневрози зручно зшивати вузловими швами або безперервним обвивним швом. На товстий шар підшкірної кліт­ковини і шкіру накладають окремі вуз­лові шви. Вузли на шкірі в’яжуть збоку рани, а помічник у цей час ретельно зіставляє її краї, оскільки ввернутий або вивернутий край шкіри перешко­джає її швидкому заживленню.

Під час накладення швів на покривні тканини слід добиватись ретельного гемостазу і максимального наближення тканин, щоб уникнути утворення щілин у глибині рани. Коли шар підшкірної клітковини товстий, потрібно давати додаткові ряди швів. Залишені щілини звичайно заповнюються тканинною рі­диною, кров’ю і перетворюються в не­великі сероми і гематоми, що загрожу­ють нагноєнням. У цьому разі розвива­ються підшкірні інфільтрати, абсцеси і флегмони, які потребують зняття швів на шкірі. Загоювання рани відбувати­меться вторинним натягом, що значно подовжить термін видужання хворого з утворенням широкого рубця, ослабить зовнішні покриви в ділянці оперативно­го доступу і може призвести до утво­рення рубцевої грижі та інших після­операційних ускладнень.

Під час накладення вузлових швів або в кінці накладення безперервного шва потрібно зав’язувати лігатурні вуз­ли (рис. 19). Розрізняють лігатурні вуз­ли морські та хірургічні. Хірургічний вузол слід виконувати в тих випадках, коли тканини зшивають з певним на­тягом.

ТЕХНІКА ОСНОВНИХ ХІРУРГІЧНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ

Внутрішньошкірні ін’єкції найчастіше викори­стовують для введення знеболювальних розчинів при місцевому знеболюванні та для виконання спеціальних внутрішньошкірних проб (Манту, Каппоні). Поверхню шкіри обробляють спиртовим розчином йоду. Для внутрішньошкірних ін’єкцій використовують одноразові, невеликі за місткістю шприци з тонкими гострими голками. Щоб ввести розчин у шкіру, шприц встановлюють майже па­ралельно поверхні шкіри, а скошену поверхню голки направляють догори. Потім, поступово сковзаючи під кутом 5—7°, вводять голку в шкіру.

Підшкірні ін’єкції лікарських речовин — най­більш поширений у хірургічній практиці вид ін’єкцій. Найчастіше їх роблять у підшкірну кліт­ковину зовнішньої поверхні плеча, спини, пере- дньобокової стінки живота, передньозовнішньої поверхні стегна та ін. Шкіру в цих місцях про­тирають спиртом, далі змащують спиртовим роз­чином йоду. Пальцями лівої руки шкіру разом з підшкірною клітковиною злегка піднімають, а правою рукою вводять голку під кутом 20—25° до поверхні шкіри.

Внутрішньом’язові ін’єкції лікарських речовин мають свої особливості. Місцями введення їх є м’язи сідничної та підлопаткової ділянок, зов­нішньої поверхні стегна, де менше великих крово­носних судин.

Перед внутрішньом’язовою ін’єкцією шкіру ре­тельно обробляють, як при інших видах ін’єкцій, під час вколювання шприц і голку тримають перпендикулярно до шкіри, голка повинна бути довша, ніж для підшкірних ін’єкцій. Просунувши голку на достатню глибину, потрібно перекона­тися, що її кінець не знаходиться в судині. Для цього слід потягнути злегка поршень шприца на себе; якщо голка в судині, то в шприці з’явиться кров. У цьому разі голку належить просунути дещо глибше або витягти. Ні в якому разі не
потрібно переміщувати кінець голки в сторони, оскільки це може призвести до розсічення судини голкою і утворення гематоми.

Дата добавления: 2015-08-28