лишилось?м на радiсть! Нехай не трублять так про перемогу. Трудо, ради
бога, швидше Ерду посилайте. Через пiвгодини я мушу вийти з дому. А я тим
часом зроблю тепер хлiба собi. Тепер можна!
Не через пiв, а через пiвтори години з дому Гертруди фон Елленберг
виходить гарний, поставний блондин iз темними вiястими очима й густими
чорними бровами. Вiн легенько покручу? цiпочком i весело вiдкида? всi?ю
головою золотистого чуба назад.
З вiкна вiлли крiзь завiсу з тривогою милуються ним двi дiвочi голiвки.
***
Граф Адольф фон Елленберг почува? себе футбольною опукою; його б'ють
ногами всi учасники страшного матчу.
Пан президент вимага? рiшучо? лiквiдацi? Сонячно? машини. Сонячна
машина повинна бути стерта, знищена з лиця Нiмеччини. За всяку цiну,
всякими засобами! Що? Га?
Але це завдання подiбне до завдання знищити пожежу, поливаючи??
маслом. Бо всякi засоби з цi?ю проклятою химерою? тiльки масло. Дивом
якимсь усе, що робиться проти не?, через якийсь час iде?й тiльки на
користь. Отруйнi стекла вiджахнули вiд не? юрбу. Але ця отара тепер тим iз
бiльшою силою кинулась до не?, як знайшла спосiб розрiзняти справжн? скло
вiд пiдробленого. Вона тепер хапа? все, вона готова кинутись у безодню,
аби вхопити за хвiст жар-птицю.
Розгром Iнараку. Трiумф громадянства. Знищення банди розбишак,
убiйникiв i отруйникiв. Зда?ться, Машинi вiд цього тiльки шкода. Навпаки,
тепер, коли банда отруйникiв сидить у тюрмi, коли вона знищена, чого ж
далi йде тру?ння? Хто, значить, тpy?ть?1 Хто тру?в увесь час? Значить, не
Iнарак?
А пан президент нiчого цього знати не хоче й безмилосердно в гарячцi
боротьби б'? його ногами, вимагаючи надприродного, вимагаючи подвигiв
Геркулеса чи казкового королевича, який побив дракона з тисячею голiв.
Сонячна машина дiйсно? дра кон, що в нього замiсть одно? вiдтято? голови
вироста? зараз же десять. Але вiн не? королевич, а просто собi футбольна
опука.
Iнарак знищений. Але хто друку? далi вiдозви, ширить?х, хто невпинно
розда? стекла, хто?х робить, у яких майстернях?
Значить, не в Iнарацi суть, а в цiй отруйностi само? химери. Берлiн же
сказився, отру?вся, збожеволiв. Тепер, коли вiн не бо?ться виздихати, вiн
тiльки про це й говорить. Республiка Землi, загрози Азi?, вiйна, доля
Нiмеччини - все це на другому планi.
Хто зна?, чи нема? в кожному домi по майстернi? Хто зна?, чи нема
майстернi в самому палацi Мертенса? Перетрусити мiльйони будинкiв?
Висадити в повiтря весь Берлiн, Нiмеччину?
А пан президент цього не хоче бачити, не хоче розумiти й б'? його з
усi?? сили ногами й вимага?.
А друга партiя також гатить ногами, теж вимага?.
Робiтничi органiзацi?, професiйнi спiлки, партi?, клуби службовцiв,
рiзнi лiги, об'?днання, всяка шушваль - усе щодня, щогодини преться з
делегацiями, петицiями, заявами, вимогами, ультиматумами: свобода Сонячнiй
машинi!
Всi вони пруться до райхсканцлера, до мiнiстрiв, до депутатiв. Але
райхсканцлер, мiнiстри й депутати кого б'ють? - опуку, його, графа фон
Елленберга, праву руку пана Мертенса. Бо самого Мертенса вони не смiють
бити. I всi вимагають!
Принцеса люту?, як Мертенс, i вимага? за всяку цiну знайти Рудольфа
Штора. В ньому все лихо. Його треба схопити й лютими муками добитися
виступити проти його ж Машини. Тiльки так може бути злiквiдована ця зараза
божевiлля.
Батько вимага? дати йому Сонячну машину. Вiн хоче мати Сонячну машину,
вiн хоче знати правду про сво?х дiтей.
Мати вимага? виселити з Нiмеччини Труду, бо те Страховище нахабно
демонстру? в театрi Сонячну машину (А в дiйсностi, чи не бо?ться вона, що
те Страховище з'явиться до батька з Машиною?).
Анна вимага? лiкувати Отто Сонячною машиною. Тiльки Сонячна машина може
помогти хлопцевi.
Сонячна машина, Сонячна машина. Сонячна машина! Свобода Сонячнiй
машинi! Смерть Сонячнiй машинi! Слава Сонячнiй машинi! Прокляття Сонячнiй
машинi!
А Азiя хижо, радiсно потира? руки. А Нью-Йорк веде якiсь сеператнi
переговори з Калькуттою. А в Гамбурзi юрба рознесла будинок полiцi?,
вимагаючи видачi арештовано? майстернi Сонячно? машини.
Пан же президент щодня гатить кулаками по столу й присяга?ться
сепаратно оповiстити вiйну Союзовi Схiдних Держав, коли Лондон буде далi
затягати вирiшення цього питання.
Об'?днаний Банк нерву?ться. Щодня засiдання. Бiржа - як у пропасницi.
Штiфель на кожному засiданнi вимага? або розiгнати парламент, або вiн
повинен ухвалити оповiщення вiйни Це вб'? Сонячну машину. Вулкан
патрiотизму залл? сво?ю вогневою лавою цю смердючу болячку, випалить??.
I всюди, i скрiзь вона - Сонячна машина, Сонячна машина, Сонячний
Дракон iз тисячею голiв!
***
Третiй день тягнеться велике засiдання рейхстагу. Третiй день зал
парламенту трiщить од вибухiв накопичено? енергi? з одного й другого боку.
Вiйна й Сонячна машина.
Третiй день Мертенс не вiдходить од апаратiв i слуха? всi промови
депутатiв, роблячи замiтки в блокнотi. Iнодi в залi зчиня?ться такий галас
i гуркiт, що пан президент морщить очi й люто витира? пiт iз чола, але
рурки не кида?.
Третiй день Берлiн колотиться хвилями людських розбурханих зловiсною
пiною хвиль. Вони часом збиваються одна в одну, змiшуються в безладну
очманiлу купу, вгризаються одна в одну, i тiльки втручання полiцi? да?
змогу витягти з-пiд не? поранених, повбиваних, затоптаних.
На третiй день хвилi з одного й другого боку зливаються в двi
велетенськi грiзнi стихi?. Вiд ранку всi хвилi потоками стягуються в один
i другий бiк.
По казармах у напруженiй, понурiй, непевнiй готовностi наказу чека?
вiйсько.
Вiйна й Сонячна машина.
Над хвилями людських тiл то буйно трiпочуться, то поважно хилитаються,
то з гордою непорушнiстю просуваються згра? прапорiв над одними -
зелено-золотi, над другими - чорно-червоно-бiлi.
На зелено золотих сто?ть крик: "Свобода Сонячнiй машинi!", "Слава
Сонячнiй машинi!", "Хай живе Сонячна машина!"
На чорно червоно бiлих "Слава Нiмеччинi!", "Хай живе?дина Всесвiтня
Республiка Землi!", "Геть варварiв Сходу!", "Хай живе вiчний мир!"
На столi Мертенса миготить Лондон. Нарештi!
- Гальо! Хто? Тут Мертенс.
- Тут Смiт. Що у вас?
- У нас? Зараз Берлiн потоне в кровi. Комiтет Сонячно? машини
збира?ться оповiстити сьогоднi генеральний страйк. Залiзницi вже стають.
Парламент переходить до револьверiв. Соцiалiсти перетягують на свiй бiк
центр. Лондон нас губить.
- Лондон вас не губить. Постанову про оповiщення вiйни сьогоднi вранцi
прийнято.
Мертенс увесь скиду?ться, як визволена з гаку велетенська риба, i
рявка? так, що самому дзвенить у рурцi апарата.
- Врятованi! Перемога наша! Прощайте!
Вiн хапа? рурку парламенту й повним, рiшучим голосом гирка? в не?. I
через три хвилини пiсля голосу голови райхстагу в рурцi лопотить буря
оплескiв. Але що то: в ту бурю врива?ться свист, стукiт, гуркiт. Знову
однi крики змiшуються з другими, знову гасаючий, скажений хаос.
- Свободу Сонячнiй машинi! Слава Сонячнiй машинi! Хай живе Сонячна
машина!
А з двох кiнцiв Берлiна до парламенту вже сунуть каналами вулиць у
страшних гущах тiл двi грiзнi лави. Перед будинком парламенту вся площа,
всi вулицi, всi дерева, стовпи, кiоски, балкони, вiкна - все забите,
загачене, облiплене, обнизане людськими тiлами. Площа - величезна тарiль,
повна живого гороху. Всi горошинки рухаються, гомонять, вигукують. Це -
сонце?сти. Вони вiд самого ранку зайняли позицi?. Над головами?хнiми
мають прапори Сонячно? машини: зелено-золотi, зелено-жовтi, кольору трави
й сонця.
Сонце палюче посмiха?ться i до сво?х прихильникiв, i до сво?х
противникiв, старе, та?мно-мудре, благiсно-байдуже й бла-гiсно-любовне.
Раптом рiвна пiднятiсть юрби сколиху?ться. Щось нове влiта? в крики.
- Що там? Що там? Що сталось?
- А-а! А-а? О-о!..
- Що таке?! Що таке?!
- Геть вiйну! Свобода Сонячнiй машинi!
- Що? Що?
- Лондон оповiстив вiйну Союзовi Схiдних Держав! Лондон оповiстив
вiйну!.. Лондон оповiстив вiйну!..
- Свобода Сонячнiй машинi!
- А-а!.. О-о!.. У-у!..
- Що ж Комiтет? Де Комiтет? Страйк! Страйк! Площа кипить. Оповiщення
Лондоном вiйни пiдiйма? шанси противникiв Сонячно? машини. Нiмеччина не
сама, з нею весь цивiлiзований свiт, культура проти варварства, прогрес
проти консерватизму, вiйна за вiчний мир, за?дину Республiку Землi, за
мирне братство народiв.
- Страйк! Страйк! Свобода Сонячнiй машинi!
- Товаришi! Уряд на дахах будинкiв розставля? газовi скорострiли!
- Провокацiя: нiяких скорострiлiв!
- Спокiй, спокiй, товаришi!
- Скорострiли на дахах! Де Комiтет?
Нiхто не зна?, де скорострiли, де Комiтет, але всiм ясно, що зараз ма?
бути щось жахне. Маса на днi озера кипить, бурлить на одному мiсцi, готова
кинутись i в несамовитiй лютi на парламент, i в слiпiй панiцi, душачи саму
себе, врозтiч.
***
Рудольф уперто не зводить сiрих, сталевих, думаючих усе те саме очей iз
будинку райхстагу. Макс подивля?ться на нього збоку й сердито, непокiйно
мружиться. Фрiц iз другого боку погляда? на доктора Рудольфа й
перезира?ться з Максом - бiда. вiн таки хоче зробити сво? безумство.
Макс у вiдповiдь iзнизу? плечима: розумi?ться, зробить, це вже видно.
Вже це безумство, що вiн сюди прийшов, де його всякий шпиг може пiзнати i
прослiдити до дому або просто, як не тут, то далi десь на вулицi, схопити.
Але що ти можеш зробити з упертiстю людини? Ну, чим вiн може помогти тут,
у цiй велетенськiй сутичцi двох соцiальних стихiй? У лабораторi? його
помiч, а не на цiй площi, де його може просто задушити дика хвиля панiки.
Раптом Рудольф кива? головою - так, мовляв, це треба зробити - i
поверта?ться до Макса з винуватим усмiхом.
- Я, Максе, все ж таки спробую пробратися в райхстаг. Я не можу. Макс
озира?ться на сусiдiв i притишу? голос.
- Рудi, не роби безпотрiбного безумства! Не треба!
Рудольф теж понижу? голос.
- Масi, я не можу. Ти ж зрозумiй: вони кажуть, що я бо жевiльний, що я
ховаюсь...
- Ах, Рудi! Ну, й нехай...
- Нi, стривай... Це справдi виклика? недовiр'я до само? Машини. А цього
я не можу. Нехай вони зi мною що хочуть роблять, але Машину... Я мушу це
зробити. Масi. Ти розумi?ш?
- Та тебе не пустять туди!
- Пустять. Я звернусь до них...
Вiн хита? головою на масу.
-...i тi муситимуть пустити. Ти побачиш. I це буде добре, Масi, ти не
сердься, ти побачиш.
Макс безсило знизу? плечима.
- Але ти. Масi, будь ласка, вiдiйди вiд мене. I ви, Фрiце...
- Ну, це ти вже, будь ласка, вибачай! Цього не буде! Ми з тобою пiдемо
скрiзь. Про це и мови не може бути. Так ти рiшуче хочеш туди йти?
- Рiшуче.
- В такому разi це треба зробити як слiд. Пiдожди десять хвилин.
Макс озира?ться й робить знак очима двом головам, що стоять позаду. Вiн
просува?ться до них крiзь плечi сусiдiв i потиху щось говорить?м. Голови
уважно кивають, часом зиркаючи на потилицю доктора Рудольфа.
Хвилин через десять круг групи Рудольфа, Макса й Фрiца почина?ться
помiтнiше хвилювання.
Тодi Макс раптом пiдiйма? руку догори й кричить:
- Товаришi! Дорогу Рудольфовi Шторовi! Дайте дорогу Рудольфовi Шторовi!
Рудольф Штор хоче пройти до парламенту дати сво? пояснення про Сонячну
машину. Дорогу, товаришi!
- Дорогу Рудольфовi Шторовi! Дорогу Рудольфовi Шторовi!
- Слава Рудольфовi Шторовi! Слава!
Круг Рудольфа здiйма?ться цiла завiрюха крикiв, оплескiв, вимахiв
руками, капелюшами. Раптом маса чи?хось рук ззаду й з бокiв пiдносить
Рудольфа догори й несе так над головами натовпу. Оплески, крики, махання
розливаються далi, охоплюють усю площу, викликають людей iз будинку
райхстагу на терасу. Юрба роздiля?ться на двi половини, зробивши живий,
плескаючий, блискаючий зубами й очима коридор.
- Урра! Слава Рудольфовi Шторовi! Хай живе Сонячна машина! Слава!
У президi? райхстагу замiшання: юрба вимага? вислухати Рудольфа Штора.
Серед депутатiв крики, вигуки, гвалт. Черговий оратор, нудьгуючи i
нетерпляче, сто?ть i жде.
- Допустити! Допустити!
Розумi?ться, президiя не може допустити. Де ж це чувано, щоб iз вулицi
являлись до райхстагу якiсь приватнi особи й робили якiсь сво? доповiдi.
Та ще кримiнальнi злочинцi й напiвбожевiльнi люди!
Але допустити кiнець кiнцем доводиться. Або ж пустити в хiд зброю,
викликати те, чого всi бояться й що невiдомо чим може кiнчитися. Та ще
перед самим голосуванням над справою вiйни.
Коли нарештi на естрадi президi? з'явля?ться шкандибаюча постать iз
гривастим каштановим волоссям i хлопчачими, од-вертими, чистими очима, вся
лiва сторона й частина центру пiдводяться й зустрiчають?? громом
оплескiв.
- Слава Рудольфовi Шторовi! Слава!
Рудольф Штор соромливо, замiшано вклоня?ться, загрiба?!пальцями
волосся й хоче говорити. Наста? тиша.
- Панове! Я не оратор. I не полiтик. Я - просто людина, що хоче добра
людям. З цi?ю метою я винайшов так звану Сонячну машину. Я не буду довго
забирати вашу увагу. Менi роблять закид i тут, у парламентi, i в пресi, що
я - злочинець, що я вкрав брильянти, що я трую людей, а сам ховаюсь. Я б
не посмiв турбувати це високе зiбрання сво?ю особою. Але, як ви самi
зна?те, може статися велике нещастя, кровопролиття, братовбивство. Через
те я прийшов зробити таку заяву: мiй винахiд не? отруйний. Я пропоную
покарати мене смертю, коли вiд мого скла в кого-небудь станеться хоч який
бiль. Я пропоную зробити експертизу над мо?м винаходом. Я готовий сам у
запечатанiй кiмнатi годуватись скiльки хочете тiльки самим сонячним
хлiбом. Коли вiн отруйний, я перший помру вiд нього. От це все, що я хотiв
сказати.
Доктор Рудольф невмiло вклоня?ться й вiдступа? назад. Знову вихор
оплескiв i крикiв здiйма?ться серед лiвого сектора. До нього прилуча?ться
майже весь центр. Серед право? сторо ни виразне замiшання: що можна
сказати на слова людини, яка прийшла сама себе вiддати на смерть?
Але права сторона почува?, що цей виступ? великий удар у справi вiйни,
що тепер компромiс конечний. За прийняття вiйни треба прийняти свободу
Сонячнiй машинi.
Рудольфа Штора вже забуто. Вiн сидить тихенько десь коло
стенографiстiв, що цiкаво часом позирають на нього, i не зна?, що йому
робити: iти чи чогось чекати. Голова зборiв i вся президiя шепочуться, в
залi неймовiрний галас, крики, сварки, вимахи рук. Щохвилини до президi?
пiдбiгають якiсь люди й щось доносять. Дзвiнок голови безрезультатно й
безупинно дзвонить, закликаючи до спокою.
Але спокiй приходить тiльки тодi, як звiдкись iзбоку з'явля?ться група
делегатiв. Це нарада лiдерiв правого сектора.
Рудольф погано чу? промову, але розумi?, що пропону?ться мирно й
позитивно вирiшити обидвi справи: i вiйну прийняти, i оповiстити свободу
Сонячно? машини. Тiльки цим шляхом не буде допущено до пролиття кровi.
Лiвий сектор бурно вiта? цю пропозицiю: перемога! Вiн згоден прийняти
вiйну. Будь ласка! Нi одного голосу не буде проти Вони не будуть i за, але
зате з правого боку не буде нi одного голосу проти Сонячно? машини, хоч не
буде й за не?.
Коли Рудольф у супроводi Макса й Фрiца виходить на ганок, юрба знову
пiдхоплю? його на плечi й несе серед трiумфуючого шаленого хаосу радiсних
переможних крикiв. Про компромiс уже тут вiдомо.
Рудольфа несуть до авто його просто звалюють туди, бо нема сил одiрвати
вiд десяткiв рук, що хочуть торкнутися хоч кiнчикiв його пальцiв, до
одежi. Юрба вже побачила iдола, вона вже готова молитися перед ним i
складати йому жертви.
Рудольф ста? в автомобiлi й пiдносить руку.
- Рудольф Штор хоче говорити! Рудольф Штор хоче говорити! Тихо там!
I Рудольф Штор говорить. Незграбно, невмiло, нечутно, але найближчим
слухачам можна розiбрати, що вiн тепер, коли свобода Сонячно? машини
прийнята, заклика? всiх до помочi в працi над його винаходом. Вiн заклика?
всiх без рiзницi партiй, переконань, вiку, полу, бо Сонячна машина несе
всiм людям щастя й визволення. Комiтет Сонячно? машини хоче зорганiзувати
фабрику Сонячно? машини. Всi професiйнi й партiйнi робiтничi органiзацi?
вiддають на цю мету половину сво?х засобiв. Але того мало. Треба, щоб
кожний громадянин Нiмеччини вiддав усе, що вiн ма?, на цю справу. Всi
жертви треба принести на визволення самих себе.
Юрба iпобожно, радiсно, з ентузiазмом слуха? свого новоутвореного
кумира.
- Урра! Слава Рудольфовi Шторовi! Слава Сонячнiй машинi! Все на жертву
Сонячнiй машинi! Все!
I до авто летять з усiх бокiв грошi, гаманцi. Юрба розпалю?ться
власними криками, скида? з себе перснi, сережки, всякi дорогоцiннi
прикраси й кида? в авто. Одна хвиля вiдсува? другу, квапиться вилити з
себе свою жертву, свiй захват, побожнiсть.
На приступку з юрби тиснеться товстенький, рудий, у буйному ластовиннi
чоловiк. Вiн маха? капелюшем, шалено вертить великими очима в бiлих вiях i
кричить:
-Панове! Товаришi! Панове! Два слова! Товаришi! Я жертвую на Сонячну
машину всю свою фабрику скляних виробiв у Рiзенгебiрге. Всю фабрику
Рудольфе Шторе, я жертвую свою фабрику! Берiть. Заявiть Комiтетовi. Я,
Фрiдрiх Iмберг, жертвую. Я - капiталiст, але я розумiю. Мiй батько був сам
робiтником!
Вiн iще щось кричить у нестямi екстазу, але слова його покривають
оплески, крики, вигуки.
- Браво! Слава! Як iм'я?
- Iмберг! Фрiдрiх Iмберг мо? iм'я! Комiтет Сонячно? машини...
- Браво Гiмберг! Слава!
- Браво Гiмберг! Слава!
- Не Гiмберг, а Iмберг! Iмберг Фрiдрiх!
- Браво! Iмберг Фрiдрiх!
Iмберг Фрiдрiх лиша?ться на авто, вiн повинен зробити офiцiйне
передання Комiтетовi Сонячно? машини сво?? фабрики. Вiн тисне руку
Рудольфовi, Максовi, радiсно, в захватi дивиться на купу золота й грошей в
коробцi авто й не зна?, чим би йому ще висловити, виявити ту силу, що
розпира? його груди.
А юрба вже пiдхоплю? автомобiль, веде його крiзь гущу кричущих,
махаючих, п'яних од перемоги, полегшення, щастя тiл. I в коробку авто на
ноги, у груди Рудольфа й Макса летять грошi, годинники, перснi - все, що?
найцiннiше на кожному.
***
А в кабiнетi Мертенса вiдбува?ться екстрене засiдання Управи
Об'?днаного Банку. Вiкна позачинюванi, штори позапинанi, холодники
провiвають i холодять повiтря, але обличчя червонi, пiтнi, гарячi не
сонячним палом. Нема? нi поважно стi, нi врочистостi, навiть порядку нема?
в цьому зiбраннi пiднятих, стурбованих, пригнiчених, розлючених людей.
Мертенс, набiгаючи сiдластим чолом на райхсканцлера, гнiвно трясе великим
червоним кулаком.
- Йолопи! Дурнi! Як смiли допустити цього божевiльного Штора?! З яко?
речi? Що? Ситуацiя? Загроза вибуху? Кого? Як? Хiба в уряду сил нема? Хто,
маючи в руках силу, робить такi ycтyпки? Хто? Iдiоти тiльки! Прийняти
компромiс! Сво боду Сонячно? машини! Це значить дати розбити себе вщент
Ущент, чорт його забирай! Та послухайте донесення. Ну? По лiцiя на вулицях
обнiма?ться з юрбою. Полiца?в засувають головами в апарати - i вони
крутять сонячний хлiб, а юрба круг них танцю? танець дикунiв. Що? Нi! А
армiя? Вiйсько? По казармах у мент поз'являлись Сонячнi мащини, В один
мент! Значить, вони були вже там i ранiше? Га? Це така армiя? Що?
Рейхсканцлер пригнiчено, безпорадно знизу? плечима. Що ж можна було
зробити? Комiтет Сонячно? машини змобiлiзував усi сили Вiн вiв свою акцiю
дуже обережно. Вiн не виставляв нiяких вимог, не був проти вiйни. Симпатi?
мас були на його боцi.
- Симпатi?, симпатi?! Чорт бери всякi симпатi? ваших мас. А сила на
чийому боцi? А армiя?
Райхсканцлер знову знизу? плечима й витира? просто рукою пiт iз носа. В
тому то й рiч, що певностi щодо армi? нема?. В армi? було глухе
невдоволення забороною Сонячно? машини. Мозок маси не може збагнути всiх
можливих консеквенцiй од дозволу й бачить тiльки найближче; чому, справдi,
не дозволя?ться Сонячну машину, через що за не? стрiляють людей. I
невiдомо, що могло б бути, коли б дiйшло до сутички з сонце?стами.
Мертенс засову? руки в кишенi й вражено пiднiма? голову. Що? Пан
райхсканцлер не зна?, що могло б бути? Могло б бути те, що на площi
лишилось би з пару тисяч трупiв, а вся пiдла маса тепер не танцювала б iз
полiцаями на вулицях "танок сонячного хлiба", а тихенько сидiла б по сво?х
норах. Кров? Трупи? Та що ж це значить в очах дiйсного державного мужа,
тверезого й дiйсно гуманного полiтика? Що це в порiвняннi з тим нещастям,
яке загрожу? вiд слабостi, вiд легалiзацi? сонячного божевiлля?!
До пана президента раптом тихо пiдкочу?ться Вiнтер i щось шепче йому на
вухо. Пан президент уражено скида? на нього очима, зразу мiня?ться,
пригладжу? жабо на грудях, хапливо витира? набухле чоло й гирка?:
- Розумi?ться, прийняти! Моментально. Панове, наше дiлове засiдання
вшанувала сво?м прибуттям висока гостя.
Вiн поспiшно йде до дверей, твердо й важко переставляючи короткi ноги й
витираючи пiт iз лиця й рук.
На порозi розчинених Вiнтером дверей з'явля?ться чорна постать принцеси
Елiзи з двома яскравими кольоровими крилами червоного волосся пiд крилами
темного капелюша. Лице?? рiвно-блiде, очi блищать пiднято, хижо. Вона
входить швидко, рiшуче, пiдвiвши голову, не зважаючи на повитягуванi
постатi багатьох людей у кабiнетi. Вона, зда?ться, i на самого пана
президента не зверта? велико? уваги, й на привiтання його вiдповiда?
похапцем, недбало, не слухаючи. На устах у не? якийсь чудний усмiх - не то
трiумфу, не то сарказму, не то лютi.
- Пане президенте! Я до вас за?хала на хвилинку по дорозi. Подiлитися
сво?ми враженнями вiд знаменитого вчинку нашого райхстагу. Ви зна?те, пане
президенте, хто? тепер, сьогоднi и на будуче королем Нiмеччини? Нi?
Навiть не догаду?тесь?
Вона чогось озира?ться по кабiнету, бачить позапинанi штори, швидко
пiдходить до них, одпина? й дивиться у вiкно. I зараз же, озирнувшись до
Мертенса, кива? йому головою.
- Прошу! Прошу подивитись!
Мертенс i все засiдання пiдходять до вiкон i дивляться. За гратами
парку вулицею суне натовп iз зелено-золотими прапорами. Посерединi його
ледве руха?ться автомобiль, уквiтчаний квiтками, гiрляндами зеленi,
обмаяний прапорами.
- Трiумфальний похiд короля Нiмеччини, Рудольфа Штора, сьогоднi
коронованого парламентом на царство. Народ вiта? його. Полюбуйтеся, пане
президенте, i ви, панове. Порозчиняйте вiкна й послухайте?хнiх вигукiв.
Мертенс понуро-уважно зирка? на незвично пiдняте, рiвно-блiде,
блискаюче чудною металiчною зеленню очей лице принцеси.
- Царство недовге, ваша свiтлосте. Недовге.
- Ви так дума?те? А я думаю, що довге.
- Помиля?тесь, ваша свiтлосте. Помиля?тесь.?? свiтлiсть рвучко,
нестримано поверта?ться до присадкувато? постатi, яка вже знову запiзно
спокiйна й велична.
- Що ж ви можете зробити тепер? Що? Ви ж уже зна?те, що обидвi
манiфестацi? злилися в одну? Тож вони возять Рудольфа Штора на тронi. I не
вiйнi вони кричать славу, а Сонячнiй машинi! I не вам, пане президенте, а
Рудольфовi Шторовi! I вiйсько ваше йде за ними. Подивiться, бачите
вiйськову форму мiж юрбою? Я сама бачила, як цiлi вiддiли, що мали
стрiляти цю банду, пiсля постанови парламенту, не слухаючись офiцерiв,
змiшувалися з юрбою й вигукували сла ву Сонячнiй машинi. Що ж ви можете
тепер зробити?!
Мертенс спокiйно хита? головою, уважно зиркаючи на при нцесу (Яка тепер
надзвичайна схожiсть з Мартою Пожежою! Зовсiм та сама п'яна, дика
жагучiсть, якою тiльки Марта вмi ла вибухати!)
- I все ж таки, ваша свiтлосте, юрба? юрбою, а державна органiзацiя?
органiзацi?ю. А крiм того, ваша свiтлосте, ми ма?мо ще iншi засоби
боротьби з цим стихiйним нещастям, що вибухло над нами. Але про цi засоби,
коли дозволите, я докладу вам другим разом. I ви, може, змiните свiй трохи
песимiстичний погляд на справу. Що?
Принцеса Елiза пильно дивиться на нього. Але вираз усi?? постатi пана
президента такий спокiйний, певний i трохи вибачливий, що принцеса вся
зразу затиха?. Немов отямившись, вона проха? вибачення, що перебила важне
засiдання, кива? всiм головою й у супроводi пана президента виходить.
***
"Мiй великий затворнику, мiй любий, надзвичайний Рудi! Шлю Тобi чергове
звiдомлення, мiй безладний, п'яний од щастя гiмн Тобi!
Рудi, вiдбува?ться величезний, грандiозний, нiколи не чуваний в iсторi?
людей процес. На очах, на Тво?х власних очах, iз швидкiстю блискавки (коли
говорити про iсторичне життя) вiдмира? цiла епоха! Без кровi, без бо?в,
без барикад, шибениць, гiльйотин, без великих струсiв, переворотiв, без
помпи й декламацiй сходить iз сцени iсторi? цiлий соцiальний лад.
Вiн сам не помiча? того, вiн iзсува?ться, як оповзини з гори, вiн
розта?, як тi величезнi льодовi гори, що з пiвнiчного бiгуна спливають до
Великого Океану.
I це робить маленьке кругленьке скло. Тво? скло, Рудi! За цi два тижнi,
що почали працювати нашi фабрики (я ж писав Тобi, що, крiм Тво??
центрально?, е вже п'ятдесят сiм iнших по всiй Нiмеччинi), Комiтет
Сонячно? машини роздав уже бiля чотирнадцяти мiльйонiв стекол. Пiв Берлiна
вже году?ться тiльки сонячним хлiбом. Ти не можеш собi уявити, що
твориться бiля Комiтету Сонячно? машини. Як якiсь хвостатi?х тiозаври,
черга народу сто?ть уже вiд самого ранку довжелезними хвостами.
Уряд притих. Парламент розпущено. Апарати?хнi на?хнiх очах
розвалюються, розсипаються, дiрявiють. Вищi, нижчi, великi й дрiбнi
урядовцi врiвнi з робiтниками лавами сунуть по скло. I з дня на день
канцелярi?, контори, бюро, мiнiстерства, всякi урядовi, приватнi й навiть
громадськi установи рiдшають, стають бiднiшi на персонал. Усякий, що
дiста? сонячне скло, зараз же, натурально, кида? службу й роботу. Для чого
тепер?м служити? З яко? речi?
Отже, бiльш нiж сто тисяч людей щодня увiльня?ться вiд сво?х
дотеперiшнiх "обов'язкiв" Бiльш, нiж сто тисяч довiчних каторжан щодня
виходить на волю. Рудi! Вони вилазять iз усiх можливих щiлин - з льохiв,
пiдземелля, вiд вогняних печей, верстатiв, з порохнявих бюро, iз
магазинiв, контор, майстерень, вони сотнями тисяч вилазять за мiсто iз
сво?ми Сонячними машинами, з дiтьми, батьками, вони напiвголi отарами
лежать на травi, в лiсi, на сонцi, в холодку - скрiзь. Вони не вiрять
собi. невже вони нi завтра, нi пiслязав тра - нiколи вже не муситимуть
щодня вдосвiта схоп люватись, нашвидку ковтати свiй убогий снiданок i бiг
ти на свою каторгу? Невже вони можуть знати, що вони вiльнi, що нiхто?х
за?хн? свято не покара?, не оштрафу?, що?хнi дiти вiд цього не
голодуватимуть, що вони можуть дивитися на сонце, на лiс, на траву i
вранцi, i вдень, i коли схочуть? Вони, як дiти, нi, як народженi на свiт у
дорослому вiцi. Вони зворушливi до слiз. Рудi: вони ж так нiчого не
знають, так вони мало бачили,?м же не було часу, вони мусили "працювати".
Рудi, Ти вбив страшного диявола: працю-конечнiсть, працю-обов'язок.
Тiльки Сонячна машина показу?, що праця каторга? прокляття людини.
А Ти зна?ш, хто, власне, тепер дiйсно Уряд? Комiтет Сонячно? машини,
або, як скорочено його вже називають "Каесем".
Каесем оруду? життям Берлiна та й усi?? Нiмеччини. Вiн регулю? рух
потягiв, вiн да? чи не да? дозвiл на всякi заходи старого уряду, до нього
звертаються iз скаргами, домаганнями. Вiн, розумi?ться, не ма? нiяко?
охоти перебирати на себе всi?? порохняво?, трухляво? халабуди старого
уряду. Коли вiн завалиться сам собою, Каесем перетвориться в новий уряд.
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 37 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |