Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Володимир Вiнниченко. Сонячна машина 28 страница



Сузанно.

- Чекай. Ти все ж таки хочеш послухати? Добре. Ти можеш не йти до них

Ти сидiтимеш, дивитимешся на них, слухатимеш - i нiхто тебе не бачитиме.

Хочеш? А я сама представлю?м Машину. Хочеш?

- Навiщо це, Сузанно!! Невже ти можеш гадати, що..

- Ну, просто так! Ну, менi хочеться, щоб ти ще не йшов. Я тобi не

цiкава. Так, може, цiкаво подивитись i послухати цiкавих людей Ти ж не

можеш сказати, що вони нецiкавi? Нi?

Макс легенько знизу? плечима. Що вона ма? думку все ж таки переконати

його через сво?х приятелiв, чи що?

- Добре, коли тобi так хочеться... Але машину я прошу менi повернути.

- О, розумi?ться! Будь спокiйний, нiхто не зробить на не? замаху.

Тiльки хвилиночку почекай, я передягнусь.

Вона раптом перехиля?ться до нього, витягу? уста й шепоче.

- Це ж тiльки для тебе робилася ця сукня, милий! Милий, жорстокий,

дурненький

Коли за русалкою, хилитнувшись, закрива?ться завiса з лiан, Макс сiда?

на камiнь i спира? голову на руки Власне, що дивного в такому вiдношеннi

Сузанни? Хiба вiн не повинен був знати це заранi? Чого ж?й радiти,

плакати вiд радостi, як плакала панi Надель?

Шелестять, гойдаються лiани З-за них з'явля?ться повна рука, потiм

окате, свiже, з малиновими чiткими устами, лице й уся постать I знову

Максовi зда?ться, що в одежi вона поважнiша, жiночнiша. Волосся тугим

джгутом обмотане круг голови, як вiнком Бiла сукня коштовно-простенька.

- Ну, ходiм!

У коридорi, злегка повернувши голову назад себе, холодно-ввiчливо, як

говорять тiльки з прислугою, кида?:

- Прошу занести до дверей храму й почекати там на мене.

Льокай бере коробку й несе?? в однi дверi, а Сузанна з Максом позаду

йде в другi За тими дверима, виявля?ться, кабiнет Сузанни. В кутку його

невеличкi сходи вгору. Сузанна сильно й пружинисто бере крутi схiдцi,

показуючи Максовi голi мiцнi литки. Пiд самою стелею кабiнету на галерейцi

в кутку невеличкi дверцi. Сузанна робить Максовi знак мовчати, легенько

вiдчиня??х i проходить уперед. Макс обережно йде за нею й увiходить у

невеличку ложу, як у театрi. В нiй при?мна пiвтьма, маленька канапа, два

фотелi. Крiзь задраповане зеленим плющем вiкно знизу храму доходить цiлком

виразний гомiн голосiв Сузанна мовчки показу? Максовi на фотелi, кива?

головою, потiм раптом обнiма? обома руками його голову й сильно до болю

надушу? сво?ми губами на уста його. I, сильно вiдiпхнувши, безшумно

виходить, зачинивши за собою дверцi на галерейку.



У Макса на губах горить гаряча вогка м'якiсть?? вуст i на кiнчику

одного вуха лишилось тепло пальцiв.

Вiн зiтха?, стрiпу? чубом i обережно сiда? в один iз фотелiв.

I зараз же йому ста? видно все товариство й той увесь куточок храму, де

воно розташувалось. Бiлi, фiалковi, нiжно-зеле нi, сiро-синюватi фарби

вбрання, облич, волосся зливаються в одну химерну омне?стичну картину.

Вона повiльно, лiниво руха?ться то в одному мiсцi, то в другому.

Напiвлежать, сидять, стоять. У храмi нiжно-жовтий матовий присмерк.

Десь далеко обгорнена шовком музика.

Знайомих облич мало. Ага, он та, що танцювала бiскаю, як?? звуть? -

забув. I той, що падав на колiна перед Мертенсом, свiтовий "генiй"

голосових м'язiв. О, i "лев" тут, лiдер партi? Об'?днаного Банку, або

iпо-офiцiиному "Республiкансько-демократичного Союзу". I цей уже в творцi

краси попав.

Ну, розумi?ться, глист також тут. Мертенс не дурна голова - знав, кого

призначити шефом пресового бюро в справi Сонячно? машини. О, цей творець

творить тепер легенди!

Раптом голови всiх повертаються в один бiк, пiд ложу Макса.

- А-а! Яка радiсть! Так швидко? А це що з вами?

- З-пiд Максових нiг з'явля?ться бронзова голова з вiнком волосся

навкруги, згори голова зда?ться дуже круглою. За нею льокай несе коробку,

криво держачи?? за розв'язаний ремiнь. (Мабуть, дурень, порвав!)

Поставивши на стiлець, льокай зараз же зника?. Сузанна гарним жестом

пiдносить руку над головою.

- Панове! Хвилинку уваги. Я вiдiрвалась од сво?? важно? справи, щоб

показати одну дуже цiкаву рiч. Часу в мене дуже мало, а рiч цю я мушу

зараз же вiдiслати. А менi страшно цiкаво знати думку вашу про цю рiч. Ми

говорили не раз про не?, але сьогоднi я хочу зiбрати невеличку анкету.

Представник кожно? галузi знаття чи мистецтва повинен коротко, стисло,

точно сформулювати свою думку. Панове, я бачу по вас, що ви вже вгадали,

про що йде мова. Так, мо? панове, в цiй коробцi... Сонячна машина. Тихiше,

тихiше, ради бога! Мене вб'ють, як ви?? розiб'?те.

Всi плями збираються в одну, густоперемiшану, рiзнокольорову, рухливу,

кричущу купу.

- Сонячна машина! Сонячна машина!

- Панове, обережно, полiцiя йде! Ха-ха ха!

- Та покажiть же??! Ура!

- Панове, заспокойтесь. Найспритнiший iз мужчин повинен обережно

вийняти апарат iз коробки. Хто з вас панове, найспритнiший?

Смiх переплiта?ться з вигуками iмен. Усi руки мужчин тягнуться до

коробки, вiдпихаючи одна одну.

Тодi Сузанна так, як Макс, уклада? руки в середину скриньки й серед

гомону, галасу, вигукiв помалу витяга? Сонячну Машину. Рiзнокольорова купа

плям закрива? вiд Макса i Машину, i Сузанну У храмi кача?ться збентежений,

одбитий високою пiвкруглою стелею клубок голосiв, з якого можна вхопити

тiльки деякi кiнчики фраз. Рука Сузанни знову здiйма?ться догори й

нетерпляче крутить пальцями.

- Панове!. Панове!.. Я прошу уваги! Я не маю часу. Демонструвати Машину

я не дозволю. В мо?му домi цього н i -коли не буде. Отже, прошу всякi

заходи з цього приводу залишити. Прошу, панове, сiсти. Машину ми поставимо

на стiл, щоб усiм видно було. I негайно анкету.

Купа розрiджу?ться, розлива?ться на всi боки вiд Машини. Глист i якийсь

куций панок iз фiалковим волоссям iз смiхом ставлять Машину на стiл.

Фiалковий панок комiчно присiда? перед нею, робить по-магометанському

знаки поштивостi й вiдходить набiк.

- Панове, а подивiться, чи на нiй? штемпель "Made in India"?!

- О, вони не такi на?внi, не турбуйтесь!

- Я протестую, при чому тут Iндiя? З яко? речi патент на таку генiальну

дурiсть вiддавати чужинцям? Це - непатрiотично.

Сузанна вiдходить од поважного добродiя, коректно-строгого наукового

вигляду, i маха? рукою.

- Панове! Тихо! Пан професор Лiбгольд такий ласкавий, що згодився

перший сказати свою думку про цю Машину. Розумi?ться, перше слово повинно

належати науцi.

- Або кримiналiстам.

- Тихо! Панове!

- Або психiатрам!

- Ну, прошу ж, тихо! Насамперед i кримiналiсти, i психiатри теж люди

науки. А потiм, ви неввiчливi Пане професоре, ми вас слуха?мо з великою

увагою й цiкавiстю. Софi, пан професор чека?, поки ви скiнчите вашу

балачку. Пане професоре, будь ласка.

- В такому разi, панове, я пропоную влаштувати спецiальне свято

Сонячно? машини з усяким алкоголем, який iще да? нам наша стара добренька

цивiлiзацiя.

- Панове, вегетарiанцi влаштовують таке свято тiльки з молоком!

Але деякi постатi все ж таки не смiються. Хто зна?, що вони думають?

Розумi?ться, вони не срi?оть стати в оборону од-верто, смiливо, але в

глибинi душ сво?х вони, мабуть, усе ж таки чують свою неправду. Напевно,

чують, милi, дорогi, мовчазнi постатi!

Раптом та, що танцювала бiскаю, пiдводиться, позiха? й лiниво говорить!

- Панове, а, може, досить про цю нудну Машину?

Макс рвучко вста? й виходить iз ложi. Вiн сiда? на галере? на стiлець

без спинки й машинально чита? заголовки на спинках книг.

У кабiнетi просiяне шторами передвечiрн? свiтло. Урочисто строга,

спокiйна тиша задумалась над тисячами томiв, сконцентрованих енергiй

давно-давно замерлих мозкiв. Невже й вони глузували б, лаялись,

проклинали, позiхали?

Десь унизу чути рип дверей. Макс перехиля? голову через поруччя

галере?. До схiдцiв швиденько пряму? струнка бiла постать Сузанни. Макс

зараз же сходить?й назустрiч.

- А, ти вже тут? Ну, чув? Бачив? Я поводилась чемно, коректно? Правда!

Ти не можеш сказати, що я складала опiнiю? Нi?

Макс посмiха?ться i ввiчливо, коректно вклоня?ться - панi господиня

поводилась надзвичайно толерантно. А пiсля цього вiн просить дозволу

забратися собi геть iз сво?ю шкiдливою, злочинною, смiшною й нудною

Машиною.

- I не хочеш бiльше нi хвилинки побути зi мною?

Макс широко розставля? руки й смi?ться.

- Ах, Сузанно, Сузанно! Яка ти зворушливо на?вна! Або ж занадто не

поважа?ш мене. Невже ти не розумi?ш, тепер не розумi?ш, що нашi свiти

цiлком рiзнi, протилежнi, ворожi, що ми нiколи-нiколи не можемо зiйтися?

Нi?

- Нi, не розумiю. Я розумiю, що ти мене страшно хвилю?ш, що ти любий

менi до слiз, до безсоромностi. Я розумiю, що так само я тобi Бiльше я

нiчого розумiти не хочу.

- Шкода.

- Нi, не шкода. При чому тут якась Машина? Я ж не тiкаю вiд тебе за те,

що ти?? визна?ш корисною, гарною, генiальною! Чого ж ти тiка?ш од мене за

те, що я маю про не? iншу думку! Для чого ж таке насильство? Ти ж сам

кажеш, що Машина ця? свобода, для чого ж ти сам проти мо?? свободи! Ну?

Милий, милий, не муч нас! Годi так!

Тепла, хвилююче оголена рука нiжно, лукаво тре мiсцем нижче лiктя по

щоцi Макса. Але Макс спокiйно ловить цю руку, поштиво цiлу??? й просить

дати йому Машину - в нього нема? часу, вiн мусить поспiшати.

Сузанна, жорстко стиснувши уста, мовчки виходить iз кабiнету й веде

Макса до кiмнатки, де на столi сто?ть його незграбна смiшна коробка.

- Бувай, Сузанно. Може, колись ти iнакше поставишся до цi?? огидно?

Машини - i тодi... тодi я iнакше буду вiдходити вiд тебе.

Сузанна спокiйно, сумно крутить головою.

- О нi, Максе, до Машини я iнакше нiколи ставитись не буду.

- Значить, прощай навiки, Сузанно?

- Значить, навiки, Максе.

Слово, страшне слово, ляка? обох. Але обо? дивляться в рiзнi боки й

удають, що не помiчають свого страху.

Макс помалу кладе руку на коробку, задумливо, тягуче здiйма??? iз

столу й трудно йде до дверей. Йде i слуха?, i жде чогось. Чого ждати?

Чуда? Протиприродного?

Чудо не ста?ться Сузанна тихо, непорушне сто?ть, i вогкi очi молодо?

телицi з кожним кроком постатi з коробкою в руках наповнюються слiзьми.

I так само трудно, задумливо й стомлено Макс зiходить мармуровими

широкими сходами палацу, який навiки покида?, так само?де додому й так

само сходить сво?ми темними вузькими сходами.

***

У вузюсiнькому, крихiтному, такому вбогому пiсля палацу коридорчику

його зустрiча? панi Гольман. I?? (хоч i посвiжiле, пiдбадьорене,

змолодiле) лице зда?ться таким негарним, таким убогим iз сво?ми широко

розставленими оченятками.

Вона щось та?мно шепоче йому. Панна якась, пишна, молода, гарна панна

сидить у нього в кiмнатi й дожида?ться його. Така чудна, мила панна; панi

Гольман каже?й, що пан Штор невiдомо коли прийде додому, а вона свище й

стрiпу? головою - колись же, каже, прийде. Та й сидить собi там.

Макс одчиня? дверi й вражено зупиня?ться на порозi Труда, графiвна

Труда! Мила, смуглява, кароока, iз синьою родинкою, з вишневими устами, з

на?вно розумним поглядом, iз хлопчачими рухами, та сама, що була тодi,

останнього дня. Вона трошки замiшано, але з розмахом простяга? руку.

- Правда, здивованi? Я знала, що здиву?тесь.

Макс мовчки становить коробку на стiлець i поспiшно бере

?? без рукавички - така сама тоненька, маленька, сильна ручка!

- Дiйсно, при?мнiше здивуватись я нiколи не мiг би!

Труда здивовано-радiсно розкрива? на нього очi.

- Правда? Ну, менi тепер легше А то боялась, що вам стане нiяково,

тiсно. Так ви тут живете, в цiй кiмнатцi? Насилу знайшла вашу адресу. Три

днi шукаю. Я до вас у великiй справi. Сiсти можна, правда!

- Ах, господи! Я так зрадiв, що забув про крихiтку сво?? ввiчливостi.

Труда сiда? боком на стiлець бiля столу й спира?ться на спинку його

лiктем.

- Ви ж зна?те, що я вже дома не живу?

I вона смiливо, занадто смiливо дивиться йому в очi. А сама чу?, як

гаряча, невтримна дурна хвиля жене?й у лице i в очi.

Макс також смiливо дивиться?й в очi й також дурнувато, безглуздо

червонi?.

- Знаю.

- Я тепер... артистка. Ну, нехай кокотка. Менi однаково. Я продалась

фабрикантовi Душнеровi. Ви вже зна?те, правда?

Макс пильно, серйозно дивиться?й у болючо-недбале, загонисте лице.

- Дещо чув.

- Ну? I, розумi?ться, зневажа?те мене?

Макс нудно мружить очi.

- Менi боляче було, графiвно, як це почув. Бiльше нiчого.

- А чого боляче?

- А чого б я мав радiти?

- Не знаю. А коли б я продалась на все життя й це називалося шлюбом, то

вам би не було боляче, правда? Адольф вимага?, щоб Душнер розвiвся iз

сво?ю жiнкою й женився зi мною. "Хай, - каже, - цей негiдник жениться!

Тодi хоч честь уряту?ться". Значить, коли я матиму на все життя коло себе

негiдника, то вiд того чогось моя i?хня честь уряту?ться. I?м уже не

буде боляче. Надзвичайно дивно!

- Менi не вiд того було боляче, Трудо!

- А вiд чого?

Макс мовчить, але тут же червонi?: дiйсно, коли б вона вийшла замiж за

того самого Душнера, йому б не було так, власне, боляче, як було та й?.

- Ну, все одно. Нехай собi. Я прийшла до вас у справi. Дайте менi скло

Сонячно? машини! Макс широко дивиться на не?.

- Я не маю нiякого скла Звiдки ви взяли, що в мене ма? бути скло? Труда

сердито кривиться.

- Ах, Максе, для чого ви зi мною так говорите! Ви бо?тесь мене! Так! Ви

гада?те, що я iхня шпигунка? Ви можете це припустити? Ви можете думати, що

я прийшла випитати у вас, де Рудi, i видати його й вас полiцi?? Так?

Вона грiзно перехиля?ться до нього.

- Я цього не думаю, Трудо, але... в мене нема нiякого. Нi, вибачте,

Трудо, я паршивець. Скло?, i я вам його зараз дам. Простiть мене. Добре?

Вiн благальне простяга? до не? руку. Труда бере, потиска? й

освiтлю?ться радiстю.

- Правда, дасте? Зараз? Ну, я так же й знала, що знайду у вас. Я,к же

можна, щоб у в а с?? не було? У кого ж тодi?

Раптом Макс швидко вста?, пiдходить до коробки й пiдносить?? до Труди.

- Що це?!

- Готова Сонячна машина

- Ради бога, Максе, правда?! Там, усерединi?

Труда схоплю?ться, нетерпляче хапа?ться за ременi, тягне?х, рве,

шарпа?. А коли Макс, також хапаючись, смiючись i пв-глядаючи на Труду,

вийма? апарат iз коробки й обережно становить його на стiл, Труда вражено,

злякано притиха?. Голос?? сходить до шепоту.

- Так це вона?! Сюди трава кладеться, правда? А оце те скло! Яке дивне!

Ви менi це дасте?

- Я весь апарт вам дам.

Труда прудко злякано задира? до нього лице.

- Ви жарту?те, Максе? Ви не дасте скла?

- Я вам увесь апарат дам

Труда зовсiм випростову?ться - вiн говорить цiлком серйозно, вiн таки

готовий дати?й цiлий апарат.

- У такому разi ви повиннi самi сказати, як я можу подякувати, бо все,

що я скажу, таке буде страшно блiде й неправильне. Ну?

- Ведiть за не? пропаганду!

Труда знизу? плечима. Господи, та чого ж вона так добивалася скла? Для

себе? Вона ма? що?сти. Розумi?ться, для пропаганди!

- I зна?те, як я буду? Iз сцени! Я ж маю свiй театр. Буду виходити на

сцену й вести пропаганду.

- Ну, так не можна. Вас моментально заарештують.

- О, будь ласка! З великою радiстю!

- Але яка ж од цього користь справi? Труда призна? рацiю. Дiйсно, коли

вона буде сидiти в тюрмi, то вiд цього для машини користi нiяко?.

- Ну, я вже знайду всякi способи. Господи, Максе, ви подумайте: це Рудi

зробив! Наш милий мовчазний Рудi. Ви ж неодмiнно вiтайте його вiд мене, як

побачите. Чу?те? А у вас зморшки з'явились на лицi. А мене зовсiм забули.

Правда? Ну, ну, можете не вiдповiдати, я знаю, що таких запитань задавати

не можна, бо однаково правди не говорять. Я тiльки так, од радостi. Так я,

значить, можу зразу ж i взяти всю Машину?! Господи, i ще сьогоднi можу

?сти сонячний хлiб!1 Я хвилювалась так, так... як збиралась тiкати з вами.

Ви й це, мабуть, забули? Ну, ну, вiдповiдi не треба. Я тiльки так мелю

язиком од хвилювання. Так я можу зараз узять? Правда? Ви ж не жартували? В

мене внизу сто?ть авто. Ви поможете менi знести вниз. Правда? I я вже мушу

?хати. Я хочу сьогоднi ще спробувати. Сонце ще???! Вночi не можна?

Правда?

Це дитяче, колишн?, серйозно-на?вне "правда", цей зворушливий запах

конвалi? вiд?? тiла, це хвилювання, гарячка, радiсть.

Макс в однiй руцi зносить коробку сходами, а другою час од часу злегка

притриму? пiд лiкоть графiвну Труду. I згаду?ться, як вона тодi раз у раз

зараз же ловила лiктем його руку, якось зручно пiдгортала?? мiж сво?ю

рукою й тiлом i тодi затишно-затишно пригорталася вся до нього.

Коли Макс уклада? коробку до авто. Труда пода? йому свою картку.

- Моя адреса теперiшня. Ви ж при?дете до мене коли-небудь?

- З великою-великою радiстю, Трудо. Спасибi вам, величезне спасибi, що

ви сьогоднi були в мене.

- За що менi?!

Милi, здивованi, готовi раз у раз на найшкодливiшу для них самих

одвертiсть очi!

- Так. За щось Може, коли-небудь розкажу. Але це не важно. А дякую й

радий дуже-дуже!

Труда довгим поглядом дивиться на нього й торка? в спину шофера.

- I я дуже-дуже рада. Не тiльки за...

Вона прикушу? губу й злякано зирка? на шофера.

-...але й за.. iнше. Так прийдете? Ждатиму!

***

- Ну, що, Штiфелю? Дали волю слова? Га? Що? Помогло? Роздмухали? Вже в

Гамбурзi?! Га? Нi?

Штiфель понуро мовчить i прислуха?ться до шлунка не можна з проклятим

жити на свiтi - трохи якесь хвилювання, i вже гуркотить, мурчить,

пухириться.

- Ну, то що, що в Гамбурзi? А ви б?? заборонами спинили? I що,

?й-богу, говорити от таке!

- Спинив би, Штiфелю, спинив би. Та й ще спиню. Спиню, Штiфелю. Тiльки

вас тепер питати не буду. Годi.

Штiфель раптом поспiшно проща?ться й злякано вибiга? з кабiнету, дрiбно

перебираючи ногами.

Тодi пан президент окида? допитливим оком м'яку постать графа

Елленберга, яку, зда?ться, можна зiм'яти як хоч i вкласти у валiзку.

- Пане мiнiстре, потрiбна рiшуча боротьба. Що? Граф Елленберг покiрно

схиля? голову - розумi?ться, потрiбна. Та як же ти його боротимешся?

- Рiшуча. Радикальна. Безмилосердна. Арешти, заборони тепер -

нiсенiтниця. Роздмухали. Iнших засобiв, iнших. Що там професiйнi

органiзацi??

- Хвилюються, пане президенте. Скрiзь безглуздi чутки. Вимагають волi

Сонячнiй машинi.

- Волi? Хм. Дамо. Дамо. Ну, а роблять що: демонстрацi?, зiбрання,

засiдання?

- Не дозволенi. Але, звичайно...

- I не дозволяти. Запам'ятайте суть, Елленбергу: нiзащо об'?днання.

Чу?те? Тодi все врятоване. Тисяча машин-дурницi. Роз'?днувати. Розбивати

цю темну стихiю.

Мертенс сильно крутить держальце справа, надушу? два гудзики по два

рази кожний, потiм круто поверта?ться до графа Елленберга й упира?ться

розчепiреними пальцями рук об круглi товстi колiна.

- Пане мiнiстре, тепер лиша?ться, повторюю, тiльки один спосiб!

роз'?днати, розладнати й розбити стихiю. Тiльки. Зробимо ж це так. У

Берлiнi повинна з'явитися маса скла Сонячно? машини. Маса. Тисячi. Десятки

тисяч. Чу?те?

Граф Елленберг пiдозрiло-уважно зирка? на масивне чотирикутне лице, з

якого виступають калюжi поту.

- Але тi скла повиннi приносити смерть усякому, хто?х уживатиме. Як

саме - це рiч ваша й науки. Зразу, помалу, однаково. I так можна, i так.

Ви розумi?те вже iдею? Чи далi поясняти?

Граф Елленберг сидить, як закам'янiлий, розгублений.

- Що? Вага?тесь? Жорстоко? Операцi? завсiди жорстокi. Краще тисяча,

десять тисяч загине, нiж мiльйони. Що? Нi?

Граф Елленберг глибоко зiтха? й проводить рукою по чолi.

- Я, пане президенте, не вагаюсь. Але я ошелешений грандiознiстю цi??

iде?. О пане президенте, це, дiйсно, тiльки генi?вi може прийти така

проста й непереможно-вiрна iдея. Я прошу пана президента вибачити мою

нестриманiсть, але я не можу опанувати себе. Це ж так просто й математично

вiрно!

Граф Елленберг глибоко схвильований.

- А тепер дозвольте менi, пане президенте, обмiркувати способи

здiйснення?? й предкласти вам план.

***

I от у казку почина? продиратися новий мотив: Сонячна машина тру?ть

людей. Сонячна машина наче спочатку году?, але потiм убива?. Сонячна

машина - це страшна, пiдступна, диявольська махiнацiя Союзу Схiдних

Держав.

Дiйсно, випадки то раптово?, то повiльно? смертi вiд уживання Сонячно?

машини стають цiлком доказаним фактом. I полiцiя, i публiка, i репортери

газет день у день констатують?х. На вулицях, бiля фабрик i заводiв щораз

бiльше й бiльше з'явля?ться пiдозрiлих людей, якi майже одверто роздають

скла з iнформацiями й вiдозвами Iнараку. Правда, майже день у день

з'являються знову вiдозви вiд Iнараку, де вiн одмовля?ться вiд попереднiх,

а далi знов од цих.

В одних доводиться, що полiцiя пiдробля? скла, отрую??х i розда?, а в

других тим самим шрифтом, з тими самими пiдписами ла?ться попереднi

вiдозви й роз'ясня?ться, що це провокацiя полiцi?, яка хоче налякати

народ.

I нiхто вже нiчого, навiть самi iнаракiсти й сама полiцiя, не можуть

розiбрати, чия де вiдозва.

Але пiдозрiлi суб'?кти дiйсно щораз частiше й частiше попадаються на

всiх людних мiсцях,?х часом заарештовують, але серед публiки вперто

ходять чутки, що полiцiя?х зараз же випуска?.

I все ж таки щодня Мертенс, приймаючи доповiдь графа Елленберга,

невдоволено гирка?:

- Ширше, ширше, я вам кажу! Розмаху, широчини нема! Тисячi, десятки

тисяч смертей щодня! Саме iм'я "Сонячна машина" повинно викликати жах i

ненависть. Тiкать повиннi вiд усякого скла, яке?м да?ться. Що? Жах,

терор?

I, дiйсно, страх i жах уже обгортають казку. Щодня газети подають

фотографi? трупiв людей, отру?них Сонячною машиною. На перших сторiнках

усiх газет довжелезними списками, обведеними чорними рамцями, стоять iмена

нещасних легковiрних жертв цi?? страшно? казки.

Уже бувають випадки, коли юрба хапа? "склярiв" i "сонце?стiв" i вида?

?х у руки полiцi?. Вже бува?, що одна частина фабрики кида?ться на другу й

змiшу?ться в купу лютих тiл. Полiцiю ненавидять, полiцi? бояться, полiцiю

благословляють, полiцiю кличуть. Будь проклята Сонячна машина! Слава

Сонячнiй машинi!

А смерть вихоплю? то тут, то там сво? жертви й виставля? iмена?хнi в

чорнi рамцi газет.

Доктор Тiле грiзно б'? рукою по цих списках, пiдносячи?х пiд самi очi

Максовi.

- Ну, що? Терору не треба? Нi? Чим ви можете вiдповiсти на цю страшну"

провокацiю? Вони можуть уживати терору? Вони можуть сотнi людей день у

день убивати, а ми повиннi пiдставляти?м лiву щоку? Я вас питаю, товаришу

Шторе, чим ви можете?м одповiсти на цю страшну рiч? Га? Роз'яснюванням?

Вiдозвами?!

Макс люто стрiпу? чубом.

- Сонячною машиною! От чим! Тисячами, десятками, сотнями тисяч

справжнiх Сонячних машин. Волею Сонячно? машини! Боротьбою всiх за волю

Сонячно? машини!

- Хто ж буде боротись, дорогий товаришу Максе? Га? Хто? Прочитайте

"Соцiалiстичний Шлях", прочитайте "Голос Металiста", послухайте, що

говорять тепер по робiтничих кварталах, подивiться, якi там бiйки щодня

бувають, прислухайтесь, який для нас проклiн зроста? скрiзь. Двадцять

наших найкращих агiтаторiв заарештовано, двох тяжко поранено, одного

вбито.

Макс нетерпляче боляче морщиться.

- Ну, що ж ви хочете цим сказати, що, чорт його забирай? Що ми повиннi

припинити пропаганду Сонячно? машини? Повиннi здатися? Так?

Доктор Тiле теж нетерпляче й зовсiм не нiжно морщиться.

- Нi! Не здатись. А навпаки - боротись. Але боротися так як боровся

Iнарак, як борються нашi товаришi в Англi?, у Францi?, в Америцi - скрiзь.

Ми послали?м сонячного скла. Добре. Але що ми самi робимо, щоб спинити

цей терор, яким противник вибива? в нас зброю з рук? Що? Скиглимо,

сердимося, саха?мось. Ми повиннi вiдповiсти не слинявими зiтханнями та

переговорами з легальними соцiалiстами, товаришу, а тим самим, чим нас

б'ють. Терором! Страшним, лютим, безжалiсним терором. Бiржа, Об'?днаний

Банк, полiцiя, парламент, палац Мертенса, Штiфеля повиннi полетiти к

чорту! Редакцi??хнiх газет, друкарнi, театри, все повисаджувати в

повiтря, порозтрощувати, понищити. Так?м треба вiдповiдать. I заявити,

що, коли Об'?днаний Банк не припинить тру?ння народу фальшивими склами

Сонячно? машини, всi члени Банку, всi акцiонери його будуть знищенi. За

одного отру?ного полiцi?ю робiтника - десять капiталiстiв! От як повинен

реагувати Iнарак, а не соцiал-демократичнi слиньки, з якими ви й товариш

Паровоз так панька?тесь. Що вам дали вашi переговори досi? Що соцiалiсти

вже вiдмовляються перевiряти нашi скла? Так? Бояться отру?тись? Так вони

вам вiрять? Звичайно, соцiал-демократiя вам рiднiша, нiж Iнарак.

Тут Макс не витриму? й гатить кулаком по столу.

Хто смi? йому такi образи кидати? На яких пiдставах? Що вiн без кровi й

убивства хоче об'?днати всi робiтничi органiзацi?? Це злочинство? А чи

зна? страшно революцiйний i кро-вожадний товариш Тiле, що його методи, якi

вiн пропону?, викопують сотнi проваль усерединi пролетарiату? Терор тепер

буде ще гiршою провокацi?ю, нiж тру?ння полiцi?. Сонячна машина тодi

загине. Що дали переговори? А те, що той самий Союз Металiстiв, орган

якого товариш Тiле пропону? читати, бере акцiю в сво? руки. Iнараковi

треба вiдiйти набiк. Так, набiк, пожертвувати собою. Хай вони ведуть далi.

Доктор Тiле знизу? плечима. Добре. Нехай Союз Металiстiв бере. Добре. А

Об'?днаний Банк тим часом викличе таку панiку, що вiд самого слова

"Сонячна машина" люди тiкатимуть стрiмголов. А Iнарак загине.безславною,

ганебною смертю, зненавиджений i проклятий робiтництвом. Нехай, нехай Союз

Металiстiв провадить справу. Добре. Але нехай товаришi "?об'?днаннi"

пам'ятають, що не всi члени Iнараку такi мирнi ягнятка, як то досi думають

деякi товаришi. Статут Iнараку нiким iще не змiнений. Це вже майже одверта

заява про непiд-лягання постановi бiльшостi, це загроза розломом

органiзацi?, братовбивством.

А жах усе шириться та шириться, чадним димом обкуту? казку. Така

близька, така вже от-от ухоплена мрiя, така сонячно-радiсна, така п'яна

любовнiстю, волею, раптом переверта?ться в чорне страхiття з огидними,

вишкiреними зубами смертi. Невже щастя? тiльки вiчний, недосяжний мiраж

для людства i вся iсторiя людей буде безупинним блуканням по пустелях за

цим мiражем i встелюванням кiстками свого шляху?!

***

А тут iще з Рудольфом щось сталося. Не тiльки ця провокацiя полiцi?, а

ще щось iнше. Чогось нерву?ться, задуму?ться, мучиться.

В майстернi тихо стало. Наделi вже працюють без смiху й жартiв. Як кулi

в обложеному мiстi, виливають i подають вони скла тим, що борються там, на

полi бою. Фрiц стиска? кулаки, зацiплю? щелепи. Герман понуро посвисту?, а

Наделевi, старому Наделевi, нiяково перед синами: що робить його

соцiал-демократiя, щоб викрити це страшне злочинство полiцi?? Вона внесла

iнтерпеляцiю до мiнiстра внутрiшнiх справ. Чи зна? пан мiнiстр i так далi.

Ах, боже мiй, пан мiнiстр страшенно перелякався. Розумi?ться, зна?, бо сам

це робить! Старий Надель згоден iз синами, але не згоден, що всi

соцiал-демократи такi. Обурення росте. Машина робить сво? дiло, вона

бореться-сама за себе. Тi, що взнали??, тi не можуть повiрити й тисячам

смертей.

- Нiчого, дiти, нiчого, не треба тiльки падати духом. Треба працювати.

I акуратно, точно, систематично працювати. Головне - працювати, синки.

I синки працюють, часом уважно поглядаючи на доктора Рудольфа, що


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав







mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.076 сек.)







<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>