Поняття культури.

Естетична

Наукова

Філософська

Релігійна

4. Релігія як предмет філософського аналізу.

Різне (особливе) відношення до ідеального об’єкту свідомості – Бога – та існування різних релігій пов’язане з різними традиціями, що пояснюється неспроможністю людини до самостійного мислення.

Релігія ( від лат."геlіqіо"- благочестя, святиня, зв'язок, все те, що зв'язує, з'єднує людину з божеством) - це явище духовної культури, яке характеризується вірою в надприродне начало, під яким найчастіше розуміють Бога.

Віра – це бездоказове визнання існування надприродної сили, яка створила світ і спрямовує його у своєму розвитку. Найчастіше під надприроднім началом розуміють Бога як творця всього існуючого, абсолютно досконалого мудрого та справедливого.

Особливості релігійного світосприйняття:

• релігія постає явищем виключно духовним,тобто притаманним лише людині;

• релігія виражає та позначає певні фундаментальні особливості людини та її відношення до дійсності;

• релігія передбачає те, що дійсність для людини розпадається на першу, видиму, важливу, проте – неосновну та на другу, приховану, невидиму, але найпершу за суттю, основну, фундаментальну. Видима дійсність позначається як звичайна, фізична, повсякденна, а невидима - як священна, надзвичайна;

• в релігії природа людини, її сутність виражається цілісно, концентровано, тому часто стверджується, що осереддям релігійного почуття в людині, як і її сутнісним осереддям постає серце.

2.Структура та функції релігії:

Як особлива система духовної діяльності людей релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи:

- релігійна свідомість

- релігійне почуття

- релігійний культ;

- релігійна організація.

Релігійна свідомість - це сукупність ідей, переконань, поглядів, концепцій, ядром яких є віра. Віра – це бездоказове визнання існування надприродного начала.

Релігійне почуття –це своєрідне духовне переживання, психологічний стан, в якому перебуває людина під час звернення до Бога.

Релігійний культ - сукупність обрядів, які направлені на встановлення контакту з божеством.

Релігійна організація - об'єднання людей на основі спільних вірувань.

Основні релігійні організації:

Церква - велике об'єднання із централізованими та ієрархієзованими стосунками між священиками і віруючими

Секта (секція, частина) - невелика замкнена організація, що відділилась від панівного в країні напрямку релігії та конфліктує з ним.

Деномінація - проміжна перехідна ланка між церквою і сектою.

Функції релігії:

1. Світоглядна - коли людина формує світогляд релігій;

2. Регулятивна - це заповіді (через заповіді відбувається регуляція поведінки в суспільстві);

З. Компенсаторна - компенсує недостаток любові і розуміння.

4. Комунікативна - дозволяє представникам релігій спілкуватися з Богом та між собою на одному рівні.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, компенсаторну функцію.

З. Класифікація релігій:

1. Вірування первісного суспільства (магія, фетишизм, анімізм, тотемізм, шаманізм);

2. Національні релігії:

а) ранні національні релігії (релігії Стародавнього Єгипту, релігії народів Дворіччя, релігія Стародавньої Індії, давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму);

б) пізні національні релігії (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, джайнізм, синтоїзм).

3. Світові релігії:

- буддизм;

- християнство;

- іслам.

4. Нетрадиційнірелігії. Нові релігійні течії та організації:

- Біле братство;

- Сатанізм.

7. Культура і цивілізація. Глобальні проблеми сучасності.

План

1. Поняття культури.

2. Типологія культур.

3. Поняття цивілізації. Взаємозв’язок культури і цивілізації.

4. Глобальні проблеми сучасності.

Поняття культури.

Культура - це всі матеріальні і духовні цінності, створені людством.

Культура - це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріальної та духовної праці в суспільстві: соціальних норм та установ в духовних цінностях, в сукупності відносить людей до природи між собою та до себе.

Культура характеризує крім матеріальних та духовних надбань ще й особливості поведінки, свідомості до діяльності людей.

Світ культури, будь-який її предмет чи явище є результатом діяльності людей, спрямованої на перетворення того, що дано безпосередньо природою, людська діяльність творить світ культури в свою чергу сама людина живе в світі культури, виявляючи через нього всю повноту своїх здібностей.

Структура культури:

Розрізняють: матеріальну і духовну культуру.

Матеріальна культура включає:

1. здобутки праці та матеріального виробництва;

2. культуру побуту;

3. особисту культура;

4. фізичну культура.

Духовна культура утворює складну систему, що включає в себе:

науку,

освіту,

мораль,

філософію,

право,

релігію.

Виділяють 3 складові культури:

І. технологіча - включає в себе знаряддя праці та технологію їх використання;

2. с оціальна - це стосунки між людьми і відповідні типи поведінки (економічна, політична, моральна, військова, професійна);

3. ідеологічна - це знання, ідеї, філософія, наука, математика, релігія, традиції, звичаї.

Функції культури:

1. Пізнавальна - в кожну епоху культура фіксує результати пізнання навколишнього світу, дає його цілісну картину;

2. Інформативна - через культуру засвоєння в процесі соціалізації відбувається передача соціальної та вторинної інформації з покоління в покоління, при цьому ця передача може набувати різних форм.

3. Комунікативна - культура забезпечує взаємодію людей в першу чергу в трудовій діяльності;

4. Регулятивна - за допомогою системи норм та цінностей, які виробила культура, регулюється життєдіяльність суспільства;

5. Аксіологічна - культура формує ціннісні орієнтації людини;

6. Виховна - культура забезпечує умови для соціалізації та саморозвитку особистості;

7. Світоглядна - культура забезпечує формування цілісної системи поглядів людини на світ.

2. Типологія культур.

3а масштабами поширення виділяють культури: світову та національну.

1. Світова культура - це всі надбання людства; - це кращі надбання національної культури,які стали загальним - людським надбанням.

2. Національна культура - це культура певного суспільства; - це культурні надбання певного етносу.

За носієм культури:

1. міська;

2. сільська;

3. класова;

4. етнічна;

5. молодіжна;

б. професійна;

7. культура групи чи окремої людини.

Виділяють також східну та західну культури, причому ці поняття тільки умовно пов'язані з географією.

Західна культура бере свій початок із античної цивілізації Греції та Риму. Зорієнтована на динамічний розвиток в сфері технології та ідеології. Відзначається раціоналізмом, утверджує повагу до людської особистості, ідеали свободи та рівності.

Східна культура бере свій початок в культурах давньої Індії, Китаю. Для цього типу культури характерним є консерватизм, орієнтація на релігійно-етичну проблематику, прагнення дотримування традицій.

3. Поняття цивілізації. Взаємозв’язок культури і цивілізації.

Останнім часом культура та цивілізація дуже зблизилися і часом використовуються як синоніми. Насправді поняття цивілізація вживалося спочатку для позначення періоду в історії людства, який почався 3.500 тис. років до н.е. і характеризувався появою тисячності міст, торгівлі і поділу праці на розумову та фізичну.

Цивілізація розглядається просто як певний етап розвитку культури.

Цивілізація як завершальний етап в деградації людства (Шекспір, коли втрачається духовність).

Цивілізація як вершина в розвитку технічних надбань людства.

4. Глобальні проблеми сучасності.

Наприкінці XX століття загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і котрі загрожують самому існуванню людства, – так звані глобальні проблеми. Серед основних глобальних проблем можна назвати такі:

– проблема виживання людства в умовах розвитку принципово нового типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення;

– глобальна екологічна криза (забруднення навколишнього середовищ і вичерпання природних ресурсів (запасів) і пов'язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми;

– загроза демографічної кризи;

– проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо), проблема збереження фізичного та психічного здоров'я (СНІД, пандемія грипу, загроза голоду).

Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства, спираючись на культурні цінності нової – нетехногенної - цивілізації.

Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, – це основне завдання соціального передбачення і прогнозування. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на ґрунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими.

---

Дата добавления: 2015-11-04