Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Характеристика сучасної економічної системи

Поняття корупції та корупційних дій | Соціально-економічні та політичні наслідки корупції | Заходи щодо запобігання проявам корупції | Нормативно-правова база антикорупційної діяльності в Україні | Поняття та критерії результативності й ефективності в публічному адмініструванні | Моделі ефективності діяльності публічних адміністрацій | Чинники формування високоефективних публічних адміністрацій | Сутність і мета соціальної політики держави | Моделі соціальної політики держави | Соціальний захист населення як пріоритет публічного адміністрування |


Читайте также:
  1. I. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА КУРСА
  2. I. Общие требования к характеристикам лифтов и устройств безопасности лифтов
  3. I. Характеристика посещенных объектов космодрома Байконур
  4. II. Общая характеристика учебного предмета
  5. II. Правовая характеристика злоупотребления правом.
  6. II. Специальные требования к характеристикам лифтов и устройств безопасности лифтов, предназначенных в том числе для инвалидов и других маломобильных групп населения
  7. III. Характеристика обобщенных трудовых функций

Основу сучасної економічної системи країни складає приватна власність на засоби виробництва, використання яких здійснюється в загальній формі. Змагальність є основою конкуренції, а остання – атрибутом ринкової економіки.

Для ринкового господарювання характерною є мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожен учасник конкуренції може оперативно вкладати і переміщувати свій капітал з однієї галузі виробництва в іншу, з однієї сфери народного господарства в іншу залежно від власних економічних інтересів.

У ринковій економіці кожен учасник конкуренції володіє певним обсягом ринкової інформації (відомості про попит і пропозицію, ціни, норму прибутку та ін.). Без цієї інформації товаровиробник не в змозі прийняти правильне управлінське рішення.

Отже, ринок – це система соціально-економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання і ґрунтуються на певних принципах, основними з яких є економічна доцільність і свобода діяльності.

На ринку узгоджуються попит і пропозиція, економічні інтереси суб'єктів, індивідуальні витрати праці на виробництво товарів порівнюються із суспільним еталоном, виявляється міра корисності товарів і послуг відповідно до дії закону вартості.

Реально виконувати свої функції ринок може за таких умов:

– незалежності суб'єктів господарювання, наявності певних прав і свобод товаровиробників у поєднанні з їхньою економічною відповідальністю;

– права власності на засоби виробництва, створений продукт і дохід;

– права самостійно визначати ціни на виготовлені товари й послуги та ринок збуту продукції;

– свободи вибору господарської діяльності, джерел фінансування і ресурсів;

– розвиненої ринкової інфраструктури (фондові та товарні біржі, банки, страхові організації та ін.);

– стійкої фінансової і грошової системи;

– наявності певного економічного середовища і клімату, які сприяли б господарюванню в ринкових умовах.

Вивчення структури ринку дає комплексне уявлення про ринкову економіку як єдність взаємопов'язаних і взаємодіючих ринків.

При найвищому ступені структуризації в складі єдиного ринку виділяються ринки:

– предметів споживання і послуг;

– засобів виробництва і виробничих видів діяльності;

– капіталів;

– цінних паперів;

– праці;

– інформації, інтелектуального продукту, інновацій.

У свою чергу кожний з перелічених ринків ділиться на часткові ринки, які входять до його складу.

Ринок предметів споживання і послуг представлений ринками:
а) продовольчих товарів; непродовольчих товарів народного споживання;
б) побутових, комунальних, транспортних послуг; в) послуг культури, освіти, охорони здоров'я; г) житла, приміщень і споруд невиробничого призначення.

Ринок засобів виробництва і виробничих видів діяльності включає ринки: а) знарядь праці, машин, устаткування, приладів, виробничих приміщень і споруд; б) сировини, матеріалів, енергії; в) робіт і послуг виробничого призначення.

Ринок капіталів представляє один із різновидів грошового ринку, в якому об'єктом ринкових відносин є капіталовкладення.

Ринок цінних паперів передбачає існування фондових і валютних бірж, бірж цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, облігацій, інших видів грошових зобов'язань).

Ринок праці пов'язаний з правом кожної особи на продаж своєї робочої сили за власним вибором, ринковою ціною на основі контракту між працівником і власником. Він включає систему підготовки і перепідготовки кадрів, працевлаштування і захисту при безробітті.

Ринок інтелектуального продукту охоплює сферу інформаційних послуг, купівлю-продаж інтелектуального продукту (програмні продукти для ЕОМ, авторські права тощо), інновацій (нововведень, винаходів, раціоналізаторських пропозицій).

Ринки предметів споживання і послуг, засобів виробництва та виробничих видів діяльності можуть бути узагальнені поняттям товарний ринок.

Конкретна взаємодія ринків здійснюється за допомогою певних установ, інститутів ринку, а саме: фондових і товарних бірж, бірж праці, кредитних і страхових установ тощо, які загалом становлять ринкову інфраструктуру.

У межах кожного ринку діють спеціалізовані організації інфраструктури. Так, на товарному ринку функціонують товарні біржі, системи гуртової та роздрібної торгівлі, фірми, які займаються маркетингом, посередницькі компанії, служби сервісу та інші ланки інфраструктури.

Деякі економісти вважають, що ринок і його регулювання – несумісні поняття. Однак досвід високорозвинених держав свідчить, що потреба в такому регулюванні виникла ще в другій поло­вині XIX ст. у зв’язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення виробництва. Держава, виражаючи інтереси монополій, за допомогою податків, кредитно-фінансової політики та інших економічних заходів прагнула до централізованого впливу на структуру і пропорції виробництва з метою запобігання економічним кризам і обмеженню безробіття.

Панування монополій призвело до обмеження конкуренції, яка виявлялася в безжалісних формах і мала руйнівні наслідки. Зростала кількість збанкрутілих підприємств, банків, посередницьких фірм. Монополії сприяли зростанню продуктивних сил, од­нак стримували науково-технічний прогрес. Виникла потреба втручання держави в економіку шляхом прийняття антимонопольних законів. Державне регулювання дало змогу країнам Заходу значною мірою здолати стрибкоподібний розвиток продуктивних сил, прискорити освоєння досягнень науково-технічного прогресу, послабити панівну тенденцію завищення цін і збільшення прибутку.

У XX ст. відбувся ще більший розподіл суспільного капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Організація виробництва в межах великих компаній досягла високого рівня. В економічно розвинених країнах: Швеції, Франції, Японії, Італії та ін., деякі державні відомства почали виконувати планово-координуючі функції, особливо в частині розроблення та виконання науково-технічних, соціальних, енергетичних, природоохоронних та інших програм.

Завдяки зростанню усуспільнення виробництва, посиленню інтеграційних процесів у його розвитку, ролі централізованого впливу економічних методів на розподіл і використання додаткової вартості, створенню механізму стимулювання нововведень було досягнуто істотних результатів у розв'язанні глобальних економічних і соціальних проблем. Економіка набула ознак організованого господарства, розвиток якого здійснювався з допомогою системи економічних, правових методів регулювання ринку і структури виробництва, а також використання на рівні держави і підприємств планових методів для усунення негативних явищ. Особливо зросло регулююче значення наукових прогнозів, цільових програм, зведених балансових розрахунків, економіко-математичних методів.

Поєднання функціонування економіки на ринкових засадах із її державним регулюванням і зростання значення соціальної політики сприяло формуванню так званої соціально орієнтованої ринкової економіки.

У центрі уваги соціально орієнтованої ринкової економіки знаходиться людина з її потребами й інтересами, її відносини з іншими членами суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Задачею соціального ринкового господарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарського механізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.

Соціально орієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну і соціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціального партнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умови доступу до них.

Соціально орієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарювання різних суб’єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводження споживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальної орієнтації економіки.

У даний час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованою ринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:

1) економічна свобода – можливості економічних суб’єктів щодо вибору сфери діяльності та моделі економічної поведінки;

2) економічне зростання – зростання економіки, яка забезпечує високий рівень якості життя;

3) повна зайнятість – утримання безробіття на природному рівні;

4) стабільність цін – забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;

5) економічна безпека – збереження економічної рівноваги;

6) соціальна стабільність – створення можливостей для деяких груп суспільства;

7) справедливе оподаткування – встановлення пільг при сплаті податків для груп населення з низькими доходами.

Сучасна економічна система формувалася у напрямі від традиційної моделі до постіндустріальної.

У традиційній економіці панівним було сільське господарство та натуральний характер виробництва.

За індустріальної економіки панівною є промисловість, а загальною формою організації виробництва є товарне виробництво.

За постіндустріальної економічної системи основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання.

Система постіндустріалізму характеризується п’ятьма ознаками:

1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2) переважання серед працівників класу професійних фахівців і техніків;

3) провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4) орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

5) прийняття рішень на засадах нової інтелектуальної технології.

Ці процеси уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

 


Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 119 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Забезпечення розвитку соціальної інфраструктури.| Напрями діяльності та функції держави в економічній сфері

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)