Соціальний захист населення як пріоритет публічного адміністрування

Особливістю соціальної політики України в перехідний період є пріоритет соціального захисту населення, підвищення ролі особистого трудового доходу, формування нового механізму фінансування та регулювання розвитку соціальної сфери.

Основний зміст політики соціального захисту працездатного населення зводиться до створення необхідних умов підвищення кожним працівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва, ділової активності. З урахуванням стану економіки держава здійснює захист від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму. Державне регулювання здійснюється шляхом реалізації таких заходів: визначення мінімальної заробітної платні, мінімальних споживчих бюджетів, прожиткового мінімуму; створення державних і недержавних пенсійних фондів та фондів соціального захисту; зміни умов оплати праці, розробки нової системи пенсійного забезпечення, допомог, стипендій, окладів у бюджетних організаціях і установах та їх фінансове забезпечення; запровадження системи індексації доходів і збережень населення; розробки загальнодержавних і регіональних програм допомоги окремим верствам населення; реалізації заходів щодо захисту внутрішнього споживчого ринку; запровадження компенсаційного механізму для населення у зв'язку з підвищенням, цін на товари і послуги.

Важливим завданням політики соціального захисту є адресна (тобто призначена для конкретних груп населення) соціальна підтримка зі сторони держави, в першу чергу найменш захищених верств. Для того, щоб допомогти цим людям, гарантувати їм отримання необхідних засобів, в багатьох країнах створюється інститут (сфера публічної діяльності) соціального забезпечення. На організації соціального забезпечення держава покладає турботу про ті категорії населення, які в законодавчому порядку мають право на довготривалу або постійну допомогу у зв’язку з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування.

Найбільш поширений вид соціального забезпечення – пенсійне забезпечення. Пенсіонерам за віком виплачується пенсія, яка залежить від стажу роботи і рівня заробітної плати, яку отримувала людина до виходу на пенсію.

Окрім трудових пенсій за віком, за вислугу років, виплачуються пенсії по інвалідності. Пенсії по інвалідності не залежать від віку і обумовлені тільки станом здоров’я, неможливістю або обмеженою можливістю людини здійснювати трудову діяльність. Пенсії виплачуються з пенсійного фонду, створеного за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.

Соціальна допомога надається також за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів. Нині діють такі форми соціальної допомоги:

– надання грошової допомоги і пільг сім’ям, що виховують дітей;

– надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безплатними обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту, житла тощо);

– обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, відділеннями соціальної допомоги вдома.

Держава надає також значну допомогу безробітним. Перш за все вона проявляється у вигляді виплати офіційно зареєстрованим безробітним державної допомоги по безробіттю. Кошти фонду спрямовуються на фінансування професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, що сприяє їх працевлаштуванню та організації додаткових робочих місць.

В умовах переходу до ринкової економіки відбувається різке збільшення диференціації доходів населення і гостро проявляється проблема соціального захисту населення від зростання цін. Для того, щоб ріст цін на товари і послуги не призводив до катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково здійснюється індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші види доходів збільшуються в міру зростання роздрібних цін.

Важливим питанням сучасної соціальної політики, а особливо політики доходів, є регулювання бідності. Бідність визначається двома факторами: часткою населення з доходами меншими від вартості мінімального споживчого кошика та відхиленням величини прожиткового мінімуму відносно середнього рівня достатку. Оцінка бідності в різних країнах здійснюється по-своєму. За найбільш узагальненими даними бідною вважається особа, яка витрачає в день менше 2 дол. США.

Ефективність соціальної політики, перш за все, прослідковується у підвищенні рівня життя населення.

Рівень життя населення оцінюється системою показників, що характеризують матеріальні основи, стан і розвиток добробуту населення. Ці показники свідчать про рівень та структуру доходів, витрати на споживання населенням матеріальних благ і послуг; стан споживчого ринку; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.

Показники рівня життя та соціальних гарантій включають:

1) узагальнюючі показники рівня життя населення (реальні доходи на душу населення, суспільні фонди споживання на душу населення, питому вагу населення за рівнем середньодушового сукупного доходу);

2) оплата праці та доходи населення (грошові доходи на душу населення, середньомісячна оплата праці робітників і службовців, середньомісячна оплата праці в аграрному секторі економіки, середній розмір пенсій, середня державна допомога, середній розмір стипендій, натуральні доходи населення);

3) індекс вартості життя (індекс споживчих цін прожиткового мінімуму, індекс цін на товари, індекс цін на послуги);

4) рівні споживання основних продуктів на душу населення (м'ясо та м'ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця, хліб та хлібопродукти, картопля, овочі та баштанні культури, платні послуги на душу населення);

5) соціальні гарантії у сфері доходів та споживання (прожитковий мінімум загалом, у тому числі: продовольчі товари, непродовольчі товари, оплата послуг, обов'язкові платежі та внески, рівень мінімальної заробітної платні, рівень мінімальної пенсії).

Основою розрахунку грошових доходів населення є баланс грошових доходів і видатків. Він відображає співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень. На основі балансу визначається рівень забезпечення населення готівкою, задаються основні параметри для розрахунку показника емісії грошей, інфляції у споживчому секторі економіки.

Узагальнюючим показником рівня життя є реальні доходи населення, які відображають частину національного доходу, що використовується населенням на споживання і нагромадження. Реальні доходи населення складаються з усіх видів грошових доходів населення, натуральних доходів від селянського, фермерського господарства, особистого підсобного господарства і доходів, отриманих у вигляді безоплатних послуг із суспільних фондів споживання.

При встановленні гарантованого рівня добробуту населення важливе значення мають показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа бідності, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, допомог тощо.

Мінімальний споживчий бюджет – це основний соціальний критерій, який визначає безпосередньо межу бідності і опосередковано –реальний рівень життя населення, гарантує задоволення першочергових потреб в їжі, одязі, умови для відтворення робочої сили.

Дата добавления: 2015-11-04