Взаємодія суб’єктів публічного адміністрування в процесі прийняття управлінських рішень

Управлінська діяльність завжди є колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію між колективами людей в різних органах влади по вертикалі й по горизонталі.

Процес управління є усвідомленою та цілеспрямованою діяльністю, пов'язаною з реалізацією повноважень суб'єктів управління по розробленню, прийняттю і впровадженню державно-управлінських рішень чи послідовному здійсненню управлінського циклу (планування, організація, мотивація, контроль), яка впливає на зміну суспільних процесів та явищ, наближаючи їх до бажаного стану згідно з визначеними цілями.

Публічне управління – це система, призначена для вирішення багатоцільових завдань, які відображають різноаспектність характеристик об'єкту управління, які складно виявити з позиції одного суб'єкта управління.

Вирішення цих завдань покладається на основних суб'єктів публічного управління – органи державної влади та місцеве самоврядування, тому важливо забезпечити між ними взаємодію.

У демократичних країнах, незалежно від форми правління, місцеве самоврядування є найважливішим елементом системи публічного управління. Адже десь 90% усіх питань взаємовідносин між громадянами та владою належать органам місцевого самоврядуван­ня. Саме органи місцевого самоврядування мають відповідати за створення безпечного та комфортного середовища для проживання людини, тим самим звільняючи час урядовців для вирішення глобальних завдань забезпечення розвитку держави.

Тому більшість реформ системи публічного управління якраз направлені на поси­лення спроможності місцевого самоврядування.

Попри постійне зростання прав та ресурсів органів місцевого самоврядування у всіх європейських країнах, держава не виходить повністю із системи публічного управління у своїх територіях. Виконавча влада має свої органи чи посадові особи, як правило, на регіо­нальному чи субрегіональному рівнях адміністративно-територіального устрою. їх повно­важення можуть дещо відрізнятись, але основним повноваженням є контрольне повноваження щодо законності дій органів місцевого самоврядування.

Конституційний статус місцевих державних адміністрацій в Україні регулюється у статтях 118, 119, а саме:

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України.

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян....

Фактично орган виконавчої влади за цими формулами є підпорядкованим як державі, так і органам місцевого самоврядування, а за повноваженнями саме він має контролю­вати дотримання законності, у тому числі і органами місцевого самоврядування.

Дуалізм місцевих державних адміністрацій, закладений у Конституції, разом з відсутністю виконавчих органів у районних і обласних рад, які також не передбачені Конституцією, не дає змоги провести реальну децентралізацію виконавчої влади.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють із сільськими, селищними і міськими радами, їх виконавчими органами та сільськими, селищними і міськими головами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, контролюють виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядають і враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. У разі розгля­ду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, про це повідомляється заздалегідь відповідним органам місцевого самоврядування. Представники цих органів та посадові особи територіальних громад мають право брати участь у розгляді таких питань місцевою державною адміністрацією, висловлювати зауваження і пропозиції.

Взаємодія органів місцевого самоврядування з органами державного управління відбувається при регулюванні:

– проблем соціального та економічного розвитку муніци­пальних утворень. Інструментами розв'язання цих проблем є цільові регіональні програми та надання бюджетних кре­дитів;

– фінансових взаємовідносин у рамках бюджетного процесу через розподіл витратних і дохідних повноважень та отриман­ня фінансової допомоги;

– питань управління державною і комунальною власністю в процесі передачі об'єктів з державної в комунальну власність і навпаки, управління державним майном на території муні­ципальних утворень;

– організаційних питань, наприклад, під час проведення святкових заходів та спільних нарад.

Правове забезпечення взаємовідносин місцевих державних адміністрацій із органами місцевого самоврядування первин­ного рівня в Україні забезпечують Конституція України та стаття 35 Закону України Про місцеві державні адміністрації.

Так, відповідно до Конституції України місцеві державні адміністрації на підпорядкованій їм території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, програм національно-культурного розвитку національних меншин;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

На жаль ефективна взаємодія суб’єктів публічного адміністрування в Україні гальмується, що обумовлюється низкою чинників:

– конституційно-правовою невизначеністю територіальної основи місцевого само­врядування, диспропорціями системи адміністративно-територіального устрою;

– надмірною централізацією повноважень, фінансово-матеріальних та інших ресурсів;

– неефективною державною регіональною політикою, яка не стимулює громади до саморозвитку та прояву місцевої ініціативи;

– дублюванням повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого само­врядування;

– недосконалою системою контролю з боку держави за законністю діяльності органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

Дата добавления: 2015-11-04