Читайте также:
|
Найголовніші функції громадянського суспільства такі:
– По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують тягар проблем, які їй доводиться розв’язувати.
– По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують соціальний капітал - ті невід’ємні риси особистості, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.
– По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають урегульованості протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.
– По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс бути почутою на горі владної піраміди.
Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи. Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в ньому відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:
– наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;
– організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;
– незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;
– зорієнтована на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.
Отже, громадянське суспільство – це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлювання і захист індивідами та їх об’єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів з владою та рештою суспільства.
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставлення до індивіда:
– усі члени суспільства рівні перед законом;
– усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей;
– кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь-яких питань, що стосується його особисто;
– чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи, рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін, рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Найбільш актуальні проблемні питання формування громадянського суспільства можна умовно поділити на дві групи: неухильне забезпечення прав і свобод людини та вдосконалення механізмів формування функціонування вказаного суспільства.
Сьогодні в розвинених країнах світу інвестиції в людину, освіту, науку, культуру, людського спілкування, дозвілля що стають пріоритетними порівняно з інвестиціями у промислове виробництво. В умовах глобалізації необхідність підвищення ефективності функціонування політичних структур, державних інститутів, загалом системи державного управління зумовлені потребами більш високого рівня організації управління суспільними процесами.
Існує два можливих, але принципово відмінних методи досягнення соціально-політичної стабільності, які значною мірою залежать від сутнісної основи організації державної влади. В умовах тоталітарної держави – це метод послідовного силового тиску на суспільство (економічного, ідеологічного, політичного тощо). Якщо ж це демократична країна, то соціально-політична стабільність досягається завдяки підвищенню рівня соціальної однорідності суспільства.
Проте будь-який силовий тиск з боку органів державної влади неминуче породжує протидію, яка рано чи пізно призводить до соціально-політичної деструкції соціального організму, сепаратизму тощо, тобто до сукупності реальних загроз національній безпеці. Очевидно, рівень вказаних загроз залежить від чисельності вказаних прошарків. Для умов України він може бути досить високим, як показав перебіг дострокових виборів Президента України у 2014 р.
Отже, такі феномени, що характерні для сучасних розвинених демократичних країн, як: середній клас, громадянське суспільство і правова держава формуються одночасно і являють собою лише різні форми репрезентації одного і того самого процесу, суть якого відображає трансформацію тоталітарної держави в демократичну. Саме тому деякі дослідники стверджують, що «…формирование среднего класса, гражданского общества и правового государства – это тесно взаимосвязанный процесс социальной трансформации, основанной на множестве объективных и субъективных предпосылок, который не является произвольным процессом…».
Питання для самоперевірки
1. Що є джерелом виникнення громадянського суспільства?
2. Назвіть основні риси громадянського суспільства.
3. Розкрийте зміст поняття правова держава.
4. Сформулюйте основні положення теорії розподілу влади.
5. Що таке громадянство?
6. Назвіть основні інститути громадянського суспільства.
7. Охарактеризуйте види громадянського суспільства.
8. Розкрийте зміст функцій громадянського суспільства.
9. Перелічить принципи ставлення до людини в умовах громадянського суспільства.
Завдання для самостійної роботи
1. Етапи та еволюція громадянського суспільства.
2. Сутнісні характеристики громадянського суспільства.
3. Місце і роль організацій у публічному адмініструванні.
4. Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та держави.
5. Види, функції та інститути громадянського суспільства.
Література
1. Аврамова О. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми // Право України. – 2010. – № 2. – С. 101 – 107.
2. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина: навч. посібн. для вищ. навч. закл. / Під ред. І.О. Ієрусалімової та ін. – К.: Знання, 2007. – 223 с.
3. Власенко О. Право на свободу мирних зборів у міжнародних документах та імплементація в національне законодавство // Підприємство, господарство і право. – 2009. – № 10. – С. 43 – 45.
4. Колодій А.М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: підручн. для вищ. навч. закл. – К.: Всеукр. асоц. вид. Правова єдність, 2008. – 350 с.
5. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: монографія. – К.: Алерта: КНТ: Центр навч. літератури, 2008. – 470 с.
6. Орленко В. Еволюція прав і свобод людини // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету. – 2011. – № 3. – С. 89 – 100.
7. Осиновська О.В. Проблемні аспекти межі обмежень прав людини, їх співвідношення // Держава і право. – 2008. – № 41. – С. 133 – 138.
8. Пустовіт Ж.М. актуальність проблеми прав і свобод людини і громадянина в Україні: навч. посібн. – К.: КНТ, 2009. – 230 с.
9. Строган А. Політичні права особи в сучасній правовій державі: порівняльний аналіз національних і міжнародних нормативно-правових актів // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 82 – 85.
10. Шевчук С.В. Прецендентне право Європейського суду з прав людини та доктрина stare disisis // Судова практика. – 2011. – № 1/2. – С. 4 – 15.
11. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций / 4-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2006. – С. 90 – 102. [Електронний ресурс].
Державні організації як складова механізму держави: Навч посібник / За заг. ред. П.Н. Надолішнього; Кол. авт.: Балашов А.М., Безверхнюк Т.М., Зінкевічус В.О., Надолішній П.І. та ін. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, Optimum, 2005. – С. 49 – 88.
12. Мельник А.Ф. Державне управління: підручник / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна; за ред. А.Ф. Мельник. − К.: Знання, 2009. – С. 120 – 137.
13. Організаційно-правові засади державного управління: Навчальний посібник / Іжа М.М., Пахомова Т.І., Різникова Я.О. − Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. – С. 53 – 90.
Тема 3
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 320 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Інституційна основа та види громадянського суспільства | | | Сутність влади як соціального феномену |