Поняття та класифікація управлінських рішень

Вироблення управлінського рішення – творча, вольова дія суб'єкта управління на основі знання об'єктивних законів функціонування керованої системи й аналізу інформації про це, яка полягає у виборі цілі, програми і способів діяльності з її досягнення або у зміні цілі. У широкому значенні управлінське рішення розглядається як акт реалізації влади з вибором способу дій у конкретній ситуації, що становить основу процесу управління.

Управлінське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи з безлічі варіантів досягнення конкретної мети в системі менеджменту.

При прийняття будь-якого управлінського рішення присутні в різній мірі три компоненти: інтуїція, судження і раціональність. Виходячи з цього виділяють два типи рішень:

а) інтуїтивні;

б) засновані на судженні.

Інтуїтивні рішення людей ґрунтуються на відчутті, що їхні дії є правильними.

Безумовно, інтуїція може загострюватися з набуттям практичного досвіду, але швидкість змін, випадковості, збіг обставин тощо є тими причинами, що збільшують потреби в обсягах інформації, потрібної для осмислення ситуації та прийняття рішень.

В основі рішень, заснованих на судженнях, лежать знання, поінформованість, логіка та раціональність мислення. Проте значення суджень зменшується в ситуації, коли суб’єкт управління зіштовхується з явищами і подіями, які не мали місця в минулому.

Оскільки рішення ухвалюються людьми, їх характер де термінується особистісними відмінностями менеджерів. У зв’язку з цим прийнято розрізняти урівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані й обережні рішення.

Урівноважені рішення приймаються керівниками, які критично ставляться до отриманої інформації, мають схильність її перевіряти й аналізувати та мають сформовані основоположні принципи власної діяльності.

Імпульсивні рішення приймаються раптово, як виклики на ситуацію, що виникла. Внаслідок слабкої поінформованості вони можуть бути недостатньо обґрунтованими.

Інертні рішення на основі використання існуючих поведінкових зразків, управлінських шаблонів, адміністративних обмежень. Вони не відрізняються новизною, а тому легко передбачаються.

Ризиковані рішення приймаються в умовах існування високого ступеня невизначеності ситуації. Притаманні керівникам, які впевнені в собі і не бояться брати відповідальність. Вони більше переймаються результатами діяльності, ніж збереження влади.

Обережні рішення так само приймаються в умовах невизначеності, але при цьому невпевненість керівника в позитивних наслідках ухваленого рішення змушує його вичікувати і втрачати час. До певної міри такі рішення супроводжуються тимчасовою бездіяльністю керівника, який сподівається, що ситуація якось сама розрядиться.

З огляду на великий спектр і різну значущість управлінських рішень, що використовуються у процесі реалізації державноуправлінських механізмів, у науковій літературі виокремлюють поняття державно-управлінського рішення.

Державноуправлінське рішення – це обґрунтований і вибраний державними органами (посадовими особами) цілеспрямований вплив на суспільну систему (керовані об'єкти), який відображає владну волю держави, набуває офіційно вираженої форми, закріплюється в державних документах, прийнятих державним органом або посадовою особою в межах наданих повноважень з метою визначення і реалізації державної політики, державних цілей, стратегії їх досягнення, організації державної влади, вирішення проблем суспільної життєдіяльності, державного рівня.

Прикладом державноуправлінських рішень є: розробка стратегії економічного ісоціального розвитку країни, реформування податкової системи, прийняття бюджету, зміна прожиткового рівня тощо.

До специфічних особливостей державноуправлінських рішень належать:

– масштабність впливу державноуправлінського рішення;

– спрямованість на розв'язання проблем державного рівня;

– прийняття вищими і центральними органами державної влади;

– закріплення в певних нормативно-правових актах, оформлення у вигляді програмних документів та організаційно-розпорядчих рішень;

– забезпеченість державними ресурсами процесу розробки та реалізації;

– залежність від внутрішніх і зовнішніх політичних і соціально-економічних чинників розвитку країни;

– обов'язковість для виконання всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями всіх форм власності;

– високий рівень ризику та висока ціна помилок.

Адміністративні рішення мають підпорядковано-допоміжне значення і забезпечують умови для підготовки, прийняття і реалізації політичних рішень. До підготовки, прийняття і реалізації адміністративних управлінських рішень залучається значна кількість фахівців, які представляють різні державні органи.

Управлінські рішення, які приймають і реалізують у процесі своєї діяльності органи державної влади всіх рівнів, впроваджуються через правові та організаційні форми. У правові оформляються ті рішення, що передбачають певні юридичні наслідки. Прикладом правової форми управлінських рішень є правові акти; правові договори, інші акти, які закріплюють юридичні рішення. Такі форми управлінських рішень забезпечують правозастосовну діяльність державних органів. Прикладом таких рішень є прийняття державними органами влади рішень щодо видачі ліцензій, дозволів, сертифікатів підприємницьким структурам, укладання договорів, заключення контрактів, що передбачає вияв юридичного волевиявлення державного органу у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності.

Організаційні форми управлінських рішень – це документальне оформлення організаційних заходів, матеріально-технічних операцій, що здійснюються у процесі державного управління і не передбачають, безпосередніх юридичних наслідків. Такої форми набувають рішення, що виникають у результаті нарад, обговорень, перевірок, вивчення передового досвіду, здійснення прогнозів, розробки програм, методичних рекомендацій тощо.

Всім видам управлінських рішень притаманні такі характеристики: наявність суб'єктно-об'єктних відносин; змістовність рішення – відображення того, що слід зробити, для чого, які критерії повинні бути дотримані; процедура прийняття рішення; форми рішення; час дії рішення.

Для визначення загальних і конкретно-специфічних підходів до розробки, реалізації й оцінюваннях державноуправлінських рішень, з метою

підвищення їх результативності, ефективності, якості та послідовності, застосовують їх певну класифікацію.

Управлінські рішення можна класифікувати:

– за характером цілей;

– функціональним змістом, характером завдань, що вирішуються (сферою дій);

– рівнями ієрархії систем управління;

– характером організації розробки;

– причинами виникнення;

– вихідними методами розробки;

– організаційним оформленням.

За характером цілей рішення, які приймаються, можуть бути: стратегічні, тактичні, оперативні.

За функціональним змістом, тобто за відношенням до загальних функцій управління, управлінські рішення поділяються на: планові рішення, організаційні, технологічні, прогнозуючі.

За рівнями ієрархи систем управління розрізняють управлінські
рішення: на рівні великих систем; на рівні підсистем; на рівні окремих
елементів системи.

Залежно від характеру організації розробки рішень виділяють: одноособові, колегіальні, колективні.

За причинами виникнення управлінські рішення поділяють на:

– ситуаційні, пов'язані з характером обставин, що виникають;

– рішення, що виникають за приписом (розпорядженням) вищестоящих органів;

– програмні, пов'язані із включенням даного об'єкта управління в певну структуру програмно-цільових відносин, заходів;

– ініціативні, пов'язані з виявленням ініціативи системи, наприклад, у сфері виробництва то варів, послуг, посередницької діяльності;

– епізодичні й періодичні, що випливають із періодичності відтворювальних процесів у системі.

Залежно від методів розробки управлінські рішення бувають:

– графічні, з використанням графоаналітичних підходів (сіткових моделей і методів, стрічкових графіків, структурних схем);

– математичні, які передбачають формалізацію уявлень, відносин, пропорцій, термінів, подій,ресурсів;

– евристичні, пов'язані з широким використанням експертних оцінок, розробки сценаріїв, ситуаційних моделей.

За організаційним оформленням управлінські рішення поділяють на:

– жорсткі, що однозначно задають подальший шлях їх втілення;

– орієнтовні, що визначають напрямок розвитку системи;

– гнучкі, що змінюються відповідно до умов функціонування і розвитку системи;

– нормативні, що задають параметри протікання процесів у системі.

Другий підхід до класифікації пов'язаний з характером завдань, що вирішуються: економічних, організаційних, технологічних, технічних, екологічних та ін.

Зазвичай класифікаційні підходи використовують комплексно, що дає змогу всесторонньо оцінити обставини, в яких приймаються управлінські рішення.

До управлінських рішень висувається низка вимог, зокрема:

– усестороння обґрунтованість;

– своєчасність;

– необхідна повнота змісту;

– повноважність (владність);

– узгодженість з раніше прийнятими рішеннями.

Усестороння обґрунтованість рішення означає, що воно має охоплювати весь спектр питань, всю повноту вимог управлінської системи (на основі аналізу ресурсного забезпечення, науково-технічних можливостей, цільових функцій розвитку економічних і соціальних перспектив регіону, галузі, національної економіки).

Своєчасність управлінського рішення передбачає недопущення відставання або випередження потреб і завдань соціально-економічної системи.

Необхідна повнота змісту рішень означає, що рішення має охоплювати весь об'єкт управління, всі сфери його діяльності, всі напрямки розвитку. В найбільш загальній формі у правлінське рішення має охоплювати:

1) сукупність цілей функціонування і розвитку об'єкта управління;

2) основні шляхи і способи досягнення цілей;

3) засоби і ресурси, які використовуються для досягнення цих цілей, а також джерела надання ресурсів;

4) відповідального за все управлінське рішення та відповідальних за досягнення конкретних цілей та надання необхідних ресурсів;

5) терміни досягнення цілей та надання необхідних ресурсів;

6) порядок взаємодії між виконавцями;

7) організацію виконання робіт на всіх етапах реалізації рішення.

Важливою вимогою, яка висувається до управлінського рішення є повноважність (владність) рішення – строге дотримання суб'єктом управління наданих йому прав і повноважень, збалансованість прав і відповідальності кожного органу, кожної ланки; кожного рівня управління.

Узгодженість з раніше прийнятими рішеннями означає перш за все послідовність, несуперечливість розвитку, необхідність збереження і дотримання причинно-наслідкового зв'язку суспільного розвитку. Врахування цих вимог забезпечує якість управлінських рішень. тобто рівень його відповідності характеру вирішуваних завдань функціонування і розвитку соціальних систем.

Дата добавления: 2015-11-04