Залікова робота

На тему:

«Костюми та зачіски епохи Відродження»

Виконала: учениця групи П-13

Налегович Марина Сергіївна

Перевірив: викладач

Нестеренко Олександра Володимирівна

м. Чернігів

2013 р.

Зміст

Вступ

1.Зачіски доби Відродження

2.Одяг доби Відродження

3.Висновок

Додаток – диск

Список використаної літератури

ВСТУП

Культура Ренесансу зародилася в другій половині ХIV ст. і продовжувала розвиватися протягом ХV і ХVI ст., поступово охоплюючи одну за іншою всі країни Європи. Виникнення культури Відродження було підготовлено рядом загальноєвропейських і локальних історичних умов.

В XIV-XV ст. зароджувалися ранньокапіталістичні, товарно-грошові відносини. Однієї з перших вступила на цей шлях Італія, чому в чималому ступені сприяли: високий рівень урбанізації, підпорядкування села місту, широкий розмах ремісничого виробництва, фінансової справи, орієнтованих не тільки на внутрішній, але й на зовнішній ринок.

Складання нової культури було підготовлено й суспільною свідомістю, змінами в настроях різних соціальних шарів ранньої буржуазії. Аскетизм церковної моралі в епоху активного торгово-промислового й фінансового підприємництва серйозно розходився з реальною життєвою практикою цих соціальних шарів з їхнім прагненням до мирських благ, накопиченню, тягою багатству. У психології купецтва, ремісничої верхівки чітко проступали риси раціоналізму, ощадливості, сміливості в ділових починаннях, усвідомлення особистих здатностей і широких можливостей. Складалася мораль, що виправдує "чесне збагачення", радості мирського життя, вінцем успіху якої вважалися престиж родини, повага співгромадян, слава в пам'яті нащадків.

Термін "Відродження" (Ренесанс) з'явився в XVI столітті. Розглядаючи епоху Середньовіччя як просту перерва в розвитку культ. Ще Джордано Вазарі - живописець і перший історіограф італійського мистецтва, автор прославлених "Життєписів" найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих (1550 р.) писав про "відродження" мистецтва Італії. [1] Це поняття виникло на основі широко розповсюдженої в той час історичної концепції, відповідно до якої Епоха Середньовіччя являла собою період безпросвітного варварства й неуцтва, що пішов за загибеллю блискучої цивілізації класичної ери, історики того часу думали, що мистецтво процвітало в античному світі, уперше відродилося в їхній час до нового життя. Термін "Відродження" означав спочатку не стільки назву всієї епохи, скільки самий момент виникнення нового мистецтва, що застосовувався звичайно до початку XVI століття. Лише пізніше поняття це одержало більше широкий зміст і стало позначати епоху, коли в Італії, а потім й в інших країнах сформувалася й розцвіла опозиційна феодалізму культура. Енгельс охарактеризував Відродження як "найбільший прогресивний переворот із всіх, пережитих до того часу людством".

1. ЗАЧІСКИ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

В перукарському мистецтві домінували витонченість і вишуканість: чубчики, завивка від хви­лястої до дрібної крутої. Стрижки різних видів поєднувалися з крутою завивкою на папільйотки. Великого значення надавали догляду за бородою та вусами, головною умовою краси яких був рівномірний колір. Так, з появою першої сивини бороду повніс­тю фарбували в світлий колір, іноді з блакитним відтінком. Жіночі зачіски були більш декоративними, вигадливими та ін­дивідуальними — у них відображалися смак і фантазія перука­рів. Використовували штучні коси, для них італійські майстри придумали спеціальний футляр з білого шовку, обмотаний білою стрічкою навхрест.

Італія раніше за інші держави й найповніше пережила добу Відродження. Мілан, Венеція, Палермо, Генуя та інші великі міс­та цієї країни стали центрами ремесел, банківської справи, вироб­ництва, мистецтва, моди. Центром ранньої моди Ренесансу вважається Флоренція, яка мала великий вплив на поширення смаків у всій Італії.

Ідеал італійської красуні — високі жінки з пишними форма­ми, тонкою талією, довгою шиєю, витонченими рисами обличчя, високим чолом, золотавим довгим волоссям. Чоловіки — міцні, широкоплечі, мужні, з досить довгим волоссям.

Глибоке декольте в жіночих сукнях гарно поєднувалося з дов­гим розкішним волоссям. У моді було відкрите високе чоло, то­му волосся над чолом підголювали над краєм його росту. Жінки намагалися надати волоссю приємного золотавого відтінку — від медово-пшеничного до золотаво-каштанового. Захоплення світлим волоссям призвело до того, що у Венеції на дахах домівок почали споруджувати легкі бу­дочки з дощок і без даху. В них годинами сиділи жінки, закриті від сторонніх очей, які підстав­ляли під сонячні промені во­лосся, змочене різноманітними розчинами. Після цього волос­ся набувало яскравого золота­вого з рудим відтінком кольо­ру. Пізніше цей колір отримав назву «тиціан». Для більш рів­номірного знебарвлення волос­ся розкладали на широких кри­сах капелюхів без денця. Склад суміші для освітлення волосся перукарі тримали в секреті. Для надання мідного відтінку використовували настої луш­пиння цибулі. Зачіски італій­ських красунь чудово відтворив на своїх полотнах Сандро Ботічеллі (рис. 2.14).

На картинах ми бачимо гарне волосся, укладене в зачіски з кіс із складним плетінням у поєднанні зі джгутами, вільними пас­мами, прикрашеними перлами, стрічками. На одній із таких зачі­сок є прямий проділ, уздовж якого укладено ряд перлів, що закін­чувався на маківці фероньєркою (брошкою з каміння) у вигляді квітки; з-під неї стирчав пучок пір'я. З обох боків від проділу на гладко зачесаному волоссі укладені по три тонкі кіски. Кінці во­лосся зав'язані у вузли. Волосся спадає м'якими хвилястими ліні­ями. На потилиці у вигляді обідка укладено косу, також прикра­шену перлами й стрічкою. Закінчується коса складним вузлом, з якого, наче полум'я, виривається хвилясте пасмо. Навколо ко­си — гладеньке пасмо, перехвачене в кількох місцях стрічкою. До­повнює зачіску довге пасмо, перев'язане стрічкою на рівні шиї. Два насма, заплетені в кіски, обвиті на шиї, як намисто, і закін­чуються на грудях китицею з волосся.

У 1485 році С. Ботічеллі створив портрет Симони Веспуччі, на якому ми бачимо дуже складну зачіску. Чоло відкрите, пря­мий проділ прикрашено перлами. З обох боків від проділу спу­щено пасма, завиті у вигляді дрібних хвиль. Широке пасмо волосся збоку м'якою лінією входить у середину коси, розміщеної на потилиці у вигляді обідка. Закінчується пасмо завитками, які вільно спадають. У середині коси у вигляді пучка укладені пас­ма, перехоплені стрічкою. Уздовж спини спущене довге пасмо во­лосся, перев'язане хрестом. З одного боку звисає тонка кіска, прикрашена перлами, щозакінчується маленьким пасмом, яке на­гадує китицю. Під підборіддям, навколо шиї, на манер середньо­вічного «барбета», укладене плоске пасмо волосся (рис. 2.15 а).

Подібне рішення, що нагадує «барбет», можна побачити на портретах роботи Леонардо да Вінчі. У Чечілії Галлєрані, яка тримає на руках горностая, гладеньке пасмо волосся вишукано обмотує тендітну шию. Традиційний прямий проділ симетрично поділяє зачіску на дві частини. Прозору вуаль, накинуту на во­лосся, підтримує шнурок (рис. 2.15 б).

Для складних зачісок потрібна була велика кількість волосся, тому часто користувалися додатковими деталями у вигляді гото­вих пучків, шиньйонів, кіс, джгутів та ін. (рис. 2.16).

На картині Франческо дель Косса «Тріумф Венери» (1470) зображена жінка з чудовою зачіскою. З боків, на скронях, волос­ся закручене в об'ємні джгути, що з'єднуються па потилиці зни­зу й обгортаються плоским пасмом. Створений пухнастий «хвіст» поділений на три пасма: одне спущене вздовж спини, а два інші перекинуті наперед (рис. 2.17).

П'єтро ді Козимо створив портрет Симонетти Веспуччі. На ньому зобра­жено красуню з іншою зачіскою, але ви­конаною в традиціях італійської моди (рис. 2.18).

Зачіска виконана із складних пле­тінь, кіс різного об'єму. Переплітаючись між собою, вони створюють на потили­ці об'єм, що нагадує своєрідний обідок. Прикрашали зачіску перлами, декора­тивною наколкою, фероньєркою. Тен­дітну шию обгортає змійка. Високе чоло підкреслює чистий погляд.

У добу італійського Відродження носили також зачіски з укладених нав­коло голови пасом волосся, перев'яза­них у кількох місцях стрічками. Пасмо волосся, наче вінок, обгортало голову; решту волосся укладали в декілька рядів у вигляді башти. Закінчувалася така зачіска перлами, які прикріплюва­ли паралельно пасмам. На скронях волосся коротко підстригали і дрібно завивали.

На жіночих портретах Леонардо да Вінчі можна побачити старанно виписа­ні зачіски із складним плетіннями з кіс, що дуже щільно прилягають до голови. Такі плетіння є поєднанням кілець, пе­рехрещених пасом, «вісімок», зібраних у пучки (рис. 2.19).

Подібну зачіску можна побачити у Парміджаніно «Мадонна з довгою ши­єю» (1535). Кіски розміщені вздовж проділу в напрямку до потилиці й м'яко переплітаються з косою, укладе­ною горизонтально. Красиві форми з кіс створюють над обручем плетіння, що нагадує бант, сколотий фероньєркою. Зі скронь волосся заче­сане назад, а на чоло випущено декілька коротких завитих пасом.

Однією з найпопулярніших зачісок італійського Відродження була «флорентійська коса». Над чолом волосся ділили на прямий проділ. Бокові пасма півколом зачісували від обличчя до потилиці. Декілька пасом на скронях залишали вільними, їх підрізали, часом модними стали венеціанок.

Характерними є валикоподібні зачіски з укла­деним всередину волоссям, які нагадували чоловічу зачіску «колба». Популярними були також зачіски, що доповнюва­лися смужками тканин, вплете­них у волосся.

Венеціанки укладали пучки волосся високо на потилиці, а локони комбіну­вали з косами. Вуха при цьому залишали відкритими. Зачіску доповнювали сіткою «еско-фьон». її прикрашали стрічка­ми, коштовним камінням, золо­тими та срібними нитками, ланцюжками, перлами, фероньєрками. Сітки кріпили на маківці або на середині тім'я і спускали на плечі (рис. 2.21).

Венеціанки запровадили в моду великі головні убори, схо­жі на подовжені валикоподібні завивали і спускали на обличчя. Вздовж спини, на зразок «лицарської коси», спадало довге пасмо волосся, хрестоподібне перев'язане стрічкою. На потилиці кріпили плоский голов­ний убір «трансадо» з довгим футля­ром, в який вкладали перев'язане пасмо або косу. Іноді обмежувалися тільки футляром, а замість «трапсадо» використовували нитки перлів, розмі­щених у декілька рядів. Подібні зачіски можна побачити на полотнах Бернар-діно Пінтуріккйо, Бернардіно дель Конті та інших майстрів італійського портрета (рис, 2.20).

Зачіски жінок, які належали до па­нівного класу, відзначалися складни­ми формами, багатими прикрасами. Якщо на початку італійського Відрод­ження моду задавала Флоренція, то з зачіски подушки, перев'язані стрічками або шнурами. Популярними були баретки, чіпці, тюрбани.

Особливі зачіски носили італійські куртизанки. Двох таких жінок зображено на полотні Вітторе Карпаччо «Куртизанки на балконі» (1510). їхні зачіски визначалися порушенням гар­монії форми. Волосся на потилиці гла­денько зачісували догори і створювали об'ємний пучок у формі овалу на тім'ї. На чоло, скроні спускали короткі пас­ма, закручені в дрібні кучері. Вся за­чіска була начебто сконцентрована спереду (рис. 2.22).

У пізній період Відродження в моді були зачіски з укладени­ми навколо голови косами або джгутами. Над чолом випускали легкі завитки або укладали джгути у вигляді вісімки (рис. 2.23). Серед італійських модниць популярними були декольтовані сукні, тому улюбленими прикрасами жінок стали ланцюжки з ку­лонами, намисто, низки перлів, брошки. Носили також персні, сережки, користувалися нак­ладними віями, які спочатку нагадували паперові прапорці, а потім їх почали робити з чорного пір'я птахів. На поясі прикріплювали ланцюжки з люстерками, гаманці та інші дрібнички.

Особливого значення іта­лійки надавали догляду за шкі­рою. Володіння косметикою вважалося мистецтвом. Існува­ли навіть спеціальні рекоменда­ції щодо користування косме­тичними засобами, складені Ка­териною Сфорца. Дуже цінува­лася гладенька, світла шкіра. Популярними стали ароматичні суміші.

Чоловіча мода доби італій­ського Відродження була не менш цікавою. Чоловіки носили подовжене волосся. Зачіски нагадували за формою овал, дзвін, коло.

Волосся часто закручу­вали на папільйотки. Пружність завитка була різною. Волосся навколо обличчя укладали хвилями (рис. 2.24 а) або кінці за­гортали всередину у вигляді валика «колба» (рис. 2.24 б), а та­кож робили прямі проділи чи зачісували волосся від обличчя. Зустрічалися стрижки, що нагадували «сходинки», їх намагалися завивати в дрібні локони.

Молоді чоловіки голили обличчя, а чоловіки солідного віку навпаки, носили вуса та бороди, різноманітні за формою. Зачіски доповнювали прикрасами у вигляді вінків, коштовного каміння і ланцюжків. Головні убори — невеликі овальні шапочки з вилогами, баретки, шаперони.

2.ОДЯГ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

ТКАНИНИ,КОЛІР,ОРНАМЕНТ

У виробництві тканин, так само як в інших галузях ремісничого виробництва і прикладного мистецтва Європи, спостерігається потужний підйом. Центром розвитку ремесел була Італія, так як соціально-економічні передумови для зародження капіталістичних відносин, розквіту міст і нової міської культури тут склалися раніше. В розвинених містах Італії - Генуї, Мілані, Флоренції, Венеції - широко розвивається шовкове ткацтво, виготовлення набивних тканин.

По фактурі, щільності і зовнішньому вигляду італійські шовкові тканини були надзвичайно різноманітні. Особливо ефектні були італійські алтабаси і оксамити. На алтабасі золотом по золотому фону або сріблом по срібному ткали візерунок. Його контури підкреслювали кольоровим атласним або оксамитовим кантом. На золотому або срібному тлі оксамита складний візерунок з різновисоким рівнем петель грав світлотіньовими відблисками.

В орнаменті переважали стилізовані форми ананаса, тюльпана, виноградної лози, аканту на тлі рослинних завитків і візерунків. Особливим успіхом користувалися гранатовий візерунок і «павине пір'я». Крім квіткових візерунків на тканинах зображувалися фігури тварин, птахів. Кольорова гама тканин італійського Відродження відрізнялася яскравістю колориту,насиченістю, колірними контрастами. Улюбленими кольорами були холодний червоний, синьо-блакитний, смарагдово-зелений, золотистий. Для траурних костюмів використовували не чорний, а коричневий, фіолетовий, темно-малиновий кольори.

Тканини виготовлялися і в інших європейських країнах: Нідерландах, Німеччині, Іспанії, Франції. Великими центрами ткацтва були нідерландські міста Брюгге, Утрехт, які славилися набивними лляними тканинами і тисненими бархатами. Крім тканого орнаменту та набивання в оздобленні оксамитових і шовкових тканин широко застосовувалась вишивка малюнків у вигляді золотих листочків, кілець, гуртків з рельєфним зображенням левів, драконів, птахів, вишивка перлами і дорогоцінними каменями. Маса костюма, розшитого таким чином, могла досягати 25-40 кг

З XV-XVI ст. в Італії, Франції, а потім і в інших європейських країнах для верхнього одягу перестають застосовувати лляні тканини, замінюючи їх парчею, оксамитом, щільним шовком. Льон стає незамінним матеріалом у виготовленні нижніх одягів, однак його матова або блискуча фактура, білизна продовжують відігравати велику декоративну роль в костюмі (спочатку нижні льняні шати проглядалися в вирізі пройм, горловини, застібці-шнурівці, а потім в декоративних розрізах верхнього одягу). З XV ст. в Європі з'являється мереживо, яким обшивали краю сорочки, низ рукавів. Ранні венеціанські мережива були шиті, типу гіпюру, без тюлевого фону, з бавовни білого і кремового кольору. Потім з'являються в'язані мережива, чорні, золоті, срібні у вигляді краю, що складається з маленьких петельок, комбінації яких давали складні геометричні візерунки. Малюнки для виготовлення шитих і плетених мережив починають видаватися в спеціальних збірниках в Італії та інших країнах Європи.

ІТАЛІЙСЬКИЙ КОСТЮМ

Відчуваючи досі значний культурний вплив Франції, Візантії, країн Сходу, Італія з XV ст. сама стає законодавцем моди серед європейських країн.

Вертикальність, загострені форми, умовність і стилізація готики витісняються горизонтальними членуваннями, простими і природними співвідношеннями і формами, соковитістю, багатством і різноманітністю колірної палітри. Естетика Ренесансу вимагала від костюма настільки повної відповідності природних форм тіла, підкреслення краси пропорцій, щоб він міг бути «другим тілом» людини. При цьому обов'язково малася на увазі часткова його оголеність.

У створенні італійської моди брали участь найбільші художники, які розписували тканини, створювали ювелірні прикраси, візерунки для мережив (Бенвенуто Челліні, Чезаре Вечелліо та ін).

Широкий присадкуватий силует костюма, прагнення до великих обсягів, стійкі пропорції виявляють зв'язок з горизонтальними лініями архітектури і прикладного мистецтва епохи, допомагають відтворити естетичний ідеал краси людини.

ЧОЛОВІЧИЙ КОСТЮМ

Головною законодавицею моди в XV ст. була Флоренція, в XVI ст. - Венеція.

В костюмі флорентійця XV ст. зберігається прилеглий силует французької готики. Однак одяг не мала складних форм, відрізнялася зручністю, взуття мала округлу носкову частину. Основними видами чоловічого одягу: сорочка, коле, панчохи-штани, сімара, табар, плащ.

Сорочка найчастіше була з тонкого білого полотна довжиною до середини стегон. Її носили заправленій у штани. М'яко спущена лінія плеча, великий обсяг ліфа і довгих рукавів дозволяли пропускати тканина сорочки крізь розрізи рукавів верхнього одягу у вигляді пишних буфів. Сорочку випускали також між штанами і короткої верхнім одягом. Горловина мала широку овальну або квадратну форму і оброблялися по краю тасьмою, мереживом, зубцями тканини.

Коле - верхній плечовий одяг, короткий, до талії або стегон, орні з застібкою на гудзики або шнурівкою. Коле прилягав по лінії грудей, талії, стегон, мав відрізну баску і різноманітно оформлену горловину: з високим стоячим коміром, глибоким трикутним вирізом, овальним зі вставкою. Рукави його не вшиваються в пройму, а прив'язувалися на окремих ділянках (низ пройми, плече, з боків). Це забезпечувало необхідну свободу руху. Рукав прорізали на плечі і лікті. У всі щілини і прорізи випускали тканина нижньої сорочки, а потім декоративну тканину обробки, утворюючи пишні буфи.

Панчохи-штани з еластичної тканини щільно обволік ували ноги. У XV ст. обидві половинки їх з'єднали гульфіком, який вгорі та збоку пристібали на гудзики або шнурувати. Панчохи-штани прив'язували до колеться шнурками через спеціальні отвори. Між колетом і штанами проглядалася нижня сорочка. Довгий час зберігалася мода мипарти: одна штанина була гладкою, інша - смугастої.

В кінці XV ст. зверху панчіх-штанів стали надягати стегнах короткі штани довжиною до середини стегон і вище.

У моді Флоренції XV ст. ці штани зберігали облягання по стегнах. У середині XVI ст. їх почали розширювати по низу.

Сімара - орна верхній одяг різної довжини з довгими широкими рукавами.

Табар - верхній одяг у вигляді короткого нарамника з вільної спинкою і підперезаний по талії полою. Широке поширення мали плащі різної довжини і форми. У Венеції XVI ст. плащі нерідко прикрашалися комірами-пелеринами.

Довжина одягу визначалась віком і суспільним становищем флорентійця. «Верхній одяг літнього городянина, навіть якщо він не обіймав жодної виборній посаді, була обов'язково довгою, широкою та надавала його зовнішності відбиток і ступеня важливості».

Після завоювання Флоренції Іспанією італійська мода відчуває вплив іспанців. Тільки Венеція, зберегла свою незалежність, продовжує диктувати свій смак і форми в одязі.

У чоловічому костюмі Венеції значно рідше вдаються до строкатим і яскравим тканин. Темні оксамитові одягу розширюються в обсязі шляхом конструктивно-декоративного рішення: спущеного плеча, низькою глибокої пройми, широкого, звуженого донизу рукави, широкої рясній або буфировані баски, відрізний по талії. Майстерна вишивка або обробка дорогим хутром особливо виразно виділяється на темному тлі оксамиту.

У другій половині XVI ст. на одязі з'являються довгасті декоративні розрізи, розташовані по всій поверхні тканини. Розрізи обробляють кольоровою тканиною або обшивають через край кольоровою ниткою. Спочатку крізь них просвічувала біла сорочка, потім їх починають закріплювати підкладкою іншого кольору, що створює абсолютно нову живописну фактуру костюма в новій колірній гамі. Колористичне рішення костюма, пишність його форм, гра світлотіні в складках, ювелірні прикраси - ланцюга, персні - все це надає велику художню виразність фігурі італійця кінця XV - початку XVI ст. Культ розкоші, багатство і пишність стають характерною рисою Венеції цього періоду. Чоловічий костюм доповнювала зручна м'яка шкіряна взуття з широкими носами («ведмежа лапа»). Головні убори були дуже різноманітної форми: низькі капелюхи, берети, фески.

До цього ж часу відноситься поява першої в'язальної машини та її продукції - трикотажних шовкових панчіх.

Вигляд одягу в додатках.

ЖІНОЧИЙ КОСТЮМ

Флорентійський жіночий одяг XV ст. мав м'які, підкреслюючі фігуру лінії, природні пропорції або деяке підвищення лінії талії спереду, воронкоподібну спідницю, м'яко і плавно розширюється від талії до стегон і низу. За кроєм котт - зазвичай відрізнявся в талії з прилеглим ліфом і широкої, закладеної великими складками спідницею. Ліф мав декольте - спереду квадратний, ззаду видовжене. Рукава, так само як і в чоловічому одязі, приєднувалися до сукні різними способами (рис. 46. Боттічеллі: «Жіночий портрет»). Своєю формою, буфами, витонченими прикрасами вони підкреслювали красу всього костюма.

Верхнє плаття - сімара - складалося з трьох частин: подовженою вільної спинки, закладеної від горловини спинки складками, і більш коротких поличок. По боках сімара не сшивалась і тільки спереду дотримувалася поясом на талії. Такий крій дозволяв драпірувати сімара в різних варіантах.

Силует флорентійського сукні XV ст. вписується в овал, трикутник, де ширина спідниці відноситься до зростання як 1: 2, довжина ліфа до довжини спідниці як 1:3,5, голова укладається у зростанні 8 разів. М'які лінії силуету і округлі.

В костюмі венеціанок XVI ст. намічається прагнення до більшої розкоші, пишноти форм, що знаходиться в безпосередньому зв'язку з естетичним ідеалом краси того часу. Величаву пишність і округлість форм підкреслюють широким вирізом облягаючого ліфа, широкими збірними рукавами, об'ємною спідницею.

Силует фігури наближається до прямокутника, в якому відношення ширини плечей до ширини спідниці близько до одиниці. Лінія талії підкреслюється на природному рівні.

У верхньому платті з'являються короткі і широкі рукава, з-під яких видніються буфіровані довгі рукава нижнього одягу. Форма його також стає прилеглої з відрізний лінією талії і важкої складчастої спідницею з оксамиту або парчі. Велике поширення отримує посічена тканина, крізь яку просвічують білосніжні тонкі збірчаті сорочки.

Поєднання червоних, зелених, синіх важких шовків з золотом парчі та білизною сорочки створює прекрасне мальовниче рішення італійського костюма цього часу.

Мальовничий пишний туалет венеціанки завершувався химерною взуттям на дуже високій (до 55 см) дерев'яній підставці. Дерев'яні підошви і верх туфель обтягувалися сафьяном, шовком або розшитим оксамитом.

Головні убори італійок - очіпки, м'які капелюхи, тюрбани.

Зачіски - гладкі, низькі, прикрашені перлами, вуалями, стрічками, квітами.

В якості обробки застосовували мереживо, яким прикрашали комір, рукавички, пояс, панчохи. З'являється новий вид доповнення до одягу - шовкова муфта на хутрі, прикрашена стрічками, китицями, різними дрібничками.

Вигляд одягу в додатках.

ІСПАНСЬКИЙ КОСТЮМ

На форму іспанського костюма, як і всієї культури і мистецтва Іспанії XV - XVI ст., впливали багато історичні та суспільні чинники. Серед них насамперед - ідеали войовничого лицарства, прославляли силу, спритність, доблесть, честь, особливо утвердилися в період арабського панування в XIV - XV ст.; суворий етикет іспанського королівського двору фанатичний і суворий аскетизм католицької церкви. Саме ці чинники зумовили суперечливу естетику іспанського костюма, яка, з одного боку, стверджувала типове для Ренесансу підкреслення природних форм і пропорцій фігури, з іншого - вимагала заховати «грішну плоть», заборонити оголення тіла, змінити пластичні м'які округлі контури фігури незграбними жорсткими лініями. В іспанському костюмі вперше в європейському костюмі застосовується каркас.

У чоловічому костюмі це стьобана прокладка (вата, тирсу, кінський волос), на яку натягували всі головні частини одягу: закритий, щільно прилеглий короткий коле і короткі, до колін, кулясті штани.

У жіночому костюмі з'являється корсет з лози або металевої сітки, покритий зверху і знизу ватою і прошитий із тканиною. З допомогою накладки з кінського волосу створювали плоский конус торсу, ховаючи природну опуклість грудей. З допомогою бюска (вузької дерев'яної або металевої пластинки, яку прикріплювали до корсета) уплощали живіт і зорово заужали талію. Нижню частину жіночої фігури ховав другий конус - воронкоподібний металевий вертюгаден, на який натягалася спідниця. У чоловічому та жіночому костюмах лінія плеча штучно розширювалася плечовими валиками і посадженої головкою рукава. Специфічним елементом футлярного, манірного каркасного костюма, який сковував поворот голови, змушував її завжди триматися піднятою догори, був брыжжевый комір. В іспанському костюмі зникає довга чоловіча одяг, залишаючись лише у форменому, і тим самим остаточно затверджується розрив між формами чоловічого і жіночого одягу.

ТКАНИНИ, КОЛІР, ОРНАМЕНТ

Найбільш поширеними в іспанському костюмі були візерункові (ткані, вишиті, набивні тканини. Характерний малюнок - великі медальйони-клейма із зображенням стилізованих тварин, символів християнської релігії, геральдичні мотиви. У візерунку використовувалося багато золота і срібла на насиченому кольорі фону. Візерунчасті тканини прикрашалися й різноманітними нашивками, парчовыми стрічками, золотими шнурами, мереживами, які нашивалися по вертикалі або діагоналі.

Наприкінці XVI ст. модними стали темні тони в одязі: сірий, червоний, фіолетовий, зелений, коричневий; гладкі тканини, монохромне рішення костюма. Чорний колір широко використовувався в одязі без траурної символіки.

ЧОЛОВІЧИЙ КОСТЮМ

Основними частинами іспанської чоловічого костюма були сорочка, коле, стегнах штани, верхній одяг.

Сорочка під наглухо закритим колетом не відігравала важливої декоративної ролі в костюмі, за винятком брыжжевого коміра і високих манжет з полотна або батисту, оздоблених мереживом.

Коле - коротка до талії або стегон одяг прилеглого силуету з застібкою спереду на гудзики, з відрізний баскою. Комір - стійка. Рукава вузькі довгі з наплічними валиками. Коле простьобаний на жорсткій прокладці (рис. 49). Наприкінці XVI ст. з'являється коле «з гусячим черевом» - пансерон, в якому нижня, опущена на живіт частина переду подбивалась кінським волосом.

Стегнах штани також підбивалися кінським волосом, були кулястої форми. Часто їх обробляли вертикальними смугами декоративної тканини, які прикріплялися вгорі і внизу і вільно звисали по всій довжині. Верхнім одягом служили плащі і ропи типу італійської симары. Ропа - орні одяг з висячими декоративними рукавами та наплічниками. Її носили розстебнутій або застебнутій високо під шиєю.

Вигляд одягу в додатках.

ЖІНОЧИЙ КОСТЮМ

За естетичним уявленням іспанців XVI ст. ідеальною вважалася худа і струнка жіноча постать. Відношення ширини спідниці до зростання 1:1,5, довжини ліфа до довжини спідниці 1:2. Голова укладається у фігурі 7 разів. Трикутний силует костюма з чіткими і графічними зовнішніми контурами робить фігуру стійкою і монументальною.

Жіноча сорочка, так само як і чоловіча, майже не виднілася з-під сукні. Брижжевий комір мав специфічну форму: не монолітну кругову, а розкриту спереду, що відкриває шию комір Стюарт. Однак використовувалася і замкнута форма брижжі різної ширини і способи драпірування.

Сукня іспанки було відрізний по талії з глухим закритим ліфом на корсеті. Ліф спереду закінчувався довгим гострим мисом. Крій його був складним: конструкція з відрізним бочком і виточками. Природна лінія грудей сплощена з допомогою ватної або волосяний прокладки.

Сукня часто прикрашалася нагрудної вставкою - сіткою з позолочених шнурів і перлинних ниток.

Різноманітними були рукава: вузькі довгі (до зап'ястя) з наплічниками; подвійні, верхній з іншої тканини з розрізами по всій довжині, розширений донизу.

До ліфа сукні зазвичай пришивалися дві спідниці. Верхня мала спереду трикутний розріз або застібку на петлі і банти.

Цей декоративний прийом в моделюванні жіночого костюму отримає свій подальший розвиток і збагачення в XVII ст.

Основними видами верхнього сукні були ропи, плащі, мантильї. Ропа - орна суцільнокроєний одяг без рукавів або з короткими буфірованними рукавами та наплічниками. Її носили розстебнутій або застібали високо у шиї.

Мантилья - накидка-покривало з чорної або білої тонкої тканини або мережива.

В іспанському жіночому і чоловічому костюмах широко поширені були начіпні прикраси: перлинні намиста, ювелірні пояси, сережки, персні, ланцюги, камеї.

Вигляд одягу в додатках.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ КОСТЮМИ XV - XVI СТОЛІТЬ

Західноєвропейські костюми Франції, Німеччини, Англії розвиваються в епоху Відродження під впливом Італії, а потім Іспанії. Однак були і свої специфічні риси національного розвитку.

ЧОЛОВІЧИЙ КОСТЮМ

Основні частини чоловічого костюма були ті ж, що і в італійській та іспанській. Проте в його силуеті значно різкіше виявлялися горизонтальні лінії, перебільшувались обсяги. Надмірним було захоплення розрізами, якими рясно прикрашалися колеты, штани, головні убори, взуття, рукавички.

Розрізи на тканини прийшли в моду з костюма ландскнехтів - солдат найманої армії, які зазвичай прорізали свою трофейну одяг у місцях плечових, ліктьових і колінних згинів для зручності руху. Підвищений інтерес до них як до засобу декоративного прикраси одягу дуже швидко поширився в костюмі Західної Європи, особливо в костюмі Німеччини. Розрізи довжиною 5-8 см у формі овалу, серця, трикутника, ромба мали вертикальними або діагональними рядами по всій поверхні тканини. Тканина підкладки випускалася через розрізи, створюючи диміти різної величини і форми. З середини XVI ст. до підкладці пришивали смуги тканини, які декоративно звисали по всій довжині одягу.

У зв'язку з широким використанням розрізів і об'ємної орнаментації в моді були гладкі однотонні тканини: оксамит, атлас, сукно. Колірна гамма різноманітна і яскрава.

На початку XVI ст. в чоловічому костюмі поверх панчіх-штанів почали носити верхні короткі штани на стегнах. Панчохи-штани відрізали вище колін, натягували на верхні штани і підв'язували декоративними стрічками - підв'язками.

Верхній чоловічий одяг було шаубе - орні, розширеного силуету на підкладці, а також плащ. Одяг доповнювалася плоскими головними уборами, широконосим взуттям типу «коров'яча морда».

Прикраси широко використовувалися як в чоловічому, так і в жіночому костюмі. Це були масивні намиста з підвісками у кілька рядів, браслети, ланцюги, кільця, сережки.

У французькому придворному костюмі XVI ст. робилися спроби фемінізувати чоловічий костюм, запозичуючи деталі і елементи жіночого костюма. Чепуруни - «міньйон» декольтували груди, завивали волосся, носили сережки, одягали жіночі головні убори і муфти.

Вигляд одягу в додатках.

ЖІНОЧИЙ КОСТЮМ

Західноєвропейський жіночий костюм також розвивається спочатку під впливом моди Італії, а потім Іспанії. Однак у Франції розуміння жіночої краси було інше. Пишність повнотілих італійок, худорлявість і манірність іспанок однаково не задовольняють вишуканий смак француженок. Використовуючи жорстку форму каркасного костюма пірамідального силуету, вони створюють свої пропорції і колірне рішення. Форма вертюгадена стала не лійкоподібної, як в Іспанії, а барабанної, циліндричної, спідниці на відміну від іспанських пишно драпірувати.

Довжина спідниці була коротше іспанської - до кісточки. Декольте зберегла типову для Ренесансу форму широкого і глибокого вирізу, який оформлявся вставкою і жорстким віялоподібним мереживним коміром.

У Німеччині ще довго зберігається г-подібний готичний силует у жіночому костюмі, відсутня каркасна основа. У співвідношенні обсягів немає характерного для цієї епохи прагнення силуету до горизонталі.

В англійській жіночому костюмі найбільш сильними були іспанський і французький впливу.

Вигляд одягу в додатках.

ВИСНОВОК

В епоху Відродження на зміну жорстким релігійним догмам, середньовічному аскетизму прийшли абсолютно нові цінності. Прагнення насолоджуватися життям тут і зараз зробило певний вплив на стиль зачісок. Жінки знову прагнуть виділитися з натовпу і створюють дивовижні по своїй складності і розкоші зачіски.

Для Відродження характерне повернення до традицій античної культури, в тому числі і повернення до античних зачіскам.

У зближенні форм костюма європейських країн епохи Відродження велике значення мало поширення моди. Виникла в епоху розвиненого середньовіччя мода як короткочасне панування певних форм в рамках загального художнього стилю починає поширюватися в різних формах не тільки всередині країни, але і за її межами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. http://www.bestreferat.ru/referat-195991.html

2. http://www.healthyhair.ru/hairstyles_rococo.html

3. http://ua.textreferat.com/referat-13917-1.html

4. http://www.ms77.ru/articles/fashion...nce/ital/14946/

5. http://www.cross-roads.ru/dress-history/renaissance-kaminskaya.html

Дата добавления: 2015-10-28