Оцінка виробничих запасів

Запаси можуть надходити на підприємство з різних джерел, зокрема, в результаті купівлі у постачальника або придбання підзвітною особою, як внесок до статутного капіталу, внаслідок безоплатного надходження, виявлення у результаті інвентаризації тощо. В усіх випадках у момент надходження запаси повинні бути оцінені за первісною вартістю, і для кожного випадку надходження запасів необхідно знати, що є первісною вартістю і як її визначити.

Коли запаси були придбані за грошові кошти, то їх обліковують за собівартістю придбання, що і регламентується П(С)БО 9 “Запаси”. Ця вартість відповідно включає в себе витрати, пов’язані з придбанням запасів та доведенням їх до такого стану, в якому вони придатні до використання. А саме:

- суми, сплачені постачальнику (продавцю) відповідно до умов договору;

- суми, сплачені за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги, пов’язані з пошуком, придбанням матеріалів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які відшкодовуються підприємству;

- витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати із страхування та проценти за комерційний кредит постачальників;

- інші витрати, пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання (розкрій, попереднє доопрацювання, підвищення якісних характеристик запасів та ін.

Витрати, які не включаються до первісної вартості:

- понаднормові втрати і нестачі запасів;

- проценти за користування позиками;

- витрати на збут;

- загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведення їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Одержані безоплатно запаси відповідно до П(С)БО обліковуються за справедливою вартістю. Справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплату зобов’язання у результаті операції між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. За справедливою вартістю обліковуються також запаси, одержані як внесок до статутного капіталу, проте в цьому випадку справедливою буде вартість, узгоджена між засновниками (учасниками).

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визначається фактична виробнича собівартість їх виробництва, до якої включаються:

а) прямі матеріальні витрати – це вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

б) прямі витрати на оплату праці – це заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

в) інші прямі витрати – це всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Коли ж запаси були придбані в результаті обліку на інші запаси, оцінка їх залежить від того, чи здійснюється обмін подібних чи неподібних активів. У випадку обміну подібними активами, первісна вартість одиниці запасів дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

Якщо запаси придбані за бартером в обмін на неподібні активи, то первісна вартість придбаних активів дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів або їх еквівалента, яка була передана (одержана) у процесі обміну. Навіть якщо балансова вартість вища за справедливу вартість, все одно на балансі запаси повинні обліковуватись за справедливою вартістю.

Оцінка запасів у момент придбання (отримання) не складає особливих труднощів, але підприємство зустрічається з певними труднощами при вирішенні питання: за якою вартістю списати виробничі запаси і віднести їх на собівартість реалізованої продукції, якщо однакові матеріали обліковуються за різною первісною вартістю?

Враховуючи, що запаси з однойменною назвою можуть надходити на підприємство за різною вартістю, необхідно дотримуватися одного методу для визначення собівартості запасів, які списують. П(С)БО 9 пропонує п’ять можливих методів оцінки запасів при їх вибутті (списанні у виробництво, продажу та іншому вибутті):

- метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- метод середньозваженої собівартості;

- метод ФІФО;

- метод нормативних затрат;

- метод ціни продажу.

Кожен із можливих методів оцінки запасів має свої переваги та недоліки.

Метод ідентифікованої собівартості може застосовуватися у випадку виконання спецзамовлень і проектів, а також при невеликій номенклатурі товарів (на торгівельних підприємствах). Цей метод передбачає особливе маркування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який момент часу визначити вартість, а також встановити дату витрачання кожної одиниці певного виду запасу, собівартість витраченого виробничого запасу і вартість запасів, що залишилися.

Цей метод зручно застосовувати при обліку дорогих виробничих запасів. Також (як необхідна умова) кожна одиниця запасу повинна бути забезпечена ідентифікаційним документом із серійним номером, щоб довести правильність оцінки запасу при його продажі.

Головною перевагою методу ідентифікації є те, що вартість проданих або використаних запасів та їх залишки обліковуються за фактичною собівартістю. Але в результаті використання цього методу однакові активи обліковуються у запасах за різною вартістю. Це не завжди зручно. В залежності від того, який виробничий запас куплено (використано), може корегуватись прибуток (що вже є перевагою). Проте на практиці можливість застосування цього методу обмежена з причини різноманітної номенклатури і великої кількості однакових виробничих запасів.

Метод середньозваженої собівартості передбачає розрахунок вартості одиниці запасу виходячи із середніх цін. Такий розрахунок проводиться за кожною одиницею запасів за формулою:

,

де С_с – середньозважена собівартість,

С_п і К_п – відповідно собівартість та кількість запасів на початок періоду.

С_н і К_н – відповідно собівартість і кількість запасів, що надійшли протягом періоду.

Таким чином, застосування методу середньозваженої собівартості полегшує роботу і не вимагає детального обліку руху за кожною одиницею виробничих запасів. Собівартість запасів, розрахована за цим методом, буде залежати від купівлі запасів за вищою ціною в кінці місяця. За рахунок питомої ваги дорогих виробничих запасів (куплених у кінці місяця) у загальній сумі середньозважена ціна одиниці буде вища, а, відповідно, і собівартість використаних виробничих запасів збільшиться.

Оцінка запасів за методом ФІФО (FIFO від англійського first-in, first-out) означає списання запасів у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство. Таким чином, при вибутті запасів будуть спочатку списуватися запаси, що надійшли раніше (за тією вартістю, за якою вони надійшли і відображені в обліку). Метод ФІФО логічно було б застосувати для таких виробничих запасів, які повинні використовуватися першими, щоб уникнути збитків від псування. При застосуванні методу ФІФО запаси, які знаходяться у залишку і відображені у балансі, будуть обліковуватися за вартістю запасів, що надійшли останніми. Таким чином, оцінка виробничих запасів у балансі буде наближена до їх реальної вартості, що справедливо в умовах інфляції.

Оцінка запасів за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Цей метод існував і до введення в дію П(С)БО і використовувався переважно на підприємствах переробних галузей промисловості при масовому і серійному випуску продукції з великою кількістю вузлів та деталей. Складається нормативна калькуляція послідовно: на деталі, вузли, а потім – на кінцевий продукт в цілому. Однак внаслідок активних інфляційних процесів норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися для максимального наближення до фактичних, що теж потребує великих затрат часу, тому зазначений метод на практиці застосовується досить рідко.

Усі вище перелічені методи мають свої переваги і недоліки. Тому підприємства використовують той чи інший метод залежно від мети, яку вони ставлять собі у першу чергу. Зміна методу оцінки (а в окремих випадках, причини її) повинна вказуватись у звітності, що може бути інтерпретовано потенційними інвесторами чи іншими користувачами не на користь підприємства.

В момент придбання виробничі запаси обліковуються за первісною вартістю. Методи оцінки запасів застосовуються для визначення собівартості запасів, що списуються, і не впливають на їх первісну вартість. Проте П(С)БО 9 вказує на необхідність відображення у балансі запасів за найменшою з двох оцінок – первісної вартості або чистої вартості реалізації. Така вимога викликана необхідністю застосування принципу обачності, відповідно до якого активи або дохід не повинні бути завищеними, а зобов’язання або витрати – заниженими. Чиста вартість реалізації запасів – це сума, яку очікується отримати при реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням ймовірних витрат на завершення виробництва запасів та їх реалізацію. Це означає, що чиста вартість реалізації відповідає ринковій вартості запасів за мінусом витрат, яких підприємство зазнає у процесі підготовки їх до реалізації, а також безпосередньо при реалізації. Застарілі та ушкоджені матеріальні цінності часто мають чисту реалізаційну вартість набагато нижчу за їх первісну вартість. Проте подібна ситуація може виникнути не обов’язково при пошкодженні запасів. Швидкі технологічні зміни сприяють швидкому моральному старінню активів. Вимога відображення у звітності запасів за найменшою з первісної і ринкової вартості базується на припущенні, що якщо ціна товару впала, то, відповідно, знизиться і його продажна вартість. Проте запаси можуть уцінюватися не тільки у зв’язку із втратою первісної якості. Запаси повинні бути уцінені і відображені в обліку та звітності за чистою вартістю реалізації у випадку, якщо на дату складання балансу знизилась ціна їх реалізації (запаси пошкоджені, повністю або частково застаріли або іншим чином втратили первинну очікувану економічну вигоду від їх використання). Уцінка запасів буде проводитися також у випадку, якщо зросли очікувані витрати на завершення їх виробництва або збут. Чиста вартість реалізації повинна визначатися за кожною одиницею (тобто однорідною групою) запасів шляхом вирахування, як уже зазначалося вище, з очікуваної ціни реалізації очікуваних витрат на завершення виробництва та збут.

Переоцінка запасів повинна проводитися на дату складання балансу. Її доцільно проводити по закінченні календарного року при (складанні річної звітності). У зазначений термін підприємство проводить інвентаризацію. Ті запаси, яких немає у наявності, будуть списані з балансу як неіснуючі і віднесені на витрати поточного року, а за запасами, що залишились, повинна проводитися відповідна переоцінка (уцінка).

Ціни реалізації запасів ростуть внаслідок інфляційних процесів, які характерні і для економіки розвинених країн. Отже, відповідно уцінка до чистої вартості реалізації запасів буде проводитися за тими запасами, які втратили початкову якість, фізично або морально застаріли і тому підлягають уцінці до можливої ціни реалізації, решта ж запасів буде обліковуватися за первісною вартістю.

Найкращим вимірником чистої вартості реалізації матеріалів і сировини може бути відновна вартість, зокрема у випадку, коли відновна вартість, відповідно, змінюється до ціни продажу готової продукції. Відновна вартість запасів, як правило, визначається за поточною собівартістю придбання аналогічного активу – нового або такого, що був у вжитку.

Отже, балансова вартість виробничих запасів не повинна перевищувати їх чисту вартість реалізації, тобто суму коштів, яку очікується отримати від їх продажу або використання.

Запаси повинні бути записані за чистою вартістю реалізації, якщо собівартість запасів перевищує цю вартість. Це має місце при:

- зниженні ціни реалізації запасів (ціна продажу нижча від собівартості);

- ушкодженні або частковому псуванні запасів;

- частковому або повному старінні запасів;

- зростанні очікуваних витрати на завершення виробництва.

Сума, на яку первісна вартість виробничих запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, яких не вистачає) виробничих запасів списується на витрати звітного періоду.

Таким чином, новою балансовою вартістю є найнижча з оцінок – собівартість або переглянута чиста вартість реалізації. Тобто дооцінка запасів можлива тільки до рівня первісної вартості у випадку, якщо ринкова вартість таких запасів спочатку знизилась (і запаси були уцінені), а потім збільшилась. У випадку, якщо чиста вартість реалізації запасів, які були уцінені, згодом зросла і перевищила їх собівартість, оцінка запасів проводиться на рівні їх первісної вартості.

Дата добавления: 2015-10-28