Нормативна собівартість та її використання

Нормативна собівартість – це сума нормативних витрат на одиницю продукції. Вона використовується для оцінки продукції, виготовленої структурними підрозділами і підприємством у цілому за місяць, а також оцінки браку продукції та залишків незавершеного виробництва. Зіставлення нормативної собівартості з фактичною дозволяє оцінити ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Часто виникає необхідність обліку змін норм. Розрізняють:

- планові зміни норм - пов'язані зі здійсненням запланованих організаційно-технічних заходів (заміна обладнання, використання нових технологій, підвищення кваліфікації працівників) або виявленою невідповідністю існуючих норм поточному організаційному та технологічному рівню виробництва;

- непланові зміни норм здійснюють у разі непередбачених обставин, пов'язаних з відсутністю сировини, заміною або відсутністю виробничого обладнання. Такі зміни норм вводять на нетривалий період - до часу усунення причин цих змін.

Дані про зміну норм за кожним видом продукції накопичують протягом місяця, а наприкінці звітного періоду на їх основі коригують нормативні калькуляції.

Важливою передумовою ефективного використання норма­тивного методу обліку витрат є оцінка залишків незавершеного виробництва, яка має проводитися

на початку місяця на основі поточних норм. Така оцінка пов'язана зі змінами

поточних норм та необхідністю коригування залишків з урахуванням цих змін.

На практиці використовують різні способи перерахунку залишків незавершеного виробництва:

Суть прямого подетального способу полягає втому, що результати, одержані на основі інвентаризації або оперативного обліку деталей та вузлів, перераховують на величину змін норм.

Спосіб укрупненого перерахунку за калькуля­ційними статтями - широко використовується в практиці, оскільки він не такий трудомісткий, але менш достовірний. У практичній діяльності перерахунок може здійснюватися в разі необхідності кілька разів на місяць.

Можливі три варіанти обліку за нормативними витратами:

1) облік проводять виключно за нормативними витратами (В_н), при цьому їх періодично коригують на величину відхилень (В), а фактичні витрати (В_ф)визначають за формулою: В _н ± В = В_ф;

2) облік за фактичними та нормативними витратами здійснюється паралельно:

В_ф – В_н = В - найпоширеніший;

3) облік проводиться змішаним способом.

При використанні системи обліку та калькулювання за нормативними витратами додатково виділяють вільний рахунок 29 “Випуск продукції (робіт, послуг)”, за дебетом якого відображається фактична собівартість готової продукції, а за кредитом - списується готова продукція за нормативною собівартістю. Відхилення від норм списують на собівартість реалізованої продукції, що відповідає національним П(С)БО, з подальшим їх списанням на фінансові результати.

Важливе місце в організації нормативного методу обліку займає документальне оформлення відхилень від норм та зміни норм.

Відхилення від норм оформлюють, в основному, сигнальними документами, які відрізняються від звичайних іншим кольором або червоною лінією, з метою акцентувати увагу керівництва на їх наяв­ності. На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві незалежно від їх причин, виписують повідомлення, в

яких відобра­жають попередню та нову норми, а також вказують точну дату

впровадження нової норми. Повідомлення заповнюють відповідальні виконавці.

За характером оформлення відхилення від норм поділяють на:

Документально оформлені виникають у разі зміни технології та організації виробництва, заміни одного матеріалу іншим та в деяких інших випадках, пов'язаних зі змінами в процесі діяльності.

Розраховані відхилення - на основі розрахунків визначають відхилення непрямих затрат, до яких належать загальновиробничі.

Невраховані відхилення можуть бути виявлені під час проведення інвентаризації незавершеного виробництва. Причини їх виникнення - недоліки в організації документального оформлення приймання та використання матеріальних цінностей. Підсумкові дані відхилень від норм за видами продукції вносять у відомість обліку витрат вироб­ництва.

Відхилення фактичної собівартості від нормативної виявляється
окремо й щомісячно списується на фінансовий результат. Якщо фактична собівартість готової продукції менша від нормативної, то відображають сторнуючий запис (на суму економії): Дт 901 Кт 29.

Якщо фактична собівартість більша від нормативної, тоді відображається додатковий запис: Дт 901 Кт 29.

Аналітичний облік відхилень від норм здійснюють за місцями виникнення, видами продукції та причинами, які спричинили ці відхилення.

Ефективного контролю можна досягти лише шляхом порівняння фактичних витрат із нормативними за кожним центром відповідаль­ності, видом продукції та статтею.

Розрізняють позитивні і негативні відхилення. Позитивні відхилення виникають внаслідок порушень технології, організації та управління виробництвом. Це може бути використання неякісного інструменту, заміна матеріалів, а також перевитрати внаслідок вимушених зупинок обладнання. Негативні відхилення пов'язані з економією різних видів матеріальних цінностей в результаті раціональнішого їх використання, впровадження прогресивних і безвідходних технологій без погіршення якості продукції.

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції дає

змогу попередньо, не очікуючи відомостей про всі фактичні затрати, до кінця місяця

визначати фактичну собівартість продукції, а також оперативно аналізувати причини відхилень та їх винуватців.

5. Особливості використання системи “стандарт-кост”

За кордоном широко використовують систему «стандарт-кост», в якій головним є те, щоб до початку виробництва визначити стандартні затрати. При цьому фактична величина прямих витрат обчислюється на основі стандартів, норм, тобто на основі розрахункових кошторисів, нормативів, визначених згідно з нормами обслуговування та чисельністю робітників. У процесі здійснення обліку витрат за методом “стандарт-кост” встановлюють відхилення від заданих параметрів.

Важливою перевагою системи “стандарт-кост” є цінність її даних для прийняття рішень. Особливо ефективні стандарти, розроблені окремо за змінними статтями витрат за умови, що ціни на ресурси і норми трудових витрат встановлено правильно. Суттєвий недолік системи “стандарт-кост” - значні труднощі під час визначення в практичній діяльності ступеня напруженості стандартів (норм).

Система “стандарт-кост” має такі характерні особливості:

- використання спеціальних рахунків для відображення наявних відхилень;

- відсутність документування відхилень, оскільки основне її зав­дання - не допускати їх;

- у разі виявлення відхилень завжди встановлюється, наскільки суттєві виявлені відхилення й для вирішення яких проблем вони використовуються.

Основні переваги системи “стандарт-кост”:

- попередній розрахунок очікуваних витрат на виробництво та реалізацію;

- визначення ціни на основі заздалегідь встановленої собівартості одиниці продукції;

- складання звітів про доходи та витрати з виділенням відхилень від нормативів та обов'язковим встановленням причин їх ви­никнення.

Система “стандарт-кост” базується на обчисленні відхилень за принципом відповідності доходів і витрат, згідно з яким для визна­чення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійсненні для отримання цих доходів.

Дата добавления: 2015-10-28