Поняття держави. Теорії виникнення держави.

Визначальною ланкою політичної системи суспільства та її підсистеми — політичної організації — є держава.

· Як певна спільнота людей, які проживають на певній території (КРАЇНА)

· Сукупність інститутів,органів,установ

· Суб*єкт права, система првава (юридичний позитивізм)

1)контрактна модель – організація спрівпраці

2)експлуататорська модель – забезпечення інтересів еліти

Термін “держава” трактується у трьох значеннях:

1) як асоціація, що міститься на окремій території, об’єднує усіх членів суспільства. В такому розумінні цей термін використовується як синонім понять “суспільство”, “країна”, “вітчизна”;

2) як відносини політичної влади – сукупність зв’язків між громадянами і органами держави;

3) як адміністративні органи влади та правові норми, що визначають їх функціонування.

Основні підходи розуміння Держави:

- Держава як форма організації суспільства.

- Держава як засіб соціально – класового панування (застосування механізму примусу)

- Держава як джерело права і закону

- Держава як ідеально – психологічний феномен (ідентифікація людини як члена суспільства, члена Д, громадянина)

Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:

всеохоплююча організація – об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

територіальна організація – об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

єдина організація – об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

універсальна організація – об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

верховна організація – є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

централізована організація – внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

Р. Л. Карнейро, наприклад, під державою має на увазі автономну політичну одиницю, що включає багато громад в рамках своєї території і має централізований уряд з повноваженнями збору податків, призову людей на роботу чи війну, а також видання і виконання законів.[2]

У свою чергу, Л. Ю. Грінін визначає державу як поняття, за допомогою якого описується система спеціальних інститутів, органів і правил, що забезпечує зовнішнє і внутрішньо-політичне життя суспільства; як відокремлену від населення організацію влади. В цьому він вбачає відмінності ранньої держави від спільнот недержавного типу, в тому числі аналогів ранньої держави. На думку вченого, держава характеризується: а) суверенністю (автономністю);б) верховенством, легітимністю і реальністю влади в рамках певної території та кола осіб;в) можливістю примушувати до виконання своїх вимог, а також змінювати відносини і норми"[3]

Для М. Данилевського держава — істотний інструмент політичної незалежності, але остільки, оскільки це необхідно для реалізації потенцій культурно — історичного типу.

Для А. Тойнбі «універсальна» держава, тобто та, що отримала самостійну закінчену форму, — початок, що протистоїть суспільству, вимушений інструмент його самозбереження на етапі надлому, коли це суспільство вже не в змозі своїми засобами справлятися з силами розладу.

Н. Макіавеллі бачив у державі втілення вищої влади, необхідної для наведення порядку і зміцнення безпеки громадян, які самі по собі нездатні це зробити і, більше того, віддаються всіляким злобливим підступам один проти одного. Держава, її влада необхідні для введення у прийнятне русло конфліктів, як загального постійного стану людства. При цьому дослідник вважав державу вільною від моральних обмежень у досягненні своїх цілей і стримуванні злобливого егоїзму громадян.

Подібним чином розглядав державу Т. Гоббс, вбачаючи у ній основний засіб припинення «війни всіх проти всіх». Причиною появи держави він вважав усвідомлення постійної загрози загибелі, яке змушує людей погодитися на абсолютну владу держави; підпорядкування їй є безумовним, вона не може бути усунена підданими.

М. Вебер запропонував розуміти державу як інститут, що володіє монополією на застосування узаконеного насильства. Проте багато дослідників (Р. Карнейро і Е. Геллнер та ін.) висловлюють сумнів в тому, що дана ознака є надійним критерієм державності.[4]

Держава виникла на певній стадії розвитку людства. Політична, правова література подає різні теорії походження держави:

1. Теологічна теорія. Одна з найдавніших серед них — теологічна (від грецьк. theos — бог і logos — вчення). У ній поява держави пов'язана з наданням якимись божественними силами представникам певного роду чи соціальної групи, наприклад жерців, права керувати іншими. Така влада є «від Бога» і повинна здійснювати його волю на Землі. Подібні погляди на походження і призначення держави представлені в найдавніших релігіях і покликані освячувати існуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на існування і є непорушною. У філософії теологічну концепцію походження держави створив один із найвидатніших ідеологів християнської церкви Аврелій Августин. Особливого змісту божественне походження держави і влади набуло в теорії Ф. Аквінського. Усяка влада від Бога, стверджував він. Держава є необхідність, її мета — “загальне благо”. Існує “природний закон”, закладений Богом у серця людей. Цей “божественний закон” вищий від “природного”. Тому церква — вище держави. Її закони не повинні порушувати правителі.

Дата добавления: 2015-10-24