Демократичні революції в Албанії, НДР, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині

Майже у всіх країнах події розгорталися з приходом до влади прихильників ''оновлення соціалізму'' в компартіях (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія). Прихильники ''оновлення'' отримали більшість на перших же демократичних виборах на хвилі критики тоталітаризму, комунізму і комуністичних партій. Прийшовши до влади, вони здійснювали реформи, які вели не до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: проводилась приватизація державного сектору економіки, заохочувався бізнес, створювались ринкові структури. У політичній сфері проголошувався плюралізм і багатопартійність.

Труднощі революцій значною мірою були викликані невідповідністю політичної системи принципам ліберальної демократії. Отриманий у спадщину економічний стан зробив перехід економіки на ринкові рейки досить болючим: спад виробництва, інфляція, зниження соціального статусу значної кількості громадян.

В Угорщині початок перетворенням було покладено в травні 1988 року, коли на конференції компартії було визнано необхідність проведення політичної та економічної реформ і змінено керівництво УСРП. Нові лідери виступили з ініціативою проведення "круглого столу" з опозиційними партіями, яких на кінець 1989 року було понад 30. У жовтні 1989 р. замість комуністичної партії була створена соціалістична партія. Однак на перших демо­кратичних виборах навесні 1990 р. перемогу здобули їхні політичні опоненти. Після цього був сформований уряд на чолі з лідером Угорського демократичного форуму Й. Анталлом, а президентом став представник вільних демократів А. Гьонц.

У Польщі на пленумі ЦК ПОРП (січень 1989 р.) прихильники радикальних реформ добилися прийняття рішень про перехід до політичного плюралізму і про діалог компартії з іншими суспільно-політичними силами. У лютому - квітні 1989 р. відбувся ряд засідань «круглого столу» (ПОРП, опозиція, католицька церква), на яких сторони домовилися про дозвіл опозиційної діяльності, легалізації «Солідарності», зміну закону про вибори. На парламентських виборах (червень 1989 р.) перемогу отримала опозиція. У кінці 1989 року в Польщі було сформовано коаліційний уряд, який очолив представник «Солідарності» і католицької церкви Т. Мазовецький. У цьому уряді було тільки чотири міністри, які були комуністами. Після цього прискорився процес формування нових політичних і економічних структур. Змінилася навіть назва держави: Річ Посполита Польська (Республіка Польща) замість ПНР. Президентом на виборах 1991 р. був обраний колишній лідер «Солідарності» Л.Валенс. «Солідарність» розкололася, а значна частина членів цієї профспілки - партії перейшли в опозицію до уряду і президента. ПОРП в січні 1990 р. була перетворена в Соціал-демократію Республіки Польща, підтримуючу багатопартійність і ринкову економіку. У країні також діяло понад 50 партій, серед яких було багато католицьких.

У НДР політична криза виникла в жовтні 1989 р., коли розпочалися багатотисячні демонстрації та мітинги проти тоталітарного режиму. 18 жовтня на пленумі СЄПН Е. Хонеккер був звільнений з посади генсека партії та глави держави. Партія проголосила про свій перехід на соціал-демократичні позиції. У результаті активізації опозиційного руху в листопаді було відкрито кордон НДР із Західним Берліном та ФРН, зруйновано Берлінську стіну. На перших демократичних виборах у березні 1990 р. перемогу здобули опозиційні демократичні сили. Згодом розпочалася підготовка до об'єднання Німеччини, яке відбулося 3 жовтня 1990 року.

Мирним шляхом відбувся перехід влади від комуністів до опозиційних демократичних сил і у Чехословаччині. Тут Восени 1989 року проходили маніфестації опозиції, яка консолідувалася. Вона очолила маси і вимагала переходу до багатопартійності і ринкової економіки. Після розгону 17 листопада 1989 демонстрації празьких студентів відбулося зростання протесту. Опозиція створила громадсько-політичне об'єднання "Громадянський форум", керівником якого став Вацлав Гавел. Воно очолило масові виступи під гаслами повернення до демократії та гуманізму.

У грудні 1989 року КПЧ по суті капітулювала, погодившись з рішенням парламенту про скасування конституційної статті про керівну роль компартії. Федеральні збори обрали своїм головою А. Дубчека, а президентом країни - В. Гавела. У 1990-1991 роках країна отримала назву Чеської і Словацької Федеративної Республіки. Одразу ж почалася денаціоналізація, було укладено угоду про виведення радянських військ. Перебудова економіки протікала без особливих соціальних потрясінь. Був прийнятий закон про люстрації, який забороняв колишнім функціонерам КПЧ і працівникам держбезпеки займати будь-які керівні посади. На парламентських виборах (червень 1992 р.) і в Чехії, і в Словаччині перемогли партії, лідери яких відразу оголосили про швидке, але цивілізованому "розлучення" двох республік. На липневих (1992 р.) виборах президента у Федеральних зборах не було обрано В.Гавел, прихильник єдиної держави чехів і словаків. Загинув в автокатастрофі стоїть на цих же позиціях А.Дубчек. В кінці листопада 1992 парламент незначною більшістю голосів затвердив ліквідацію ЧСФР. У ніч на 1 січня 1993 року на політичній карті з'явилися нові держави - ​​республіки Чехія і Словаччина.

1989 року почався процес корінних перетворень в Албанії також, що призвів до руйнування існуючої тоталітарної системи. Демократизація суспільно-політичного життя супроводжувалася оновленням державно-правових структур. З'явилася легальна політична опозиція. У березні 1991 р. відбулися перші парламентські вибори на багатопартійній основі.

Найтрагічніший характер мали події в Румунії, де існував найбільш жорстокий тоталітарний режим Н. Чаушеску, який охоронявся 120-тисячною службою безпеки "Секурітате". Особливість подій в Румунії полягала у тому, що тут не було свого Л. Валенси як у Польщі, або В. Гавела, як у Чехословаччині, не було комуністів-реформаторів, як в Угорщині та Болгарії. Антиурядові виступи вибухнули в місті Тімішоарі 21 грудня 1989 р., звідки невдоволення існуючим режимом перекинулося на інші міста і насамперед Бухарест. З 22 до 25 грудня відбувалися криваві сутички повсталих з військами служби безпеки, армія перейшла на бік народу, і режим Чаушеску було повалено. Диктатор і його дружина були страчені. Влада опинилася в руках Фронту національного порятунку на чолі з І. Ілієску, який оголосив про ліквідацію всіх державних структур, що існували в часи диктатури, зокрема комуністичної партії.

Таким чином, виступи широких народних мас, які стали провідною силою демократичних революцій 1989—1990 рр. у країнах Східної Європи, привели до повалення комуністичних режимів. Нові політичні сили, що прийшли до влади, розпочали курс на ринкові реформи і утвердження парламентської демократії.

Дата добавления: 2015-10-24