Причина демократичних революцій, їх характер та завдання

У 1989-1990 роках у всіх східноєвропейських державах відбулися радикальні зміни, у результаті яких комуністичні партії були усунені від влади. Вони отримали дві назви: а) "оксамитові" революції (коли зміна правлячих політичних сил відбулася мирно, без насильства і крові, але певний виняток склали Румунія і Югославія), б) демократичні революції (перехід від тоталітаризму до демократії).

Революції 1989-1990 років у східноєвропейських країнах стали результатом загальнонаціональних криз, поєднанням внутрішніх і зовнішніх чинників. Основною зовнішньополітичною передумовою стала "перебудова" в СРСР, яка підготувала злам старої системи ідейно і політично, наприклад, гласність, нове в ідеології – відмова Москви від диктату в соціалістичному таборі. Консервативна адміністративно-командна система перетворилася на гальмо розвитку: фактична однопартійність не дозволяла враховувати вимоги часу; монополія на владу вела до політичної і моральної деградації керівного шару партійно-державного і господарського апарату; панівна ідеологія виявилася у стані стагнації. Аналізуючи внутрішні фактори, у першу чергу слід підкреслити, що соціалізм як шлях розвитку і його сталінська модель були для країн Європи в цілому чужорідні. Жодна з них не змогла до нього адаптуватися ні через національну специфіку, ні через часткові реформи, а тим більше через кризи.

У більшості країн революційні зміни пройшли без кровопролиття, у спокійному руслі. Зазвичай, такі події проходили в а активної участі інтелігенції. Правлячі комуністичні і робітничі партії одна за одною втратили монополію на владу. Багато хто з них, щоб утриматися на політичній арені не тільки переглянули свої програми і принципи, а й змінили назви. В одних випадках ініціаторами змін виступили самі керівники правлячих партій, які побоювалися новацій, але вважали своїм обов'язком наслідувати приклад КПРС. В інших, як тільки стало ясно, що Радянський Союз більше не має наміру силою зброї гарантувати непорушність правлячих режимів у Східній Європі, активізувалися прихильники реформ. Виникали опозиційні, антикомуністичні політичні партії та рухи. Політичні партії, які довгий час грали роль молодших партнерів комуністів, стали виходити з блоку разом з ними.

У зовнішній політиці утвердився курс на радикальну переорієнтацію на Захід, ліквідацію Ради економічної взаємодопомоги і Організації Варшавського договору, виведення радянських військ. Таким чином, спочатку відбувалась зміна влади, а потім під неї підводилась відповідна політична (ліберальна демократія), соціальна та економічна бази (створення соціально орієнтованого господарства). За таким швидким переходом від тоталітаризму до демократії не встигали ні політична, ні соціальна, ні економічна структури східноєвропейських суспільств. Морально значна частина населення не була підготовлена до життя у суспільстві, де кожен сам за себе і держава вже не гарантує відносно стабільного рівня життя.

Загальна спрямованість усіх революцій була однопланова. Їх руйнівний аспект був звернений проти тоталітаризму, відсутності порушень громадянських прав, неефективної адміністративно-командної економіки, корупції. Творча сторона була орієнтована на встановлення політичного плюралізму та реальної демократії, пріоритету загальнолюдських цінностей, на розвиток економіки за діючими у високорозвинених країнах законами, а головне – на підвищення життєвого рівня усього суспільства. Якщо формулювати позитивну спрямованість революцій гранично коротко, то необхідно виділити два головних напрямки руху – рух до демократії та ринку.

Дата добавления: 2015-10-24