Відносини України з країнами Близького і Середнього Сходу, Азії, Африки у 2010 році

Протягом 2010 року зовнішня політика України на Близькому і Середньому Сході (БСС), Азії та Африки позначилася збалансованістю політичного діалогу. Це дозволило зберегти рівновагу партнерських взаємин з усіма країнами регіону, що є особливо важливим з огляду на складні регіональні політичні процеси та їх вплив на глобальну систему безпеки. Азійський і близькосхідний напрямки зовнішньої політики України – важливі складові сталого державного зовнішньополітичного курсу щодо підтвердження статусу України як надійного партнера у сфері підтримки міжнародного миру та безпеки. Таким чином, у 2010 році Україна зберегла і зміцнила свій позитивний імідж на БСС та забезпечила збалансовані відносини як з арабськими країнами, так й з Ізраїлем.

Україна зарекомендувала себе на БСС як надійний партнер світових центрів політики й регіональних країн у розв’язанні найгостріших конфліктів у регіоні мирними, політичними засобами та у створенні нової системи регіональної безпеки і стабільності.

Політичний діалог. За короткий час новій українській владі вдалося стабілізувати стосунки з такими ключовими близькосхідними партнерами, як Ізраїль, Туреччина, Лівія, Марокко, Єгипет, Сирія, Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, ОАЕ, Оман, Афганістан і т.д.

Пріоритетними національними інтересами України в регіоні БСС є: 1) надійне забезпечення її національної безпеки внаслідок зростання напруженості та ускладнення ситуації на БСС що містило збільшення загроз для національної безпеки. У цьому контексті, найсерйознішу небезпеку для світової спільноти та окремих держав, у тому числі й Україні – створює тероризм [1]. Саме БСС через хронічну довгострокову невирішеність арабо-ізраїльського конфлікту, посилення протиріч між сунітами та шиїтами, активізацію курдського сепаратизму тощо, створює небезпеку використання терористичними угрупованнями території України. Зазначені висновки мають безпосереднє відношення до розвитку ситуації у 2010 році на БСС, відбулось різке порушення балансу сил, викликане негативними результатами американської політики в Іраку та Афганістані. Особливо серйозним викликом глобальній стабільності є перспектива отримання Іраном ядерної зброї. У такому випадку на БСС неминуче розпочнеться нова гонка озброєнь, яка дестабілізує ситуацію в регіоні та може призвести до вкрай тяжких наслідків; 2) національні інтереси України полягають у максимальному використанні потенціалу співробітництва України з країнами регіону, активного просування інтересів України на містких та перспективних ринках БСС. При цьому принциповими питаннями, які потрібно врахувати українській дипломатії при забезпеченні національних інтересів України на БСС є наступні: По-перше, націленість на отримання реальних, практичних результатів у справі розвитку співробітництва з країнами регіону. Успіхи зовнішньої політики України в регіоні БСС, як і у цілому, потрібно оцінювати не за кількістю візитів, заяв і декларацій, а за обсягами залучених в Україну інвестицій, просуванням вітчизняних товарів на міжнародні ринки. Цей імператив чітко визначає вимоги Президента до оцінки реальних досягнень у здійсненні зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного курсу України в регіоні БСС. По-друге, ефективне використання у здійсненні завдань політики на БСС географічного розташування Української держави.

Активізація політичних контактів та консультацій з провідними країнами БСС розглядається Україною як необхідна умова закріплення та подальшого зміцнення позицій Українина на БСС. Істотно вплинули на цей процес настанови, виступи, звернення і особисті зустрічі Президента України Віктора Януковича з президентами Ізраїлю Шимоном Пересом 24 листопада 2010 р. і президентом Сирії Башаром Аль-Асадом 3 грудня 2010 р., на церемонії прийняття вірчих грамот від послів іноземних держав в Україні 26 травня і 27 серпня 2010-го. «Враховуючи величезний економічний потенціал держав Близького і Середнього Сходу, – зазначив Президент України, – ми прагнемо нарощувати темп у розвитку двосторонньої взаємодії з цим регіоном». Окремі акценти щодо співпраці України з близькосхідними країнами щодо підтримання міжнародного миру і безпеки були розставлені в ході реалізації Річної національної програми співпраці Україна–НАТО (РНП) на 2010 р. А також – у Законі України «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики» (Указ Президента України № 659/2010 від 01.06.2010) та у виступі Президента України Віктора Януковича в Нью-Йорку 22 вересня 2010-го. Крім того, вони сформульовані на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, присвяченому прогресу в досягненні Цілей розвитку, визначених у Декларації тисячоліття, в ході якого відбулася зустріч президентів України та Ізраїлю. Сторони обговорили стан і перспективи стосунків між Україною та Ізраїлем і подальші перспективи з посилення співпраці в торгово-економічній, гуманітарній і науково-технічній галузях.

Украї́нсько-япо́нські відно́сини (яп. 日宇関係, にちうかんけい) були офіційно започатковані 1992 року. Перші ж контакти між українцями і японцями мали місце на теренах Сибіру та Примор'я починаючи з 18 століття. Через тривалу залежність України від Росії, до кінця 20 століття, відносини між обома народами визначалися ступенем розвитку японсько-російських міждержавних відносини. З одного боку, українці брали активну участь в російсько-японській (1904—1905) та радянсько-японській (1945) війнах, колонізації японського Сахаліну та Курил. З другого боку, вони співпрацювали з японським урядом з метою унезалежнення Зеленого Клину від Росії. 1991 року Японія визнала незалежність України і встановила міждержавні відносини. Однак відносини між обома країнами перебувають у зародковому стані. Японія не інвестує в українську економіку, а її підприємства практично не представлені на українському ринку. Україна, зі свого боку, не створює умови для належного інвестування, що гальмує розвитком двосторонніх відносин. Станом на 2009 рік розмір фінансової допомоги Україні з боку Японії, включно з позиками, становив 85,11 млн доларів США^[2]. Культурно-наукові зв'язки між обома країнами перебувають на рівні ознайомчих виставок, короткотермінових стажувань, мовних курсів для початківців. Порівняно з іноземцями з країн Америки, Європи чи Азії, японці практично не відвідують Україну. Зростання японського інтересу до України мало місце в період Помаранчевої революції 2004 року. Токіо сподівався на появу демократичної і реформованої України, вбачаючи в ній силу, що могла стримувати Росію на заході. Проте цей інтерес поступово згас через неефективність роботи урядів Віктора Ющенка та приходу до влади Віктора Януковича, що в японських офіційних колах мав репутацію проросійського політика^[3].

Дата добавления: 2015-10-24