Україна і країни Магрібу: перспективи розвитку співробітництва

Регіон Магрібу привертає увагу провідних країн світу передусім завдяки багатим запасам вуглеводнів і вдалому географічному розташуванню (на перехресті міжнародних транспортних комунікацій «схід–захід» та «північ–південь»). До країн Магрібу належать країни Союзу арабського Магрібу (САМ): Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс.

Алжир на сьогодні залишається у стані громадянської війни, зважаючи на майже двадцятирічні спроби керівництва країни не дозволити радикальним ісламістам відігравати провідну роль у політичному житті. Саме співробітництво у гуманітарній сфері між Україною та Алжиром стало запорукою розбудови відносин і в інших галузях. Так, у травні 2003 р. Україна вжила термінових заходів для надання гуманітарної допомоги більше тисячі алжирським громадянам, які постраждали від наслідків землетрусу. У процесі реалізації цих заходів український уряд надав 40 тонн гуманітарної допомоги, а також передав алжирській стороні близько 188 тис. дол. США.

Лівія останніми роками продемонструвала здатність проводити масштабні політичні та економічні реформи. В країні почали з’являться засоби масової інформації, альтернативні державним. Керівництво країни навіть започаткувало діалог із лівійськими опозиційними структурами за кордоном та звільнило ув’язнених, які дотримувалися радикальних ісламських поглядів. Усі ці кроки сприяли зміцненню політичному іміджу Лівії як у межах країни, так і за кордоном. Водночас були проведені реформи, спрямовані на лібералізацію економіки. Попри те, що за останні роки помітно активізувалася взаємодія африканської країни з нетрадиційними східноєвропейськими партнерами – Румунією і Словаччиною (які продемонстрували інтерес до реалізації спільних інвестиційних проектів), Україна розглядається керівництвом африканської країни як важливий стратегічний партнер. Це партнерство є найвищим рівнем співробітництва між державами і в перспективі має не тільки сприяти входженню українських товаровиробників на внутрішній ринок цієї країни, а й створити поле для спільної діяльності на ринках інших країн африканського континенту, де Лівія користується великим політичним авторитетом і має впливові економічні важелі. Свідченням важливості відносин між Україною та Лівією стали державні візити представників українського уряду (зокрема, прем’єр-міністра України М.Азарова) до Лівії в останні роки. Слід окремо зазначити й те, що державний візит лідера лівійської революції М.Каддафі до України став одним із перших візитів голів арабських держав до нашої країни.

Мавританія, судячи з кількості державних переворотів за останнє десятиріччя, намагається зайняти достойне місце на світовій арені. Між Україною та Мавританією не існують проблемні питання політичного чи економічного характеру, які могли б стати на заваді розбудові дипломатичних відносин. Позиції двох країн щодо більшості проблем сучасного світу або співпадають, або є дуже близькими. Існує потенціал для активізації політичного діалогу, поглиблення рівноправного та взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва, розширення зв’язків у галузях науки, культури, освіти, спорту. Парламенти України та Мавританії зацікавлені у функціонуванні спільних парламентських груп дружби, встановленні між ними робочих зв’язків. Водночас наявні стримуючі чинники, які гальмують цей процес. У політичній сфері до них належить відсутність регулярних контактів на вищому рівні. Саме такі контакти могли б стимулювати активізацію політичного діалогу, розбудову договірно-правової бази двосторонніх відносин. В економічній сфері існують проблеми встановлення безпосередніх контактів між підприємницькими структурами двох країн, через що виникає необізнаність щодо потреб і можливостей сторін.

Марокко характеризується стабільною внутрішньополітичною ситуацією і є важливим політичним та економічним партнером України. На цей час триває робота зі створення в парламентах України та Марокко депутатських груп сприяння розвитку відносин дружби і співробітництва між двома державами. Принципи зовнішньої політики Королівства Марокко відповідають загальновизнаним нормам мирного співіснування держав і не суперечать позиції, яку займає Україна у побудові своїх зовнішніх відносин. Міністерство закордонних справ і співробітництва Марокко активно співпрацює з Україною в міжнародних організаціях системи ООН, реагує на звернення Києва щодо підтримки України та висунутих нею кандидатур на виборах до різних міжнародних органів та організацій.

Туніс – найбільш «європеїзована» та модернізована країна Північної Африки. Враховуючи потужний промисловий та науковий потенціал країни, її світовий імідж (п’яте місце серед 19 країн арабського світу за інвестиційним рейтингом), прагнення деяких журналістів охрестити нещодавній державний переворот «фініковою революцію», викликає, щонайменше, гірку усмішку. Не лише відсутність політичних свобод в країні та притиснення опозиції стали причинами заворушень серед туніського населення. Основною причиною стала неспроможність керівництва країни подолати кризові явища в економіці, які визріли на тлі світової економічної кризи та призвели до катастрофічних показників (середній рівень інфляції – 4 %, рівень безробіття – 20% у 2010 р.). Навіть Інтернет-опитування загальноарабською газетою «Аль-Хайят» підтвердило, що «народну інтифаду» в Тунісі передусім спровокували не політичні чинники, а «економічна криза та корупція». Для України Туніс і надалі залишиться вигідним політичним та економічним партнером. Торговельно-економічному співробітництву між Україною і Тунісом сприяють як зручність морського та авіаційного сполучення, так і близькість інтересів у політичній, економічній, науково-технічній, культурній сферах.

Україна та країни Магрібу мають нагальну потребу у досягненні необхідного рівня політичних стандартів, без чого про справжнє зближення з європейським угрупованням не може бути й мови. Водночас, реалізація Євро-Середземноморського партнерства наштовхується на ряд серйозних перешкод, головною з яких виступають суттєві розбіжності цивілізаційного та сучасного політичного розвитку сторін. Україна ж за своєю природою є суто європейською державою, і саме це є головним чинником, який значно відрізняє механізм українсько-європейського зближення від процесу поступової «європеїзації» та економічного зближення країн Південного Середземномор’я з ЄС.

Україна та країни регіону зацікавлені у сприятливих умовах доступу національної продукції на ринки європейських держав, оскільки квотуванню та ліцензуванню підлягають експортні товари як українських виробників, так і виробників північно-африканських країн. Значний інтерес становить досвід реалізацій угод щодо товарообігу, які були укладені між ЄС та країнами Магрібу наприкінці минулого століття. Так, скасування митних тарифів на продукцію європейських країн у Тунісі та Марокко призвело до тимчасових кризових явищ у національних економіках цих країн, які були подолані лише завдяки розробці та застосуванню спеціальних заходів, спрямованих на підтримку місцевих виробників з метою запобігання їх повному банкрутству.

Африка - Україна (реферат)

Абсолютна більшість африканських країн (51) визнали Україну як незалежну державу і встановили з нею дипломатичні відносини. Проте лише в Алжирі, Єгипті, ПАР діють українські посольства. У більшості інших країн Африки українські дипломати були акредитовані по сумісництву, що свідчить про низький рівень налагодження відносин з африканськими країнами. Безпосередні торговельні контакти встановлені лише з обмеженою кількістю північноафриканських держав. Переважну більшість товарів, вироблених на Африканському континенті, Україна закуповує на міжнародних біржах. В цілому пряма торгівля України з Африкою не перевищувала за роки незалежності 2-3 відсотків загального обсягу товарообігу. Якщо говорити про економічний аспект інтересів України, то Африканський континент поки що нещільно інтегрований у глобальну економіку і його роль у світовій торгівлі вимірюється кількома відсотками, це величезний ринок, який не варто ігнорувати. Зважаючи на те, що найважливішою складовою реальної торговельно-економічної політики України повинна бути цілеспрямована інтеграція країни у світове господарство на основі нарощування обсягів вивезення готової продукції на світовий ринок, розвиток співробітництва з африканськими країнами мав би стати стратегічним завданням. Після розпаду Радянського Союзу сировинна база української економіки значно звузилася. Скоротилися обсяги надходжень матеріалів, життєво важливих для переробного сектору, зазнали істотних змін як умови їх постачання, так і якісні характеристики. В Україні немає достатньої кількості марганцевих і хромових руд, барію, деяких інших корисних копалин. Слабко організована база з переробки свинцю, цинку, танталу. Скоординувати діяльність тих або інших українських гірничовидобувних компаній, націлити їх на вирішення проблеми ресурсозабезпечення за рахунок різних видів торгово-економічного співробітництва з африканськими партнерами може тільки держава. У цьому контексті особливої привабливості набувають контакти з тими африканськими державами, які володіють значними покладами корисних копалин. Україні також варто розвивати співробітництво з країнами-постачальниками, насамперед, енергетичної сировини - нафти і газу. Серед країн-експортерів енергоносіїв перспективними для співробітництва є країни Північної Африки, які експортують вуглеводні до країн Європи і їхнє значення у найближчі роки зростатиме, адже 56 % розвіданих запасів вуглеводневої сировини перебуває саме у цій частині африканського континенту. Наближеність до Європі, а також зручні й порівняно дешеві шляхи транспортування нафти через Середземне море роблять цей субрегіон дуже привабливим і перспективним. Сьогодні Алжир, Єгипет і Лівія домінують у Північній Африці в галузі видобутку та переробки нафти. Однак, все більше конкурують з ними Марокко і Туніс. У Тунісі, наприклад, понад 50 іноземних компаній вже інвестували свої кошти у пошук і наступну розробку родовищ нафти і газу. Тут спостерігається тенденція до постійного зростання капіталовкладень. Місткий ринок цих країн міг би стати додатковим споживачем української високо- і середньотехнологічної продукції. Серед інших напрямів і форм українсько-африканського співробітництва не можна не торкнутися такої перспективної форми розширення постачань високотехнологічної продукції на африканський ринок, яким є військово-технічне співробітництво (ВТС). До 1991 р. ВТС розглядалося африканськими країнами як важливий чинник у створенні умов їхньої політичної й економічної незалежності. СРСР був головним постачальником зброї низці африканських країн, серед яких - Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Кабо-Верде, Нігерія. Україна може запропонувати свої послуги цим державам у модернізації ними величезних запасів озброєнь радянського виробництва. Адже пільгові умови цього виду співробітництва забезпечували близько 44 % імпортних потреб африканських держав у військовій техніці, озброєнні й спорядженні. Зв'язки СРСР у військово-технічній сфері, до яких входили постачання озброєнь, виконання робіт і послуг по спорудженню військових об'єктів, підтримувалися з 21 африканською країною. Масштаби співробітництва з деякими з них були дуже значними. Наприклад, відповідно до міжурядової угоди від 1979 року, лише у Лівії на умовах технічного сприяння в будівництві, доустаткуванні й пуску в експлуатацію СРСР зобов'язувався збудувати спеціальних об'єктів на загальну суму понад 2 млрд доларів. Подальшому розширенню співробітництва у військовій сфері, безумовно, сприяло б збільшення кількості міждержавних угод з рядом платоспроможних африканських країн. Існує широкий спектр можливостей українсько-африканського співробітництва у сфері інфраструктури, розвиток будівництва та транспорту. Є всі передумови для розвитку української присутності на ринку авіаційних пасажироперевезень та вантажоперевезень. Але зусилля Києва будуть малоефективними без орієнтації на встановлення тісних політичних, господарчих та технічних контактів з країнами - субрегіональними центрами сили. Така політика уявляється доцільною з огляду на дію низки факторів об'єктивного характеру, що є похідним від особливого статусу згаданих держав. Саме ці країни володіють більшою часткою природних ресурсів, засобів виробництва та інфраструктури материка. Маючи значний вплив в окремих районах Африки, вони спроможні мобілізувати політичний потенціал регіонів в рамках міждержавних організацій і як осередки інтеграційних процесів можуть сприяти утвердженню присутності України на ринках членів відповідних економічних об'єднань. До таких держав слід віднести Алжир, Єгипет, Південно-Африканську Республіку, Нігерію, Кенію, Гвінею. Треба визнати, що з метою усунення наявних протиріч між кон'юктурними і стратегічними цілями українсько-африканських торговельно-економічних зв'язків, для успішної реалізації істотного потенціалу українсько-африканських відносин необхідна політична, правова і кредитно-фінансова підтримка учасників зовнішньоекономічної діяльності з боку державних структур. За відсутності державної допомоги і підтримки розширення економічного співробітництва України з країнами Африки навряд чи можливо вирішення таких завдань: • модернізація деяких раніше побудованих промислових і енергетичних об'єктів; • розширення експорту промислової продукції, зокрема військової техніки, на комерційній основі; • створення умов для стабільного і довгострокового одержання на взаємовигідній основі необхідних українській економіці деяких видів мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції; • об'єднання розрізнених учасників зовнішньоекономічної діяльності у таку організаційну структуру, яка б забезпечила просування на африканський ринок новітніх українських технологій. Важливого значення набуває вивчення специфіки африканського ринку, проблем економічного розвитку країн Африки, їхнього експортного потенціалу і перспективних потреб у тих або інших видах імпортної продукції. Отже, умовою реалізації потенційних можливостей торговельно-економічних відносин і співробітництва є розробка концепції зовнішньоекономічних відносин України з країнами Африки. Першочерговими завданнями цієї концепції доцільно визнати розвиток співробітництва з африканськими країнами-постачальниками насамперед енергетичної сировини - нафти та газу. Найперспективнішим для розгортання українсько-африканського співробітництва є весь південноафриканський регіон, де порівняно міцну економіку мають ПАР, Ботсвана, Намібія, Зімбабве, швидко прогресує Мозамбік. На базі встановлених і порівняно розвинутих українсько-єгипетські відносин варто просуватися в інші держави регіону вздовж русла річки Ніл - Судан, Кенію, Уганду й Ефіопію. Україні варто взяти активну участь у вирішенні африканськими країнами їхнього стратегічного завдання - подолати соціально-економічну відсталість у розвитку продуктивних сил, допомогти у підвищенні рівня освіти і фахової підготовки населення. Варті також посиленої уваги зусилля контингенту "блакитних шоломів” з України. Подальша робота у цьому напрямі і, зокрема, те, чи вдасться українським миротворцям зробити реальний внесок у процес врегулювання політичної ситуації у Сьєрра-Леоне, визначатиме майбутнє зовнішньої політики України не тільки в цій держави, але й у субрегіоні в цілому. Нарешті, проблема безпеки й силового її забезпечення на вибухонебезпечному Африканському континенті завжди була гострою й залишатиметься такою в осяжній перспективі. На озброєнні армій низки африканських країн, серед яких - Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Нігерія, у величезній кількості залишається зброя радянського виробництва, яка нині потребує ремонту та модернізації у великих обсягах. Україна має у цьому неабиякі перспективи. УКРАЇНА-ПАР: ДОВГА ДОРОГА У ДЮНАХ Днями українську столицю відвідала представницька делегація з Південної Африки - для проведення в Києві другого засідання міжурядової українсько-південноафриканської комісії з питань військово-технічного співробітництва. З одного боку, Україна проводить такі заходи з цілою низкою держав, і такі зустрічі далеко не завжди дають конкретні результати у вигляді збройових угод. І навпаки, працюючи тихою сапкою на ринках деяких країн, Україна часом без зайвого галасу продає зброї більше, ніж у випадках, коли ВТС огорнуте щільним туманом PR. Проте питання співробітництва з ПАР мають, щонайменше, декілька істотних особливостей, які створюють основу для пильної уваги з боку спостерігачів. Почати, мабуть, варто з того, що практично жодна у світі держава не зробила за останні п'ять-сім років такого якісного стрибка на світовому ринкові озброєнь, як Преторія. І річ зовсім не в значному збільшенні обсягів експорту озброєнь та військової техніки, а в організації стратегічних партнерських і коопераційних зв'язків із технологічно найсильнішими державами. Про феномен ПАР в сфері застосування високих технологій для створення нових озброєнь і військової техніки сьогодні говорять на всіх континентах. При цьому Південна Африка зуміла не лише істотно модернізувати свою оборонну промисловість, але й залучити значну кількість іноземних інвесторів. Окрім того, Південна Африка сьогодні, без сумніву, найрозвиненіша держава на Чорному континенті, а той факт, що на частку ПАР припадає близько 45% (приблизно $140 млрд.) від ВВП усього континенту, є більш ніж красномовним підтвердженням позицій Преторії. До цього можна додати, що ПАР опинилася в списку держав, із якими Україна підписала угоди про військово-технічне співробітництво ледь не в першу чергу. Тобто вже під час перших кроків до ринку озброєнь українські політики і торговці зброєю усвідомлювали перспективи співробітництва з ПАР. Це сталося в 1995 р., а ще через два роки угода була ратифікована сторонами. Але на цьому розвиток ВТС і завмер. Не виключено, що саме для його просування на новий рівень завітала в Київ секретар із питань оборони цієї країни Дженюарі Масілела, у складі делегації якої є начальник служби закупівель озброєнь і представники держкорпорації з озброєння ARMSCOR. Стратегічна лінія Південної Африки Слід зауважити, що високі гості з далекого зарубіжжя з'явилися в Києві не вперше. У Південній Африці давно зацікавилися Україною, і не тільки оборонно-промисловою. Ще в 1999 р. планувалося, що ПАР відвідає з офіційним візитом український військовий міністр. З візитом щось не склалося, але у вересні 2000 р. Київ відвідав заступник президента Південно-Африканської Республіки Джейкоб Зума. Вже тоді було досягнуто декілька угод в економічній сфері, а питання обміну технологіями, проведення науково-дослідних робіт, здійснення авіаційних і морських вантажоперевезень потрапили до списку пріоритетних. Що ж стосується ВТС, то, попри обопільне бажання, з'ясувалося, що погляди на це співробітництво все-таки дуже різні. Українська сторона акцентувала увагу на прямому збуті Преторії озброєнь і військової техніки, представники ж останньої від послуг України затято відмовлялися. Сьогодні обидві сторони говорять, що для цього були цілком об'єктивні причини. Зокрема, політика ПАР в царині модернізації своєї армії полягала ще й у залученні інвесторів, а інвестувати виробництво іноземної держави Україна зі зрозумілих причин не може собі дозволити. Внаслідок особливих підходів ПАР до закупівель ОВТ не тільки Україна виявилася за бортом у дуже ємних тендерах. Навіть Росія, що виставила для участі в тендерах свої підводні човни проекту «К-636», винищувачі Міг-29 і тренувальні літаки Як-130, не зуміла домогтися перемоги й укласти угоди. Це при тому, що уряд ПАР щорічно збільшує військовий бюджет. Наприклад, на 2001-2002 р. він був збільшений на 14,5% - до 15,8 млрд. рандів проти 13,9 млрд. рандів ($1,8 млрд.) у попередньому році. У планах Преторії - збільшити оборонні витрати в 2002-2003 р. - до 16,8 млрд. рандів, і в 2003-2004 р. - до 17,9 млрд. рандів. Велика частина всіх цих витрат йде на одинадцятирічну програму військових закупівель, схвалену в листопаді 1999 р. у сумі 43 млрд. рандів. Ще в 1999 р. міністр оборони ПАР Мосіуоа Лекота підписав довгострокові контракти на суму понад $5 млрд. Наприклад, цією програмою передбачається придбання чотирьох сторожових кораблів, трьох підводних човнів, 28 багатоцільових шведських винищувачів Gripen фірми Saab/BAе, 24 учбово-тренувальних літаків Hawk-100 фірми BAе Systems на загальну суму $4,77 млрд. Грег Міллс, національний директор Південноафриканського інституту міжнародних справ (SAIIA) на базі Університету Вітс у Йоганнесбурзі, вважає, що ключовим чинником у виборі озброєнь і військової техніки була однозначна позиція орієнтації Південної Африки на тенденції глобальної оборонної промисловості, розділеної на два блоки, що з'являються: європейців і США. ПАР, на думку її національних фахівців, отримає більше користі, якщо буде поставляти європейцям окремі вузли й агрегати ОВТ, а не буде мати замкнуті цикли з виробництва специфічної продукції. Цікавим є те, що закупівлі ОВТ провадилися за рахунок зекономлених коштів від скорочення особового складу. Маючи 42 млн. населення (практично стільки ж, скільки й Україна), ПАР утримує 80-тисячну армію, у 3,8 разу меншу, ніж ЗС нашої держави. Зате вже сьогодні ПАР посідає головні позиції з виробництва деяких видів озброєнь. Так, південноафриканські гаубиці і бронетранспортери отримали визнання в багатьох країнах світу. Як держава, що однією з перших поставила підпис під міжнародною угодою про заборону піхотних мін, Південна Африка має у своєму розпорядженні власні новітні засоби виявлення і знищення мін. Експерти вважають, що одним із ключових чинників успіху є допуск на свій ринок низки європейських фірм ще наприкінці дев'яностих. Так, до кінця 1999 р. ADS (African Defense Systems) був цілком придбаний французькою фірмою «Томсон-CSF». Англійська фірма VDS (Vickers Defense Systems) ще в жовтні 1999 р. купила за $514 млн. усю власність відділення «Рютек», пов'язану з виробництвом легких бронемашин. Наприкінці того ж 1999 р. шведська фірма «ЦельсіусТех» уже володіла 49% власності південноафриканської філії «Грінтек Авітронікс», що виробляє системи радіоелектронної боротьби. А уповноважена за дорученням група «Кюнін Текнолоджи Лімітед» мала найбільший пакет акцій усього відділення південноафриканської «Грінтек» - 41,7%. Фірма «БАе Системз» теж проявила активність у ПАР: нині вона володіє 100% власності південноафриканської фірми «Парадігм Системз Текнолоджи», яка займається авіакосмічною технікою і питаннями організації матеріально-технічного забезпечення. Крім того, «БАе Системз» належить і 20% акцій південноафриканської «ATE», що є, у свою чергу, постачальником авіаційної бортової електроніки і виробником безпілотних літальних апаратів. Поряд з французькими фірмами «Аероспасьяль-Матра» і «Томсон-CSF», німецька «ДАЗА» у червні 1999 р. придбала 33% акцій фірми «Рюнерт Редар Системз», що входить до групи «Рютек». Можна не сумніватися, цей перелік поповнився й останніми роками. Природно, у таких умовах буде зайвим сподіватися, що ПАР закупить українську техніку на шкоду британським, німецьким або французьким інтересам.

Миротворча діяльність України в Африці сприяє закріпленню інтересів нашої країни на цьому континенті, нерідко прокладаючи шлях для його подальшого дипломатичного, політичного та економічного "освоєння". Прикро, що Західна Африка є хоча й одним з найбагатших, проте далеко не найстабільнішим субрегіоном Африканського континенту. Водночас, з'являються все чіткіші ознаки його одужання, не в останню чергу завдяки успішним діям ООН, зокрема у Сьєрра-Леоне. Приємно відзначити, що цей успіх було досягнуто також і силами українських миротворців, які несуть службу в місії ООН у цій країні.

Про Україну вже знають на заході Африки, і це знання потрібно розширювати. Західна Африка є для нас потенційно перспективним партнером.

Участь України в операції ООН у Ліберії матиме також значну фінансову вигоду. Так, прогнозована щомісячна сума відшкодувань Україні з боку Секретаріату ООН тільки за використання українського вертолітного загону, який зараз конче необхідний для підтримки операції ООН, становитиме до 1,5 млн. дол. США.

І останнє, проте не менш важливе. Не слід забувати, що за кожним конфліктом стоять сотні й тисячі конкретних людських доль. Два роки тому я мав нагоду спостерігати, з яким піднесенням зустрічали оонівських миротворців у Демократичній Республіці Конго. Для виснажених багаторічними конфліктами людей військові в блакитних шоломах є справжніми "визволителями", нерідко останньою надією на життя та майбутнє їхніх дітей. Тому це надзвичайно благородна місія, і не враховувати цей аспект не можна. Згадка про українців залишається на довгі роки, а зроблене добро, як відомо, має властивість повертатися...

21 жовтня Посол України Т.Іжевська та представники Посольства взяли участь у мистецькому форумі організації „Св.Егідія”, в рамках якого були представлені мистецькі твори неповносправних людей – мешканців Рима. Захід було також організовано з метою підтримки боротьби зі СНІДом та голодом на Африканському континенті, яку провадять волонтери організації „Св.Егідія” в рамках програми „Dream”.

У форумі взяли участь представники Ватикану, Римської мерії, Міністерства культури Італії, а також дипломати.

Дата добавления: 2015-10-24