Читайте также:
|
Яскраву і змістовну сторінку в історію розвитку знань і уявлень про людину, про суспільні форми її буття вписала філософія античності. Сократ, Демокрит, Платон, Аристотель, Епікур - їхні імена й ідеї не стерлися в пам'яті людства. У працях античних філософів образний стиль мислення сусідить із прагненням використовувати строгі поняття і логічні умовиводи, космологічні сюжети поступово поступаються місцем людським проблемам.
Розглянемо більш детально погляди Платона й Аристотеля на суспільний устрій.
Платон (427-347 рр. до н.е.) намагався зрозуміти причини виникнення нерівності людей, несправедливості в організації суспільного життя. Він вважав, що люди мають потребу в спільному поселенні для задоволення потреб у їжі, житлі, одязі. Таке спільне поселення називається державою. Воно забезпечує захист населення і своїх територій від зовнішніх ворогів і підтримує порядок усередині країни. Як зробити це суспільство справедливим?
Платон намалював ідеал справедливої держави, якою керують обдаровані і добре підготовлені, високоморальні люди, дійсно здатні мудро керувати державою. Основним принципом ідеальної держави Платон вважав справедливість. Керуючись справедливістю, держава вирішує найважливіші завдання: захисту людей, забезпечення їх матеріальними благами, створення умов для їхньої творчої діяльності і духовного розвитку. Платон розділив людей на три групи: до першої відносяться ті, у кого переважає розумний початок, розвинуте почуття справедливості, прагнення до права. їх він називав мудрецями. Вони повинні бути правителями в ідеальній державі. Тих же, хто відрізняється хоробрістю, мужністю, почуттям обов'язку, Платон відносив до другої групи - воїнів і "охоронців", які покликані піклуватися про безпеку держави. І нарешті, є люди, покликані займатися фізичною працею, - це селяни і ремісники. Вони роблять необхідні матеріальні блага.
В уявленнях Платона, індивідуальне повинно бути цілком підлегле загальному: не держава існує заради людини, а людина живе заради держави. Тут ще злиті поняття суспільства і держави.
Учень Платона Аристотель (384-322 рр. до н.е.) став найвидатнішим ученим стародавності. Він вважався основоположником багатьох наук, у тому числі і наук про суспільство. Розвиваючи ідеї Платона, Аристотель виділив поряд з державою сім'ю і селище як особливі типи спілкування, але державу поставив над усім. Аристотель не заперечував приватну власність і вважав, що опорою держави повинні бути середні верстви суспільства. Украй бідних він відносив до громадян "другої категорії", дуже багатих підозрював у застосуванні "протиприродного способу" придбання матеріального статку.
До основних завдань держави філософ відносив недопущення надмірного росту політичної влади особистості, запобігання зайвого нагромадження майна громадянами, утримання в покорі рабів. Як і Платон, Аристотель не визнавав рабів громадянами держави, стверджуючи, що ті, хто не в змозі відповідати за свої вчинки, не можуть виховати в собі багато чеснот, вони раби за природою і можуть здійснювати лише волю інших.
У цілому ж давньогрецькі мислителі відстоювали ідею першості держави перед особистістю. У їхніх працях держава мала широкі права стосовно людини, питання ж про права людини стосовно держави взагалі не ставилися.
Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 69 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Поняття держави, її ознаки, властивості та функції | | | Влада як явище суспільного життя |