Юридичні терміни та їх місце в діловому мовленні. Вимоги до юридичного терміна

Юридичний термін — слово або словосполу­чення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення (дефініцію) у юридичній літературі (законодавчих актах, юридичних словниках, науково-правових працях).

Юридичний термін співвідноситься з правовим поняттям як першоелементом правового знання і слугує його знаковою (мовною) моделлю, репрезентованою у звуковій і літерній формах. Поняття, його внутрішній зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для побудови термінологічного значення у формі дефіні­ції, яка узагальнює найістотніші ознаки і взаємозв'язки правового явища. Поняттє­ва сутність зумовлює місце і статус юридичного терміна в терміносистемі, його категорійні та класифікаційні ознаки.

За наявності визначення у нормативно-правових актах термін вважається коди­фікованим. Він є нормою, еталоном для використання у всіх подальших законодав­чих і підзаконних актах, діловій документації та сфері усної правової комунікації.

Термін, який створюється і функціонує у правовій науці, може не фіксуватися в законах, а мати власне науковий характер (нормотворчість, правосвідо­мість, правова система, диспозиція правової норми). У науковій літературі, яка віддзеркалює процес формування правового знання, такий юридичний термін може мати декілька наукових дефініцій, які презентують різні наукові підходи і школи, різні аспекти вивчення одного й того самого правового поняття.

Юридичний термін є одиницею термінологічної системи права, через яку входить до загального термінологічного фонду національної мови. Належність до літератур­ної частини словника зобов'язує його відповідати правилам і нормам певної мови.

Юридична термінологія — історично сформована сукупність термінів, яка виражає систему правових понять і призначена забезпечувати специфічні потреби спілкування у сфері законодавства, юридичної науки і практики.

Ця сукупність є спеціальним об'єктом вивчення як у юриспруденції (зокрема у теорії держави і права), так і мовознавстві (насамперед у нових її галузях— термінознавстві (теоретичні основи вчення про термін і термінологічну систему права) і лексикографії (наука про теорію і практику укладання словників).

Юридична термінологія як мовнознакова система складається впродовж усієї іс­торії державно-правового розвитку людства і віддзеркалює різноманітні способи осмислення, номінації, визначення, класифікації правових явищ і категорій, шляхи еволюції правового знання, національно-мовні традиції термінотворення.

Формування юридичного словника в системі мови відбувається під впливом зов­нішніх і внутрішньомовних факторів. На характер і динаміку його розвитку впли­вають конкретні суспільно-історичні умови: тип виробничих відносин, співвідно­шення класових сил, зміни суспільно-державного устрою, міжнародні відносини, мовна політика та ін.

Використання термінології в нормативно-правових актах під. порядковується ряду вимог. Основні серед них такі.

1. Вживання термінів у прямому і загальновідомому значенні. Не бажано використовувати терміни в переносному значенні.

2. Простота і доступність у розумінні термінів. Бажано не вживати рідкісні, маловідомі терміни (шліх, оптація громадян­ства).

3. Усталеність, стабільність у вживанні правничої терміноло­гії. Рекомендується не відмовлятися від традиційних, звичних термінів, вводити замість них нові. Надмірне використання неологізмів погіршує мову законодавства, ускладнює розуміння правових актів. Найкращим часом для заміни одного терміна Ін­шим є період кодифікаційних робіт у законодавстві, коли відбу­вається оновлення нормативно-правової бази. Нині в Україні триває процес оновлення нормативно-правової бази, тому існу­ють сприятливі умови для того, щоб звільнитися від застарілих, зрусифікованих, неоднозначних правничих термінів, ввести до нових нормативно-правових актів нову українську правничу терміногію.

4. Милозвучність і стилістична правильність правничих тер­мінів. Невдалими є такі терміни: доукомплектування, живий громадянин. Термін майже завжди втрачає милозвучність, коли утворюється за допомогою частки «не» (ненакладення штра­фу, неповідомлення, невручення, нерозподіл, неутримання).

5. Бажано не вживати терміни-абревіатури і скорочення, утворені з двох чи більше слів: турбаза, річфлот, капбудівництво. Щоб уникнути непорозумінь доречно вживати терміни без скорочень.

6. Близьким за змістом правовим поняттям надаються схожі найменування, по можливості, однокореневі (суд — суддя, пра­восуддя, підсудний, підсудність, судимість, судовий, засу­джений, судоустрій, судочинство; право — правило, право­суддя, правознавець, правомірній, правоздатність, право­вий, правосвідомість, правовідносини).

7. Відповідність нормам української мови (За Ю.Є. Зайцевим):

По-перше, максимально вилучено терміни, що за формою не є прита­манними українській мові (як правило, внаслідок впливу російської). Приміром, замість форм на -уч, -юч (концентруючий, інфлюенцюючий тощо) вживаються слова на -вальний (концентрувальна дія, інфлюенцювальне пла­нування тощо).

По-друге, замінено хоча й уживані сьогодні в нормативних актах, але безпідставно запозичені, знову ж таки з російської мови, терміни (не передача, на передання; не правомочність, а правоможність; не безпорядки, а заворушення; не обнародування, а оприлюднення тощо), а також кальки, що мають ту саму природу (не просування по службі, а службове просування; не тягнути за собою — рос. влечь, — а мати наслідком; не займати посаду, а обіймати посаду; не за свій рахунок, а власним коштом тощо).

По-третє, розведено за значенням і, відповідно, за вживанням термі­ни, що, як свідчить практика, часто зумовлюють плутанину при викори­станні та тлумаченні (строк — термін; управління — керування; заступ­ник — замісник; особа — особистість; сила — чинність — дія закону; набу­вати чинності — набирати чинності — вступати в дію; обіг — оборот; довіреність — доручення; відбування служби — несення служби; державний — державницький; посвідчення — засвідчення тощо).

По-четверте, у словнику використано термінологію, яка вже знайшла закріплення в нових актах законодавства, передовсім у Конституції України, Цивільному та Кримінальному кодексах, хоч вона й функціонує — а з огляду на згадану вище неунормованість питань нормопроектувальної діяльності в якійсь частині функціонуватиме й далі — паралельно зі свої­ми «двійниками», що вже втратили або найближчим часом мають втрати­ти чинність (не навколишнє середовище, а довкілля, не угода — рос. сделка, — а правочин; не акти громадянського стану, а акти цивільного стану, не уступка, а відступлення; не штатний розклад, а штатний розпис, не право висловлення (виявлення) поглядів, а право вираження поглядів тощо).

По-п'яте, використано «прихований» (чи забутий? — Ю.З.) ресурс ук­раїнської правничої термінології на позначення та для диференціації близь­ких, але з предметної наповненості — різних, понять: поліцейська держа­ва — поліційна держава (див. словникову статтю «РоНгеізіааї»); речовий — той, що стосується конкретно-матеріальних об'єктів, та речевий — той, що стосується речі у праві, напр., речеве право.

Останнє терміносполучення (речеве право) вирізняється двома особли­востями: по-перше, хоча воно й існувало раніше в українській цивілістичній термінології, однак у словнику термін речевий подається з наго­лосом — для зручності використання в усномовному режимі. По-друге, попри те, що цей термін замість хоч і традиційного, але некоректного речовий (порівняймо в тій-таки російській мові: не вещевое право, а вещное) був прийнятий Робочою групою з опрацювання проекту Цивільного кодексу України та, за наявності відповідного обґрунтування, включений до тексту проекту (див. «Українське право», № 1, 1999), однак в офіційно оприлюдненому тексті прийнятого Кодексу знову вжито речовий. Оскіль­ки ні за своєю природою, ні за формою цей словник не є офіційним виданням, укладачі та редактори дійшли висновку про доцільність вико­ристання більш точного терміна — речевий.

Дата добавления: 2015-10-24