Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостат­ньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття до­статніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пере­шкоджає виявленню, попередженню, припиненню, розкриттю та розсліду­ванню злочинів, об'єктивному, повному та всебічному судовому розгляду кримінальних справ, а також ставить під загрозу життя, здоров'я, майно й особисту безпеку осіб, діяльність яких пов'язана із здійсненням правосуддя. Злочин, передбачений ст. 380 КК, по суті є спеціальним видом службової недбалості, тому статті 367 та 380 КК співвідносяться між собою як загаль­на і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Диспозиція ст. 380 КК є бланкетною, і для встановлення описаних у ній ознак складу злочину слід звернутися до таких нормативних актів, як закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (далі — Закон про державний захист) і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (далі — Закон про забезпечення безпеки), а також до статей 52', 52², 52³, 52⁴, 52⁵ КПК (ВВР. - 1994. - № 11. - Ст. 50, 51).

3. Потерпілими від злочину є: а) працівники суду; б) працівники право­охоронних органів; в) особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві; г) члени їх сімей та близькі родичі.

Працівниками суду визнаються не тільки професійні судді, а й народні засідателі, присяжні, працівники апарату судів.

Поняття працівника правоохоронних органів наведене у ст. 1 Закону про державний захист (див. п. 7 коментарю до ст. 364 КК). Однак ці особи мо­жуть бути визнані потерпілими від злочину лише за умови, якщо не­обхідність у застосуванні спеціальних заходів захисту виникає у зв'язку з їх участю в оперативно-розшуковій діяльності, охороні громадського порядку, розслідуванні та розгляді судових справ, виконанні судових актів, нагляді і контролі за виконанням законів та іншою діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (див. ч. 1 ст. 2 Закону про державний захист).

Коло осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, визначено у статтях 2, 16 та 19 Закону про забезпечення безпеки, а також у ч. 2 ст. 52* КПК. До них, зокрема, належать: потерпілі, свідки, експерти, захисни­ки та інші особи, які беруть участь у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті, розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних справ.

До членів сім'ї та близьких родичів належать особи, зазначені у п. 11 ст. 32 КПК, ч. 2 ст. 2 Закону про державний захист, а також особи, які спільно проживають з потерпілими, зазначеними в ст. 380 КК, пов'язані з ними спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ч. 2 ст. З Сімей­ного кодексу України).

Про поняття та види заходів безпеки, які застосовуються для захисту по­терпілих, зазначених у ст. 380 КК, див. ст. 1 та розділ II Закону про держав­ний захист, а також ст. 1 та розділ III Закону про забезпечення безпеки.

4. Забезпечення безпеки осіб, зазначених у ст. 380 КК, передбачає два ви­ди дій: а) прийняття рішення про застосування заходів безпеки та б) фактич­не здійснення цих заходів. Тому з об'єктивної сторони злочин може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності, що становлять невиконання або неналежне виконання службових обов'язків щодо забезпечення безпеки осіб, які підлягають спеціальним заходам захисту. Діяння (дія чи бездіяльність) може виявлятися в таких формах поведінки винного: 1) неприйняття рішен­ня про заходи безпеки; 2) несвоєчасне прийняття такого рішення; 3) прий­няття недостатньо обґрунтованого рішення; 4) незастосування достатніх за­ходів безпеки; 5) несвоєчасне застосування заходів безпеки.

Неприйняття рішення про застосування спеціальних заходів полягає в тому, що особа не приймає такого рішення, хоча для цього є всі підстави (наприклад, голова суду не виносить постанову про застосування спеціаль­них заходів безпеки щодо працівника суду, хоча в його розпорядженні є дані про наявність реальної небезпеки для життя цього працівника).

Несвоєчасне прийняття рішення про заходи безпеки полягає в порушенні встановлених законом строків прийняття такого рішення чи в несвоєчасно­му доведенні його до відома органів, які здійснюють заходи безпеки (напри­клад, слідчий виносить постанову про застосування заходів безпеки щодо свідка з порушенням строків, встановлених у ч. З ст. 52' КПК).

Прийняття недостатньо обґрунтованого рішення про заходи безпеки полягає у безпідставній відмові в прийнятті такого рішення, у передчасно­му його скасуванні або в прийнятті рішення про застосування таких заходів, які реально не забезпечують безпеку потерпілого (наприклад, за наявністю реальної небезпеки для життя потерпілого прокурор приймає рішення про скасування щодо нього заходів безпеки).

Незастосування достатніх заходів безпеки означає, що особа або взагалі їх не застосовує (наприклад, начальник спецпідрозділу органу внутрішніх справ ігнорує постанову судді і не виділяє співробітників для охорони жит­ла свідка), або вживає недостатніх заходів (наприклад, особиста охорона свідка здійснюється тільки в денний час доби), що не забезпечує безпеки осіб, взятих під захист.

Несвоєчасне застосування заходів безпеки полягає в тому, що особа, яка зобов'язана виконати рішення про застосування заходів безпеки, виконує його з порушенням строків, встановлених у ч. З ст. 52' КПК.

5. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є настання тяж­ких наслідків, під якими розуміється вбивство особи, яка потребувала захи­сту або була взята під захист, заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень, знищення її майна, що спричинило шкоду у великих розмірах або інші тяжкі наслідки, викрадення чи захоплення його близьких як заручників та інші подібні наслідки. Злочин вважається закінченим з моменту настання за­значених наслідків. При цьому не має значення, умисно чи з необережності заподіяні потерпілому ці наслідки, головне, щоб вони були наслідком діян­ня, передбаченого ст. 380 КК.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом чи необе­режністю щодо діяння (неприйняття або прийняття недостатніх заходів за­хисту) і тільки необережною формою вини щодо тяжких наслідків. Якщо психічне ставлення винного до наслідків виражається в умисній формі ви­ни, вчинене за наявністю інших необхідних умов містить ознаки службово­го злочину (статті 364 чи 365 КК). Умисне сприяння злочину проти особи, взятої під захист, кваліфікується і як співучасть (ст. 27 КК) у цьому зло­чині.

7. Суб'єкт злочину — спеціальний: ним можуть бути дві категорії службо­вих осіб: а) особи, які зобов'язані приймати рішення про застосування заходів безпеки; б) особи, які зобов'язані здійснювати ці заходи (статті 14 та 15 За­кону про державний захист і ст. З Закону про забезпечення безпеки).

Дата добавления: 2015-10-02