Карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Конституція України (ст. 28) проголошує, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому й обвинувачення особи у злочині не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ст. 62 Конституції України). Цим конституційним приписам кореспондує ст. 22 КПК, що забороняє домагатися показань осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Порушен­ня цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК, суспільна небез­печність якого полягає у тому, що при його вчиненні шкода інтересам пра­восуддя заподіюється шляхом перешкоджання отриманню достовірних до­казів та встановленню дійсних висновків за справою. Даний злочин є спеціальним видом перевищення влади, а ст. 365 КК співвідноситься зі. ст. 373 КК як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Здійснення примушування при допиті, який запроваджується в ході дізнання або досудового слідства, припускає, що потерпілою від злочину є лише та особа, яка може бути допитана з кримінальної справи під час дізнання чи досудового слідства. До таких осіб належать підозрюваний, об­винувачений, потерпілий, свідок та експерт. Інші особи, які беруть участь у справі (зокрема спеціаліст, перекладач, захисник, понятий, цивільний пози­вач та відповідач), не можуть бути потерпілими від цього злочину, оскільки закон не передбачає можливості їх допиту під час дізнання або досудового слідства. Тому незаконний вплив на них з боку особи, яка проводить дізнан­ня або досудове слідство, може мати ознаки одного із злочинів, передбаче­них статтями 365, 374, ч. 2 ст. 397 КК, або є підбурюванням (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, який передбачений ст. 384 КК.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні незаконних дій, які а) здійснюються при допиті і б) є способом примушування особи до даван­ня показань. Отже, злочин може бути вчинений тільки шляхом активної по­ведінки — дії і визнається закінченим з моменту здійснення цих дій. Приму­шування до давання показань може бути вчинене лише у відповідній обста­новці — при допиті, тобто такій слідчій дії, яка полягає в одержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального процесу і фіксації їх у протоколі допиту, що має відповідну процесуальну форму. Поняттям допиту в ст. 373 КК охоплюється й така слідча дія, як очна ставка. Якщо протиправний вплив здійснюється при провадженні інших слідчих дій (на­приклад, при обшуку, виїмці, пред'явленні особи для впізнання) чи при ви­конанні інших спеціальних функцій (наприклад, відібранні пояснень, складанні протоколів, проведенні оперативно-розшукових заходів), то дії винно­го, за наявності до того підстав, можуть кваліфікуватися за ст. 365 КК.

4. Злочин має характер примушування до давання показань, яке припус­кає здійснення в тій чи іншій формі незаконного впливу (тиску) на допиту­вану особу, в результаті якого порушуються її права й обмежується свобо­да волевиявлення. За частиною 1 ст. 373 КК примушування — це психічний (психологічний) вплив на потерпілого, який здійснюється вчиненням таких незаконних дій, як підкуп, шантаж, застосування гіпнозу, пред'явлення не­правдивих доказів, обіцянки звільнити від відповідальності чи з-під варти, видати спиртні напої, наркотики, обіцяння (залякування) погіршити умови утримування заарештованого, заарештувати особу, знищити майно, що нале­жить особі чи її близьким, притягти до відповідальності за злочин, який по­терпілий не вчиняв, тощо.

5. Найбільш розповсюдженим способом примушування до давання пока­зань є погроза, яка може бути висловлена щодо: а) особи самого допитува­ного; б) членів його сім'ї або близьких родичів; в) майна, яке належить по­терпілому чи його близьким родичам. Проте дії винного не можуть бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 373 КК, якщо примушування давати показання здійснювалося за допомогою погрози фізичним насильством над особою по­терпілого, оскільки застосування насильства (у тому числі психічного) при примушуванні до давання показань слід кваліфікувати не за ч. 1, а за ч. 2 ст. 373 КК.

6. Дії, за допомогою яких здійснюється примушування до давання пока­зань, повинні мати незаконний характер. Тому відповідальність за ст. 373 ви­ключається, якщо для одержання необхідних показань використовуються тактичні та психологічні прийоми допиту, які або прямо передбачені законом (наприклад, ознайомлення з нормами кримінального закону про наслідки щирого каяття чи відшкодування збитку, попередження про відповідальність за відмову від давання або за давання завідомо неправдивих показань), або не суперечать йому (наприклад, створення перебільшеного уявлення у допи­туваного про поінформованість слідчого). Не можуть кваліфікуватися за ст. 373 КК і дії, пов'язані з порушенням процесуального порядку проведен­ня допиту (наприклад, провадження допиту неповнолітнього обвинувачено­го з порушенням вимог ст. 438 КПК), за умови, якщо вони не були спрямо­вані на примушування до давання показань. У таких випадках мова може йти про вчинення лише дисциплінарного проступку, а за наявністю необхідних підстав — про злочин, передбачений ст. 364 КК.

7. Характер показань, до яких примушується потерпілий, для кваліфікації злочину за ст. 373 КК значення не має. Особу можуть примушувати до да­вання правдивих чи неправдивих показань; показання можуть свідчити на її користь чи проти особи, яка примушується; характеризувати особисто по­терпілого чи поведінку інших осіб. Якщо особа примушується до давання завідомо неправдивих показань, за давання яких вона притягується до відповідальності за ст. 384 КК, дії винного у примушуванні повністю охоп­люються ознаками ст. 373 КК і додаткової кваліфікації не потребують, оскільки злочин, передбачений ст. 373 КК, у цьому випадку становить спеціальний вид підбурювання, який виділено у самостійний склад злочину проти правосуддя.

8. За частиною 2 ст. 373 КК примушування до давання показань квалі­фікується у випадках, якщо воно вчинене: а) із застосуванням насильства або б) із знущанням над особою.

Насильство є способом примушування до давання показань і за ч. 2 ст. 373 КК може бути як психічним, так і фізичним. Застосування насильства являє собою або погрозу заподіяння, або фактичне (реальне) заподіяння шко­ди життю, здоров'ю чи тілесній недоторканості потерпілого. При цьому психічне насильство може виявлятися в погрозі заподіяння будь-якої за тяжкістю фізич­ної шкоди: побоїв, тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, мордувань, катувань, позбавлення життя. Такі дії повністю охоплюються ч. 2 ст. 373 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

При застосуванні фізичного насильства, що полягає в нанесенні побоїв, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене охоп­люється ознаками ч. 2 ст. 373 КК. Якщо примушування здійснювалося за­стосуванням катувань, відповідальність за які передбачена в ч. 1 ст. 127 КК, то дії винного також слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 373 КК. У випад­ках, коли примушування до давання показань супроводжувалося катування­ми, відповідальність за застосування яких передбачена в ч. 2 ст. 127 КК, дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 373 КК. Умисне за­подіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень в процесі примушування до давання показань утворює сукупність злочинів, передбачених стат­тями 115 або 121 та ч. 2 ст. 373 КК.

Знущання над особою припускає приниження людської гідності особи, вчи­нення цинічних дій та різні форми глуму над потерпілим. Воно може полягати, наприклад, у тривалих допитах, позбавленні їжі, води, сну, впливі світлом чи шумом, у глузуванні над фізичними недоліками потерпілого, об­разі його національних чи релігійних почуттів тощо. Однак знущання над осо­бою є ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 373 КК, лише за умо­ви, якщо воно використовується винним як спосіб примушування до давання показань. Інакше його дії можуть бути кваліфіковані лише за ст. 365 КК.

9. За суб'єктивною стороною злочин характеризується наявністю тільки прямого умислу і вчиняється за будь-яких мотивів.

10. Суб'єкт злочину — спеціальний', ним може бути лише особа, яка відповідно до закону наділена правом на провадження дізнання або досудо-вого слідства, а також особа, яка тимчасово призначена виконувати ці функції уповноваженою на те службовою особою у встановленому законом порядку. Якщо примушування до давання показань є результатом виконан­ня незаконного наказу (розпорядження), то дії особи, що безпосередньо ви­конала такий наказ, слід кваліфікувати за ст. 373 КК. Службова особа, яка віддала такий наказ, залежно від конкретних обставин справи, несе відповідальність як підбурювач (ч. 4 ст. 27 КК) чи організатор (ч. З ст. 27 КК) злочину, передбаченого ст. 373 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

Якщо примушування до давання показань при допиті здійснює суддя чи інша службова особа правоохоронних органів, то їхні дії слід кваліфікувати за ст. 365 КК. У випадках, коли примушування до давання показань під час судового розгляду здійснювалося суддею з метою створення умов для поста-новлення неправосудного судового акта, його дії слід кваліфікувати за статтями 365, 14 та 375 КК.

Дата добавления: 2015-10-02