Службовими особами також визнаються іноземці або особи без гро­мадянства, які виконують обов'язки, зазначені у пункті 1 цієї примітки.

Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у за­подіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у за­подіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем (далі — службове зловживання) виявляється у діянні (дії чи бездіяльності), яке: 1) вчиняється з використанням влади або службового становища; 2) здійснюється у межах повноважень, наданих особі за посадою чи у зв'яз­ку з виконанням нею службових обов'язків; 3) суперечить інтересам служ­би; 4) заподіює істотну шкоду або тягне тяжкі наслідки; 5) знаходиться у причинному зв'язку із зазначеними наслідками.

2. У статті 364 КК вказується на вчинення службового зловживання шля­хом використання службовою особою наданої їй влади або службового стано­вища. Тому службовим зловживанням може бути визнане не будь-яке діяння службової особи, а лише таке, яке було обумовлене її службовим становищем та пов'язане зі здійсненням нею своїх службових обов'язків. При цьому слід враховувати, що такий зв'язок є не тільки тоді, коли службова особа порушує свої безпосередні (прямі) службові обов'язки за місцем роботи (наприклад, віддає незаконний наказ чи розпорядження підлеглому їй працівнику), але й у тих випадках, коли вона використовує своє службове становище щодо працівників, які не підлеглі їй безпосередньо (наприклад, дає вказівки, вис­ловлює рекомендації під час здійснення перевірок, проведення ревізій тощо). У той же час склад службового зловживання буде відсутній, коли службова особа, домагаючись необхідного їй рішення, використовує для цього не своє службове становище, а особисті зв'язки, свій авторитет, загальновизнану важ­ливість та впливовість посади, яку вона обіймає, дружні чи родинні стосунки з іншими службовими особами тощо (наприклад, не буде зловживання, коли службова особа, використовуючи дружні стосунки зі службовою особою іншо­го органу, звертається до неї з проханням надати незаконне сприяння своєму родичу). Тому для притягнення особи до відповідальності за ст. 364 КК важ­ливо встановити характер та обсяг повноважень, виявити коло тих службових обов'язків, які визначають компетенцію службової особи та встановлюються спеціальними нормативними актами: законами, постановами, положеннями, статутами, наказами, інструкціями тощо.

3. Конкретні форми здійснення діяння при службовому зловживанні до­сить різноманітні, оскільки цей злочин може вчинятися у різноманітних сферах діяльності апарату управління. Найбільш поширеними у судовій практиці є: незаконна експлуатація праці підлеглих в особистих інтересах;

незаконне використання службового становища у процесі приватизації дер­жавних підприємств; зловживання при реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності або видачі ліцензій на право зайняття такою діяльністю; незакон­на передача з корисливих або інших спонукань комерційним організаціям фінансів та кредитів, призначених для загальнодержавних цілей; нецільове використання фінансових коштів підприємств або використання в особис­тих цілях службових приміщень, обладнання, транспорту; потурання вчи­ненню злочинів та їх приховування тощо. У всіх цих та подібних випадках службове зловживання може бути кваліфіковане за ст. 364 КК лише за умо­ви, якщо відповідальність за вчинене службовою особою діяння не передба­чена іншими нормами КК, які встановлюють відповідальність за спеціальні види зловживань, основним безпосереднім об'єктом яких є не загальний по­рядок здійснення службової діяльності, а інші суспільні відносини (власність, господарська діяльність, інтереси правосуддя тощо). В Особливій частині КК досить багато норм (ч. 2 ст. 149, ст. 159, ч. 2 ст. 169, ст. 210, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 308, ст. 423 КК та ін.), у диспозиціях яких зазначено на вчи­нення передбачених у них злочинів службовими особами шляхом викорис­тання свого службового становища. Стаття 364 КК співвідноситься із зазначеними статтями як загальна та спеціальна норми, тому при вирішенні питання про кваліфікацію діяння у таких випадках повинна застосовувати­ся спеціальна норма. Одночасне застосування загальної та спеціальної норм можливе лише за наявності у діянні службової особи ознак сукупності та­ких злочинів (див. коментар до ст. 33 КК).

4. Службове зловживання належить до злочинів із матеріальним складом і за ч. 1 ст. 364 КК визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди правам, свободам та інтересам фізичних осіб або державним, гро­мадським інтересам чи інтересам юридичних осіб (див. пункти 4, 6—11, 16 коментарю до Розділу XVII). Відсутність таких наслідків повинна оцінюва­тися за спрямованістю умислу винного і може свідчити про наявність або незакінченого злочину (див. коментар до статей 13—16 КК), або дис­циплінарного проступку (див. п. 12 коментарю до Розділу XVII).

5. Суб'єктивна сторона службового зловживання характеризується умис­ною чи змішаною формою вини. При цьому діяння (дія чи бездіяльність) вчиняється з прямим умислом, а психічне ставлення винного до наслідків, пе­редбачених у частинах 1 та 2 ст. 364 КК, може бути виявлене як у формі умислу, так і необережності (див. пункти 17, 18 коментарю до Розділу XVII). У цілому злочин, передбачений ст. 364 КК, визнається умисним. Обов'язко­вою ознакою суб'єктивної сторони службового зловживання є певні мотиви: а) корисливі мотиви; б) інші особисті інтереси; в) інтереси третіх осіб.

Корисливі мотиви являють собою прагнення службової особи шляхом ви­користання свого службового становища всупереч інтересам служби одержа­ти незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріаль­ного характеру тощо) чи позбутися матеріальних витрат (використати без оплати службовий транспорт чи працю підлеглих в особистих цілях тощо).

Інші особисті інтереси виявляються у прагненні службової особи шляхом використання службового становища здобути вигоду нематеріального харак­теру (просування за службою, одержання нагороди, закордонне відряджен­ня тощо) і можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар'єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь особис­того питання, приховати свою некомпетентність. Інші особисті інтереси мо­жуть бути також викликані почуттям помсти, заздрості, пихатості, прагнен­ням уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки у роботі.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи шляхом незаконного використання свого службового становища догодити начальству, надати переваги чи пільги або звільнити від передбачених зако­ном обов'язків родичів, членів сім'ї, знайомих та інших осіб. Інтереси третіх осіб можуть носити як матеріальний, так і нематеріальний характер, а третіми особами, в інтересах яких протиправне діє (не діє) службова особа, можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи. Наприклад, прагнучи перейти на роботу до іншої організації, службова особа надає їй незаконні пільги та переваги з кредитування. У такій ситуації у поведінці службової особи поєднуються й особисті інтереси, й інтереси третіх (у даному випад­ку — юридичних) осіб.

При кваліфікації діяння за ст. 364 КК достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів. Можливе і сполучення різних мотивів при вчиненні одного злочину. Відсутність зазна­чених мотивів виключає можливість кваліфікації діяння за ст. 364 КК (Практика... — С. 154—155) та свідчить лише про вчинення службовою особою дисциплінарного проступку (Практика... — С. 155—156), а в окремих випадках — службової недбалості (див. коментар до ст. 367 КК).

6. За частиною 2 ст. 364 КК відповідальність настає за службове зловжи­вання, що заподіяло тяжкі наслідки (див. пункти 13—15 коментарю до Розділу XVII). Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежать від його волі, діяння служ­бової особи слід кваліфікувати як нсзакінчений злочин — готування чи замах.

7. У частині 3 ст. 364 КК передбачена відповідальність за службове зловжи­вання, вчинене працівником правоохоронного органу. Згідно зі ст. 2 Закону Ук­раїни «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. до числа останніх віднесені органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, по­даткової служби, органи та установи виконання покарань, державної контроль­но-ревізійної служби, рибоохорони, лісової охорони, а також інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50). Отже, для кваліфікації діяння за ч. З ст. 364 КК необхідно встановити, що: а) злочин вчинено працівником правоохоронного органу;

б) цей працівник є службовою особою; в) вчинене ним діяння містить ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін злочину, передбаченого ст. 364 КК.

8. У судовій практиці досить часто виникає питання про відмежування службового зловживання (ст. 364 КК) від заволодіння чужим майном шля­хом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), які відрізняються одне від одного за характером наслідків, спо­собом їх заподіяння, формою вини та мотивами вчиненого:

1) наслідки службового зловживання (ст. 364 КК) можуть мати як ма­теріальний (майновий), так і нематеріальний характер (див. пункти 4, 6—11, 13—16 коментарю до Розділу XVII), тоді як злочином, передбаченим у ч. 2 ст. 191 КК, завжди заподіюється майновий збиток (див. коментар до ст. 191 КК);

2) при службовому зловживанні (ст. 364 КК) матеріальний збиток являє собою як прямі (реальні) майнові збитки, так і упущену вигоду, тоді як відповідальність за ч. 2 ст. 191 КК настає лише у випадку заподіяння реаль­ного майнового збитку;

3) при заволодінні майном (ч. 2 ст. 191 КК) винний незаконно вилучає його з наявних фондів та безоплатно привласнює, використовуючи своє службове становище як спосіб такого заволодіння. При вчиненні злочину, пе­редбаченого ст. 364 КК, винний хоча й одержує майнову вигоду або позбав­ляється від матеріальних витрат, однак це не пов'язано з протиправним ви­лученням та безоплатним обертанням майна у свою власність, оскільки за­подіяння реального майнового збитку виявляється: а) або у незаконному ви­користанні майна (наприклад, службового транспорту в особистих цілях);

б) або у тимчасовому його вилученні (наприклад, користування обладнанням підприємства з наміром повернення чи оплати його вартості у майбутньому);

в) або у приховуванні раніше заподіяного збитку (наприклад, заплутування обліку для приховування нестачі, яка утворилася внаслідок недбалості);

4) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК здійснюється тільки шляхом ак­тивної поведінки (дії) виконавця злочину, тоді як службове зловживання (ст. 364 КК) може бути вчинене і шляхом бездіяльності;

5) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК здійснюється лише з прямим умислом, тоді як при службовому зловживанні (ст. 364 КК) психічне став­лення особи до наслідків вчиненого може виявлятися як в умисній, так й у необережній формі вини;

6) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК вчиняється тільки з корисли­вих мотивів, тоді як при службовому зловживанні не виключається на­явність й інших спонукань, зазначених у ст. 364 КК.

Дата добавления: 2015-10-02