Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищен­ня, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, —

Караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань та обов'язків у судових процедурах банкрутства.

2. Предмет злочину — майно, майнові обов'язки, відомості про майно, до­кументи, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності.

Майно — це сукупність речей та інших цінностей (включаючи нема­теріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи викори­стовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Особливим видом майна є цінні папери.

Під майновими обов'язками слід розуміти зобов'язання особи, яка є борж­ником у процедурах банкрутства, перед іншими особами та державою, а та­кож зобов'язання останніх перед боржником.

Відомості про майно — це відомості про наявне у боржника майно, у то­му числі й кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. Зокрема, предметом незаконних дій можуть бути відомості про кількість майна, його місцезнаходження тощо,

Документами, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, є передбачені законодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це первинні документи, що відображають господарські операції, документи бухгалтерського обліку та звітності, виражені в паперовій формі чи на машинних носіях (див. За­кон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ВВР. - 1999. - № 40. - Ст. 365).

3. Об'єктивну сторону злочину характеризують; діяння, вчинене у разі банкрутства; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв'язок між діянням та наслідком.

У цій статті передбачені такі альтернативні діяння: 1) приховування май­на, 2) відчуження майна, 3) знищення майна, 4) передача майна в інше во­лодіння, 5) приховування майнових обов'язків, 6) приховування відомостей про майно, 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, 8) приховування та­ких документів, 9) знищення таких документів. При вчиненні особою декількох із цих діянь всі вони мають відображатись у кваліфікації, врахо­вуватись при визначенні розміру спричиненої ними шкоди та при призна­ченні покарання за скоєний злочин.

4. Учинення діяння у разі банкрутства означає вчинення його після по­рушення господарським судом справи про банкрутство. Тобто йдеться про порушення особою своїх обов'язків у судових процедурах банкрутства, перед­бачених законодавством, зокрема Законом України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378; 2002. - № 33. -Ст. 235; Урядовий кур'єр. — 2003. — № 80-81. — ЗО квітня). Банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (ст. 1 Закону). Щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: 1) розпоряд­ження майном боржника, 2) мирова угода, 3) санація (відновлення плато­спроможності) боржника, 4) ліквідація банкрута. Для кваліфікації цього зло­чину не є обов'язковим, щоб господарський суд визнав суб'єкта господарсь­кої діяльності банкрутом.

5. Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221 КК. У складі доведення до банкрутства (ст. 219 КК) йдеться про стійку фінансову не­спроможність як підставу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, пе­редбаченому ст. 221 КК, навпаки — порушення справи є обов'язковим, од­нак підстави для цього можуть бути різними (стійка фінансова неспро­можність, наявність ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника; ліквідація боржника — юридичної особи не у зв'язку з процедурою банкрутства, якщо вартості майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів).

6. Приховування майна, майнових обов'язків, відомостей про майно, до­кументів, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, — це незаконні дії, спрямовані на те, щоб унемож­ливити врахування та/або використання таких предметів чи відомостей у процедурах банкрутства. Зокрема, приховування може виявлятися в неза­конному переміщенні майна чи документів в інше місце, розміщенні їх у спеціально створених схованках, знищенні чи перекрученні комп'ютерної інформації про майно чи майнові обов'язки тощо. Приховування відомо­стей про майно чи майнових обов'язків може бути і у формі бездіяльності, наприклад, неповідомленні таких відомостей за відсутності відповідних до­кументів.

7. Передача майна в інше володіння означає незаконну передачу майна боржника іншій особі з наданням права володіння або володіння та корис­тування ним. Відчуження майна — незаконна передача майна боржника іншій особі разом із правом власності. Під незаконністю цих дій слід ро­зуміти порушення ними повних заборон або заборон-обмежень, встановле­них господарським судом у процедурах банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. Наприклад, передача майна в оренду, заставу, як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження майном іншим чином без погодження з арбітражним ке­руючим (розпорядником майна) (ст. 13 Закону).

8. Знищення майна та документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, — це доведення їх до повної непридатності щодо цільового призначення (див. також коментар до статей 194, 357 КК).

9. Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансо­ву діяльність суб'єкта господарської діяльності, означає повне виготовлення сфальсифікованого документа або підроблення справжнього документа (див. також коментар до статей 358, 366 КК).

10. Велика матеріальна шкода — це п'ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Матеріаль­ною шкодою є завдані збитки: втрата або пошкодження майна, додаткові ви­трати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зо­бов'язання. У статті 221 КК не конкретизується, кому завдається шкода, і таким чином поняття «велика матеріальна шкода» охоплює не лише шкоду державі та кредитору боржника (статті 218, 219, 220 КК), а й самому борж­нику, власнику майна. Така шкода може бути завдана одній особі або бути сумарною.

11. Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріаль­ної шкоди.

12. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть вра­ховуватися при призначенні покарання.

13. Суб'єктом злочину може бути громадянин - засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта госпо­дарської діяльності. Про поняття «службова особа» див. примітку та комен­тар до ст. 364 КК.

Дата добавления: 2015-10-02