Караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він призво­дить або може призвести до тяжких інфекційних захворювань потерпілих. Заподіюючи серйозну шкоду здоров'ю окремих громадян, такі захворюван­ня можуть спричинити, навіть у разі вилікування потерпілого, тяжкі наслідки (наприклад, безпліддя тощо). Боротьбу з поширенням венеричних захворювань здійснюють у першу чергу органи охорони здоров'я. Відповідно до вимог законодавства України органи охорони здоров'я зобов'язані вжи­вати спеціальних заходів профілактики і лікування захворювань, небезпеч­них для оточуючих. До таких захворювань належать і венеричні.

Хворі на венеричні захворювання підлягають обов'язковому лікуванню у відповідних лікувально-профілактичних установах, а також диспансерному спостереженню до їх вилікування. Сучасні засоби і методи, які є у розпоря­дженні медицини, дають змогу повністю вилікувати різні венеричні захво­рювання за умови своєчасного лікування і найсуворішого додержання режи­му цього лікування.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується зараженням іншої осо­би венеричною хворобою.

Венеричні хвороби — це інфекційні захворювання, які передаються пере­важно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (перелой, трипер), м'який шанкр, пахо­вий лімфогранулематоз тощо.

Характер венеричних захворювань, методи та тривалість їх лікування, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різноманітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 КК потрібно лише зараження однією з венеричних хвороб іншої особи.

3. Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Відповідальність за ст. 133 КК виключається, якщо зараження відбулося в результаті насиль­ницьких дій, які позбавили хворого можливості відвернути ці наслідки, на­приклад, внаслідок зґвалтування.

Самозараження венеричною хворобою (наприклад, шляхом уведення собі ін'єкції з носіями цієї хвороби або іншим шляхом) за ст. 133 КК не є кара­ним і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335 КК — ухилення від призову на строкову військову службу).

4. Способи зараження венеричною хворобою можуть бути різними (ста­теві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, по­рушення правил гігієни тощо). На кваліфікацію вчиненого вони не впли­вають.

5. Злочин, передбачений ст. 133 КК, вважається закінченим з моменту, ко­ли потерпілий захворів на венеричну хворобу. Необхідним елементом об'єктивної сторони даного злочину є також причинний зв'язок між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого. У справі по­винно бути встановлено, що венеричне захворювання потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.

6. З суб'єктивної сторони зараження венеричною хворобою може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а також із злочинною самовпев­неністю. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 КК настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що її захворювання перебуває в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

З прямим умислом діє той, хто, знаючи, що він хворий на венеричну хво­робу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або мо­жуть призвести до зараження потерпілого, і бажає настання цих наслідків (наприклад, вступаючи з статеві зносини, винний з помсти прагне заразити потерпілу і досягає такого наслідку). Непрямий умисел при вчиненні цього злочину наявний там, де винний, знаючи, що він хворий на венеричну хво­робу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або мо­жуть призвести до зараження потерпілого, не бажає цих наслідків, але свідо­мо їх припускає (наприклад, вступивши в статеві зносини, винний прагнув лише до задоволення своєї статевої пристрасті, байдуже ставлячись до мож­ливого зараження потерпілої).

Даний злочин визначається вчиненим із злочинною самовпевненістю, ко­ли винний, усвідомлюючи наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії, передбачає можливість зараження, але легковажно розраховує на не-настання цього наслідку (наприклад, незастосування запобіжних засобів при статевих зносинах, які відвернули б зараження потерпілої).

7. Для з'ясування суб'єктивної сторони злочину закон вимагає, щоб вин­ний обов'язково знав про наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії. Тому вина у формі злочинної недбалості виключає відповідальність за ст. 133 КК, оскільки в таких випадках особа не знає про наявність у неї венеричної хвороби.

8. Суб'єктом розглядуваного злочину може бути будь-яка особа, яка до­сягла 16-ти років, страждає венеричною хворобою і знає про наявність у неї цього захворювання. Особа, яка не страждає венеричною хворобою, але яка заразила іншу особу цим захворюванням, несе відповідальність не за ст. 133 КК, а за умисне або необережне заподіяння тілесного ушкодження.

9. Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 133 КК передбачено заражен­ня венеричною хворобою: 1) особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) двох або більше осіб; 3) неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-ти років.

Частина 3 ст. 133 КК встановлює відповідальність за зараження венерич­ною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, без­плідність, самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких тілесних ушко­джень).:

10. Якщо зараження, зазначене в ст. 133 КК, мало місце при вчиненні будь-якого іншого злочину, відповідальність настає за правилами про су­купність. Наприклад, зараження венеричною хворобою внаслідок зґвалту­вання або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів, передба­чених ст. 133 КК та відповідно статтями 152 або 153 КК.

Дата добавления: 2015-10-02