Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину визначається тим, що він, вик­ликаючи у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній праці та відпочинку, порушуючи разом із тим у деяких випадках і громадський порядок.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується дією у виді погрози вчинити вбивство, тобто виявленому намірі позбавити іншу людину життя.

Така погроза може бути виражена різними засобами: усно, письмово, за допомогою жестів, міміки, демонстрації зброї тощо. Для кваліфікації за ст. 129 КК не має значення, чи була така погроза одноразовою або кілька­разовою, систематичною, такою, що має характер тероризування.

Відповідальність за ст. 129 КК може настати лише за погрозу вбивством. Погроза здійснити інші дії (наприклад, заподіяти тяжкі тілесні ушкоджен­ня, знищити майно) за ст. 129 КК кваліфікуватися не може.

3. Погроза повинна бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як та­ка, що може здійснитися.

Харківський обласний суд визнав неправильним засудження за погрозу вбивст­вом Ш. за те, що він вчинив зґвалтування, а потім погрожував потерпілій вбивст­вом, якщо вона розповість про це своїй матері. Суд не встановив, що у потерпілої були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, яка в даному випадку не супроводжувалася якимись діями, що свідчать про реальність погрози вчинити вбивство (Рад. право. - 1970. - № 9. - С. 106).

Реальність погрози встановлюється в кожному окремому випадку з ураху­ванням конкретних фактичних обставин. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб'єктивний критерій (сприйняття погрози потерпілим), так і об'єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним і потерпілим тощо). Для визнання погрози вбивством ре­альною необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали по­терпілому підстави побоюватися її здійснення, і що поведінка винного, його стосунки з потерпілим об'єктивно свідчили про реальність погрози.

4. Погроза може бути висловлена як безпосередньо потерпілому, так і че­рез третіх осіб. Необхідною умовою є те, що вона звернена до конкретної особи. Погрожувати вбивством можуть як особі, якій адресовано погрозу, так і близьким їй особам.

5. Злочин, передбачений ст. 120 КК, вважається закінченим з моменту, ко­ли погрозу було доведено до відома потерпілого.

6. Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується ви­ною у формі прямого умислу. При цьому не має значення, чи збирався вин­ний здійснити свою погрозу в дійсності або ні, досить того, щоб у потерпіло­го були реальні підстави побоюватися такої погрози. Мотиви вчинення цьо­го злочину на його кваліфікацію не впливають.

7. Суб'єктом погрози вбивством може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

8. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 129 КК є вчинення по­грози вбивством членом організованої групи (див. коментар до ст. 28 КК).

9. У разі, якщо винний, не обмежуючись погрозою, вчиняє дії, спрямовані на створення умов для вчинення вбивства або навіть безпосередньо спрямо­вані на його вчинення, відповідальність настає за готування до вбивства або за замах на вбивство.

10. Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого злочину (наприклад, передбаченого статтями 187, 189, 206 тощо), ст. 129 КК не за­стосовується.

Дата добавления: 2015-10-02