Карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюд­ження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє тяжкі соціально-економічпі та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних за­ходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Бо­ротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення (див. абз. 1 Преамбули Закону «Про запобіган­ня захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р. в редакції Закону від 3 березня 1998 р. (ВВР. - 1998. - № 35. -Ст. 235).

2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, характе­ризується свідомим поставленням іншої особи в небезпеку зараження віру­сом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

3. Поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя лю­дини, полягає в діях, які створюють для потерпілого загрозу такого заражен­ня. Це такі дії, які в даних конкретних умовах можуть призвести до зара­ження іншої особи, і якщо таке зараження не настає, то лише внаслідок ви­падкових обставин або заходів, вжитих потерпілим. Спосіб поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби для кваліфікації злочину значення не має.

4. Згідно зі ст. 1 Закону «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р. в редакції Закону від З березня 1998 р. ВІЛ-інфекція — це захворювання, викликане вірусом іму­нодефіциту людини (ВІЛ). До категорії ВІЛ-інфікованих слід відносити осіб без проявів хвороби (носіїв ВІЛ), а також осіб, хворих на СНІД — як кінце­вої стадії ВІЛ-інфекції. Хворі на СПІД — це особи з різноманітними пато­логічними проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини (ВВР. — 1998. — № 35. — Ст. 235).

Законодавство України в галузі охорони здоров'я не містить поняття невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Взагалі під інфекційними хворобами розуміються розлади здоров'я, що виникають внаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бак­теріями, гельмінтами, іншими патогенними паразитами), передаються від заражених осіб здоровим і мають властивість масового поширення. Міністерством охорони здоров'я встановлено перелік особливо небезпеч­них інфекційних хвороб (38 найменувань), до складу яких, зокрема, нале­жать, чума, холера, натуральна віспа, жовта гарячка, СНІД тощо («Пе­релік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 р. № 133 (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. — № 7; Законодавство про охорону здоров'я. — С. 175-178).

5. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130 КК, вважається закінченим з момен­ту поставлення в небезпеку зараження. Згода потерпілого в цих випадках не виключає відповідальності суб'єкта злочину.

6. З суб'єктивної сторони злочин передбачає усвідомлення, тобто знання особою про наявність у неї ВІЛ-інфекції чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, а також усвідомлення нею то­го, що вона своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження. Відсутність такого знання виключає застосування ч. 1 ст. 130 КК.

7. Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16 років, що страж­дає на ВІЛ-інфекцію або іншу невиліковну інфекційну хворобу, що є небез­печною для життя людей, та знає про це захворювання. Особа, яка не страж­дає зазначеним захворюванням, але заразила іншу особу (наприклад, вико­ристовуючи інфікований шприц), несе відповідальність за заподіяння умис­ного або необережного тілесного ушкодження, а якщо вона є медичним, фармацевтичним або іншим працівником, — то за наявністю усіх інших оз­нак складу за ст. 131 КК.

8. Частина 2 ст. 130 КК передбачає відповідальність за зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу.

Потерпілою від злочину може бути тільки інша особа, згода якої на зара­ження не виключає відповідальності винного. Самозараження зазначеними інфекціями (наприклад, шляхом уведення собі ін'єкції або іншим шляхом) за ч. 2 ст. 130 КК не є караним.

9. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 130 КК, вважається закінченим з момен­ту, коли потерпілий виявився інфікованим даним вірусом. Необхідним еле­ментом об'єктивної сторони цього злочину є причинний зв'язок між діян­ням винного і наслідком, що настав, тобто зараження потерпілого. Якщо не можна встановити, чи заразився потерпілий саме від дій даної особи, то ос­тання може бути притягнена до відповідальності за поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфек­ційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, тобто за ч. 1 ст. 130 КК.

10. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 130 КК з суб'єктивної сторони харак­теризується лише злочинною самовпевненістю. Оскільки закон вимагає усвідомлення особою наявності в неї хвороби, вина у виді злочинної недба­лості виключається. Умисне зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя лю­дей, тобто вчинене з прямим або непрямим умислом, тягне за собою відповідальність за ч. 4 ст. 130 КК. Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілої особи, то його дії слід додатково кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 КК.

11. Частина 3 ст. 130 КК встановлює відповідальність за свідоме постав­лення в небезпеку зараження або зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, вчинене: 1) щодо двох або більше осіб; 2) щодо неповнолітнього, тоб­то особи, якій не виповнилося 18 років.

Дата добавления: 2015-10-02