Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

1. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуван­ням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбування покарання — звільнен­ня від відбування покарання з випробуванням, застосування якого детально регламентовано у статтях 75-79 КК.

2. Відповідно до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випро­буванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п'яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань саме по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. Для його застосування потрібно встановити достатню для цього підста­ву. В статті 75 КК відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст на­дає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обста­вин виправлення засудженого можливе без відбування покарання. Тому су­ду завжди потрібно детально з'ясувати фактичну тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. На це орієнтує і ПВСУ в п. 1 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 22 груд­ня 1995 р. № 22 (Постанови (1963-2000)... - Т. 2. - С. 34).

3. Тяжкість злочину визначається тим, до якої категорії злочинів відне­сене вчинене діяння (ст. 12 КК), ступенем його тяжкості, суспільної небез­печності та видом і строком передбаченого за цей злочин покарання.

У кожному разі фактична тяжкість злочину повинна бути конкретизова­на з урахуванням значущості об'єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжких наслідків та ін. Підлягають обов'язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета злочину, а також стадії вчинення злочину, закінченим він був чи незакінченим і з яких причин його не було доведено до кінця. З'ясовується і те, вчинений він у співучасті чи однією особою.

4. Не менш важливе значення має і врахування обставин, що характери­зують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення зло­чину, частіше це такі, як відсутність правопорушень до вчинення злочину,, сумлінне ставлення до праці або навчання, порядна поведінка в побуті, за­слуги перед Батьківщиною та ін.;

обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: відсутність ініціативи вчинення злочину, причетність або непричетність особи до готу­вання чи організації злочину, другорядна роль у його вчиненні та ін.;

обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення злочину, прикладом яких може бути надання допомоги потерпілому, турбо­та про його близьких та ін.;

індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, родинний стан, спосіб життя, відсутність судимостей, наявність на утриманні непрацездат­них родичів, а також такі особливості характеру, як доброта, чуйність чи, навпаки, озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильність до азартних ігор, зловживання спиртними напоями тощо.

5. Підлягають урахуванню і обставини, що пом'якшують покарання, на­приклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок ма­теріальної службової або іншої залежності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину не­повнолітнім або жінкою в стані вагітності; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення чи прагнення усунути наслідки злочину, активне спри­яння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи, з'яв­лення із зізнанням, щире каяття та ін.

Усі ці обставини в різноманітних їх сполученнях можуть істотно знизи­ти фактичну ступінь тяжкості злочину і особливо ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що в своїй сукупності і утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення засудженого від відбування пока­рання з випробуванням.

Тільки таке комплексне з'ясування підстави застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обгрунтований вис­новок суду і про можливість виправлення засудженого без реального відбу­вання покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов'язків.

6. Відповідно до ч. З ст. 75 КК встановлення у вироку іспитового строку є невід'ємною ознакою звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. За своїм змістом іспитовий строк — це певний проміжок часу, протя­гом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний вико­нувати покладеш на нього обов'язки та інші умови випробування.

Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначено­го покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспек­тиву остаточного звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.

7. Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспитового строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на ньо­го обов'язків довести своє виправлення без реального відбування покарання.

Важливе правове значення іспитового строку полягає і в тому, що не­сприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки за порушення умов випробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчинені за його межами, до уваги не бе­руться. Значення іспитового строку полягає також у тому, що тільки про­тягом цього проміжку часу особа визнається судимою і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — бути остаточно звільне­ним від відбування призначеного основного виду покарання або реально йо­го відбувати.

8. Тривалість іспитового строку встановлена в ч. З ст. 75 у межах від од­ного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бу­ти такий проміжок часу, який необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Три­валість його необхідно визначати з урахуванням характеру і ступеня тяж­кості вчиненого злочину, виду і строку призначеного основного покарання, виду і строку призначеного додаткового покарання, обставин, що характери­зують особу засудженого, середовище, в якому він перебуває та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку і він не може бути скорочений у заохочувальному порядку.

Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд мо­же покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконав­чої системи;

Дата добавления: 2015-10-02