Пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворюван­ня, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засудже­них військовослужбовців — командирами військових частин.

1. У випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого один або кілька обов'язків, вичерпний пе­релік яких передбачено в ч. 1 ст. 76. Покладання інших обов'язків, будь-яке доповнення до покладених обов'язків або звільнення засудженого від вико­нання обов'язку законом не передбачено. Обов'язки, покладені на засудже­ного, повинні виконуватися ним тільки протягом іспитового строку.

2. Закон надає право суду покласти на засудженого такі обов'язки:

попросити публічно або в іншій формі (письмово чи усно) пробачення у потерпілого, що означає якоюсь мірою компенсувати заподіяну йому мо­ральну шкоду. Покладання цього обов'язку несе в собі певний вплив ви­правного характеру і корисне при засудженні за менш тяжкі злочини, особ­ливо проти здоров'я, честі, гідності, проти громадського порядку, мораль­ності тощо. (Про поняття «потерпілий» див. коментар до ст. 46 КК);

не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу орга­ну кримінально-виконавчої системи. Покладання цього обов'язку означає заборону судом самовільно, без дозволу кримінально-виконавчого органу виїжджати за межі України на постійне проживання. Мотиви і мета такого виїзду до уваги не беруться;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання. Покладання цього обов'язку зобов'язує засудженого невідкладно повідомляти кримінально-виконавчий орган про зміну мисця проживання, роботи або навчання з обов'язковим повідомлен­ням адреси нового місця проживання, а у випадку працевлаштування — і нового місця роботи чи навчання. Чітке виконання цього обов'язку дис­циплінує засудженого і потрібне для обліку таких осіб і належного контро­лю за їхньою поведінкою за новим місцем проживання;

періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Покладання такого обов'язку означає періодичну явку до відповідного кримінально-виконавчого органу за місцем проживання для реєстрації. Періодичність такої явки визначає контролюючий орган, а зако­нодавче це питання має бути вирішене в новому ВТК. Такий обов'язок є складовою частиною випробування, він дисциплінує засуджених і водночас полегшує здійснення контролю за їхньою поведінкою;

пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. На відміну від інших обов'язків — це спеціальний вид, тому що покласти такий обов'язок суд має право тільки на особу, щодо якої документально доведено, що вона страж­дає на одну чи декілька вказаних хвороб і потребує відповідного лікуван­ня. На практиці щодо осіб, які страждають алкоголізмом чи наркоманією, суди вимагають висновок медичної комісії, а для осіб, хворих на венеричні хвороби, проказу, вірус імунодефіциту людини, туберкульоз та інші, що становлять небезпеку для людей, достатньо наявності документа профіль­ного медичного закладу чи лікарні з висновком про діагноз і необхідність лікування. Покладення такого обов'язку передбачає проходження повного курсу лікування.

Необхідність покладення такого обов'язку зумовлена як метою виправ­лення засуджених і запобігання новим правопорушенням, так і потребує по­передження хвороб, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб. Тому покладення такого обов'язку можливе і щодо осіб, які вчинили злочин, не пов'язаний з їхнім захворюванням.

3. Текст ч. 2 ст. 76 КК свідчить про те, що контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання з випробуванням здійснюють органи виконання покарань (кримінально-виконавчі інспекції) за місцем проживан­ня засуджених, а засуджених військовослужбовців — командири військових частин, начальники військових установ або військових навчальних закладів (див. ч. 1 ст. 114' ВТК України). Такий контроль повинен відповідати ос­новним принципам Європейської конвенції «Про нагляд за умовно засудже­ними або умовно звільненими правопорушниками» (ст. 1 ч. І) від ЗО лис­топада 1964 р. (дата приєднання України 22 вересня 1995 р.) (Бюлетень міністерства юстиції. — 2001. — № 4. — С. 394).

За своїм змістом контроль включає, по-перше, облік таких засуджених;

по-друге, нагляд за виконанням покладених на них судом обов'язків; по-третє, нагляд за їхньою поведінкою в суспільстві й побуті. Все це потребує реєстрації вчинених ними правопорушень та застосованих до них адміністративних стягнень, відповідних профілактичних бесід, в окремих ви­падках допомоги у вирішенні питання працевлаштування та інших заходів для забезпечення їхньої соціальної реабілітації.

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечує не тільки належним чином організований контроль за пове­дінкою засуджених, а й застосування до них додаткових покарань. Від­повідно до ст. 77 КК суд, у разі звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням, може призначити підсудне одне чи кілька додаткових пока­рань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займати­ся певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, ран­гу, чину або кваліфікаційного класу. Призначення додаткового покарання повинне бути мотивоване судом. Отже, при застосуванні цього виду звільнення від відбування покарання закон виключає можливість призна­чення лише одного додаткового покарання — конфіскації майна. Але тут потрібно уточнити. Відомо, що будь-яке додаткове покарання, в тому числі і конфіскацію майна, суд, керуючись положеннями ст. 65 КК завжди при­значає додатково до основної міри покарання, а не до інших заходів кри­мінально-правового реагування. Тому у випадку призначення судом кон­фіскації майна звільнення такого засудженого від відбування основного по­карання з випробуванням неможливе.

2. Аналіз статей 75, 77 і п. 1 ст. 89 КК дає можливість зробити однознач­ний висновок про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням стосується тільки призначеної судом основної міри покарання. Призначені судом додаткові покарання підлягають реальному і самостійному виконанню про що свідчить і порівняльне тлумачення тексту ст. 77 КК і п. 1 ст. 89 КК.

Звільнення від відбування призначених згідно зі ст. 77 КК додаткових покарань можливе лише відповідно до закону про амністію.

3. Треба мати на увазі, що призначення додаткових покарань згідно зі ст. 77 не звільняє суд від необхідності керуватися положеннями відповідних статей Загальної частини КК, що регулюють порядок, межі і особливості призначення додаткових покарань.

Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов'язаний вра­хувати положення частин 2 і 3 ст. 53 КК про те, що його призначення мож­ливе лише тоді, коли воно спеціально передбачене в санкції відповідної статті КК, а його розмір повинен визначатися залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права займа­ти певні посади або займатися певною діяльністю суду необхідно врахову­вати положення ст. 55 КК, яка передбачає можливість призначення цього додаткового покарання в межах від одного до трьох років і навіть у випад­ку, коли воно не передбачене в санкції відповідної статті Особливої части­ни КК. При цьому строк додаткового покарання у разі застосування ст. 77 КК обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Призначення додаткового покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу зобов'язує суд приймати рішення виходячи з положення ст. 54 КК про можливість його за­стосування лише до осіб, що вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин (пункти 4 і 5 ст. 12 КК).

Дата добавления: 2015-10-02