Соціальні конфлікти

Соціальна взаємодія — це така форма спілкування осіб, соціальних спільностей, верств, угрупувань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досяга­ється пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними. Соціальна взаємодія буває випадковою, тимчасовою, приходжою і стійкою, приватною і публічною, особистою і речовою, формальною і неформальною та ін. За влучним виразом Карла Маркса суспільство — це продукт взаємодії людей. Всі багатоманітні соціальні взаємовідносини обумовлені багатоманітністю соціальних інтересів, основою яких виступають виробничі (базові) відносини. Т.ому-то, ма­буть неправильно зводити взаємовідносини до форм міжособистого спілкування або безпосереднього контакту. Адже соціальні взаємо­відносини обов'язково передбачають розподіл ролей між партнера­ми і наявність у них певних специфічних систем цінностей, норм і регуляторів.

Суспільно-політичні соціальні взаємодії часто спостерігаються в політичних кампаніях, типу виборчих, в них демонструється або ж

загальна єдність політичної мети, цілей, або ж групова єдність. Гру­пова єдність особливо наочно проявляється в діяльності політичних коаліцій, суспільних, громадсько-політичних рухів, народних фрон­тів та ін. В суспільно-політичних, соціальних кампаніях і соціальних процесах спостерігаються й інші соціальні явища — соціальні, політичні конфлікти.

Конфлікт (латин: conflictus — сутичка) — сутичка двох або більше різноспрямованих сил забезпечення їх інтересів в умовах протидії. Малі і великі соціальні спільності, формально організовані і соці­альні (політичні, економічні структури та ін.), об'єднання, що виникають на неформальній основі, у вигляді політизованих соціальних рухів, економічних і політичних сил тиску, кримінальних угрупу-вань, що усвідомлюють і переслідують певну мету, цілі та окремі індивіди і складають суб'єкти конфліктів. Сутичка різноманітних об'єктивних та суб'єктивних тенденцій в діяльності особи, соціаль­них спільностей, соціальних структур є конфронтація ідей, теорій, шкіл, змагання за монопольне панування певних сфер діяльності і здобуття вигоди.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) і антагоністичні (неп­римиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості вирішення, переростають в хронічні і навіть непримиренні. Пошук же взаємних компромісів може привести спочатку до зняття гостроти конфлікту, а потім — при розвитку тактики компромісів — і до перетворення його в примирений; продовження політики взаємних уступок або зміни зовнішніх обставин відкривають можливість взаємоприйнят­ного вирішення конфліктів. Відомі ситуації імітації конфліктів як спроб політичного або морального тиску. Такі конфлікти є вигаданими, але можуть трансформуватися в реальні, якщо виникає протиборство між сторонами, чиї інтереси виявляються під загрозою. В реальних конфліктах його учасники, виступаючи конфліктуючими сторона­ми, є носіями свідомості, що відображає загострення емоційних су­перечностей. Тоді-то відносини супроводжуються негативними емоціями, здатними задушити здоровий глузд в однаковій оцінці негативних наслідків конфлікту, або можуть значно перевищувати проблематичні вигоди від перемоги над опонентами (явище «піррової перемоги»).

Соціальні конфлікти — зіткнення інтересів різних соціальних спіль­ностей, соціальних верств, угрупувань, а приватний випадок прояву соціальних суперечностей — одна з його форм, що характеризується явно вираженим протистоянням суспільних сил або проблем, що вис­тупають ядром конфлікту, а також усвідомленням конфліктуючими сторонами (угрупуваннями) своїх протилежних інтересів і мети ді­яльності. Соціальні конфлікти в історії людства спостерігаються на найрізноманітніших рівнях. На макрорівні соціальні конфлікти від­буваються у процесі вирішення об'єктивних суперечностей в соці­альних революціях, що ведуть до відмирання одних суперечностей і виникнення або зародження нових, що закладають основу нових соціальних конфліктів. На мікросоціальному рівні конфлікт обумов­лений діяльністю окремих особистостей, які переслідують певні соціальні інтереси. В такому випадку конфлікт проявляється саме як сутичка групових або особистих інтересів, що відображає різнома­нітні ціннісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спіль­ностей і соціальних верств, угрупувань, які беруть участь у конфлік­ті. Конкретні умови виникнення конфлікту визначають форму його розвитку, сам хід — скриту (латентну) або відкриту та ін. Якщо ж мова йде про індивіди і малі соціальні спільності, то в конфлікті відбу­вається зіткнення інтересів, мотивів, вчинків тощо. В конфронтаціях великих соціальних спільностей політичний конфлікт супроводжується сутичкою громадських настроїв і думок, суджень, що відображають­ся в конфліктній поведінці індивідів і малих соціальних спільностей. Політичні та соціальні конфлікти виникають по горизонталі — в середи­ні соціальних та політичних структур, а по вертикалі — між керівни­ми структурами і підлеглими, контролюючими органами та підзвіт­ними їм індивідами та соціальними спільностями або організаціями, між лідерами та управлінцями. Багатоманітність конкретних проявів і відмінностей конфліктів об'єднують спільні ознаки: виникнення но­вих груп на основі соціальної дисоціації, взаємне відчуження, поява усвідомлюваного протистояння і протиборства.

В соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характе­ризуються різним рівнем, масштабом, гостротою, сферою виникнення та іншими ознаками. В політичній сфері найзначніші конфлікти ті, що водночас охоплюють всі рівні соціальної і політичної структури, торкаються і економічної сфери, залучають максимально можливу в конкретних умовах кількість учасників (загальні конфлікти). Такі кон­флікти відбуваються у сфері суспільних відносин, зв'язаних з проб­лемами збереження або повалення влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. Меншу значущість мають частко­ві конфлікти, що охоплюють лише частину соціальних структур. Проте за певних умов і обставин (нестабільність, напруженість соціальна та ін.) можуть перерости в загальні.

Зростання конфліктності є природно наслідком загострення бо­ротьби за панування тих чи інших цінностей і претензій на певний статус, владу та засоби висхідних соціальних та політичних угрупу­вань. Від успіху або поразки у спробах створити баланс між силами сутички і консенсусу залежить роль соціального конфлікту у соціаль­ному розвитку. Соціальний конфлікт або стає джерелом прискорен­ня розвитку суспільства або породжує соціальний хаос. Складність ситуації полягає в тому, що попередній політичний досвід не давав можливості виробити культуру конфлікту, не був легітимізований, тобто узаконений, в тому, що в тоталітарному суспільстві існує один центр влади — держава, у якого нема конкуруючих соціальних спіль­ностей, верств, угрупувань. Якщо в плюралістичному суспільстві кон­флікт є звичайне явище, то в умовах тоталітарної політичної системи формується ставлення до конфлікту як явища шкідливого, небезпеч­ного, зв'язаного з боротьбою групових амбіцій. Тому-то різкий спа­лах конфліктності застає і владу, і суспільну свідомість зненацька. У модернізованому суспільстві більшість конфліктів дозволяється не державою, а іншими політичними інститутами. Держава втручається лише в тих випадках, коли, по-перше, конфлікти загрожують серйозно уразити інтереси людей, які не беруть участі в них; по-друге, здійснення людьми, які беруть участь в конфлікті, актів насилля, не­допустимих з точки зору закону і, по-третє, загроза перетворення конфлікту в причину масового, затяжного насилля одних членів сус­пільства над іншими.

Виняткове значення для вирішення конфліктів має час їх трива­лості. Якщо кризи політичного розвитку виникають водночас, то вони загострюють одна одну. Якщо ж реформи поетапно структуровані, то рівень визрівання конфліктів значно нижчий. Важливі не тривалі, амбіціозні програми, що практично неможливо здійснити, а корот­котермінові заходи, що передбачають постійне функціонування зворотних зв'язків, дозволяють коректувати мету і засоби реформи, до­лаючи розрив між політичною метою і поточними інтересами різних соціальних верств і угрупувань населення. І, звичайно, багато за­лежить від рівня професіоналізму керівників. У сучасних умовах в Україні розгортається здійснення реформ переходу до ринкової еко­номіки. Та, на жаль, реформи намагаються реалізувати зверху, не мобілізуючи низи і середні ланки суспільства. Та й ідеї реформи переходу до ринкових відносин і економіки не оволоділи масами, не стали загальнонаціональною українською ідеєю.

Концепція соціального конфлікту визнається вирішальним або одним з найважливіших факторів соціального розвитку. Соціальний конфлікт соціолог Герберт Спенсер розглядав з позицій соціал-дарвінізму, вважав його неминучим явищем в історії людства і стимулом соціального розвитку суспільства. Такої ж позиції і думки про соці­альний конфлікт дотримувався і соціолог Макс Вебер, який називав соціальний конфлікт боротьбою. Соціологи Людвіг Гумплович, Уїльям Самнер, Фердинанд Тьонніс, Лестер Уорд, Торстайн Веблен та ін., називаючи соціальний конфлікт суперечкою, вважали його психоло­гічно обумовленим явищем і однією з форм соціалізації. Один із заснов­ників чікагської школи соціальної екології Роберт Парк включив соці­альний конфлікт в чотири основні види соціальної взаємодії поруч із змаганням, пристосуванням і асиміляцією. Змагання ж виступає соці­альною формою боротьби за існування, будучи усвідомленим, перетво­рюється в соціальний конфлікт, що завдяки асиміляції та співробіт­ництву сприяє раціональному пристосуванню.

Переваги у взаємовідносинах між людьми віддаються не соціаль­ному конфлікту, а соціальному спокою. Приблизно ж такої точки зору дотримувався соціолог Ернст Берджесс та інші прихильники школи соціальної екології, вважаючи, що кожне суспільство має деякі елементи напруження і потенціального соціального конфлікту і розглядає суспільство як важливіший елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв'язків. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони відвертають закореніння соціальної системи, відкривають шлях інноваціям. Соціолог Ральф Дарендорф протиставляючи теорію конфлікту марксистській теорії класової бо­ротьби і концепції соціальної згоди, вважає соціальний конфлікт ре­зультатом опору існуючим в будь-якому суспільстві відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загострення, а «раціональна регуляція» — до підконтрольної еволюції. Хоча причини конфліктів непереборні, «ліберальне суспільство» мо­же узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними спільностями та ін. Розв'язання соціального конфлікту здійснюється зняттям соціальної напруженості на ранніх стадіях формування кон­фліктної ситуації: компроміс, перемога однієї з конфліктуючих сторін, виникнення в результаті конфлікту нової соціальної якості та ін. В сучасних умовах особливе значення мають пошуки компромісів в між­державних, регіональних, міжнаціональних і міжрегіональних конфлік­тах. Найжорстокіша форма вирішення конфлікту — збройне насилля. Та така форма разом з тим і малоперспективна. Збройні конфлікти часто ведуть до тупикової ситуації, коли розум конфліктуючих сил під­мінюється підозрами, амбіційністю та ін., вся багатоманітність причин зростання конфліктності в умовах вступу суспільства на шлях модерні­зації зв'язана з дією двох груп факторів. Перша група факторів визна­чається співвідношенням інтересів основних соціальних груп і характе­ром політичної культури, що виражається у кризі політичної культури (кризи ідентичності і легітимності). Друга група факторів визначаєть­ся рівнем інституалізації політичних відносин і якостями політичних керівників, що відображається в кризі державного управління (кризи розподілу, проникнення у владні структури тощо). Проміжне станови­ще між двома сферами кризи політичного розвитку займає криза по­літичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та іг­норування вимог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча соціальний конфлікт визначається одним з головних рушіїв соці­ального прогресу, поряд з ним виступають згода, стабільність, поря­док, спокій та ін. Для вирішення соціального конфлікту часто вдаються до консенсусу — згоди, одностайності, співучасті, погодженості та ін.

Швець

Дата добавления: 2015-10-02