Відокремлені члени речення

Відокремленими називаються другорядні члени речення, що виділяються за смислом та за інтонацією або уточнюють значення іншого члена речення: Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна. (О. Дов женко.)

На відокремлення впливають такі фактори:

1) порядок слів (яке місце щодо пояснюваного слова займає в реченні залежний від нього другорядний член);

2) поширений чи непоширений другорядний член (поширений член частіше відокремлюється, ніж непоширений);

3) наявність подвійних синтаксичних відношень між другорядним членом речення і пояснюваним словом тощо.

Відокремленими можуть бути узгоджені і неузгоджені означення.

1. Відокремлюються два або більше непоширених означень, якщо вони стоять після пояснюваного іменника, особливо якщо перед ним уже наявне означення: Люди живуть на землі, Люди, великі й малі... (М. Ткач.)

2. Відокремлюється означення, виражене дієприкметниковим зворотом: В глибоких долинах, зелених од винограду і повних сизої імли, тіснились кам'яні громади, рожеві від вечірнього сонця або синіючі густим бором. (М. Коцюбинський.).

3. Можуть відокремлюватися неузгоджені означення, виражені іменником у непрямому відмінку з прийменником, особливо разом узгодженим означенням: Ранок веселими руками промінців викочує з-під землі пшеничний колобок сонця і ставить його на зелену, з туманцем, скатертину озимини. (М. Стельмах.); Без шапки, з кашне на шиї, в підбитому хутром просторім піджаці, командир загону важко ступав глибоким бурчаком... (О. Гончар.)

4. Завжди відокремлюються означення, які відносяться до члена речення, вираженого займенником: Семенове жито зародило на славу. Густе, високе, воно гнуло додолу важкий колос... (М. Коцюбинський.)

Означення, що стоять перед пояснюваним іменником, можуть відокремлюватися, якщо виражають, крім ознаки предмета, причину дії. Такі відокремлені означення перебувають у подвійному зв'язку — з іменником і з дієсловом-присудком: Заглиблений в свої думи, Дмитро не чув, як навколо нього сумовито гомоніли сплетені гілки дерев, тихо роняючи листя. (М. Стельмах); Ошалілий з перестраху і з болю, Кабан закричав страшенно і кинувся тікати. (І. Франко)

Зверніть увагу! Відокремлене означення слід відрізняти від іменної частини складеного присудка, яка не може бути відокремленою. Порівняймо: Зажурена недомаганням дочки, мати часто питала в лікаря, що він думав про стан її здоров'я. (О. Кобилянська.); Клим сидів зажурений, його забули похвалити за читання. (Максим Горький.) У першому реченні наявне поширене відокремлене означення, виражене дієприкметниковим зворотом. У другому слово зажурений набрало значення прикметника (зажурений — сумний) і виступає як частина складеного присудка.

Відокремлюватися може як поширена, так і непоширенг прикладка. Основною умовою відокремлення є уточнення змісту попереднього члена речення, вираженого іменником.

Відокремлена прикладка:

1. Поширена прикладка, виражена загальною назвою: Згадаймо гордість нашої культури — класичний «театр корифеїв», що уславив себе грою братів Тобілевичів. (В. Врублевська.)

2. Непоширена прикладка (одна чи кілька їх), виражена загальною назвою і поєднувана з загальною чи власною назвою: Вже сьогодні мають прибути сюди перші розвідники Дніпровської новобудови — геодезисти, топографи. (О. Гончар.)

3. Поширена прикладка, виражена загальною назвою, що відноситься до власної назви: І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день божий умивали... (Т. Шевченко.)

4. Поширена і непоширена прикладка, яка відноситься до займенника: В боях за свою Батьківщину він виріс, наш син, і змужнів. (М. Терещенко)

5. Прикладка, виражена власною назвою, що уточнює загальну назву: Край головного плота окремо від лоцманів самотньо стояв молодий дніпропетровський коваль із залізничних майстерень, Петро Ґонтар. (Я. Баш.)

6. Прикладка, яка вводиться в речення словами: зокрема, у тому числі, наприклад, як наприклад, а саме, або, чи, особливо: Квіти, особливо пальми і аспарагуси, відразу навіяли життя у мертві кімнати. (І. Вільде.)

Зверніть увагу! Прикладка, що приєднується сполучником як, не відокремлюється: Галина як піаністка стала акомпанувати Вадимові. (І. Ле.) (тобто Галина не порівнюється з піаністкою, а є піаністкою).

Відокремлюються обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, незалежно від місця в реченні щодо присудка: Тихо курілися луки, переливаючись барвами. (Я. Баш.).

Відокремлюються одиничні та однорідні непоширені обставини, виражені дієприслівником, незалежно від місця в реченні по відношенню до присудка: Я ненавиджу тих, що, не сіявши, жнуть, що, садів не садивши, плоди об’їдають. (М. Нагнибіда.).

Зверніть увагу! 1. Одиничний дієприслівник, який вживається у значенні прислівника і стоїть після присудка, не відокремлюється: Цілу ніч ідемо не присідаючи. (О. Гончар.), тобто безупинно. Пішов козак сумуючи, нікого не кинув. (Т. Шевченко.), тобто з сумом, невесело.

2. Не відокремлюється обставина, виражена дієприслівниковим зворотом, який став фразеологізмом: Повісивши голову поплентався Федірко з вигону. (Ю. Збанацький.)

Відокремлюються також обставини місця, часу, способу дії, виражені прислівником або іменником у непрямому відмінку, що уточнюють попередню обставину: Хотілося побігти десь за цю вузеньку ниву, туди, аж до залізниці, де швидко-швидко мчать поїзди. (А. Іщук.).

Підлягають відокремленню звороти, що приєднуються словами крім, окрім, опріч, замість, за винятком, включаючи, крім того тощо. Такі звороти виконують у реченні переважно роль додатка, який виражає уточнення наявної кількості предметів, обмеження або виділення із загальної маси тощо: Крім цих прапорів, на довгому держалні маяв ще білий прапор. (С. Скляренко.); Всі, за винятком Бойчука, дивилися на свого шкіпера. (М. Трублаїні.); 1 ніхто того не чує, не знає й не бачить, опріч Марка маленького. (Т. Шевченко.)

У реченні можуть бути слова, які нє пов'язуються з іншими членами речення підрядним або сурядним зв'язком. До них належать звертання, вставні слова, вигуки, які не виконують ролі членів речення.

Звертання — це слово, яке називає того, до кого звернено мовлення, і на письмі завжди відокремлюється комою або знаком оклику.

Звертання може стояти на початку речення, всередині або в кінці речення: — Я вас слухаю, товаришу лейтенант гвардії! (О. Гончар.); Ось слухай же, мій голубе, мій орле-козаче! (Т. Шевченко.); Ти дав мені, о краю мій, життя... (М. Рильський.)

Вставні слова і словосполучення не є членами речення, але за їхньою допомогою мовець передає своє ставлення до повідмлення, вказує на джерело повідомлення, на порядок думок та їх зв’язок. Вони виражають:

- невпевненість, сумнів (мабуть, можливо, очевидно, певно, навряд чи, либонь, здається, може статись та інші): А тимчасом коси — вже не дві, і не десять, а може, півста різали тугі стебла... жита. (Ю. Смолич.);

- упевненість (звичайно, безсумнівно, звісно, справді, дійсно та інші): Життя, звичайно, йде вперед, і нікому не дано такої сили, яка б могла спинити його непереможний рух. (Н. Рибак.);

- різні почуття людини, оцінка повідомлюваних фактів (на радість, на щастя, на горе, на лихо, на жаль, на диво, на подив, чого доброго та інші): На превелике диво, Замфір не пручався. (М. Коцюбинський.);

- джерело повідмлення (на думку (кого), за словами (кого), кажуть, як кажуть, мовляв, по-моєму, гадаю, видно та інші): На цей раз приказка здалась: що декому, мовляли, можна, другим — зась. (Л. Глібов.);

- спосіб оформлення думок у процесі мовлення: (інакше кажучи, взагалі кажучи, одне слово, так би мовити, як бачите, слово честі, даруйте на слові, між нами кажучи, бачите, вірите, знайте, погодьтесь та інші): — То, кажете, гопки ставав? — Авже ж, гопки, — повторив Григорій Іванович. (Є. Гуцало.);

- порядок думок та їх зв'язок (по-перше, по-друге, по-третє..., нарешті, зрештою, отже, навпаки, приміром, значить, насамперед та інші): І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани. (В. Сосюра.).

Крім вставних слів і словосполучень, речення може бути ускладнене вставним реченням, яке проголошується дещо пришвидшено і відокремлюється паузами: А так взагалі жилося й працювалося Іванові Івановичу, ще раз кажемо, непогано. (Остап Вишня.); За що ж,— хто-небудь попитає,— Зозуля Півня вихваляє? (Л. Глібов.).

Отже, вставні слова виділятися на письмі комами.

Вставні речення виділяються на письмі комами, тире, дужками. Найбільш сильний відокремлюючий знак – дужки: вони фактично ізолюють вставну конструкцію від речення. Меншу відокремлюючу силу мають подвійне тире, і ще мееншу – подвійна кома: Чи справді так було, чи, може, хто збрехав (хто воргів не мав!), - а все-таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі (Л. Глібов). Опукою згори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на Ягня (Є. Гребінка)

Якщо вставлена конструкція виділяється тире, де б мала бути кома, то така конструкція виділяється комами і тире: Не було ще такого літнього ранку, - хіба вже каміння з неба, - щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома (Гр. Тютюнник)

Дата добавления: 2015-10-02