Інтерв 'ю. Призначення і види інтерв 'ю
Iнтерв’ю (з англ. — бесiда) — iнформацiйний жанр, який передає необхiдну iнформацiю у виглядi дiалогу — запитань і вiдповiдей. Водночас це не простий загпис розмови i не проста розповiдь спiвбесiдника. Iнтерв’ю -це жанр, у якому стикаються двi позиції: позицiя iнтерв’юєра (журналiста) полягас в його запитаннях, позицiя iнтерв'юйованого (спiврозмовника) — у його вiдповiдях. На вiдмiну вiд закордонного досвiду (наприклад, французьких журналiстiв), якi не вважають цей жанр нi дебатами, нi дискусiєю, а мiсiю журналiста вбачають тiльки в тому, щоб ставити запитання, у нас не тiльки допускаються, але й бажанi в iнтерв'ю елементи дискусiйностi.Адже в такому випадку схрещуються рiзнi думки журналiста i спiврозмовника - вiд того iнтерв’ю набувас бiльшоi експресивностi та динамічності. Думки, висловленi інтерв’юйованим i оприлюдненi, вважаються його iнтелектуальною власнiстю. Нерiдко вони виходять окремим виданням за його авторством. Але першопоштовхом до висловлення цих думок був журналiст i його запитання. Тому до певної мiри авторами iнтерв’ю можна вважати обох спiврозмовників. Тим бiльше, коли iнтерв’ю підготовлене за усною бесiдою i коли журналiст займас активну позицiю, схиляючи спiврозмовника до дискусії. Талант iнтерв’юєра полягас не тiльки в тому, щоцiкаво передати чужi думки, але й у тому, щоб:
а) зумiти обрати суспiльно значущу тему;
б) знайти цікаву людину, яка зможе її нестандартно й оригiнально розкрити;
в) глибоко вивчигпи проблему, про яку йтиметься в iнтерв ‘ю;
г) зумiти розговорити iнтерв ‘юйованого.
Часто тi, у кого журналiсти беруть iнтерв’ю, вимагають подати запитання заздалегідь у письмовiй формi. Тоді нема ради — треба погоджуватися. Але набагато краще, якщо вдасться умовити людину на невимушену бесiду “на диктофон” — тодi розмова буде жвавiша, мова не дистильована, а жива, з репліками, вигуками, iншими нюансами, що також свiдчить про характер особи та краще сприймається читачем. Якщо iнтерв’юйований не подає вiдповідi у письмовiй формi на письмовi запитання журналiста, а відповiдає “на диктофон”, то журналiст обов’язково має запитати, чи хотiв би ознайомитися з текстом iнтерв’ю до того, як воно буде подане до друку. Взагалi ж, особливо умовах українського законодавства і реального життя, завжди краще мати завiзований iнтерв’юйованим текст інтерв’ю. Iнтерв’ю може бути довільного розмiру: якщо людина i тема цiкавi — то i на полосу. У залежностi вiд постатi нтерв’юйованого (вiдомого полiтика, письменника тощо) допускаються журналiстськi ремарки, в яких вiн може подати портретнi риси спiврозмовника, його мiмiку та жестикуляцію, принагiдний спогад тощо. Але тiльки тодi коли це справдi цiкаво для широкого загалу.
Рiзновиди iнтерв’ю:
— iнтерв’ю-монолог — задається одне запитання на злободенну суспiльно-значущу тему, щоб отримати розлогу вiдповiдь фахiвця;
— iнтерв’ю-дiалог - бесiда у запитаннях журналiста i вiдповiдях особи;
— iнтерв’ю-колективне - думки рiзних людей з (конкретного) приводу;
— iнтерв’ю-замальовка — подається разом з дiалогом також i думка, враження, спостереження журналiста;
- iнтерв’ю-нарис — це по сутi, поєднання двох жанрiв: iнтерв’ю i нарису, або точнiше - у нарис про людину вкраплюються дiалоги з нею. Застосовують також інтерв'ю в інтер-ситуаціях. Журналіст пропонує зустрітися в якій-небудь інтер-ситуації: за обідом в ресторані, у перукарні, просто на вулиці й пішки провести особу додому, сполучивши прогулянку з бесідою.
- Інтерв'ю не для запису. Часто використовується тоді, коли журналіст має справу з криміногенними колами. Об'єкт не проти, щоб журналіст розповів про нього, але боїться, що записані матеріали можуть бути якимось чином використані проти нього. Ще частіше на таке інтерв'ю погоджуються політики. Точніше самі пропонують журналістові зустрітися без камер та диктофонів. Це їм потрібно для того, аби спровокувати ситуацію і залишитися „чистим”. Тож для журналіста дуже важливо вміти не попадатися на таку вудочку і вміти перевіряти факти.
На думку В.Здоровеги, доцільніше поділяти інтерв'ю на різновиди за завданням, яке вони виконують за призначенням. З цього погляду всю сукупність творів цього жанру можна поділити на три групи: оперативно-інформаційні (оперативність, точність), цікаво-розважальні (незвичність, інтригуюче-розважальний початок), пізнавально-аналітичні (оригінальність, глибина і значимість суджень).
Журналістам під час виконання своєї роботи іноді доводиться ставити питання за найрізноманітніших та непередбачуваних обставин.. Однак частіше інтерв'ю проводять в завчасно визначених місцях і вже в традиційному, для всіх зрозумілому, форматі. Як правило, це визначається або самим ньюзмейкером (безпосереднім винуватцем або принаймні учасником події), або інформаційною службою, роль якої обмежується посередництвом між інформатором та журналістами.
— Інтерв’ю-анкета — масовий рiзновид iнтерв’ю, власне, анкетування, коли запитання друкуються в газетi або розсилаються багатьом людям, а проаналiзованi вiдповiдi оприлюднюються. Власне, це є рiзновидом соцiологчного вивчення громадської думки.
У “Вечiрньому Кисвi” така форма широко практикувалася, принаймнi раз на рiк проводилася так звана “заочна лiтучка”, коли в газетi друкувалася розлога анкета щодо тематики й напрямiв газети, роботи журналiстiв, а також зауваження та побажання читачiв тощо. Листiв надходило багато, вони аналiзувались i блоками друкувалися в газетi.Звичайно ж, були для редакцiї добрим орiєнтиром та пiдмогою.
Секрети майстерності $
Інтерв'ю - один із найпоширеніших жанрів сучасної журналістики. Особливо охоче до нього вдаються журналісти-початківці, очевидно, спокушаючись його оманливою легкістю: запитав - й отримав відповідь, потім виклав на папері чи змонтував в ефірному сюжеті. Насправді ж усе набагато складніше. Щоб працювати у форматі цього жанру успішно, слід усвідомлювати його комунікативну сутність і володіти майстерністю запитальної стратегії. Запитання - це своєрідний ключ до успіху інтерв'ю. Зрозуміло, що воно має бути змістовним і нестандартним. А в сучасній журналістській практиці помітним стає ще одна особливість - моделювання запитання на очах самої аудиторії. Тобто заздалегідь продумане запитання журналіст формулює ніби дозовано: спочатку дається якась несуттєва, на перший погляд, теза; далі вона ускладнюється іншими аспектами. У результаті аудиторія підсвідомо відчуває свою причетність до народження запитання, співпереживає інтерв'ю, почуваючись співучасником процесу спілкування. Проілюструємо це епізодом з інтерв'ю в прямому ефірі одного з провідних вітчизняних телеканалів "1+1" за участю екс-державного секретаря США М. Олбрайт. Відомо, що вести інтерв'ю з такими особистостями нелегко, бо протокольні й дипломатичні рамки зобов'язують їх відповідати здебільшого статично. У таких випадках від журналіста вимагається особлива винахідливість, уміння побудувати запитання нестандартно. І ось після традиційної "розминки" журналіст запитує гостю: "Пані Олбрайт, у вас така симпатична прикраса - брошка у формі метелика. Очевидно, ви любите все літнє?.." "Насправді, - відповіла поважна гостя, - я надаю перевагу прикрасам у вигляді різноманітних зміїв, але іракський диктатор С. Хусейн якось заявив: подивіться, яка ця Олбрайт зміюка, у неї навіть прикраси - змії. Відтоді мушу уникати улюблених брошок-змій". Така напівжартівлива відповідь, безумовно, надала спілкуванню непротокольного характеру. Журналіст "елегантно" вийшов на комплекс важливих питань про відносини між США й ісламським світом. До того ж обговоренню специфічної міжнародної проблематики було надано особистісного забарвлення, що сприяло доступності інформації. Запитання скидалося на експромт, адже тільки посвячені в перипетії міжнародної політики фахівці знають, що М. Олбрайт використовувала свої жіночі прикраси, як своєрідні символи-сигнали для партнерів з переговорів. Отже, журналіст успішно скористався деякими таємницями дипломатичної кухні. У сучасній практиці інтерв'ю особливо цінуються запитання з певним підтекстом, що надають спілкуванню неабиякої інтриги. Питання з підтекстом здатне заскочити співбесідника зненацька; отже, відповідь може бути збагачена ексклюзивною й несподіваною інформацією. Як це сталося в одному телеінтерв'ю на "Новому телеканалі" з відомим поетом і державним діячем І. Драчем. Журналіст запитав його: "Ви якось писали - 5 років займаюся політикою і став дурнішим в 5 разів. Чому ж досі в парламенті?" Підтекст тут настільки виразний, що вже сам по собі характеризує співбесідника під певним кутом зору. Навіть якщо відповіді й не буде ("без коментарів"), підтекст запитання дає можливість аудиторії скласти враження про героя, про його слабкі чи сильні особистісні ознаки. Від змісту запитання залежить атмосфера спілкування. Невипадково "король інтерв'ю", провідний коментатор американської телекомпанії СNN, Ларі Кінг радить починати розмову легко, а закінчувати рішуче. На початку невимушена атмосфера спілкування досягається простими і начебто другорядними запитаннями. (Так, інтерв'ю з голлівудською "зіркою" Шерон Стоун починалося з компліменту: "Шерон, перед тим як "мучитиму" вас своїми запитаннями, дозвольте висловити своє захоплення - маєте фантастичний вигляд!") Поступово ведучий ток-шоу ускладнює запитання, вдаючись навіть до провокативності. Несподіваний контраст у запитаннях, як правило, призводить до несподіваних зізнань.Декотрі згодом щиро зізнаються, що зовсім не передбачали ділитися таємним у телеефірі й не можуть збагнути, як те сталося. І все ж найпоширенішою "хворобою" інтерв'ю є статичність запитань. Задовгі та ще й насичені авторськими фрагментами питання ускладнюють його сприйняття, відтак програмується розпливчата відповідь. Щоб спрямувати співрозмовника на конкретику, журналіст, як правило, вдається до запитальних сполучників: як, чому, навіщо... Однак той же Ларі Кінг свідомо уникає цього на користь розповідної інтонації, щоб співрозмовник почувався ніби рівноправним учасником розмови. Натомість "король інтерв'ю" використовує методи комунікативної психології, впливаючи на свого візаві енергетикою погляду, жестами, елементами ретельно продуманого інтер'єру студії тощо. У підсумку зазначимо, що інтерв'ю - лідер серед жанрів сучасної журналістики. Врешті-решт метод інтерв'ювання є основою так званої діалогічної журналістики (ток-шоу, "круглий стіл") та й усього процесу збору інформації журналістом. Ефективність інтерв'ю залежить від змісту запитання. Наскільки воно буде насиченим, промовистим і виразним, настільки й вагомою буде відповідь.
Запитання та завдання:
Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ТЕМА 10 | | | ТЕМА 12 |