Читайте также:
|
Хронічний гепатит. Тактика лікування хворих визначається типом гепатиту. Хронічний персистуючий гепатит медикаментозного лікування не вимагає. Хворим рекомендується щадний фізичний режим, дієта повинна бути повноцінною щодо вмісту білків, жирів, вуглеводів і збагачена вітамінами (стіл № 5). В період загострення рекомендується ліжковий режим. Важливе значення має санація вогнищ інфекції, особливо біліарного тракту. В окремих випадках хворим призначають гепатопротектори (легалон, карсіл, есенціале).
Хворим на хронічний активний гепатит в період загострення призначають ліжковий режим, а також дієту № 5. Медикаментозне лікування повинно бути перш за все етіологічним. Противірусна терапія проводиться у фазу реплікації віруса, для цього застосовуються інтерферони (велферон, інтрон-А, роферон, реаферон), індуктори інтерферону (циклоферон), хіміопрепарати (відарабін, рибавірин).
Патогенетична терапія включає у себе застосування глюкокортикоїдів (преднізолон), цитостатиків (імуран, азатіоприн), імуномодуляторів (тималін, нуклеїнат натрію, Д-пеніциламін). Важливе значення має метаболічна і коферментна терапія (вітаміни, кокарбоксилаза, ліпоєва кислота, фосфаден, рибоксин, есенціале). При наявності холестатичного синдрому застосовують холестирамін, білігнін, зіксорин, урсодезоксихолеву кислоту, антигістамінні препарати (супрастин, тавегіл).
Лікування цирозу печінки будується за таким же принципом, як і лікування хронічного гепатиту. Режим повинен бути щадним, забороняються фізичні і психічні перевантаження. Хворим з вираженою активністю і декомпенсацією процесу рекомендується ліжковий режим. При розвитку енцефалопатії обмежують білок, при асциті - кухонну сіль.
Етіологічне лікування цирозу печінки можливе лише на ранніх стадіях деяких його форм (алкогольний, "застійний", зрідка вірусний) - припинення вживання алкоголю, лікування серцевої патології, противірусна терапія. При тривало існуючому цирозі печінки етіологічне лікування неефективне. Для покращення метаболізму гепатоцитів застосовують вітамінотерапію, рибоксин, ліпоєву кислоту, есенціале, кокарбоксилазу, вітамін Е, кобамід.
Для патогенетичного лікування застосовуються глюкокортикоїди та імунодепресанти. Вони призначаються тільки з урахуванням ступеня активності цирозу. Хворим з компенсованим або субкомпенсованим неактивним або з мінімальною активністю цирозу печінки глюкокортикоїди та імунодепресанти не призначаються. Також протипоказані вони при декомпенсованому цирозі печінки, особливо в термінальній стадії. При активності процесу для лікування призначають преднізолон у дозі від 20 до 60 мг/добу в залежності від форми цирозу. Тривалість курсу лікування - від 3 місяців до кількох років на підтримуючій дозі (7,5-10 мг). Разом з преднізолоном застосовують азатіоприн (імуран) у добовій дозі 100-150 мг, яку знижують до підтримуючої дози (12,5 мг).
Для зменшення синтезу сполучної тканини у печінці призначається колхіцин. При асциті застосовують сечогінні (верошпірон, фуросемід, урегіт), а також білкові препарати - нативну плазму і 20 % розчин альбуміну. При неефективності - абдомінальний парацентез.
Для лікування проявів холестазу рекомендується холестирамін, білігнін, сорбенти, антигістамінні препарати.
Основним методом лікування жовчнокам'яної хвороби (ЖКХ) і всіх форм гострого та хронічного калькульозного холециститу є хірургічний (традиційне виконання операції або із застосуванням сучасних лапароскопічних технологій).
Консервативне лікування жовчнокам'яної хвороби проводиться за 2-ма напрямками:
- усунення печінкової коліки;
- медикаментозна терапія у періоді між нападами.
Для зняття нападів печінкової коліки застосовують спазмолітики, анальгетики. Хворого потрібно госпіталізувати в хірургічний стаціонар. Якщо коліка супроводжується підвищенням температури, призначаються антибактеріальні препарати (див. Хронічний некалькульозний холецистит).
У міжнападний період при хронічному калькульозному холециститі намагаються зменшити запалення, застій жовчі, стабілізувати холестерин у жовчі. При ЖКХ не застосовуються жовчогінні препарати групи холекінетиків, оскільки вони можуть сприяти переміщенню каменя, розвитку рефлекторного спазму у відповідь на подразнення стінки міхура та посиленню больового синдрому.
Консервативні методи лікування жовчнокам'яної хвороби і хронічного калькульозного холециститу мають обмежені можливості та пов'язані головним чином з розробкою фармакологічних і фізичних засобів руйнування каменів - холелітотерапії та екстракорпоральної літотрипсії.
З метою розчинення каменів використовують хено- й урсодезоксихолеву жовчні кислоти та препарати, створені на їх основі (хенохол, хенофальк, октаглін, урзофальк, урсолізин, урсан тощо), які затримують синтез холестерину в печінці, зменшують всмоктування його з тонкої кишки і сприяють руйнуванню ендогенних холестериновмісних ліпопротеїдів. Медикаментозне розчинення жовчних конкрементів можливе тільки за наявності холестеринових каменів невеликого розміру (до 2 мм у діаметрі), при функціонуванні жовчного міхура з незаблокованою міхуровою протокою. Для запобігання рецидиву захворювання лікування потрібно проводити все життя.
Для виконання літотрипсії (руйнування, фрагментації каменів) використовують апарати, які створюють ударну хвилю, спрямовану на камінь. Проведення літотрипсії можливе при неускладнених формах захворювання, прохідності міхурової протоки, наявності поодиноких (1-3) каменів (переважно холестеринових) із сумарним розміром до 3 см. Повний вихід фрагментованих каменів спостерігається протягом року в 80-85 % хворих, яких лікували цим методом. Інші консервативні методи лікування мають симптоматичний характер і застосовуються з метою усунення тих чи інших симптомів і запобігання загостренню захворювання.
Хронічний некалькульозний холецистит. При вираженому больовому синдромі, значній пальпаторній і перкуторній болючості, підвищенні температури тіла і гіпертонічній дискінезії жовчного міхура призначають периферичні М-холінолітики та міотропні спазмолітики. При вираженому больовому синдромі до спазмолітиків додають анальгетики: аналгін, баралгін, триган, промедол, фентаніл, дроперидол.
Антибактеріальна терапія в період загострення включає призначення хіміотерапевтичних препаратів з переважною активністю у відношенні грамнегативної флори (захищені пеніциліни, цефалоспорини 2 - 3 покоління, захищені цефалоспорини + метронідазол, альтернативні - аміноглікозиди, фторхінолони + метронідазол). При незначному загостренні процесу призначають похідні нітрофурану.
Антибактеріальні засоби доцільно поєднувати з жовчогінними середниками, що мають бактерицидну і протизапальну дію.
У період ремісії хворим на хронічний некалькульозний холецистит показані холеретичні і холецистокінетичні середники, зокрема, препарати, що містять жовчні кислоти, а також синтетичні холеретики.
З метою холеретичного ефекту використовують рослинні препарати, що містять ефірні масла, смоли, флавони, фітостерини, вітаміни.
Хворим хронічним некалькудьозним холециститом в період ремісії також призначають гідрохолеретики, до яких відносяться мінеральні води, що містять аніони сульфату і катіони магнію і натрію (Моршинські мінеральні води джерела № 1 і № 6, Нафтуся тощо). Вони мають також холекінетичну дію.
У період ремісії хворим на хронічний некалькульозний холецистит показані терапевтичні тюбажі (сліпі зондування з ксилітом, сорбітом).
При порушенні функції вегетативної нервової системи, що проявляється синдромом вегето-судинної дистонії, холецисто-коронарним синдромом в комплексну терапію, в залежності від синдрому, включають: транквілізатори, седативні засоби, психотерапію, голкорефлексотерапію.
Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Цирози печінки класифікують | | | Препарати на основі розторопші плямистої |