Та підшлункової залози

Сучасному лікарю часто доводиться працювати з пацієнтами, котрі окрім гастроентерологічної патології одночасно страждають від супутніх захворювань. За наявності поліморбідності потрібно враховувати негативний вплив окремих груп лікарських препаратів на ШКТ.

Так, при лікуванні запальних захворювань суглобів використовуються НПЗП, які часто викликають НПЗП-гастропатії. Найменший ризик розвитку гастро- і дуоденопатій, ускладнених кровотечею, мають ібупрофен і диклофенак, а найбільший — азопропазон, кеторолак, піроксикам, аспірин, дифлунізол; напроксен і суліндак займають проміжне положення.

Особливостями використання НПЗП є призначення найменш ульцерогенних НПЗП або селективних (мелоксикам, німесулід) та високоселективних (целекоксиб, рофекоксиб) інгібіторів ЦОГ-2; профілактичне призначення противиразкових препаратів (інгібітори протонової помпи - омепразол, ланзопразол; блокатори Н₂-рецепторів гістаміну (циметидин) або аналоги простагландинів (мізопростол); за неможливості повністю відмовитися від прийому НПЗП варто максимально зменшити дозу й лікування проводити під ендоскопічним контролем; рекомендувати приймання препаратів після їжі.

Профілактика захворювань, які супроводжуються підвищеною агрегацією тромбоцитів: тромбози, емболії, ІХС, порушення мозкового кровообігу, післяопераційний період після аортокоронарного шунтування, черезшкірної транслюмінальної коронарної ангіопластики, в якості антиагреганта потребують тривалого призначення ацетилсаліцилової кислоти. Для зменшення ульцерогенної дії ацетилсаліцилової кислоти використовують препарат кардіомагніл. Гідроксид магнію, який входить у склад кардіомагнілу, захищає слизову оболонку шлунково-кишкового тракту від безпосереднього подразливого впливу ацетилсаліцилової кислоти.

Причиною звиразкування слизової ШКТ та появи шлунково-кищкових кровотеч може бути прийом глюкокортикоїдів в якості протизапальних, протилергічних, імуносупресивних засобів. Частота і тяжкість ускладнень з боку ШКТ при прийомі глюкокортикоїдів зростає із збільшенням дози препарату та/або тривалості лікування.

Для профілактики ускладнень препарати для перорального застосування приймати після їди і перевагу віддавати альтернуючій схемі терапії та місцевому застосуванню препаратів (інгаляційне, нашкірне, внутрішньосуглобове).

Відомо, що при лікуванні гострих та загострень хронічних запальних захворювань бактеріальної етіології ЛОР-органів, пневмоній використовують хіміотерапевтичні препарати, які мають широкий спектр дії (антибіотики, сульфаніламіди тощо). Ці препарати можуть бути причиною виникнення кишкового дисбактеріозу внаслідок пригнічення нормальної кишкової флори і.розвитку тих мікроорганізмів, які мають до них стійкість. Тому особливостями використання хіміотерапевтичних препаратів є проведення терапії препаратами в максимальних дозах до повного виздоровлення, краще препарати вводити парентерально; періодична заміна широковживаних препаратів недавно створеними або такими, що рідко призначаються (резервними); не слід замінювати препарати, якщо між ними існує перехресна стійкість; один раз в рік оцінювати вид антибактеріального препарата і результати його лікування; один раз в рік оцінювати збудник і його стійкість госпітальних штамів.

Дата добавления: 2015-10-24