Піонерський період

Наприкінці XIX-го століття уряд Канади практично безкоштовно роздавав іммігрантам «гомстеди» (земельні наділи) для заселення канадських степів — головною умовою було: розпочати господарювання на землі за три роки. Саме тоді канадський міністр внутрішніх справ Сіфтон (1897–1903) розгорнув на західноукраїнських землях активну агітацію за переселення до Канади, сподіваючись таким чином вирішити проблему освоєння дикого Заходу. Українські іммігранти до Канади переважно були землеробами, вони відгукнулися на канадську пропаганду і селилися громадами в цілинному поясі степових провінцій Альберти, Саскачевану й Манітоби.

Хоч Канадські прерії часто порівнюють з українським степом, слід зауважити, що Галичина і Буковина належать до лісостепової зони, тому українці воліли селитися в районах Едмонтона та Вінніпег. Від українців Альберти досі можна почути, що для них життя на південь від Едмонтону «є нецікавим, адже там не росте осика». Своїм компактним поселенням українці намагалися створити зручне культурне середовище і посприяти родинним зв'язкам. Не диво, що нині райони на схід і на північний схід Едмонтону визнано провінційним урядом Альберти як екомузей «Kalyna Country», цебто «калиновий край».

Для українського піонера було важливим те, що в Канаді була приватна власність на землю в той час, коли в Австро-Угорщині доводилося платити навіть за збирання деревини на власній ділянці, зокрема на будівництво домів та їх опалення. Проте вже під час «третьої хвилі» імміграції за часів Другої світової війни соціальний склад української діаспори змінився і українці намагалися оселитися у великих містах Східної Канади: у Торонто та Монреалі. Нині склалось так, що на Сході Канади живе більше українців ніж на її Заході, та завдяки тому, що українці Західної Канади проживають більш компактно та у відсотковому відношенні значніші, — їх вплив на політичне і культурне життя заходу країни визначніший.

Інтернування

Докладніше: Інтерновані українці Канади

У 1914–1921 роках істерія Першої світової війни призвела до того, що уряд Канади визнав українців з австро-угорським громадянством як «союзників ворога» («aliens of enemy nationality»). Легалізований Актом Військового Часу (War Measures Act) 1914-го року дозволив вимагати від означеної категорії населення реєстрації у відповідних державних органах. Біля 5000 етнічних українців опинилися у спеціальних таборах для інтернованих і на примусових роботах.

У Канаді є біля двадцяти пам'ятних дощок у місцях колишнього розташування таборів для інтернованих. 24 серпня 2005-го року прем'єр-міністр Канади Пол Мартін назвав інтернування «сумною сторінкою» історії Канади і пообіцяв 2,5 мільйони на освітні і пам'ятні заходи.

Найбільша у світі українська «ковбаса» в селі Мондер (Mundare),Альберта

Найбільша у світі «писанка» в селі Веґревіль (Vegreville), Альберта

Дата добавления: 2015-10-24